Постанова Кропивницький апеляційний суд № 404/6983/18

ПОСТАНОВА Іменем України 22 квітня 2020 року м. Кропивницький справа № 404/6983/18 провадження № 22-ц/4809/630/20 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючої судді Суровицької Л. В., суддів Авраменко Т. М., Черненка В. В. секретар Лазаренко-Шаповалова В.В. учасники справи : позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», представник позивача за довіреністю Гребенюк Олександр Сергійович, Гаренко ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідач - ОСОБА_4 , представник відповідача за довіреністю ОСОБА_5 Ігор Костянтинович, розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 січня 2020 року у складі судді Іванової Н.Ю. у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВС Т А Н О В И В : У жовтні 2018 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_6 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором. Банк зазначав, що ОСОБА_4 звернулась до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету - заяву б/н від 07 червня 2011 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 4 600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Підписання договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором станом на 04 жовтня 2018 року має заборгованість 12217,90 грн., з яких: 3365 ,00 грн. відсотки за користування кредитом; 8204,89 грн. пеня; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил банківських послуг: 500 ,00 грн. штраф (фіксована частина), 558,00 штраф (процентна складова). Уточнивши у січні 2019 року позовні вимоги, Банк просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість по кредитному договору б/н від 07 червня 2011 року у розмірі 12217,90 грн., з яких: 2280,41грн. тіло кредиту; 1024,60 грн. проценти за користування кредитом; 7854,89 грн. пеня, а також 500 грн. штраф (фіксована частина; 558 ,00 грн. штраф (процентна складова)(т.1,а.с.2-4, а.с.157-160). Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Суд мотивував рішення тим, що Умови та правила надання банківських послуг, тарифи банку, на які посилався банк на підтвердження укладення кредитного договору, не підписані відповідачкою. Банк не надав доказів дотримання при укладенні договору вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. До анкети-заяви позивач додав довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільговий період», проте ця довідка не є підтвердженням укладеного з відповідачем договору без номера та його умов, оскільки у довідці зазначено номер іншого кредитного договору. Суд дійшов висновку, що позов Банку є недоведеним та безпідставним (т.2,а.с.62-72). В апеляційній скарзі Банк просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Зазначає, що суд безпідставно не прийняв до уваги як доказ, надану банком довідку про умови кредитування, підписану відповідачем. До позову була надана заява відповідача, в якій вона своїм особистим підписом засвідчила, що згодна, що ця заява із Пам`яткою клієнта, «Умовами та правилами надання банківських послуг», а також «Тарифами» складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг. Отже відповідач уклала договір приєднання. Відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про те, що договір не був укладений. Жодного підпису відповідача під публічно розміщеними Умовами та правилами закон не вимагає. В той же день відповідач підписала довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», в якій вказана базова ставка за користування кредитом, розмір та порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості, розмір штрафу при порушенні строків платежів. Зазначений у довідці про умови кредитування номер, є не номером договору, а номером референту, що використовується в банківських комплексах та присвоюється активам клієнтів з метою їх ідентифікації згідно з встановленими банківськими процедурами. Про укладення договору свідчить активація відповідачем кредитної картки, користування кредитними коштами. Крім того, відповідач отримувала перевипущені кредитні картки. Суд безпідставно взяв до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі /№ 342/180/17, оскільки умови кредитування були погоджені з відповідачем, що підтверджується підписаною нею довідкою. Встановивши, що банк надав відповідачці кредит, а вона кредит не повернула, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні фактично отриманих коштів (тіла кредиту) та відсотків по кредиту, неустойки (т.2,а.с.78-84). Апеляційне провадження відкрито 16 березня 2020 року, зазначено, що справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи (т.2,а.с.103), ухвалою від 07 квітня 2020 року призначено розгляд справи на 22 квітня 2020 року (т.2,а.