Постанова КАС ВС № 285/2663/16-а

ПОСТАНОВА Іменем України 28 квітня 2020 року Київ справа №285/2663/16-а адміністративне провадження №К/9901/43860/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації про визнання дій неправомірними та стягнення коштів за касаційною скаргою Департаменту праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року (прийняту у складі головуючого судді Романченка Є.Ю.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Моніча Б.С., суддів Капустинського М.М., Охрімчук І.Г.), В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 12 квітня 2017 року, просив: визнати дії Департаменту праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації щодо невиплати йому компенсації за незаконно конфісковане майно його батька неправомірними; стягнути з відповідача на його користь кошти по рішенню комісії №20 від 29 січня 1993 року за незаконно конфісковане майно та будівлі у його батька ОСОБА_2 , посмертно реабілітованого, в сумі 70 тисяч карбованців. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року, адміністративний позов задоволено частково, а саме: зобов`язано Департамент праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації виконати рішення Ємільчинської районної комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 29 січня 1993 року №20; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про часткове задоволення позову, виходив з того, що відповідач не виконуючи рішення Ємільчинської районної комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 29 січня 1993 року №20 діяв протиправно. З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту забезпечення поновлення прав позивача в даному випадку є зобов`язання відповідача виконати рішення Ємільчинської районної комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 29 січня 1993 року №

20. Разом з цим суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з Департаменту праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації на користь позивача коштів у сумі 70 тис. карбованців, оскільки виплата суми повинна бути проведена відповідним фінансовим органом у порядку, визначеному у пункті 22 Положення про порядок виплати грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам або їхнім спадкоємцям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 24 червня 1991 року №48 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1993 року №112). Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що позивачем не було подано відповідачу перелік документів, необхідний для отримання компенсації за незаконно конфісковане майно його батька відповідно до Положення про порядок виплати грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам або їхнім спадкоємцям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 24 червня 1991 року №48 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1993 року №112). Позиція інших учасників справи Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи. Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 7 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №285/2663/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений. У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду. Суддя-доповідач ухвалою від 27 квітня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу №285/2663/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 28 квітня 2020 року. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 29 січня 1993 року Ємільчинською районною комісією з питань поновлення прав реабілітованих прийнято рішення №20, за результатами розгляду матеріалів перевірки по заяві ОСОБА_1 та на підставі Положення про порядок виплати компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 1992 року №564. Вказаним рішенням районна комісія з питань поновлення прав реабілітованих вирішила виплатити позивачу, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за рахунок коштів районного бюджету грошову компенсацію за будівлі 55000 крб., за майно 15000 карбованців, які були незаконно вилучені у його батька ОСОБА_2 Загальна сума компенсації складала 70000 карбованців, її виплата доручена Ємільчинському райфінвідділу. На неодноразові звернення позивача, Ємільчинська районна державна адміністрація Житомирської області повідомила про те, що відповідно до пункту 4 статті 90 Бюджетного кодексу України, видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення для виплати компенсації реабілітованим належать до компетенції Головних управлінь праці та соціального захисту населення області та, відповідно, рекомендовано звернутися до Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської області. В свою чергу, Департамент праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації, посилаючись на пункт 2 Положення про порядок виплати грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам або їхнім спадкоємцям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 24 червня 1991 року №48 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1993 року №112), у своїх листах, повідомив ОСОБА_1 про те, що йому необхідно подати на розгляд наступні документи: - документальне підтвердження факту неотримання грошової компенсації відповідно до рішення комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 29 січня 1993 року №20 протягом періоду з 29 січня 1993 року по 1 січня 2004 року; - оригінал рішення комісії з поновлення прав реабілітованих від 29 січня 1993 року №20; - оригінал свідоцтва про право на спадщину за законом; - копію свідоцтва про його народження; - копію довідки про смерть реабілітованого. Листи такого змісту направлено на адресу позивача у 2013-2017 роках, зокрема №03К-1896 від 9 січня 2014 року та №К-3138, №К-166 від 24 січня 2017 року. Наведені обставини слугували підставою звернення позивача з даним позовом до суду. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка висновків судів попередніх інстанції доводів учасників справи Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року відповідають не повністю. