Постанова 4850 № 200/1100/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2020 року справа №200/1100/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гайдара А.В., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 р. у справі № 200/1100/20-а (головуючий І інстанції Тарасенко І.М.) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про зобов`язання вчинити дії щодо нарахування та виплати індексації щомісячних страхових сум, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасністю виплати індексації страхових виплат, стягнення моральної шкоди,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі відповідач), в якому з урахуванням збільшення позовних вимог просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача в нездійсненні перерахунку та не сплаті на користь позивача індексації щомісячних страхових виплат за період з 24.01.2011, за винятком виплачених сум, без врахування розміру пенсії, та визначення базових місяців в яких відбулося підвищення пенсійних виплат, а також компенсації втрати доходів в зв`язку з несвоєчасністю виплати індексації страхових виплат за період з 24.01.2011 по день фактичної сплати відповідних сум індексації щомісячних виплат; зобов`язати управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату на користь позивача донарахованої суми індексації щомісячних страхових виплат за період з 24.01.2011 за винятком виплачених сум, без врахування розміру пенсії позивача, та з визначенням базових місяців в яких відбулося підвищення страхових виплат, а також компенсації втрати частини доходів в зв`язку з несвоєчасністю виплати індексації стразових виплат за період з 24.01.2011 по день фактичної сплати донарахованих сум індексації щомісячних страхових виплат; стягнути з управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь позивача 5000 грн. моральної шкоди, завданої бездіяльністю відповідача щодо не проведення нарахування і сплати індексації страхових виплат та компенсації втрати частини доходів в зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року позов задоволено частково, а саме суд: визнав протиправною бездіяльність управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в нездійсненні перерахунку та не сплаті на користь ОСОБА_1 індексації щомісячних страхових виплат за період з 24.01.2011, за винятком виплачених сум, без врахування розміру пенсії ОСОБА_1 , та визначення базових місяців в яких відбулося підвищення пенсійних виплат, а також компенсації втрати доходів в зв`язку з несвоєчасністю виплати індексації страхових виплат за період з 24.01.2011 по день фактичної сплати відповідних сум індексації щомісячних виплат; зобов`язав управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 донарахованої суми індексації щомісячних страхових виплат за період з 24.01.2011 за винятком виплачених сум, без врахування розміру пенсії позивача, та з визначенням базових місяців в яких відбулося підвищення страхових виплат, а також компенсації втрати частини доходів в зв`язку з несвоєчасністю виплати індексації стразових виплат за період з 24.01.2011 по день фактичної сплати донарахованих сум індексації щомісячних страхових виплат; стягнув з управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 1000 грн. моральної шкоди, завданої бездіяльністю відповідача щодо не проведення нарахування і сплати індексації страхових виплат та компенсації втрати частини доходів в зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації. В іншій частині позовних вимог відмовив. Відповідач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування зазначив, що керуючись нормами Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (далі - порядок № 1078), працюючому потерпілому внаслідок нещасного випадку в першу чергу роботодавцем індексується сума оплати праці, а також до органу Фонду не надавалась інформація стосовно проіндексованої суми оплати праці позивача, відповідач не мав можливості та підстав проводити індексацію щомісячної страхової виплати потерпілому. Матеріали справи не містять докази подання до Фонду позивачем або підприємством на якому він працював відомостей проіндексованої суми оплати праці позивача, та не прийняття її до розгляду Фондом. Позивач про звільнення 26.03.2015 повідомив Фонд 25.05.2017, на підставі чого йому здійснено нарахування та виплату індексації щомісячних страхових виплат з квітня 2015 року. Апелянт зазначає, що оскільки за положенням п.6 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 159 (далі Порядок № 159), своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає, позивач не має права на компенсацію. Також апелянт посилається на порушення позивачем строку звернення до суду. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановив наступне. ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Бахмутському відділення фонду соціального страхування, у зв`язку з трудовим каліцтвом, що трапилось 30.09.2010. Відповідно до довідки МСЕК серії 10 ААА № 400211 від 24.01.2011, позивачу вперше і безстроково встановлено 3 групу інвалідності та 30% стійкої втрати професійної працездатності. Постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 18 квітня 2011 року № 0503/1295/1295/3, позивачу призначено щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з 20 січня 2011 року безстроково. В липні 2019 року позивач звернувся до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області з заявою в якій просив повідомити його чи нараховувалась та виплачувалась позивачу індексація щомісячних страхових виплат за весь час перебування на обліку в фонді соціального страхування, та якщо так, то в якій сумі вона нараховувалась, за які періоди часу та коли була сплачена, а якщо ні, то нарахувати і сплатити компенсацію втрати частини доходів в зв`язку з несвоєчасністю виплати сум індексації. Відповідач листом № К-01-04/19-429 від 19.08.2019 повідомив позивау про те, що оскільки позивач до 26.03.2015 працював то цей період індексацію мав здійснювати роботодавець. З 11.10.2017 нарахування індексації здійснюється відповідно до частини 15 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» одночасно з проведенням перерахунку щомісячної страхової виплати відповідно до частини 2 статті 37 вищевказаного Закону. В вищевказаному листі відповідач також посилається на норму передбачену частиною 2 статті 16 Закону України «Про загальнообов`язкове соціальне страхування, в якій вказано, що обов`язок щодо своєчасного надання до фонду інформації про зміну розміру отримуваної пенсії та місяців її підвищення, стану працевлаштування покладається саме на застраховану особу. