Постанова КАС ВС № 2а-3220/10/1970

ПОСТАНОВА Іменем України 27 квітня 2020 року Київ справа №2а-3220/10/1970 адміністративне провадження №К/9901/8652/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд): cудді-доповідача - Радишевської О.Р., суддів - Кашпур О.В., Данилевич Н.А. розглянув як суд касаційної інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в адміністративній справі №2а-3220/10/1970 матеріалами за позовом Контрольно-ревізійного управління в Тернопільській області до Тернопільського обласного комунального клінічного онкологічного диспансеру, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Тернопільської обласної ради - про стягнення коштів у дохід бюджету, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Тернопільського обласного комунального клінічного онкологічного диспансеру на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року, ухвалену в складі: головуючого судді Крапивницької Н.Л., і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року, постановлену в складі: головуючого судді Ніколіна В.В., суддів Гінди О.М., Старунського Д.М., УСТАНОВИВ: І. Обставини справи

1. Контрольно-ревізійне управління в Тернопільській області (далі - позивач, КРУ в Тернопільській області) звернулося до суду з позовом до Тернопільського обласного комунального клінічного онкологічного диспансеру (далі - відповідач, Диспансер), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Тернопільської обласної ради, із вимогами стягнути в дохід обласного бюджету коштів в сумі 11549,46 грн.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що під час ревізії фінансово-господарської діяльності відповідача було виявлено порушення ним вимог законодавства України, що призвели до завдання збитків обласному бюджету, які відповідач у добровільному порядку відшкодувати відмовляється. ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. Відповідно до пункту 1.1.2.2 плану контрольно-ревізійної роботи на II квартал 2010 року КРУ в Тернопільській області проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Тернопільського обласного комунального клінічного онкологічного диспансеру за період з 01.01.2008 по 31.05.2010, за результатами якої складено акт від 09 липня 2010 року №04-22/48 (далі - Акт ревізії).

4. Ревізією встановлено, що в період із 01 січня 2008 року по 31 грудня 2009 року підконтрольна установа отримала 23098,91 грн орендної плати від здачі в оренду об`єктів нерухомого майна, що є комунальною власністю. Водночас у порушення пункту 14 Методики розрахунку орендної плати і порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селиш, міст Тернопільської області, затвердженої рішенням сесії Тернопільської обласної ради від 27.04.2007 №177 (далі - Методика №177), відповідачем не перераховано до обласного бюджету частку в розмірі 50 відсотків від одержаної орендної плати за оренду нерухомого майна.

5. Унаслідок вказаного порушення Тернопільським обласним бюджетом недоотримано коштів у сумі 11549,46 грн (23098,91 грн : 2 = 11549,46 грн).

6. На підставі пункту 7 статті 10 Закону України від 26.01.1993 №2939-XII «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» (далі - Закон №2939-XII) відповідачу було пред`явлено вимогу від 21.07.2010 №19-04-13-14/3860, пунктом 7 якої Диспансер було зобов`язано перерахувати в дохід обласного бюджету кошти в сумі 11549,46 грн. Термін виконання вимоги було встановлено до 23.08.2010.

7. Беручи до уваги, що Диспансер не забезпечив виконання вказаної вимоги в частині перерахування до обласного бюджету половини орендних платежів за відповідний період, позивач звернувся до суду. ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

8. Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року, адміністративний позов задоволений: стягнуто з Тернопільського обласного комунального клінічного онкологічного диспансеру у дохід обласного бюджету кошти в сумі 11549,46 грн.

9. Задовольняючи адміністративний позов, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що орендна плата за оренду об`єктів, що перебувають у комунальній власності, сплачується одночасно балансоутримувачеві та до відповідного місцевого бюджету в розмірі і пропорціях, що визначаються методикою, затвердженою органом місцевого самоврядування.

10. Так, пунктом 14 Методики №177 передбачено, що орендна плата за оренду нерухомого майна, що перебуває в комунальній власності сільських, селищних та міських рад Тернопільської області, сплачується до обласного бюджету та підприємству - установі (балансоутримувачу) в рівних частинах.

11. З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій погодилися з висновком органу державного фінансового контролю про те, що Диспансер зобов`язаний був перерахувати половину одержаної протягом 2008-2009 років орендної плати до обласного бюджету. ІV. Провадження в суді касаційної інстанції

12. Не погоджуючись з указаними судовими рішеннями, Диспансер подав касаційну скаргу.

13. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 грудня 2014 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Диспансера на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року в справі №2а-3220/10/1970.

14. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 травня 2017 року постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року скасовано, а провадження в справі №2а-3220/10/1970 закрито.

15. Закриваючи провадження в справі, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що спір між сторонами в цій справі стосується відшкодування шкоди, завданої господарюючим суб`єктом унаслідок порушення ним фінансової дисципліни, тобто є деліктними, а тому не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

16. Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 травня 2017 року, Західний офіс Держаудитслужби, який є правонаступником КРУ в Тернопільській області, на підставі положень статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

17. У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року), 31 січня 2018 року матеріали зазначеної заяви передано на розгляд до Верховного Суду.

