Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 360/324/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2020 року справа №360/324/20 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач), суддів Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 360/324/20 (головуючий І інстанції О.В. Захарова) за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: Позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 21.12.2019 № 6212/2019 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років згідно із Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII Про прокуратуру; зобов`язати відповідача визнати наявність загального стажу роботи, що надає право для призначення пенсії за вислугу років згідно із Законом України Про прокуратуру з періоду що складається: з половини строку навчання на денному відділенні в Воронезькому юридичному технікумі за спеціальністю Правознавство та облік в системі соціального забезпечення 1 рік 5 місяців 9 днів; роботи на посадах державного службовця 11 років 11 місяців 27 днів (з 06.08.1992 по 26.08.1994 інспектором І категорії Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області; з 29.08.1994 по 05.01.1996 спеціалістом І категорії по роботі з заявами громадян Новопсковської районної ради народних депутатів Луганської області; з 05.01.1996 по 18.05.1998 спеціалістом І категорії по роботі з заявами громадян та контролю секретаріату Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області; з 19.05.1998 по 28.02.2001 головним спеціалістом по здійсненню юридичного забезпечення, по роботі із зверненнями громадян та діловодства виконавчого апарату Новопсковської районної ради Луганської області; з 01.03.2001 по 02.08.2004 завідувачем організаційно-правовим відділом виконавчого апарату Новопсковської районної ради Луганської області); роботи в органах прокуратури на прокурорських посадах з 03.08.2004 по час звернення, що складає 15 років 4 місяці 10 днів, а всього 28 років 9 місяців 16 днів; зобов`язати відповідача призначити позивачу з 13.12.2019 пенсію за вислугу років згідно зі ст. 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII Про прокуратуру в розмірі 60% від суми місячної (чинної) заробітної плати, обчисленої за останні 60 календарних місяці роботи перед зверненням за пенсією. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії є протиправним, оскільки відповідно до статті 34 Закону України Про освіту (в редакції від 23.05.1991) технікум є вищим навчальним закладом першого рівня акредитації. Відповідно, період навчання у такому навчальному закладі на денній формі навчання має бути зарахований до стажу роботи позивача. Відповідач неправильно здійснив розрахунок стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, взявши до уваги лише 15 років 3 місяці 28 днів роботи в органах прокуратури, та помилково не врахував стаж роботи на посадах державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, як вимагає закон. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням, позивач звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просила скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги. Відповідно до ст. 34 Закону України «Про освіту» (в редакції від 23.05.1991 року, на час отримання юридичної освіти) вищими навчальними закладами є: технікум, інститут, консерваторія, академія, університет та інші. Статтею 25 Закону України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 року (який діяв на час роботи позивача в органах влади та місцевого самоврядування) встановлено, що відповідно до існуючих напрямів освітньої діяльності в України діють вищі навчальні заклади 6 типів, одним з яких є технікум. Тобто, Воронезький юридичний технікум, де позивач навчалась у період з 01.09.1988 по 25.06.1991, є вищим навчальним закладом. Навчання у Воронезькому юридичному технікумі слід вважити навчанням у вищому навчальному закладі та зарахувати до стажу прокурорської роботи, оскільки положення ст. 89 Закону України «Про прокуратуру» не містить вимог щодо відповідності вищих навчальних закладів, навчання в яких зараховується до вислуги років, певному рівню акредитації. Відповідно до ст. 46 Закону України «Про державну службу» до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування», чого також не було враховано в рішення про відмову в призначенні пенсії. Судом першої інстанції, всупереч ст. 261 КАС України при винесенні ухвали про відкриття провадження у справі не було зазначено, що позивач має право подати до суду відповідь на відзив, чим було порушено її право. Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, встановив наступне. Фактичні обставини справи. ОСОБА_1 в період з 01.09.1988 по 25.06.1991 навчалась у Вороніжському юридичному технікумі та 26 червня 1991 року отримала диплом за спеціальністю Правознавство та облік в системі соціального забезпечення і здобула кваліфікацію юриста (арк. спр. 23, 29-31). Відповідно трудової книжки, позивач з 06.08.1992 по 26.08.1994 працювала на посаді інспектора І категорії Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області; з 29.08.1994 по 05.01.1996 на посаді спеціаліста І категорії по роботі з заявами громадян Новопсковської районної ради народних депутатів Луганської області; з 05.01.1996 по 18.05.1998 на посаді спеціаліста І категорії по роботі з заявами громадян та контролю секретаріату Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області; з 19.05.1998 по 28.02.2001 на посаді головного спеціаліста по здійсненню юридичного забезпечення, по роботі із зверненнями громадян та діловодства виконавчого апарату Новопсковської районної ради Луганської області; з 01.03.2001 по 02.08.2004 на посаді завідувача організаційно-правового відділу виконавчого апарату Новопсковської районної ради Луганської області (арк. спр. 23-28). З 03.08.2004 позивач працювала на різних посадах у Прокуратурі Луганської області, стаж роботи на посадах прокурорів на 11.12.2019 становить 15 років 04 місяців 09 днів, що підтверджується довідкою від 11.12.2019 № 11/349 (арк. спр. 100). У 2004 році позивач закінчила Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого і отримала повну вищу освіту за спеціальністю Правознавство та здобула кваліфікацію юриста (арк. спр. 32-35). 