Ухвала КГС ВС № 914/828/19

УХВАЛА 27 квітня 2020 року м. Київ Справа № 914/828/19 розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Львівської області (суддя Артимович В.М.) від 18.09.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду (головуючий - Якімець Г.Г., судді - Бойко С.М., Матущак О.І.) від 20.01.2020 у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Трускавецьтепло" Трускавецької міської ради про стягнення 6 308 185,55 грн, ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.09.2019 у справі № 914/828/19, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2020, позов задоволено частково. Стягуто з відповідача на користь позивача 4 619 027,88 грн основного боргу, 268 631,97 грн пені, 240 387,31 грн 3% річних та 911 506,42 грн інфляційних втрат. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 268 631,97 грн пені відмовлено у зв`язку із зменшенням розміру пені на 50%. Суд першої інстанції, керуючись частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, статтею 233 Господарського кодексу України, а також враховуючи рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013, дійшов висновку про зменшення на 50% розміру пені, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, до 268631,97 грн. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд брав до уваги те, що: - відповідач є комунальним підприємством, заснованим для задоволення побутових потреб населення, основним джерелом доходів якого є надходження грошових коштів від споживачів та від учасників відносин з організації взаєморозрахунків за природний газ і теплопостачання, шляхом перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам; - відповідач купував природній газ у позивача виключно з метою виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню; - стягнення неустойки в повному обсязі в примусовому порядку призведе до арешту коштів на рахунках товариства, може призвести до повного припинення виробничої та господарської діяльності відповідача на початку опалювального сезону, що може спричинити неможливість надання відповідних послуг населенню; - відсутність доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача. Суд апеляційної іністанції погодився з таким висновком суду першої інстанції, додатково зазначив, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі № 921/110/18, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. 17.02.2020 АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Львівської області від 18.09.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 у справі № 914/828/19, в якій просить скасувати ці судові рішення в частині відмови у стягненні 268 631,97 грн пені та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю. Ухвалою Верховного Суду від 23.03.2020 у справі № 914/828/19 касаційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України" залишено без руху на підставі статті 174, частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, оскільки до касаційної скарги заявник не додав документів, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі. 30.03.2020 АТ "НАК "Нафтогаз України", надіслало заяву про усунення недоліків касаційної скарги (надійшла до суду 13.04.2020), до якої додало платіжне доручення від 28.02.2020т № 0000001789 про сплату судового збору у розмірі 8 058,96 грн. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку, що підстави для залишення касаційної скарги без руху та повернення касаційної скарги відсутні. Разом із тим, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У касаційній скарзі АТ "НАК "Нафтогаз України" зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судами норм матеріального права: статей 233 Господарського кодексу України та 549 -552, 599, 625 Цивільного кодексу України, порушення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України та необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішення (пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України). Скаржник також вказує що питання порядку та підстав для зменшення судами пені має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики з аналогічних спорів, а також має виняткове значення для учасника справи, оскільки стосується регулювання відносин на ринку природного газу та прямо впливає на фінансовий стан підприємств - учасників ринку. АТ "НАК "Нафтогаз України", посилаючись на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм статей 233 Господарського кодексу України та 551 Цивільного кодексу України, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, зокрема, стосовно того, що "зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання. Посилання в касаційній скарзі на те, що: судами не враховано інтереси Компанії та особливі обставини її діяльності; матеріалами справи не доведено важкого фінансового стану Товариства; судами порушено положення статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, - не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій", стверджує, що у справі № 914/828/19, яка розглядається, відповідач не надав жодних доказів щодо підстав порушення умов договору, а суди не взяли до уваги майновий стан позивача. Водночас скаржник жодним чином не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, на який міститься посилання в касаційній скарзі. Доводи, викладені у касаційній скарзі, стосуються не підстав відступлення від висновку суду касаційної інстанції, а фактично є незгодою з висновками судів, які зроблені у справі, що переглядається, відповідно до встановлених конкретних обставин справи, що формують зміст спірних правовідносин. Водночас, відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, вирішення цих питань не є компетенції суду касаційної інстанції. Окрім того, Верховний Суд бере до уваги те, що у постанові від 20.01.2020, що оскаржується, суд апеляційної інстанції прямо зазначив, що переглядаючи в апеляційному порядку судове рішення, застосовує висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі № 921/110/18. Натомість, у касаційні скарзі взагалі відсутнє обгрунтування необхідності відступлення від цього висновку Верховного Суду, хоча пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України прямо визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Верховний Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що питання порядку та підстав для зменшення судами пені має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики з аналогічних спорів, беручи до уваги сформовану сталу практику суду касаційної інстанції щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме - у спорах про стягнення заборгованості з комунальних підприємств за поставлений природний газ (у постановах Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 902/484/19, від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 23.10.2019 у справі № 917/943/18, від 29.10.2019 у справі № 904/5405/18, від 30.09.2019 у справі № 905/1742/18, від 03.10.2019 у справі № 904/4285/18, від 10.10.2019 у справі № 909/636/16, від 05.08.2019 у справі № 916/2292/18, від 03.07.2019 у справі № 914/1517/18, від 03.05.2018 у справі № 910/23417/16 з урахуванням фактичних обставин у кожній справі). Зокрема, Верховний Суд виходить з того, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Верховний Суд також дійшов висновку, що застосоване у частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанції користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (постанови Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19). Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у пунктах 1,4 частини першої статті 287 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). З огляду на те, що суд апеляційної інстанції правильно переглянув судове рішення у справі №914/828/19 відповідно до висновків Верховного Суду щодо застосування норм статей 233 Господарського кодексу України та 551 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, що викладені у раніше прийнятих постановах, і підстави для відступлення від цих висновків у межах цієї справи відсутні, як і від висновків, що сформульовані у постанові від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, на яку посилається скаржник, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою згідно з пунктом 5 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись статтею 234, пунктом 5 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 914/828/19 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Львівської області від 18.09.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2020.

2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Львівської області від 18.09.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 у справі № 914/828/19 разом з доданими до неї матеріалами направити скаржнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню. Головуючий І. Кондратова Судді Л. Стратієнко І. Ткач