Постанова Велика Палата ВС № 9901/512/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2020 року м. Київ Справа № 9901/512/19 Провадження № 11-1287заі19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О. С., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України (далі - ГПУ) на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 грудня 2019 року (судді Блажівська Н. Є., Білоус О. В., Желтобрюх І. Л., Олендер І. Я., Усенко Є. А.) у справі № 9901/512/19 за позовом ГПУ до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), третя особа - ОСОБА_1 , про визнання протиправним і скасування рішення та ВСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У вересні 2019 року ГПУ звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРП, у якому просила визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 20 серпня 2019 року № 2212/0/15-19 «Про відмову в задоволенні клопотання заступника Генерального прокурора Кізя С. М. про тимчасове відсторонення судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності».

2. Позов мотивовано тим, що оскаржуване рішення ВРП є протиправним і підлягає скасуванню відповідно до статті 65 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) як таке, що ухвалене складом ВРП, який не мав повноважень його ухвалювати, а саме у зв`язку із потенційним конфліктом інтересів та об`єктивними сумнівами в неупередженості членів ВРП. Крім того, позивач зазначає про те, що вказане рішення не містить посилань на визначені законом підстави його ухвалення та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, оскільки єдиною фактичною підставою для відмови в задоволенні клопотання заступника Генерального прокурора про тимчасове відсторонення судді ОСОБА_1 стала необґрунтованість належними доказами висунутої підозри та відсутність ризиків продовження кримінальних порушень, висунутих стороною обвинувачення, у зв`язку з їх закінченням. Короткий зміст рішення суду попередньої інстанції

3. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13 грудня 2019 року задовольнив клопотання ВРП та закрив провадження в цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

4. Судове рішення мотивовано тим, що: можливість звернення суб`єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов`язана з виконанням ним владних управлінських функцій у межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбачене законом; ані Законом № 1798-VIII, ані Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) не передбачено повноважень (права) Генерального прокурора або його заступника на оскарження рішення ВРП про відмову в задоволенні клопотання про відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням останнього до кримінальної відповідальності; в цій справі позивач фактично оскаржує рішення ВРП, яке не стосується його інтересів та не порушує прав ГПУ, а має безпосередній вплив лише на суддю, стосовно якого воно ухвалене, тобто є актом індивідуальної дії. Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

5. Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, ГПУ в касаційній скарзі зазначила, що її постановлено з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи та внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

6. На думку скаржника, у межах цієї справи суд надав позивачу формальну відповідь про відмову в розгляді справи, яка ґрунтувалася на суперечливій та непослідовній аргументації. Рішення ВРП має бути максимально вичерпним, ґрунтовним, повинне розкривати мотиви його ухвалення. Дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен переглянути рішення, прийняте на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, особливо якщо позивач указує на явні та очевидні порушення під час його ухвалення. Саме це є запорукою унеможливлення існування свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу.

7. ГПУ також указала, що позов подано належним позивачем у зв`язку з тим, що оскаржуване рішення ВРП порушує існуючий принцип правової визначеності у відповідних правовідносинах щодо доцільності відсторонення судді від здійснення правосуддя, внаслідок чого суддя, підозрюваний у вчиненні злочинів проти правосуддя, має можливість продовжувати здійснювати правосуддя, а позивач унаслідок постановлення такого рішення позбавлений права навіть за наявності нових обставин та підстав повторно звернутися до ВРП з клопотанням про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності. При цьому суд не врахував положення частини шостої статті 64 Закону № 1798-VIII, якими передбачено можливість повторного звернення Генерального прокурора або його заступника з клопотанням про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності або з клопотанням про продовження строку такого відсторонення стосовно судді в межах одного кримінального провадження у випадку скасування попереднього рішення ВРП судом.

8. Скаржник також зазначив, що позов подано ГПУ у зв`язку з виконанням нею власних функцій, у межах повноважень, визначених спеціальним законом, за наявності прямо передбаченого законом права на звернення до адміністративного суду.

9. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржувану ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Позиція інших учасників справи

10. У відзиві на апеляційну скаргу ВРП зазначила, що вважає доводи апеляційної скарги ГПУ необґрунтованими та безпідставними.

11. На думку ВРП, можливість звернення суб`єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов`язана з виконанням ним владних управлінських функцій у межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбачене законом.

12. При цьому оскарження рішення ВРП про відмову в задоволенні клопотання заступника Генерального прокурора про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності взагалі не передбачено жодною нормою чинного законодавства України.

13. ВРП вважає, що оскількиГПУ не наділена повноваженнями на звернення до суду з позовом про скасування рішення ВРП, то й оскаржуване рішення про відмову в задоволені клопотання заступника Генерального прокурора Кізя С. М. про тимчасове відсторонення судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням останнього до кримінальної відповідальності не може бути предметом розгляду адміністративного суду за зверненням ГПУ.

14. У зв`язку з викладеним ВРП просить залишити апеляційну скаргу ГПУ без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін. Рух апеляційної скарги

15. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 січня 2020 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГПУ, а ухвалою від 18 лютого 2020 рокупризначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі частини третьої статті 311 КАС України, а саме з огляду на те, що предметом перегляду в цій справі є ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі, а також ураховуючи характер спірних правовідносин, який не вимагає участі сторін. Обставини справи, установлені судом першої інстанції

16. Слідчим відділом Служби безпеки України у Чернігівській області за процесуальним керівництвом прокурорів відділу процесуального керівництва управління організації та процесуального керівництва в кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях ГПУ здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні від 05 серпня 2019 року № 22019270000000051 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 27, частиною першою статті 351-2, частиною другою статті 375, частиною другою статті 376 Кримінального кодексу України (далі - КК України); ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 351-2, частиною другою статті 376 КК України; ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 351-2, частиною другою статті 375 КК України; ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 351-2, частиною другою статті 375 КК України. 17. 02 серпня 2019 року заступником Генерального прокурора Кізем С. М. складено та вручено письмове повідомлення про підозру судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 27, частиною першою статті 351-2, частиною третьою статті 27, частиною другою статті 375, частиною другою статті 376 КК України. 18. 13 серпня 2019 року позивач скерував до ВРП клопотання про тимчасове відсторонення судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності.

19. У подальшому, 18 серпня 2019 року, заступником Генерального прокурора змінено оголошене раніше ОСОБА_1 повідомлення про підозру та вручено в установленому законом порядку повідомлення про зміну підозри у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 27, частиною першою статті 351-2, частиною третьою статті 27, частиною другою статті 375, частиною другою статті 376 КК України.

20. За результатами розгляду вказаного вище клопотання 20 серпня 2019 року ВРП прийняла рішення № 2212/0/15-19 «Про відмову в задоволенні клопотання заступника Генерального прокурора Кізя С . М. про тимчасове відсторонення судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності».

21. Вважаючи вказане рішення ВРП протиправним, ГПУ звернулася до суду із цим позовом. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

22. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

23. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

24. Статтею 266 КАС України встановлені певні особливості провадження для окремих категорій адміністративних справ, серед яких і справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП.

25. При вирішенні питання щодо можливості застосування спеціальних правил процесуального закону, передбачених для розгляду цієї категорії спорів, визначальним є предмет спору, тобто зміст (суть) актів, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а також суб`єктний склад учасників спору.

26. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів. Не поширюють свою дію положення КАС України на правові ситуації, що вимагають інших форм захисту від стверджуваних порушень прав чи інтересів.

27. За правилами частини четвертої статті 5 КАС України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

28. На підставі пункту 5 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

29. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

30. Отже, можливість звернення суб`єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов`язана з виконанням ним владних управлінських функцій у межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбачене законом.

31. Чинний процесуальний закон передбачає чітко визначені випадки, у яких органи державної влади можуть звертатися в адміністративному процесі з позовами один до одного. Ці органи по суті є представниками держави в адміністративних правовідносинах, і звернення одного органу державної влади з позовом до іншого фактично означало би вирішення судом спору держави самої з собою.

32. Такі випадки, зокрема, передбачені пунктами 3, 4 частини першої статті 19 КАС України, а саме спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів. У всіх інших випадках органи державної влади можуть вирішувати спори між собою в межах існуючих адміністративних процедур.

33. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

34. Правові засади організації і діяльності прокуратури України визначені Законом № 1697-VII.

