Постанова 4816 № 577/3821/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2020 року м.Суми Справа №577/3821/19 Номер провадження 22-ц/816/578/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левченко Т. А. (суддя-доповідач), суддів - Ткачук С. С. , Орлова І. В. з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І., сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану через представника - адвоката Кисляка Олега Олександровича, на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 20 грудня 2019 року, ухваленого у складі судді Буток Т.А. в приміщенні Конотопського міськрайонного суду Сумської області, в с т а н о в и в: У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей. Свої вимоги мотивує тим, що 20 грудня 2014 року між ним та ОСОБА_2 був укладений шлюб, в якому у них народилося двоє спільних дітей - ОСОБА_3 , 2012 року народження, та ОСОБА_4 , 2015 року народження. З жовтня 2015 року він з дітьми переїхав до м. Конотоп, де вони разом проживають на даний час. ОСОБА_2 сплачує аліменти на утримання спільних дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відповідно до рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 10 березня 2016 року. Зазначає, що він має постійну роботу та місце проживання, позитивно характеризується за місцем роботи, акт обстеження служби у справах дітей вказує на задовільні умови проживання дітей та не містять порушень з його боку, в той час, як ОСОБА_2 ніде не працює, має психічне захворювання, вихованням синів не займається. Посилаючи на вказані обставини, просить визначити місце проживання ОСОБА_4 , 2015 року народження, та ОСОБА_3 , 2012 року народження, з ним. Конотопський міськрайонний суд Сумської області рішенням від 20 грудня 2019 року позов задовольнив. Визначив місце проживання малолітніх синів ОСОБА_4 , 2015 року народження, та ОСОБА_3 , 2012 року народження, разом з батьком ОСОБА_1 . Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768,40 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 , через свого представника - адвоката Кисляка О.О., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог, та стягнути судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції. В доводах апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_1 без належних правових підстав, таємно вивіз до м. Конотопа малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з місця їх реєстрації та постійного проживання у м. Києві. Вказує на відсутність передбачених статтею 161 СК України підстав для не передачі дітей для проживання разом з нею. Крім того, суд не зазначив дату складення повного тексту рішення суду, що є порушенням норм процесуального права та тягне за собою обов`язкове скасування рішення суду. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, який заперечує проти апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що 20 грудня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб (а. с. 13). Сторони мають двох дітей: синів ОСОБА_3 , 2012 року народження, та ОСОБА_4 , 2015 року народження (а. с. 9, 10). Конотопський міськрайонний суд Сумської області рішенням від 10 березня 2016 року ухвалив стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання синів ОСОБА_4 , 2015 року народження, та ОСОБА_3 , 2012 року народження, в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) до їх повноліття, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (а.с. 3). У висновках органу опіки та піклування Конотопської міської ради про визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , №01-14/357 від 27 березня 2017 року та №044/1250 від 25 жовтня 2019 року вказано, що орган опіки та піклування Конотопської міської ради вважає за доцільне визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 і це відповідатиме інтересам дітей (а. с. 5-6, 30-33). Згідно довідки про доходи, ОСОБА_1 працює у СШ №3 робітником по ремонту будівель та споруд 0,5 ставки та за 2018 рік отримав дохід у розмірі 23 189,59 грн, за період з березня по серпень 2019 року - 13 380,43 грн (а.с. 11-12, 37). З довідок Конотопської районної лікарні вбачається, що ОСОБА_1 на «Д» обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває (а.с. 14, 39, 34). У довідці виконкому Конотопської міської ради від 07 серпня 2019 року вказано, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрована одна особа (а.с. 14). Згідно з довідкою Київської міської наркологічної клінічної лікарні ОСОБА_2 під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває (а.с. 40). У довідці Київського міського психоневрологічного диспансеру №4 від 16 вересня 2019 року вказано, що ОСОБА_2 перебуває на обліку у лікаря-психіатра у зв`язку з хронічним нервово-психічним захворюванням, є інвалідом ІІІ групи (а. с. 41). Відповідно до інформації служби у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації від 18 вересня 2019 року, у зв`язку з психічними відхиленнями у поведінці ОСОБА_2 та виявленим у неї психічним захворюванням, малолітніх дітей ОСОБА_4 , 2015 року народження, та ОСОБА_3 , 2012 року народження, було передано на виховання батьку - ОСОБА_1 (а.с. 43). З довідки Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві вбачається, що з пенсії ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 здійснюються відрахування аліментів, станом на 01 травня 2019 року залишок заборгованості по аліментам складає 11 580,79 грн (а. с. 46). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції врахував висновок органу опіки та піклування Конотопської міської ради, ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особисту прихильність дітей до кожного з них, вік дітей, стан їх здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, а також зазначив, що при цьому права відповідачки не порушуються, оскільки вона зобов`язана брати участь у вихованні дітей та має право на безперешкодне особисте спілкування з ними. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, так як суд дійшов його правильно встановивши фактичні обставини справи, з додержанням норм процесуального та матеріального права. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України). Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає алкогольними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Матеріалами справи встановлено, що батько малолітніх дітей - ОСОБА_1 має стабільну роботу та отримує заробітну плату, за місцем роботи характеризується позитивно, проживає в однокімнатній квартирі в м. Конотоп, яка обладнана необхідними меблями, побутовою технікою, місцями для відпочинку та навчання дітей, їх розвитку. ОСОБА_4 , 2015 року народження, з 16 вересня 2019 року систематично відвідує гурток «Сонечко» Конотопського центру дитячо-юнацької творчості. Син ОСОБА_3 , 2012 року народження, навчається у Конотопській загальноосвітній спеціальній школі-інтернаті у зв`язку з вадами зору, його вихованням здебільшого займається батько ОСОБА_1 та бабуся, до школи Арсенія приводить батько, слідкує за його зовнішнім виглядом, перевіряє наявність необхідного для навчання обладнання, відвідує батьківські збори, цікавиться навчанням сина та забирає його додому. За необхідності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відвідуються районну лікарню разом з батьком та бабусею, додержуються рекомендації лікаря. ОСОБА_1 отримує від ОСОБА_2 аліменти на утримання обох синів за рішенням суду. Батько має належний виховний потенціал та спроможний забезпечувати потреби дітей належним чином. На обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває. Мати малолітніх дітей - ОСОБА_2 проживає у квартирі з трьох кімнат в м. Києві, умови проживання задовільні, квартира обладнана необхідними меблями та технікою. Після повернення дітей на проживання до неї планує встановити у великій кімнаті додаткові спальні місця, шафа для зберігання особистих речей дітей та місце для навчання в наявності. В той же час на даний час мати дітей не працює, отримує пенсію по інвалідності, перебуває на обліку у лікаря-психіатра з хронічним нервово-психічним захворюванням. 29 вересня 2015 року сина ОСОБА_4 у трьохмісячному віці працівники поліції доставили до дитячої лікарні, оскільки його матір виявляла психічні відхилення у поведінці та не могла належним чином доглядати за сином. ОСОБА_2 школу ОСОБА_3 відвідує рідко, приходить знервована, свариться з сином, реакція хлопчика на неї завжди негативна: він грубо розмовляє, намагається її відштовхнути. З вчителями ОСОБА_2 контактів не підтримує. У 2018 році при огляді лікарем дітей вдома, інколи була присутня ОСОБА_2 . На момент відвідування ОСОБА_2 органами соціальні служби для складення акту оцінки потреб сім`ї, остання виявляла сплутаність думок та не орієнтованість у часі, має низький рівень побутових навичок, не працює, інших доходів, окрім пенсії, не має, заборгованість зі сплати аліментів складає 11 580,79 грн. Разом з нею зареєстрований та проживає її батько похилого віку, який був також присутній при складанні акту оцінки потреб сім`ї, однак не зміг назвати своє прізвище, ім`я, по-батькові. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 без законних підстав таємно вивіз малолітніх дітей в м. Конотоп з таких підстав. У повідомленні Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації №40-2530 від 18 вересня 2019 року вказано, що 29 вересня 2015 року до їх служби надійшло повідомлення, що малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було доставлено до дитячої клінічної лікарні в м. Києві, так як мати дитини, яка його супроводжувала, ОСОБА_2 , мала виявлені психічні відхилення у поведінці та не могла належним чином доглядати за сином. Було з`ясовано, що вона перебуває на обліку у лікаря-психіатра, однак є дієздатною, що підтверджується довідками міського психоневрологічного диспансеру №4, де мати перебувала на лікуванні, і по теперішній час перебуває на обліку у зв`язку з хронічним нервово-психічним захворюванням та є інвалідом ІІІ групи. У зв`язку з цим, 02 жовтня 2015 року малолітніх дітей: ОСОБА_3 , 2012 року народження, та ОСОБА_4 , 2015 року народження, було передано на виховання батьку ОСОБА_1 (а. с. 43). Стосовно інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що в справах про визначення місця проживання дітей, основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому, ЄСПЛ в рішенні «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року). Повно та всебічно дослідивши обставини щодо визначення місця проживання малолітніх дітей, перевіривши їх доказами, які судом оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що мати дітей за станом здоров`я не спроможна забезпечити належний догляд та утримання дітей у зв`язку з чим діти були передані батьку в м. Конотоп, врахувавши висновки органу опіки і піклування, якими рекомендовано визначити місце проживання дітей з батьком, який має належний виховний потенціал та спроможний забезпечувати догляд та утримання дітей, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання малолітніх дітей з батьком, що на даний час відповідає найкращим інтересам дітей. При цьому суд першої інстанції також правильно зазначив, що визначення місця проживання дітей з батьком не порушує прав відповідачки, яка має право брати участь у вихованні дітей та особисто з ними спілкуватися. Також, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги стосовно порушення судом норм процесуального права, які, на думку апелянта, є обов`язковою підставою для скасування рішення суду. Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. У даному випадку, відсутність в рішенні вказівки про дату складення повного тексу рішення не впливає на правильність вирішення судом справи. Суд вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а тому підстави для скасування чи зміни рішення суду відсутні. Керуючись ст. ст. ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375; 381; 382; 389 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану через представника - адвоката Кисляка Олега Олександровича, залишити без задоволення. Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 20 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 22 квітня 2020 року. Головуючий: Т.А. Левченко Судді : С.С.Ткачук І.В. Орлов