13 грудня 2019 року позивач звернулась із заявою до відповідача про призначення їй пенсії за вислугу років, відповідно до статті 86 Закону № 1697-VII (арк. спр. 126). Рішенням відповідача від 21 грудня 2019 року позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років згідно із Законом № 1697-VII, оскільки, на момент звернення з заявою стаж позивача, що відноситься до вислуги років та на посаді прокурора та дає право на призначення пенсії у відповідності до Закону № 1697-VII, складає 15 років 03 місяці 28 днів, при необхідному 24 роки 6 місяців, встановлених частиною першою статті 86 Закону № 1697-VII. До вислуги років ОСОБА_1 неможливо зарахувати стаж роботи на посаді державного службовця з 06.08.1992 по 17.07.2001. Вища освіта здобута 07.02.2004 (арк. спр. 138). Спірним питанням цієї справи є правомірність відмови відповідача у зарахуванні до вислуги років позивача половини строку навчання у юридичному технікумі та періодів роботи на посадах держслужбовця, що дає право на пенсію за вислугу років, визначеної статтею 86 Закону № 1697-VII. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач правомірно відмовив позивачеві у призначенні пенсії за вислугу років на підставі частини шостої статті 86 Закону № 1697-VII, оскільки навчання в такому закладі освіти, як технікум, не можна прирівнювати до навчання у вищому навчальному юридичному закладі, отже не може йти мова про наявність вищої юридичної освіти у позивача на час обіймання посади державного службовця, а відповідно виконання позивачем роботи, співмірній з роботою на прокурорських посадах. Оцінка суду. Відповідно до частини першої статті 24 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Частиною четвертою вказаної статті передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII Про пенсійне забезпечення (далі - Закон № 1788-XII), йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж). Зміст поняття загальний трудовий стаж є ширшим, ніж поняття стаж страховий, оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню. Спеціальний стаж - це період роботи в певних умовах праці чи на посадах, з якими законодавець пов`язує пільгове (або за особливими правилами) пенсійне забезпечення. Вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред`являють особливі вікові, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність. За частиною першою статті 46 Закону № 1789-ХІІ, прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості. Відповідно до частини першої статті 27 Закону № 1697-VII, прокурором місцевої прокуратури може бути призначений громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше двох років та володіє державною мовою. Згідно з частиною першою статті 86 Закону № 1697-VII, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. За частиною шостою статті 86 Закону № 1697-VII, до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи, зокрема, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання. Аналіз вказаних норм свідчить, що на пенсійне забезпечення за вислугу років у відповідності до Закону, мають громадяни України, які поряд з іншими підставами здобули і мають вищу юридичну освіту, пропрацювали на посадах прокурорів і слідчих встановлений для цього Законом час або виконували роботу, співмірну з роботою на прокурорських посадах, чи займалися діяльністю, необхідною для того, щоб обійняти посаду прокурора чи слідчого, зокрема, навчалися у вищому юридичному навчальному закладі і здобули освіту, що за рівнем відповідає вищій юридичній освіті. За змістом статті 34 Закону № 1060-ХІІ (у редакції на період навчання позивача в технікумі) вищими навчальними закладами є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші. Відповідно до статті 36 Закону № 1060-ХІІ, особам, які закінчили технікуми, училища, інші навчальні заклади еквівалентного рівня, присвоювалася кваліфікація - молодший спеціаліст. Частиною першою статті 42 Закону № 1060-ХІІ (у редакції, чинній на час звернення позивача з заявою) встановлено, що вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами ступенів вищої освіти відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Згідно з частинами першою та четвертою статті 43 цього Закону, вищими навчальними закладами є: університет, академія, інститут, коледж. Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими ступенями: молодший бакалавр і бакалавр - забезпечують коледжі; бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук - забезпечують університети, академії та інститути. Відповідно до статті 30 Закону № 1060-ХІІ, в Україні встановлюються такі освітні рівні: дошкільна освіта; початкова загальна освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; вища освіта. В Україні встановлюються такі освітньо-кваліфікаційні рівні та ступені: кваліфікований робітник; молодший спеціаліст; молодший бакалавр; бакалавр; магістр; доктор філософії; доктор наук. За частинами першою та другою статті 5 Закону України від 1 липня 2014 року № 1556-VII Про вищу освіту, підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітньо-професійними, освітньо-науковими, науковими програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий) рівень; науковий рівень. Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою відповідної освітньої (освітньо-професійної чи освітньо-наукової) або наукової програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії; 5) доктор наук. Аналізуючи вищезазначені норми права, що регулюють відносини у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загальнокультурної підготовки громадян України, дійшла до висновку, що словосполучення навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання зазначене в частині шостої статті 86 Закону № 1697-VII, слід розуміти, як цілеспрямовану пізнавальну діяльність людини з отримання знань, умінь та навичок у таких закладах вищої освіти, які спроможні їх надати. За змістом, обсягом та рівнем набуті знання та фахова підготовка мають відповідати поняттю вища освіта, зокрема й поняттю вища юридична освіта, за якої громадянин може обійняти посаду прокурора і слідчого або посаду державного службовця, для зайняття якої вимагається така освіта. При цьому має враховуватися тільки час навчання, затрачений на здобуття вищої юридичної освіти, за наявності якої громадянин може (міг) обійняти прокурорську посаду чи посаду слідчого прокуратури. Суд першої інстанції правильно визначив, що в розумінні частини шостої статті 86 Закону № 1697-VII, до стажу роботи, що дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років, належить зараховувати половину строку навчання в тих вищих юридичних навчальних закладах, які за змістом, обсягом та рівнем знань забезпечують надання вищої освіти. Навчання в юридичному технікумі не відноситься до такого процесу отримання знань, оскільки цей заклад не забезпечує надання знань та фахової підготовки, що відповідає рівню вищої юридичної освіти. Крім того, Законом № 1060-ХІІ, в редакції на час звернення з заявою, технікум не віднесено до вищих навчальних закладів, що також підтверджує невідповідність останнього за рівнем освіти поняттю вища освіта. Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 14 березня 2017 року (справа № 344/11838/14-а) до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, не може зараховуватися трудова діяльність на посаді державного службовця, кваліфікаційні умови якої (посади) не вимагали від особи, яка її обіймала, вищої юридичної освіти, а особа, яка фактично її обіймала, такої освіти не мала; чи коли через якийсь час на підставі нормативного регулювання такі умови до згаданої посади були запроваджені, а особа, яка продовжувала її обіймати, здобула вищу юридичну освіту; або містить такі умови, але особа, яка обіймала посаду державного службовця, не мала відповідної освіти чи мала спеціальну, гуманітарну чи іншу вищу освіту, але не юридичну, тощо. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що навчання позивача у Вороніжському юридичному технікумі в період з 01.09.1988 по 25.06.1991 за спеціальністю Правознавство та облік в системі соціального забезпечення не повинно зараховуватись до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, оскільки, незважаючи на те, що за законом цей заклад відносився до вищих навчальних закладів, він не належав до таких, після навчання в яких особа у відповідності до вимог Закону може працювати в органах прокуратури. Суд погоджує висновок суду першої інстанції щодо не зарахування періодів роботи позивача до вислуги років на посаді інспектора І категорії Новопсковської районної ради Луганської області, на посаді спеціаліста І категорії по роботі з заявами громадян Новопсковської районної ради Луганської області, на посаді спеціаліста І категорії по роботі з заявами громадян та контролю секретаріату Новопсковської районної ради Луганської області, на посаді головного спеціаліста по здійсненню юридичного забезпечення, по роботі із зверненнями громадян та діловодства виконавчого апарату Новопсковської районної ради Луганської області, на посаді завідувача організаційно-правового відділу виконавчого апарату Новопсковської районної ради Луганської області, з огляду на таке. Вислуга років, як вид спеціального стажу, передбачає виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред`являють особливі вимоги, у даному випадку, передбачається виконання роботи, співмірній з роботою на прокурорських посадах. Частина шоста статті 86 Закону № 1697-VII, передбачає зарахування до стажу часу роботи особи на посадах державних службовців за наявністю у особи вищої юридичної освіти, а не обіймання посади державного службовця яка вимагає наявність вищої юридичної освіти. Тобто, у даному випадку норми передбачають обов`язкову наявність у особи вищої юридичної освіти. Навчання в юридичному технікумі не відповідає рівню вищої юридичної освіти, а тому навчання в такому закладі освіти, як технікум, не можна прирівнювати до навчання у вищому навчальному юридичному закладі, а здобуті в ньому знання і спеціальність вважають такими, що відповідають вищій юридичній освіті, отже не може йти мова про наявність вищої юридичної освіти у позивача на час обіймання посади державного службовця, а відповідно виконання позивачем роботи, співмірній з роботою на прокурорських посадах Тобто, за правилами частини шостої статті 86 Закону № 1697-VII зазначений період роботи зарахуванню до вислуги років не підлягає. Аналогічна правова позиція викладене Верховним Судом в постанові від 30.01.2018 у справі №725/1820/15-а (провадження №К/9901/1349/18). Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач правомірно відмовив позивачеві у призначенні пенсії за вислугу років на підставі частини шостої статті 86 Закону № 1697-VII. Доводи апеляційної скарги цей висновок суду першої інстанції не спростовують. Суд не приймає твердження апелянта, що судом першої інстанції, порушено її право подання відповіді на відзив, оскільки не зазначення судом в ухвалі про відкриття провадження можливості подання позивачем відповіді на відзив, не свідчить про порушення такого права, та не позбавляє позивача можливості надати таку відповідь. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. За приписами пункту 1 частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Як визначено п. 3, п. 8, ч. 6 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, а також типові справи. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Отже зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 360/324/20 залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 360/324/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 28 квітня 2020 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 28 квітня 2020 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв