Постанова 4811 № 466/2720/19

Справа № 466/2720/19 Головуючий у 1 інстанції: Єзерський Р.Б. Провадження № 22-ц/811/3022/19 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М. Категорія:39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2020 року м.Львів Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 07 серпня 2019 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и л а: У квітні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк (далі - АТ КБ) «Приватбанк» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №б/н від 30.08.2010 року у розмірі 97310 грн. 40 коп., з яких станом на 27.02.2019 року: 49488 грн. 12 коп. - заборгованість по тілу кредиту; 17899 грн. 43 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 24112 грн. 11 коп. - пеня за прострочене зобов`язання, 700 грн. 72 коп. - пеня за несвоєчасну сплату боргу на суму від 100 грн.; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 4610 грн. 02 коп. - штраф (процентна складова). В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до кредитного договору №б/н від 30.08.2010 року відповідач отримав кредит у розмірі 25000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Своїм підписом на анкеті-заяві відповідач підтвердив, що підписана анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Зазначає, що право зміни кредитного ліміту врегульоване п.п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг, згідно з якими, клієнт дає свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 07 серпня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 у користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 30.08.2010 року в розмірі 49488 грн. 12 коп., що є заборгованістю за тілом кредиту, та судові витрати в розмірі 1921 грн. У задоволенні решти вимог, а саме: вимог про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, пені і штрафів, - відмовлено. Рішення суду оскаржив позивач АТ КБ «Приватбанк», просить його скасувати в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту та задовольнити вимоги банку в цій частині в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. Апелянт зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 17899 грн. 43 коп., оскільки, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не повинен був відмовляти у стягненні заборгованості за простроченим тілом кредиту, і безпідставно, з одних лише формальних міркувань, звільнив відповідача від відповідальності щодо погашення однієї з складових заборгованості, а саме - заборгованості за простроченим тілом кредиту. Крім цього, судом не прийнято до уваги підписану відповідачем 30.08.2010 року довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» 55 днів пільгового періоду, яка передбачає відповідальність у вигляді нарахування пені і штрафу за несвоєчасне погашення заборгованості. Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Згідно з розпорядженнями голови Львівського апеляційного суду від 18 березня 2020 року №05.25/2020 та 31 березня 2020 року №05.25/2020, на підставі рішення зборів суддів Львівського апеляційного суду від 18 березня 2020 року, з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, вирішено тимчасово, з 19 березня до 24 квітня 2020 року, не розглядати справи у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу та припинити їх пропуск до залів судових засідань на час вжитих заходів. Однак, зазначені обмеження не стосуються, зокрема, цивільних справ, які призначені до розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, а також у разі подання заяв учасниками про розгляд справи у їх відсутність. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 15.04.2020 року, є дата складення повного судового рішення - 23.04.2020 року. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав. Відповідно до частини першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Враховуючи викладене й те, що у підписаній відповідачем анкеті-заяві не визначено розміру та підстав стягнення з позичальника процентів за користування кредитними коштами, пені та інших штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання, а також не визначено розміру та порядку внесення щомісячного платежу на погашення наданого банком кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, тому колегія суддів, із урахуванням наведених вище норм матеріального права та правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.07.2019 року (справа №342/180/17, провадження №14-131цс19), погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача заборгованості по інших її складових частинах, окрім, як заборгованості за тілом кредиту. Велика Палата Верховного Суду у названій вище постанові від 03.07.2019 року зробила правовий висновок, згідно з яким, Умови та Правила надання банківських послуг, з оляду на їх мінливий характер, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Окрім того, апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення простроченого тіла кредиту, а тому, відповідно до ст.367 ЦПК України, доводи апелянта про врахування довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» 55 днів пільгового кредиту», підписаної відповідачем, в якій зазначено розмір пені та штрафів, що застосовуються за несвоєчасне погашення заборгованості, колегією суддів не враховуються, оскільки в апеляційній скарзі немає вимоги про скасування рішення в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення пені та штрафів. Що ж стосується доводів апелянта в частині вирішення судом позовної вимоги про стягнення простроченого тіла кредиту, то колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність цієї вимоги, оскільки звертаючись із вказаним позовом, банк обґрунтовував свої вимоги правом на стягнення всієї заборгованості за кредитом, а не лише простроченої, окрім того, з наданого позивачем розрахунку заборгованості за період з 01.06.2015 року по 27.02.2019 року (а.с.6-8), який за своїми складовими частинами відрізняється від розрахунку заборгованості за період з 30.08.2010 року по 20.05.2015 року (а.с.4-5), немає підстав для висновку про те, що прострочене тіло кредиту є складовою частиною загальної заборгованості за тілом кредиту (отриманими позичальником коштів у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), як стверджує апелянт у своїх поясненнях, оскільки згідно розрахунку заборгованість по простроченому тілу кредиту виникла лише у липні 2018 року, в той час, як заборгованість за тілом кредиту за цим розрахунком виникла ще у вересні 2016 року. Крім того, вказаний розрахунок містить відомості про нараховані проценти, хоча заборгованість по процентах у наданому позивачем розрахунку відсутня. Отже, з наведеного слідує, що у спосіб стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, позивач намагається стягнути проценти за користування кредитними коштами, погашення яких частково відбувалось за рахунок наданого відповідачу кредиту, що підтверджується названим вище розрахунком та випискою по рахунку відповідача, яку банк долучив до письмових пояснень на стадії апеляційного розгляду справи. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду по суті вирішення спору в оскаржуваній апелянтом частині рішення і не вказують на допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 07 серпня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 23 квітня 2020 року. Головуючий: Бойко С.М. Судді: Копняк С.М. Ніткевич А.В.