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, не запроваджено. Відповідно до Закону № 1105 всі страхові виплати, починаючи з 01.04.2001 р. виплачуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань України. Відповідно до ст. 28 Закону № 1105, в редакції на 24.01.2011, передбачено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Згідно з частиною 1 статті 36 Закону № 1105, в чинній редакції, страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Законом №1105 в редакції взяття позивача на облік у відповідача, передбачено право на отримання потерпілим страхових виплат настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. За статтею 40 Закону № 1105 в редакції чинній на 24.01.2011, страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до Фонду соціального страхування від нещасних випадків. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв`язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров`я. Частиною 1, 5 статті 47 Закону № 1105 в чинній редакції визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; 2) особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати. Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них. Згідно з частинами 4, 7 статті 47 Закону № 1105-XIV в чинній редакції, виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України Про оплату праці . Індексація щомісячних страхових виплат здійснюється згідно із Законом України Про індексацію грошових доходів населення від 03.07.1991 року № 1282-ХII (далі Закон № 1282) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року ( надалі - Порядок №1078). Статтею 1 Закону № 1282 передбачено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Відповідно до ст. 2 вказаного Закону, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Відповідно до статті 2 Закону № 1282, в редакції на 24.01.2011, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника. Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті. Згідно ст.4 Закону № 1282 (в редакції до 1 січня 2016 року), індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. За приписами ст. 4 Закону № 1282 (в редакції після 1 січня 2016 року), індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Статтею 5 Закону № 1282 передбачено, що індексація виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, інших видів соціальної допомоги проводиться відповідно за рахунок фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також за рахунок коштів Державного бюджету України. Крім того, згідно зі ст. 8 Закону № 1282, перегляд розмірів державних соціальних гарантій та гарантій оплати праці відповідно до умов, визначених цим Законом, здійснюється уповноваженими на це органами протягом місяця, у якому виникли підстави для перегляду. За наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами. Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року №2148 внесені зміни в абз. 5 ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Відповідно до статті 2 Закону № 1282 в чинній редакції з урахуванням внесених Законом № 2148 змін, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі. Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті. Тобто з набранням чинності Закону України №2148 законодавцем змінено правове регулювання індексації грошових доходів та виключено із об`єктів індексації щомісячні страхові виплати потерпілим на виробництві. Проте, цим же законом внесено зміни до Закону № 1105, а саме, ч.15 ст.42 вказаного закону передбачено, що індексація суми страхової виплати проводиться відповідно до частини 2 статті 37 цього Закону. При цьому, відповідно до п. 1.16 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженою Постановою правління Фонду соціального страхування України від 19 липня 2018 року N 11 (далі Порядок № 11), який діє з 01.10.2018, також передбачено, що індексація щомісячних страхових виплат проводиться відповідно до статті 37 Закону № 1105. Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону № 1105 в чинній редакції, перерахування сум щомісячних страхових виплат провадиться у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати. Таке перерахування провадиться з 1 березня наступного року відповідно до коефіцієнта, затвердженого Кабінетом Міністрів України на підставі даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2003 року № 1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення. Згідно пункту 1-1 Порядку № 1078 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін обчислюється Держкомстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. При цьому п.10 зазначеного Порядку в редакції на 24.01.2011, у разі коли потерпілому внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання одночасно із щомісячною грошовою сумою, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, виплачується пенсія, в першу чергу індексується щомісячна грошова сума. Працюючому потерпілому внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання в першу чергу індексується сума оплати праці. Підприємства, установи та організації зобов`язані у двотижневий строк після проведення індексації оплати праці подавати відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань інформацію про розмір оплати праці працюючого потерпілого, проіндексовану її суму та суму індексації. Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань на підставі поданої інформації здійснюють перерахунок сум індексації щомісячної грошової суми, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку. Якщо особа, зазначена в цьому абзаці, отримує пенсію, вона індексується в останню чергу. Загальний дохід цієї особи, який підлягає індексації, не повинен перевищувати прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. При цьому п.10 зазначеного Порядку в чинній редакції, фізичній особі, яка одночасно працює та отримує суми відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, насамперед індексується заробітна плата. На вимогу такої особи за місцем роботи видається довідка про розмір заробітної плати та суму індексації, на підставі якої проводиться індексація суми відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачується особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника. За положенням п. 5 Порядку, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі підвищення грошових доходів населення випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції під час визначення розміру підвищення грошових доходів у зв`язку з індексацією