18. Постановою Верховного Суду від 20 березня 2020 року заяву Західного офісу Держаудитслужби задоволено, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 травня 2017 року в справі №2а-3220/10/1970 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

19. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Радишевської О.Р., суддів Кашпур О.В., Данилевич Н.А.

20. У касаційній скарзі Диспансер, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити.

21. Касаційну скаргу скаржник мотивує тим, що Методика №177 поширює свою дію лише на підприємства і організації, а не на установи, якою, відповідно до статуту, є Диспансер.

22. Також скаржник наголошує, що вся сума орендної плати, що була одержана Диспансером в період, за який проводилася перевірка, була зарахована до обласного бюджету. Це підтверджується довідкою від 16 лютого 2011 року №22-11/6-349, складеною Головним фінансовим управлінням Тернопільської обласної державної адміністрації.

23. Указану довідку не було подано як доказ під час розгляду справи судом першої інстанції, оскільки її було одержано після винесення таким судом судового рішення. Однак відповідачем, у порядку статті 195 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), було подано до суду апеляційної інстанції клопотання про дослідження довідки від 16 лютого 2011 року №22-11/6-349 як доказу, який не досліджувався судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи. Незважаючи на вимоги процесуального законодавства судом апеляційної інстанції не було здійснено оцінку обставин, викладених у такій довідці.

24. Заперечень на касаційну скаргу не надійшло. V. Джерела права та акти їхнього застосування

25. Статтею 327 КАС України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

26. Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

27. Згідно з підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 28. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 №460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон №460-XI), яким до окремих положень КАС України унесені зміни.

29. Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

30. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями КАС України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом №460-IX.

31. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

32. Повноваження державної контрольно-ревізійної служби регулюються Законом №2939-ХІІ, яким регламентуються завдання, права та функції цих органів.

33. Згідно з частиною першою статті 2 Закону №2939-ХІІ головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб`єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

34. Відповідно до частини другої статті 2 Закону №2939-ХІІ державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.

35. Інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті (частина п`ята статті 2 Закону №2939-ХІІ).

36. Відповідно до статті 8 Закону №2939-XII органи державного фінансового контролю, зокрема, проводять у підконтрольних установах ревізії фінансово-господарської діяльності, використання і збереження фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильності визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов`язань, стану і достовірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності; здійснюють контроль за усуненням недоліків і порушень, виявлених під час проведення державного фінансового контролю.

37. Згідно з Положенням про Головне контрольно-ревізійне управління України (далі - Головне КРУ України), затвердженим Указом Президента України від 28 листопада 2000 року №1265/2000 (далі - Положення), Головне контрольно-ревізійне управління України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України.

38. Головне КРУ України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а також контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) в районах, містах, районах у містах, у тому числі міжрайонні контрольно-ревізійні відділи (пункт 7 Положення).

39. Пунктом 5 Положення передбачено, що Головне КРУ України має право, зокрема: пред`являти у межах своєї компетенції керівникам та іншим посадовим особам об`єктів, які ревізуються або перевіряються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень (підпункт 12); порушувати перед відповідними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, стягувати в доход держави кошти, отримані за незаконними угодами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (підпункт 14).

40. Положенням установлено, що Головне КРУ України відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за усуненням недоліків і порушень, виявлених ревізіями та перевірками, і в разі потреби вживає додаткових заходів до їхнього усунення (підпункт 4 пункту 4 Положення).

41. Указані норми узгоджуються з положеннями статті 10 Закону №2939-ХІІ, якою визначено права органу державного фінансового контролю. Зокрема, пунктами 7, 10 цієї статті Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надано право: 1) пред`являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; 2) звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

42. Статтею 15 Закону №2939-ХІІ передбачено, що законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що ревізуються.

43. Частиною другою статті 2 Закону України від 10.04.1992 №2269-XII «Про оренду державного та комунального майна» (далі - Закону №2269-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

44. Згідно з частиною другою статті 19 Закону №2269-XII методика розрахунку, пропорції розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем і порядок використання орендної плати визначаються: Кабінетом Міністрів України - для об`єктів, що перебувають у державній власності; органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - для об`єктів, що належать Автономній Республіці Крим; органами місцевого самоврядування - для об`єктів, що перебувають у комунальній власності.

45. Відповідно до частини першої статті 59 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. VI. Позиція Верховного Суду

46. Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави уважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та, у разі виявлення порушень, пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

47. При виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, державна контрольно-ревізійна служба має право звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

48. Як убачається з приписів частини другої статті 19 Закону №2269-XII, методика розрахунку, пропорції розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем і порядок використання орендної плати для об`єктів, що перебувають у комунальній власності, визначається саме органами місцевого самоврядування, а отже, є виключними повноваженнями таких.