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України. Компенсація за незаконні репресії та пільги реабілітованим установлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 року №962-XII (далі - Закон №962-XII), який введеною в дію з 8 травня 1991 року. Відповідно до частини першої статті 1 Закону №962-XII (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) необхідно вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону. Частиною 3 вказаної статті встановлено, що дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами. Відповідно до положень статті 5 Закону № 962-XII вилучені будівлі та інше майно по можливості (якщо будинок незайнятий, а майно збереглося) повертаються реабілітованому або його спадкоємцям натурою. При відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість будівель та майна. Заяви про компенсацію та повернення майна подаються не пізніше трьох років з моменту набрання чинності цим Законом або з дня одержання особою довідки про реабілітацію згідно з цим Законом. Порядок виплати компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим регулюється Положенням, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Згідно зі статтею 9 Закону № 962-XII вирішення питань, пов`язаних з встановленням факту розкуркулювання, адміністративного виселення, з відшкодуванням матеріальних збитків, поновленням трудових, житлових, пенсійних та інших прав громадян, реабілітованих відповідно до цього Закону, покласти на обласні, міські і районні Ради народних депутатів. З цією метою Радам народних депутатів утворити штатні комісії, положення про які затверджується Кабінетом Міністрів України. За дорученням цих комісій органи внутрішніх справ встановлюють факти безпідставності заслання і вислання, направлення на спецпоселення, а також конфіскації і вилучення майна у зв`язку з необґрунтованими репресіями і матеріали перевірки надсилають комісіям. На виконання постанови Верховної Ради Української РСР від 17 квітня 1991 року "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", постановою Кабінету Міністрів Українською РСР від 24 червня 1991 року №48 "Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" затверджено Положення про порядок виплати компенсацій, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам (далі - Положення №48), а також Положення про комісії місцевих Рад народних депутатів з питань поновлення прав реабілітованих. У подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 1992 року №564 "Про внесення змін і доповнень до постанови Кабінету Міністрів УРСР "Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" назву і текст Положення про порядок виплати компенсацій, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим, викладено у новій редакції; внесено зміни і доповнення до Положення про комісії Рад народних депутатів з питань поновлення прав реабілітованих. Положення про порядок виплати компенсацій, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам визначає порядок виплати компенсацій, повернення майна або відшкодування його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". Згідно з пунктом 4 розділу І Положення №48, зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 1992 року №564 (у редакції, чинній на момент прийняття рішення від 29 січня 1993 року №20; далі - Положення №564), право на грошову компенсацію мають також спадкоємці реабілітованих громадян у тих випадках, коли вона була нарахована, але не отримана реабілітованим. При цьому виплата грошової компенсації, а також повернення майна або відшкодування його вартості провадиться тільки спадкоємцям першої черги. Відповідно до пунктів 5, 8 Положення №564, заяви про виплату компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості подаються комісіям Рад народних депутатів з питань поновлення прав реабілітованих за місцем постійного проживання реабілітованого. Підставою для виплати грошової компенсації є довідка органів прокуратури чи суду про реабілітацію і документи, що підтверджують строк відбування покарання у місцях позбавлення волі або примусового поміщення до лікувальних закладів. Заяви про виплату компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості розглядаються комісіями, які приймають відповідне рішення і надсилають його для виконання фінансовому органу (пункт 9 Положення №564). У пункті 13 Положення вказано, що комісії визначають склад майна, яке підлягає поверненню реабілітованому, і встановлюють його вартість на підставі документів про вилучення і реалізацію майна, одержуваних з архівів та інших установ. У разі відсутності або неповного збереження таких документів комісія визначає склад майна, що повертається на підставі інших доказів. Спадкоємцям реабілітованих повертається майно або відшкодовується його вартість при поданні свідоцтва про право на спадщину або інших документів, що засвідчують це право. Відповідно до пункту 17 Положення №564, якщо майно не збереглося, його вартість компенсується тими підприємствами й організаціями, які першими одержали це майно, або їхніми правонаступниками. В інших випадках відшкодування вартості майна провадиться за рахунок коштів місцевого бюджету. Пунктом 29 Положення №564 визначено, що рішення комісії про виплату компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості підлягає виконанню всіма органами державної виконавчої влади, підприємствами, їх об`єднаннями, установами, організаціями, колективними сільськогосподарськими підприємствами, об`єднаннями громадян або їхніми правонаступниками, а також громадянами чи їхніми спадкоємцями. Згідно із пунктом 27 Положення №564 виплата належних реабілітованому громадянину сум грошової компенсації та вартості вилученого майна провадиться шляхом їх перерахунку на особові рахунки реабілітованих чи їхніх спадкоємців в установах Ощадбанку України або поштових переказів. Так, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на момент звернення позивача до відповідача, Положення № 48 діє в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1993 року №112 "Про внесення змін і доповнень до Положення про порядок виплати компенсацій, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам та до Положення про комісії Рад народних депутатів з питань поновлення прав реабілітованих" (зі змінами та доповненнями). Пунктом 12 Положення №48 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1993 року №112) визначено, що вилучені будівлі та інше майно (якщо будинок не зайнятий, а майно збереглося) повертаються реабілітованому або його спадкоємцям. При відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість будівель і майна. Разом з цим, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1993 року №112, якою до Положення №48 внесено зміни, окремо не регламентовано, у якому порядку та у які строки належить виконувати рішення комісії Рад народних депутатів з питань поновлення прав реабілітованих, утворених Верховною Радою Республіки Крим, обласними, районними, міськими і районними в місті Радами народних депутатів, про виплату компенсації, які прийняті до винесення постанови Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1993 року №112. Крім того вказана постанова не містить приписи щодо необхідності повторного звернення реабілітованих громадян та їхніх спадкоємців, щодо яких вже прийнято відповідне рішення, із заявами про виплату грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості в порядку, встановленому цією постановою, та/або подачі такими особами додаткових документів для виконання раніше прийнятого рішення про виплату компенсації. Також пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1993 року №112 встановлено, що заяви реабілітованих громадян та їхніх спадкоємців про виплату грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості розглядаються комісіями, до яких вони надійшли на розгляд до прийняття цієї постанови. В свою чергу, пунктом 28 Положення №48 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1993 року №112) визначено, що рішення комісії про виплату компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості підлягають обов`язковому виконанню всіма органами державної виконавчої влади, підприємствами, їх об`єднаннями, установами, організаціями, колективними сільськогосподарськими підприємствами, об`єднаннями громадян або їхніми правонаступниками, а також громадянами чи їхніми спадкоємцями. Відповідно до пункту 22 згаданого Положення, у зв`язку із зміною розміру відшкодувань за будівлі та майно з 5 жовтня 1992 року, а також розміру грошової компенсації реабілітованому за кожний місяць позбавлення волі з 1 листопада 1992 року не провадиться перерахунок сум цих виплат, щодо яких вже прийнято відповідне рішення, крім випадків, коли указані компенсації не виплачено з поважних причин (з вини комісій, фінансових органів, підприємств, установ, організацій тощо). Таким чином враховуючи наведене колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій про те, що рішення Ємільчинської районної комісії з питань поновлення прав реабілітованих, утвореної Ємільчинською районною Радою народних депутатів, від 29 січня 1993 року №20 про виплату позивачу компенсації в загальній сумі 70000 карбованців належить обов`язковому виконанню всіма органами державної виконавчої влади, без надання ОСОБА_1 додаткових документів, шляхом перерахування сум грошової компенсації на особовий рахунок в установах Ощадного банку України або поштових переказів. Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази отримання позивачем грошової компенсації на підставі рішення від 29 січня 1993 року №20 та відповідачем, а ні суду першої інстанції, а ні апеляційному суду надано не було. Також судами попередніх інстанцій встановлено, що Ємільчинський райфінвідділ, на який рішенням від 29 січня 1993 №20 покладено обов`язок щодо виплати компенсації позивачу, на даний час відсутній. Разом з цим, пунктом 15 Положення №48 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1993 року №112) встановлено, що виплата передбаченої цим Положенням грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам провадяться незалежно від часу реабілітації. Указана компенсація виплачується за рахунок коштів місцевого бюджету відповідним фінансовим органам за місцем проживання реабілітованого, а якщо реабілітований громадянин проживає за межами України - фінансовим органом за місцем провадження попереднього слідства. Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що зобов`язання Держави перед ОСОБА_1 як спадкоємцем реабілітованого батька, в якого незаконно вилучено будівлі та майно, щодо виплати грошової компенсації в сумі 70 тис. карбованців не виконано з незалежних від позивача причин, а саме з вини органів державної влади, а тому рішення Ємільчинської районної комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 29 січня 1993 року №20 повинно бути виконано Департаментом праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації. З приводу посилань відповідача на необхідність надання позивачем документів на розгляд відповідачу, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки як вірно зазначено судами попередніх інстанцій рішенням Ємільчинської районної комісії з питань поновлення прав реабілітованих вирішено виплатити компенсацію саме позивачу, як спадкоємцю його реабілітованого батька. При розгляді цього питання комісією позивачем надавався необхідний перелік документів, а перелік документів, який просить надати відповідач, не передбачений жодним нормативним актом. Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з судами попередніх інстанцій, що відповідач не виконуючи рішення Ємільчинської районної комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 29 січня 1993 року № 20 діяв протиправно, а тому суди, частково задовольняючи позов, дійшли вірного висновку про зобов`язання відповідача виконати рішення Ємільчинської районної комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 29 січня 1993 року №20. Однак, визнаючи протиправними дії відповідача щодо невиконання рішення Ємільчинської районної комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 29 січня 1993 року №20, суди попередніх інстанцій без зазначення будь-яких мотивів не задовольнили позовні вимоги позивача в частині визнання дій Департаменту праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації щодо невиплати йому компенсації за незаконно конфісковане майно його батька неправомірними, у зв`язку із чим позов в цій частині також підлягає задоволенню. Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи викладене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірними дій з ухваленням у цій частині нового судового рішення про задоволення позову. Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Департаменту праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації задовольнити частково. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову про визнання неправомірними дій Департаменту праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за незаконно конфісковане майно його батька. В цій частині прийняти нову постанову. Визнати неправомірними дії Департаменту праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за незаконно конфісковане майно його батька. В іншій частині постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я.О. Берназюк Судді: І.В. Желєзний Н.В. Коваленко