враховується рівень такого підвищення. У разі, якщо потерпілий, що працював, звільнився, то базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації страхової виплати вважається місяць її останнього підвищення. У випадку, якщо особа надала інформацію відділення виконавчої дирекції Фонду про своє звільнення з роботи з запізненням, то базовим місяцем для проведення індексації буде місяць звернення потерпілого до відділення. Відповідно до запису у трудовій книжці позивача, він працював на ПрАТ «Вістек» з 02.04.2001 по 26.03.2015, з 27.03.2015 не працює та отримує пенсію, має зареєстрований страховий випадок 30.09.2010, з 24.01.2011 вперше встановлена 3 група інвалідності та 30% стійкої втрати професійної працездатності. Суд зазначає, що за вимогами вищенаведеного законодавства, підприємства, установи та організації зобов`язані у двотижневий строк після проведення індексації оплати праці подавати відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань інформацію про розмір оплати праці працюючого потерпілого, проіндексовану її суму та суму індексації. В свою чергу, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань на підставі поданої інформації здійснюють перерахунок сум індексації щомісячної грошової суми, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку. Приписами частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Таким чином, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що підприємством, на якому працював позивач, надавалась відповідна інформація до Фонду про розмір оплати праці працюючого потерпілого, проіндексовану її суму та суму індексації, а Фонд в свою чергу не прийняв цю інформацію до розгляду, то суд позбавлений можливості встановити порушення прав позивача в недоотриманій сумі індексації страхових виплат за період з 24.01.2011 по 26.03.2015. З урахуванням викладеного суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилково висновку що відповідач при не проведенні індексації страхових виплат, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому помилково задоволено позов в цій частині. Отже, в даному випадку з урахуванням викладених обставин позивач має право на індексацію страхових виплат за період з 27.03.2015. Доводи апелянта про неналежне виконання позивачем своїх обов`язків в частині надання Фонду документально підтвердженої інформації про звільнення або зміну місця працевлаштування, суд не приймає, оскільки за вищевказаними нормами, саме підприємства, установи та організації зобов`язані у двотижневий строк після проведення індексації оплати праці подавати відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань інформацію про розмір оплати праці працюючого потерпілого, проіндексовану її суму та суму індексації. В свою чергу, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань на підставі поданої інформації здійснюють перерахунок сум індексації щомісячної грошової суми, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку. Разом з цим, відповідач після звільнення позивача у відповідності до зазначеного не міг отримувати жодних даних, оскільки законодавець визначив обов`язок інформувати про розмір заробітної плати та її індексацію підприємством, і тільки ця обставина впливає на індексацію щомісячних страхових виплат. Позивач 25.05.2017 звернувся до відповідача з заявою про взяття на облік як внутрішньо переміщена особа, отже останній повинен був при взятті позивача на облік перевірити інформацію зазначену в страховій справі, запропонувати позивачу надати трудову книжку тощо. Суд зазначає, що з урахуванням положень Законів № 1105 та 1208, обов`язок здійснення індексації страхової виплати покладений на відповідача і не перебуває під умовою здійснення застрахованою особою певних активних дій. Необізнаність відповідача про звільнення позивача не звільняє його від обов`язку проведення індексації. Відповідно до довідки відповідача про нараховані та виплачені суми індексації доходів за період з 20.01.2011 по 31.01.2020, позивачу були нараховані суми індексації в період з липня 2015 року по лютий 2017 року включно та з серпня 2017 року по грудень 2017 року включно, з 01.01.2018 припинено нарахування фіксованої суми у зв`язку з тим, що розмір збільшення щомісячної страхової суми перевищив розмір суми фіксованої величини. Суд не приймає посилання апелянта на здійснення нарахування та виплати індексації щомісячних страхових виплат саме з квітня 2015 року, оскільки зазначене не підтверджується належними доказами. Відповідно до Положення про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування України, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 24.01.2017 р. № 5, Фонд соціального страхування, в тому числі: забезпечує ведення реєстру потерпілих від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань, а також осіб, які у разі смерті потерпілого мають право на одержання страхових виплат (п.3.1.3); здійснює обмін Інформацією з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, державної фінансової політики, реалізації державної податкової політики та з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Пенсійним Фондом України іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування та громадськими формуваннями для виконання Фондом покладених на нього функцій і завдань, визначених законодавством України (п.3.1.4.). При цьому, за п.1.5 Положення, робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду є юридичними особами, мають самостійні кошториси, печатки із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Відповідно до п.1.5, 1.7 Типового положення про управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування України 24.01.2017 № 6 (далі Типове положення), завданням Управління є реалізація повноважень виконавчої дирекції Фонду на території відповідної територіально-адміністративної одиниці. Управління під час виконання покладених на них завдань взаємодіють з місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Крім того, сумісною постановою правління Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 4 березня 2003 р. N 5-4/4, передбачено, що у разі необхідності органи Пенсійного фонду повинні безкоштовно надавати відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків додаткову інформацію щодо призначення та розміру пенсій, щомісячної цільової грошової допомоги на прожиття, допомоги на поховання і витрат на виплату та доставку пенсій (п.11). Отже, відповідач керуючись вимогами законодавства та поданими документами, має можливість отримувати відповідну інформацію. Враховуючи вищезазначене, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач фактично переклав всю відповідальність за не нарахування та невиплату індексації страхових виплат на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті, тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо. Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, суд дійшов висновку про визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації щомісячних страхових виплат за період з 27.03.2015 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію щомісячних страхових виплат з 27.03.2015, з урахуванням фактично виплачених сум. Стосовно посилання апелянта на порушення строку звернення, суд зазначає. За вимогами ч. 4 ст. 47 Закону № 1105, виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Як встановлено судами, індексація страхових виплат не була проведена саме відповідачем, позивач у свою чергу, дізнався про вказані обставини лише з листа відповідача від в серпні 2019 року. Отже, позивачем не пропущено строк звернення до суду. Стосовно позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати і сплатити на користь позивача компенсацію втрати частини доходів в зв`язку з несвоєчасністю виплати індексації страхових виплат, суд зазначає наступне. При нарахуванні компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати слід керуватися Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат», Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів в зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року. Стаття 1 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон № 2050), визначає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Відповідно до статті 2 Закону № 2050, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Згідно з п. 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення). Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Аналогічного правового висновку дійшла колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 7 листопада 2012 року № 6-131цс12. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. У такому випадку правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Використане у ст. 3 Закону № 2050-ІІІ та п. 4 Порядку, формулювання щодо обчислення компенсації, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Водночас, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені. Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом України у постановах від 19 грудня 2011 року (справа № 6-58цс11), від 11 липня 2017 року (справа № 21-2003а16), та Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року (справа № 336/4675/17), від 21 червня 2018 року (№ 523/1124/17), від 03 липня 2018 року (справа № 521/940/17) Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати індексації щомісячних страхових виплат з 27.03.2015 по день фактичної сплати відповідних сум індексації щомісячних страхових виплат. Суд не приймає посилання апелянта на п.6 Порядку № 159, яким передбачено, що своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає, оскільки, як було встановлено судом, індексація страхових виплат не була проведена саме з вини відповідача в наслідок неналежного виконання своїх повноважень. Стосовно позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1000 грн. моральної шкоди, завданої бездіяльністю відповідача щодо не проведення нарахування і сплати індексації страхових виплат та компенсації втрати частини доходів в зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації, суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права. Статтею 56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява N 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно. Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України). Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано. Вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач пов`язує з бездіяльністю відповідача щодо не проведення нарахування і сплати індексації страхових виплат та компенсації втрати частини доходів в зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації, що призвело до моральних страждань, оскільки він тривалий час був позбавлений своєчасного та в повному обсязі матеріального забезпечення, внаслідок чого йому приходилось докладати додаткових зусиль для організації свого життя, в зв`язку з чим позивачу приходилось переносити фізичні страждання, біль, приниження, оскільки він втратив працездатність через виробничу травму, отримував приниження через неналежне матеріальне забезпечення, що негативно вплинуло на його життя. У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005). Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем. У справі, що розглядається, відповідач не довів, що його тривала протиправна бездіяльність не викликала у позивача психічне напруження у зв`язку з очікуванням рішення, розчарування в діяльності суб`єкта владних повноважень та додаткове психічне напруження. Відтак, у суду не має підстав для висновку про те, що моральну шкоду не заподіяно. Що стосується її розміру, то відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанції, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди. Наведені позивачем обставини, за оцінкою суду першої інстанції, спричинили йому душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності, тобто заподіяли моральну шкоду. Позивач просив стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 5 000 грн., проте суд першої інстанції вважав, що справедливим розміром відшкодування є 1000 грн. Присуджена судом першої інстанції сума не є очевидно неспівмірною. Суд враховуючи зазначене, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в цій частині. Частиною 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 317 КАС України). Суд вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду змінити. Керуючись статями 308, 311, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 р. у справі № 200/1100/20-а - задовольнити частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 р. у справі № 200/1100/20-а - змінити. В другому та третьому абзаці резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 р. у справі № 200/1100/20-а - слова «з 24.01.2011 року» змінити словами «з 27.03.2015 року». В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 р. у справі № 200/1100/20-а залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду. Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 28 квітня 2020 року. Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв Судді А.В. Гайдар І.Д. Компанієць