Постанова 4805 № 295/15960/18

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/15960/18 Головуючий у 1-й інст. Кузнєцов Д. В. Категорія 26 Доповідач Трояновська Г. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Трояновської Г.С. суддів Миніч Т.І., Павицької Т.М. з участю секретаря судового засідання Ковальської Я.В., розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу № 295/15960/18за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" на заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 12 лютого 2020 року, ухваленого під головуванням судді Кузнєцова Д.В. у м. Житомирі в с т а н о в и в : У листопаді 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду із названим позовом, в обгрунтування вимог якого зазначило, що 07.07.2011 між ним та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №б/н за умовами якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 15 000 грн шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Позивач зазначив, що вказаними Умовами та правилами передбачено повернення тіла кредиту, процентів за користування кредитом, пені та штрафів. Відповідач зобов`язання належним чином не виконувала, а тому станом на 13.11.2018 заборгованість становила 40402, 87 грн., з яких: 13461,27 грн. тіло кредиту, 12044,21 грн. нараховано відсотків за користування кредитом, 12497,25 грн. нараховано пені, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, а саме 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1900,14 грн. - штраф (процентна складова). Оскільки в добровільному порядку відповідач зобов`язання не виконала, позивач просив стягнути зазначену заборгованість по кредитному договору та судовий збір. Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 12 лютого 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за договором № б/н від 07.07.2011 року у розмірі 13 461 грн. 27 коп. станом на 13.11.2018 року та судовий збір у розмірі 587, 07 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками та неустойки і ухвалити нове судове рішення в цій частині про задоволення вимог Банку. Зокрема зазначає, що, відмовляючи у стягненні процентів за користування кредитом судом безпідставно не взято до уваги, що в анкеті заяві, підписаній відповідачем, вказані умови кредитування. Позивач вказує, що до апеляційної скарги додатково подано довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна 55 днів пільгового періоду» від 07.07.2011, яка підписана особисто відповідачем, а тому зазначені суми підлягають стягненню. . банк наголошує, що у довідці визначена процентна ставка за користування кредитними коштами 2,5% на місяць, крім того сторони погодили розмір щомісячних платежів, що становить 7% від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця наступного за звітним, розмір неустойки (пені та штрафу). Вказує, що за наведених обставин постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 по справі 342/180/17 не може бути застосована, оскільки стосується інших правовідносин. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи. Рішення суду в частині задоволених позовних вимог не оскаржується, а тому, відповідно до положень ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається. Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 07.07.2011 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №б/н за умовами якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 15000 грн шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Наданий кредитний ліміт постійно змінювався та 06.07.2017 його було збільшено до 20 000 грн. (а.с. 46). У анкеті - заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця анкета - заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом із "Умовами та Правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті, складає між банком та ним Договір приєднання у розумінні ч. 1 ст. 634 ЦК України. При цьому зазначалось, що Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті Приватбанку, і позичальник зобов`язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку. Згідно розрахунку позивача, у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань, заборгованість відповідача перед Банком станом на 13.11.2018 року становила 40 402,87 грн., з них: 13461,27 грн. тіло кредиту, 12044,21 грн. нараховано відсотків за користування кредитом, 12497,25 грн. нараховано пені, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, а саме 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1900,14 грн. - штраф (процентна складова). Задовольняючи частково позовні вимоги Банку, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів у розмірі 13461,27 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами та неустойки, суд першої інстанції, дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» вказаних коштів у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 07 липня 2011 року, оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщений на сайті: https://privatbank.ua не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Таким чином, в разі укладення кредитного договору неустойка поділяється на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема проценти, пеню, штрафи. У заяві позичальника від 07.07.2011 процентна ставка не зазначена, також у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт " та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, сплати процентів за користування кредитними коштами, стягнення пені та штрафів, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Без надання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Тарифи та Умови і правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про розмір процентної ставки за користування кредитом, умови про зміну процентної ставки витяги з Тарифів та з Умов і правил не можна вважати складовою частиною спірного договору, оскільки вони не підписані відповідачем. Отже, недодержання письмової форми кредитного договору щодо процентної ставки не дає підстав розцінювати умови, прописані у витягах з Тарифів та з Умов і правил, як невід`ємну складову частину змісту договору, а тому суд першої інстанції правильно не вважав надані позивачем витяги з відповідних документів складовою частиною спірного договору та обґрунтовано відмовив у стягненні суми процентів та неустойки, на якій наполягає банк у апеляційній скарзі. Отже в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів, пені, штрафів, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ "ПриватБанк" дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Саме до такого правового висновку, на який обгрунтовано посилався суд першої інстанції, дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17. Отже, оскільки доведення факту укладення договору і наявності заборгованості є обов`язком позивача, тому колегія суддів вважає, що Банком не доведено обов`язку сплати відповідачем суми процентів, пені, штрафів у зазначеному банком розмірі, а тому висновки суду першої інстанції є обгрунтованими. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивачем до позовної заяви додано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.10). Зазначений Витяг не підписано відповідачем. В апеляційній скарзі Банк зазначає, що на підтвердження того, що сторони погодили оплату процентів за користування кредитними коштами, а також розмір процентної ставки Банком до апеляційної скарги додатково надається довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» від 07.07.2011, яка підписана особисто відповідачем. Зазначена довідка не може бути врахована, оскільки відповідно до положень ч.3 ст. 367 ЦПК України позивач не надав доказів неможливості її подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивача. Окрім того зазначена довідка містить недопустимо, для ділового документообігу, малий шрифт та є такою, що унеможливлює її читання та розуміння як з цієї причини так і з вкрай низької якості її відображення, як копії (а.с.139-140). Водночас, в апеляційній скарзі Банк наводить зміст вказаної довідки та зазначає, що відповідачем було підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна 55 днів пільгового періоду» від 07.07.2011, в якій визначена процентна ставка за користування кредитними коштами 2,5% на місяць, крім того сторони погодили розмір щомісячних платежів, що становить 7% від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця наступного за звітним, розмір неустойки (пені та штрафу). Проте, зазначені доводи нарахування вказаних платежів також не можуть бути враховані, оскільки база їх нарахування, спосіб та строки визначені Умовами та правилами надання банківських послуг, які не підписані відповідачем, а отже не є складовою частиною кредитного договору. Окрім того розмір процентів, зазначених в Довідці (2,5% на місяць або 30% річних), не відповідає їх розміру, зазначеному в розрахунку заборгованості за договором від 07.07.2011, укладеному між Банком та ОСОБА_1 (а.с.5-8). В наданому Банком розрахунку зазначено в різні періоди такі процентні ставки- 3,5% на місяць, 3,6% на місяць, 34,8% річних, 43,2 % річних. За таких обставин, відсутні підстави вважати доведеною суму заборгованості як за процентами за користування кредитом так і за неустойкою. Отже, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення відсотків та неустойки згідно кредитного договору. Посилання в апеляційній скарзі Банку щодо безпідставності застосування постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 є необгрунтованими, оскільки у відповідності до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Правовідносини у даній справі є аналогічними з правовідносинами у справі №342/180/17, що була предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду 03.07.2019. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З урахуванням меж перегляду справи в апеляційній інстанції, апеляційний суд вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна правова оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 12 лютого 2020 року залишити без змін Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Головуючий Судді