35. На підставі частини першої статті 1 Закону № 1697-VII прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

36. Згідно із частиною третьою статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

37. Як правильно зазначив суд першої інстанції, в наведеній нормі передбачені випадки, коли прокурор виконує представницькі функції іншого державного органу у випадку, коли такий орган їх не здійснює чи здійснює неналежним чином (субсидіарна роль) або коли такий спеціальний орган не створено. Проте в цьому випадку у позивача підстав до виконання означених функцій не виникає, а тому норми частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

38. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

39. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

40. При зверненні з позовом до суду та у запереченнях на клопотання про закриття провадження в цій справі ГПУ вказувала на те, що оскаржує рішення ВРП, яке прямо стосується прав і повноважень позивача. Тобто підставою для звернення до суду було визначено порушення прав та інтересів ГПУ, а не здійснення представництва в суді законних інтересів держави.

41. У судовому засіданні суду першої інстанції представник позивача додатково звернув увагу суду на те, що оскаржуване рішення ВРП порушує інтерес держави в тимчасовому відстороненні судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням останнього до кримінальної відповідальності.

42. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка, серед іншого, ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя.

43. За змістом частини першої статті 155-1 Кримінального процесуального кодексу України рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності ухвалюється ВРП на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора або його заступника в порядку, встановленому законом.

44. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 62 Закону № 1798-VIII суддю може бути тимчасово відсторонено від здійснення правосуддя за рішенням ВРП у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності.

45. Частиною першою статті 63 Закону № 1798-VIII визначено, що тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється ВРП на строк не більше двох місяців на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора або його заступника.

46. Клопотання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності подається до ВРП стосовно судді, який є підозрюваним, обвинувачуваним (підсудним), на будь-якій стадії кримінального провадження (частина друга статті 63 Закону № 1798-VIII).

47. Частиною десятою статті 63 Закону № 1798-VIII визначено, що за результатами розгляду клопотання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя ВРП ухвалює рішення, копія якого не пізніше семи робочих днів направляється Генеральному прокурору або його заступнику, судді, стосовно якого ухвалено рішення, а також невідкладно направляється до суду, в якому такий суддя обіймає посаду.

48. Водночас Законом № 1798-VIII визначено лише підстави, за яких може бути оскаржене рішення ВРП про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя.

49. Так, частиною першою статті 65 Закону № 1798-VIII установлено, що рішення ВРП про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, продовження строку такого відсторонення може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

50. Отже, нормами Закону № 1798-VIII не передбачено можливості оскарження рішення ВРП про відмову в тимчасовому відстороненні судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності.

51. У цій справі позивач фактично оскаржує рішення ВРП, яке не стосується інтересів та не порушує прав ГПУ, а має безпосередній вплив лише на суддю, стосовно якого воно ухвалене, тобто є актом індивідуальної дії.

52. За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

53. Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).

54. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або яке безпосередньо стосується прав, свобод та інтересів цієї особи.

55. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

56. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

57. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки ГПУ не наділена повноваженнями на звернення до суду з позовом про скасування рішення ВРП про відмову в тимчасовому відстороненні судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності, то й оскаржуване рішення про відмову в задоволенні клопотання заступника Генерального прокурора Кізя С. М. про тимчасове відсторонення судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальностіне може бути предметом розгляду адміністративного суду за зверненням ГПУ.

58. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 березня 2020 року у справі № 9901/511/19 (провадження № 11-1233заі19).

59. Велика Палата Верховного Суду відхиляє посилання скаржника на положення частини шостої статті 64 Закону № 1798-VIII як на нібито передбачену цим Законом можливість оскарження до суду рішення ВРП про відмову в тимчасовому відстороненні судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, оскільки вказані норми, якими визначено можливість повторного звернення Генерального прокурора або його заступника з клопотанням про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності або з клопотанням про продовження строку такого відсторонення стосовно судді в межах одного кримінального провадження у випадку скасування попереднього рішення ВРП судом, підлягають застосуванню у разі скасування судом рішення ВРП про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя чи рішення про продовження строку тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, можливість оскарження яких до суду прямо передбачена частиною першою статті 65 Закону № 1798-VIII.

60. Щодо висновків суду першої інстанції про те, що цей позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується не тільки спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а й тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому суд першої інстанції правильно не зазначив суд, до юрисдикції якого може належати розгляд цієї справи. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

61. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

62. Згідно з положеннями статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

63. Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням вимог процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга ГПУ задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України залишити без задоволення.

2. Ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. С. Золотніков Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. С. Ткачук Д. А. Гудима В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська