Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/16491/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "27" квітня 2020 р. Справа№ 910/16491/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Суліма В.В. суддів: Ткаченка Б.О. Гаврилюка О.М. розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2020 року (дата підписання повного тексту 24.01.2020 року) у справі № 910/16491/19 (суддя: Щербаков С.О.) за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега" про стягнення 35 366, 83 грн. без виклику представників сторін ВСТАНОВИВ: Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега" (далі-відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування у розмірі 35 366, 83 грн. Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем потерпілій особі страхового відшкодування згідно договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № 26-0801-18-00004 від 05.12.2018 року, внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. Господарський суд міста Києва задовольнив позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" своїм рішенням від 24.01.2020 року. Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "Омега" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в даній справі та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин правові висновки суду Верховного Суду викладені у постанові №924/675/17 від 06.07.2018 року. Так, скаржник вказав, що відповідач мав зобов`язання із виплати відшкодування не у розмірі повної вартості складових частин, а з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу, оскільки строк експлуатації транспортного засобу «Renault Fluence 1.6.», державний номер НОМЕР_1 перевищує 7 років, що відповідно до п.п. 7.38, 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів є підставою для нарахування коефіцієнту фізичного зносу на нові складники, що замінюються. При цьому, скаржник вказав, що судом першої інстанції мала бути призначена експертиза з визначення коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу, оскільки для його визначення потрібні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити обставини неможливо. Отже, за твердженням скаржника у справі не були встановлені всі обставини, що мають значення для справи, і як наслідок, ухвалене незаконне рішення. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2020 року справу № 910/16491/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г. Перевіривши відповідність апеляційної скарги і доданих до неї документів вимогам ст. 258 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що скарга підлягає залишенню без руху, оскільки скаржником не додано належних доказів надсилання копії апеляційної скарги на адресу позивача - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група", а лише надано фіскальний чек, однак не додано опису вкладення з якого, вбачалось, що саме та на яку адресу скаржник направляв учаснику справи. Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2020 року у справі № 910/16491/19 залишив без руху своєю ухвалою від 21.02.2020 року . Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки та подано до суду апеляційної інстанції докази надсилання копії апеляційної скарги на адресу позивача. Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги. Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.03.2020 року, у зв`язку з перебуванням судді Майданевича А.Г., на лікарняному, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/16491/19 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Гаврилюк О.М., Ткаченко Б.О. Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2020 року у справі № 910/16491/19. Призначив до розгляду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2020 року у справі № 910/16491/19 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи своєю ухвалою від 12.03.2020 року. Відповідач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваному рішенню суду першої інстанції в апеляційному порядку. Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2020 року підлягає залишенню без змін, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега" - без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 05.12.2018 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" та ОСОБА_1 було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 26-0801-18-00004, відповідно до якого, було застраховано майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортними засобами, зокрема автомобілем «Renault Fluence 1.6.», державний номер НОМЕР_1 . Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Згідно п. 1 ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб`єктів господарювання (страховиків), пов`язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 Цивільного кодексу України). Згідно ст. 980 Цивільного кодексу України, предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування). Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Страховим ризиком, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про страхування» визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування», страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 29.06.2019 року по вул. Святого Миколая у м. Запоріжжі сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Renault Fluence 1.6.», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «ГАЗ 2410» державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 . При цьому, в результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований у Приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Українська страхова група" автомобіль «Renault Fluence 1.6.», державний номер НОМЕР_1 . Згідно постанови Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 03.09.2019 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення, що сталося 29.06.2019 року по вул. Святого Миколая у м. Запоріжжі , за участю автомобіля «Renault Fluence 1.6.», державний номер НОМЕР_1 та автомобіля «ГАЗ 2410» державний номер НОМЕР_2 . Положеннями ст. 988 Цивільного кодексу України встановлено, що страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до рахунку № СБА-К-000000000007333 від 11.07.2019 року, наданого Товариством з обмеженою відповідальністю «Бриліант Авто», вартість відновлювального ремонту автомобіля «Renault Fluence 1.6.», державний номер НОМЕР_1 становить 36056, 83 грн. 19.07.2019 року позивачем було складено страховий акт №ССКА-5867, згідно якого виплата страхового відшкодування складає 35 366, 83 грн. Відповідно до зазначеного вище рахунку-фактури та страхового акту позивачем виплачено страхове відшкодування у розмірі 35 366, 83 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 18220 від 23.07.2019 року (наявне в матеріалах справи). З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з заявою № ЮКК/1911166 від 31.07.2019 року, в якій просив відповідача здійснити виплату страхового відшкодування у розмірі 35 366, 83 грн. Відповідач в свою чергу суму відшкодування не сплатив, що в свою чергу стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Як встановлено судом вище, позивачем на виконання зобов`язань за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів № 26-0801-18-00004 від 05.12.201 року , предметом якого є страхування транспортного засобу «Renault Fluence 1.6.», державний номер НОМЕР_1 , було відшкодовано на користь страхувальника 35 366, 83 грн Згідно зі ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок із відшкодування шкоди не виконала. Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції до позивача у зв`язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов`язанні є потерпілий) до особи, відповідальної за заподіяний збиток із залишком строку позовної давності. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до п.п.1, 3 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, вина особи, яка керувала транспортним засобом «ГАЗ 2410» державний номер НОМЕР_2 була встановлена у судовому порядку постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03.09.2019 року у справі № 331/3011/19, якою водія транспортного засобу «ГАЗ 2410» державний номер НОМЕР_2 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу у розмірі 340, 00 грн. Відповідно до ч. 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Згідно ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільноправової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; потерпілі - треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно-правову відповідальність за яку несе власник цього транспортного засобу; забезпечений транспортний засіб - наземний транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, залежно від умов договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, будь-який наземний транспортний засіб, який експлуатується особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, на законних підставах. Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності, відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. На момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, внаслідок експлуатації автомобіля «ГАЗ 2410» державний номер НОМЕР_2 була застрахована у Приватному акціонерному товаристві "Акціонерна страхова компанія "Омега" за полісом № АО/1391991. Згідно зі ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором. Страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов`язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (ст. 9 Закону України «Про страхування»). Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, у зв`язку з настанням страхового випадку - пошкодженням ОСОБА_3. автомобіля «Renault Fluence 1.6.», державний номер НОМЕР_1 , у відповідача виник обов`язок відшкодувати витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу. Разом з тим, як було зазначено вище, вартість страхового відшкодування власнику автомобіля «Renault Fluence 1.6.», державний номер НОМЕР_1 була сплачена Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" на підставі договору страхування. За змістом п. 2.1 ст. 2 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону. Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно ст. 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Абзацом 18 статті 9 Закону України «Про страхування» передбачено, що франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування. Разом з цим, спеціальні норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють певні умови для визначення розміру шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, а саме: відшкодовується оцінена шкода, розмір шкоди обмежується лімітом відповідальності, встановленим в полісі (п. 22.1 ст. 22 Закону); розмір шкоди обмежується вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (ст. 29 Закону); розмір шкоди зменшується на суму франшизи, встановленої в полісі (ст. 9, 12 Закону). Крім того, страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов`язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу (п.п. 32.4, 32.7 ст. 32 Закону). Таким чином, виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Так, при визначенні розміру заподіяної шкоди, що підлягає виплаті відповідачем як страховиком винної особи, у даному випадку позивач виходив із вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля «Renault Fluence 1.6.», державний номер НОМЕР_1 , згідно із сумою, яка вказана у рахунку № СБА-К-000000000007333 від 11.07.2019 року, наданого Товариством з обмеженою відповідальністю «Бриліант Авто». Норма ч.1 ст.22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". Враховуючи, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу, визначаючи розмір страхового відшкодування, яке відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності винної у дорожньо-транспортній пригоді особи, зобов`язаний виплатити потерпілому, слід враховувати фактичні витрати, розмір яких підтверджується відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля, та які підтверджують фактичний розмір понесених збитків. Згідно з п.1.6 Методики відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а відповідно до п.2.3 Методики вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу. Відповідно до ст.1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суд, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинен виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Відповідно до п. 5.1. Методики, технічний огляд КТЗ оцінювачем (експертом) являє собою початковий етап дослідження, який дає змогу органолептичними методами визначити ідентифікаційні дані КТЗ; його комплектність; укомплектованість; технічний стан, обсяг і характер пошкоджень; пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна. Визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом (оцінювачем), який складає висновок чи звіт (акт), можливе тільки за рішенням органу (посадової особи), який здійснює судове чи досудове слідство, у разі надання ними даних, необхідних для оцінки. Згідно п. 5.2. Методики, у разі потреби виклик заінтересованих осіб для технічного огляду із зазначеннямдати, місця та часу проведення огляду КТЗ(після їх узгодження з виконавцем дослідження) здійснюється замовником дослідження шляхом вручення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату. У разі відсутності в установлений час на місці огляду осіб, що викликалися, огляд проводиться без їх участі, про що зазначається у звіті (акті), висновку. При цьому, відповідно до п. 8.5. Методики, калькуляція вартості відновлювального ремонту складається за результатами технічного огляду КТЗ. Таким чином, оскільки у матеріалах справи відсутні, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів огляду відповідачем транспортного засобу «Renault Fluence 1.6.», державний номер НОМЕР_1 під час визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги наданий відповідачем розрахунок коефіцієнту фізичного зносу № 712-14274. Відтак, визначення позивачем вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля «Renault Fluence 1.6.», державний номер НОМЕР_1 , на підставі рахунку № СБА-К-000000000007333 від 11.07.2019 року наданого Товариством з обмеженою відповідальністю «Бриліант Авто», є правомірним. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.03.2018 року у справі № 911/482/17. Щодо твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що відповідач мав зобов`язання із виплати відшкодування не у розмірі повної вартості складових частин, а з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу, колегія суддів відзначає, що як вбачається з рахунку суми страхового відшкодування від 19.07.2019 року сума страхового відшкодування була розрахована з урахуванням зносу деталей, що замінюються. При цьому, колегія суддів відзначає, що рік випуску автомобіля «Renault Fluence 1.6.», державний номер НОМЕР_1 - 2012, тоді як дата настання страхового випадку 2019 рік, що спростовує твердження скаржника, що строк експлуатації вищевказаного транспортного засобу перевищує 7 років. З огляду на викладене, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що судом першої інстанції мала бути призначена експертиза з визначення коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу, оскільки матеріали справи містять достатньо доказів для винесення правомірного рішення. Таким чином, посилання скаржника на правові висновки суду Верховного Суду викладені у постанові №924/675/17 від 06.07.2018 року не спростовують висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, а містять лише посилання на норми права, зокрема Закону України "Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів", Цивільний кодекс України, тощо. Згідно ст. 228 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу. З огляду на викладене та враховуючи, що позивач виплатив страхове відшкодування власнику застрахованого автомобіля у нього виникло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну шкоду, тобто, у даному випадку до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега", оскільки цивільно-правова відповідальність за шкоду перед третіми особами, завдану внаслідок експлуатації транспортного засобу автомобіля «ГАЗ 2410» державний номер НОМЕР_2 застрахована у Приватному акціонерному товаристві "Акціонерна страхова компанія "Омега" за полісом № АО/1391991, а також з огляду на те, що водія автомобіля «ГАЗ 2410» державний номер НОМЕР_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог повністю. Так, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні. Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року). Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Отже, зазначені в апеляційних скаргах доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянти не подали жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта. Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2020 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2020 року у справі №910/16491/19 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/16491/19 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя В.В. Сулім Судді Б.О. Ткаченко О.М. Гаврилюк