Ухвала КЦС ВС № 376/797/15-ц

Ухвала 23 квітня 2020 року м. Київ справа № 376/797/15-ц провадження № 61-6544ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Штелик С. П., (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Надіч Нонни Дидронівни, на рішення Сквирського районного суду Київської області від 19 червня 2015 року та постанову апеляційного суду Київської області від 25 січня 2018 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У березні 2015 року ПАТ «КБ «Надра» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що 28 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 21/АМБ/99/2007-840, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 27 471, 49 доларів США строком до 28 грудня 2015 року зі сплатою процентів у розмірі 1,2 % на місяць. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, за умовами якого остання взяла на себе зобов`язання відповідати перед банком солідарно з позичальником за виконання зобов`язань за ним. У зв`язку з невиконанням взятих на себе зобов`язань, порушенням умов кредитного договору, утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 12 059,93 доларів США, зі сплати процентів у розмірі 1 669,70 доларів США, пені за прострочення сплати кредиту у розмірі 1 426,75 доларів США та штрафу за порушення умов кредитного договору у розмірі 2 747,15 доларів США. Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 19 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Апеляційного суду Київської області від 25 січня 2018 року рішення Сквирського районного суду Київської області від 19 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто солідарно ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2007 року у розмірі 13 729,63 доларів США, що складається із заборгованості за кредитом у розмірі 12 059,93 доларів США та несплачених відсотків у розмірі 1 669,70 доларів США, а також пеню за прострочення сплати кредиту у розмірі 31 114,03 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі, яка надійшла до Верховного Суду у квітні 2020 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Надіч Н. Д., просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Згідно частини дев`ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 13 729,63 доларів США, що еквівалентно 373 445, 94 грн, що не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102*250=525 500). Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства. Касаційна скарга не містить посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. При цьому Верховним Судом також перевірено, чи мають місце обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, та зазначених обставин не встановлено. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню; Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій в межах своїх повноважень, заявник не переконав у наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Верховний Суд наголошує на тому, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність підстав чи відсутність таких підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд У Х В А Л И В: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Надіч Нонни Дидронівни, на рішення Сквирського районного суду Київської області від 19 червня 2015 року та постанову апеляційного суду Київської області від 25 січня 2018 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові. Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає. Судді: С. П. Штелик А. А. Калараш В. М. Сімоненко