с.111). У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Зазначає, що позивач не надав доказів отримання нею кредитних коштів. Оформлення заяви на видачу кредиту не є фактом підтвердження отримання грошових коштів. Довідку про умови кредитування, на яку посилається Банк, вона не підписувала (т.2,а.с.114-117). В судове засідання апеляційного суду, повідомлений належним чином про дату час і місце розгляду справи, представник позивача не прибув. Надав письмову заяву про розгляд справи, на підставі наявних у справі матеріалів та зазначених у заяві додаткових письмових пояснень у зв`язку оголошеним карантином. Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка представника позивача не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 07 червня 2011 року ОСОБА_7 (післяшлюбне прізвище ОСОБА_8 ) подала банку анкету-заяву без номера про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Своїм підписом на анкеті-заяві відповідач підтвердила свою згоду з тим, що ця заява з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. Вона ознайомлена з договором до його укладення та згодна з його умовами (а.с.91). У вказаній анкеті - заяві зазначено, що ОСОБА_7 просить надати їй платіжну картку кредитка «Універсальна». Відомості щодо розміру кредитного ліміту, про базову процентну ставку за кредитом на момент підписання заяви, про розмір неустойки (штраф, пеня) та про строк дії кредитної картки, у анкеті - заяві відсутні. Також банком надано до позову довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна»,30 днів пільгового періоду» по договору SAMDN50000045824948, датовану 07 червня 2011 року, з підписом позичальника (т.1, а.с.10). Наданий Банком до позову Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не містить підпису відповідача (а.с.11-25). Відповідач зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого за розрахунком банку станом на 04 вересня 2018 року утворилась заборгованість у розмірі 12 217,90 грн., з яких: 3365,00 грн. відсотки за користування кредитом; 8204,89 грн. пеня, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина); 558 грн. штраф (процентна складова) (а.с.5-8). Після уточнення позовних вимог Банк надав розрахунок заборгованості станом на 04 вересня 2018 року, за яким заборгованість відповідача по кредитному договору б/н від 07 червня 2011 року складає 12 217,90 грн., з яких: 2280,41 грн. тіло кредиту; 1024,60 проценти за користування кредитом, 7854,89 грн. пеня, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.17.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована складова); 558 грн. штраф (процентна складова) (т.1,а.с.161-162,163). Як у позовній заяві, поданій у жовтні 2018 року, так і в уточненому позові, поданому у січні 2019 року, позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір заборгованості і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті:https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним ( стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зістаттею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника б/н від 07 червня 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитом, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (07 червня 2011 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (жовтень 2018 року). За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про про розмір процентної ставки, сплату неустойки (пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту), наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. При цьому суд враховує, що згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Вимоги банку щодо стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованості за пенею, а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) - 500,00 грн; штраф (процентна складова) - 558 грн. не можуть бути задоволені у зв`язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 07 червня 2011 року, оскільки витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який викладений на банківському сайті не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. За таких обставин суд першої інстанції обгрнутовано дійшов висновку про те, що банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мала на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брала на себе зобов`язання зі сплати процентів, неустойки (пені і штрафів) за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. За правилами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. З урахуванням встановленого ст.13 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Обов`язок щодо оцінки доказів, які є в справі, покладається на суд. Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі №751/861/17-ц , провадження №61-28582св18. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач отримала кредитну картку на підставі анкети-заяви б/н від 07 червня 2011 року, проте відповідач не надав належні і допустимі докази щодо розміру кредитного ліміту, щодо істотних умов кредитування та розміру заборгованості. Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги посилався лише на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, але разом з тим надав до позову довідку про умови з використанням кредитки «Універсальна»,30 днів пільгового періоду» по договору SAMDN50000045824948, датовану 07 червня 2011 року, з підписом позичальника (т.1,а.с.10). Суд першої інстанції відповідно до ст.89 ЦПК України оцінив вказаний доказ у сукупності з іншими наданими Банком доказами і дійшов до правильного висновку про те, що Банк просив стягнути заборгованість за кредитним договором без номера від 07 червня 2011 року, а вказана довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» стосується іншого договору, номер якого - SAMDN50000045824948 зазначено у самій довідці. Відомості про те, що вказана довідка є невід`ємною частиною кредитного договору б/н, укладеного між Банком та відповідачем 07 червня 2011 року, у матеріалах справи відсутні. На підтвердження заборгованості відповідача перед банком, позивач надав розрахунки заборгованості станом на 31 серпня 2015 року (т.1,а.с.5-6), станом на 04 жовтня 2018 року (т.1,а.с.7). Пізніше надав до уточненого позову розрахунок заборгованості за кредитом б/н від 07 червня 2011 року за період з 07 червня 2011 року по 31 серпня 2015 року, в якому станом на 31 серпня 2015 року зазначено заборгованість за тілом кредиту в сумі 4274,32 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом 135,09 грн. (т.1, а.с.161-162). Станом на 04 жовтня 2018 року заборгованість по тілу кредита 2280,41 грн., за відсотками 1024,60 грн., пеня 7854,09 грн. (т.1,а.с.163). В указаному розрахунку зазначено, що банк нараховував проценти за користування кредитом в період з 07 червня 2011 року по 31 грудня 2012 року в розмірі 36 відсотків річних, з 01 січня 2013 року 01 вересня 2014 року в розмірі 30 відсотків на рік, а з 01 вересня 2014 року по 31 березня 2015 року в розмірі 34,8 відсотків річних, а з 01 квітня 2015 року по 31 серпня 2015 року у розмірі 43,2 відсотки річних . Заборгованість позивачем по процентам була розрахована з урахуванням вказаних змін процентної ставки. Згідно цього розрахунку відповідачем сплачено за період з 07 червня 2011 року по 31 серпня 2015 року на погашення процентів за користування кредитом 3 315,51 грн., сплата яких взагалі не передбачена умовами договору, а отже мала б піти на погашення тіла кредиту в розмірі 2280,41 грн., про які зазначає у позовних вимогах Банк. Розрахунком заборгованості станом на 04 жовтня 2018 року (т.1,а.с.163) підтверджується, що з 1 вересня 2015 року банк змінив порядок проведення розрахунку, ввів додаткову графу 4 «Включення в заборгованість нарахованих відсотків, штрафа, пені, внаслідок чого тіло кредиту збільшено на суми, які фактично позичальником не отримувалися. Правовий висновок про зарахування на погашення тіла кредиту сплачених позичальником коштів, які кредитор безпідставно зарахував на погашення неустойки при відсутності домовленості про її сплату в підписаній відповідачем заяві - анкеті викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 545/2248/17, провадження № 61-11459св19. Отже позивачем порушено принципи та підстави нарахування заборгованості, що безумовно впливає на розмір заборгованості, який не може грунтуватися на припущеннях. За таких обставин, аналізуючи надані позивачем розрахунки заборгованості за правилами ст. 89 ЦПК України суд першої інстанції дійшов правильного та обгрунтованого висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підвердження заборгованості та її розміру. Доводи апеляційної скарги цей висновок суду не спростовують. За наданими банком розрахунками відповідачем сплачено на погашення кредиту всього 22 273,03 грн.. Безпідставними є посилання позивача, що в цій справі не можна застосовувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 03 лдипня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Матеріали справи не містять доказів визнання позову відповідачем, а обов`язок щодо оцінки доказів, які є в справі, покладається на суд. В межах вимог та доводів апеляційної скарги передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції щодо відмови у стягненні нарахованої Банком заборогованості за кредитним договором б/н від 07 червня 2011 року та ухвалення нового рішення про стягнення заборгованості, не встановлено. Керуючись п. 1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанкзалишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 27 квітня 2020 року. Головуюча суддя Л. В. Суровицька Судді Т. М. Авраменко В. В. Черненко