49. Згідно з пунктом 9.1 Статуту Тернопільського обласного комунального клінічного онкологічного диспансеру, затвердженого Головою Тернопільської обласної ради В.М. Олійник і зареєстрованим розпорядженням міського голови від 13.03.2002 №266, майно є спільною власністю територіальних громад області, управління яким здійснює обласна рада.

50. Для регламентації процесу оренди майна спільної власності територіальних громад Тернопільської області рішенням Тернопільської обласної ради від 27.04.2007 №177 затверджено Методику розрахунку орендної плати і порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області.

51. Пунктом 14 Методики №177 передбачено, що орендна плата, розрахована згідно з цією методикою, перераховується: за оренду нерухомого майна - 50 відсотків орендної плати підприємству, організації, 50 відсотків - до обласного бюджету.

52. Як установлено актом ревізії, у порушення пункту 14 Методики №177, відповідачем у період із 01 січня 2008 року по 31 грудня 2009 року не перераховано до обласного бюджету 50% одержаної орендної плати за оренду нерухомого майна, що складає 11549,46 грн.

53. Унаслідок допущеного порушення, відповідачем безпідставно отримано доходи від орендної плати, а обласним бюджетом недоотримано коштів у сумі 11549,46 грн.

54. Отож КРУ в Тернопільській області на законних підставах направило відповідачу вимогу від 21.07.2010 №19-04-13-14/3860, якою, зокрема, зобов`язало перерахувати в дохід обласного бюджету кошти в сумі 11549,46 грн - частку (50 відсотків) отриманої орендної плати за оренду нерухомого майна, які було отримано та використано установою протягом періоду із 01 січня 2008 року по 31 грудня 2009 року.

55. Водночас посилання відповідача на те, що Методика №177 поширює свою дію лише на підприємства і організації, Суд відхиляє оскільки винятків для бюджетних установ у Методиці №177 не передбачено.

56. Щодо твердження відповідача про те, що вказана сума орендної плати вже зарахована до обласного бюджету, яка підтверджується довідкою Головного фінансового управління Тернопільської обласної державної адміністрації від 16 лютого 2011 року №22-11/6-349, яка була подана до суду апеляційної інстанції разом із клопотанням про її дослідження, Суд зазначає таке.

57. Частиною другою статті 195 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) встановлено, що суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

58. Суд апеляційної інстанції може встановити нові обставини, якщо вони не встановлювалися судом першої інстанції у зв`язку із неправильним застосуванням норм матеріального права (частина третя 195 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017)).

59. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права.

60. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

61. Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем 13.10.2014 подано до суду апеляційної інстанції через канцелярію суду клопотання про дослідження доказів судом апеляційної інстанції (а.с. 117-120), додатком до якого була довідка Головного фінансового управління Тернопільської обласної державної адміністрації від 16 лютого 2011 року №22-11/6-349. Указане клопотання містить причини неможливості подання цієї довідки до суду першої інстанції та прохання дослідити таку.

62. Судом апеляційної інстанції, за результатами перегляду рішення суду першої інстанції, 14.10.2014 винесено ухвалу, з тексту якої не вбачається визнання судом апеляційної інстанції обґрунтованим неподання цього доказу до суду першої інстанції, дослідження і надання йому оцінки під час апеляційного перегляду справи чи визнання необґрунтованим неподання цього доказу.

63. Таким чином, Львівським апеляційним адміністративним судом порушено вимоги процесуального законодавства, зокрема частини другої статті 195 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) в частині вирішення питання дослідження доказів, поданих відповідачем безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

64. З огляду на викладене Суд зауважує, що суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу з порушенням вимог процесуального законодавства, а також з порушенням принципу змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, як принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах, позбавив права відповідача на справедливий, всебічний та об`єктивний судовий розгляд, поданої ним апеляційної скарги.

65. Отже, ураховуючи те, що судом апеляційної інстанції не вирішено питання щодо дослідження довідки Головного фінансового управління Тернопільської обласної державної адміністрації від 16 лютого 2011 року №22-11/6-349, яка була додана відповідачем із клопотанням про дослідження доказів судом апеляційної інстанції, ця справа підлягає направленню на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

66. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

67. Згідно пункту 1 частини другої статті 353 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

68. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.

69. Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судом норм процесуального права, Суд уважає, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та призвело до порушення гарантованих і передбачених процесуальних законодавством прав скаржника. VII. Судові витрати

70. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, Суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

71. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

72. Касаційну скаргу Тернопільського обласного комунального клінічного онкологічного диспансеру задовольнити частково.

73. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року скасувати.

74. Справу №2а-3220/10/1970 за позовом Контрольно-ревізійного управління в Тернопільській області до Тернопільського обласного комунального клінічного онкологічного диспансеру, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Тернопільської обласної ради - про стягнення коштів у дохід бюджету направити на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

75. Судові витрати не розподіляються.

76. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена. Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська Судді: О.В. Кашпур Н.А. Данилевич