Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/18150/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18150/19 Суддя (судді) першої інстанції: Балась Т.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Аліменка В.О. та Кучми А.Ю. за участю секретаря судового засідання Головченко В.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 09 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, за участю третіх осіб - приватного підприємства «Шарм Плюс», ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу,- ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Міністерства юстиції України, за участю третіх осіб - приватного підприємства «Шарм Плюс», ОСОБА_1 , в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 2712/5 від 20.08.2018 про скасування реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ПП «Шарм Плюс» від 21.03.2016 №10751050007002220 та від 29.03.2016 №15561050008057680. Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 09 грудня 2019 року позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, третя особа - ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що у державного реєстратора Чернеги О.В. та державного реєстратора Гутник І.Д. при вчиненні спірних реєстраційних дій не було підстав для зупинення розгляду документів, поданих для державної реєстрації, або відмови у державній реєстрації, що передбачені ст.ст. 25, 27 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», а дослідження вказаних обставин виходить за межі позовних вимог з урахуванням предмету розгляду у справі і відповідний висновок суду зроблений за результатом дослідження обставин, які взагалі не підлягали оцінці. Скаржник зазначає про надуманість твердження суду першої інстанції, що висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації є необґрунтованим, а викладені у ньому обставини не підтверджені належними доказами, тільки тому, що Комісія здійснила свої висновки лише на підставі документів, що були подані скаржником (відповідність яких оригіналам ні судом, ні позивачем не спростовувалася), оскільки при цьому суд не послався на жодну норму права, яка би унеможливила би прийняття цих документів до розгляду Комісії, тобто, будь-які юридичні підстави для такого висновку відсутні. Міністерство юстиції України також подало апеляційну скаргу із вимогою скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі. Апеляційна скаргу обґрунтована тим, що реєстраційні дії, скасовані наказом Мін`юсту, були вчинені на підставі, зокрема, протоколу загальних зборів учасників ПП «Шарм Плюс» від 23.03.2016 № 2/03/2016, і спірні правовідносини виникли саме, зокрема, щодо правомірності переходу частки у статутному капіталі цього товариства до іншої особи, включення нового учасника до складу засновників, а отже, існує спір про право, що унеможливлює розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Позивач подав відзиви на апеляційні скарги, в яких зазначив, що ОСОБА_1 була виключена зі складу учасників ПП «Шарм Плюс» 29 березня 2016 року, з огляду на заяву останньої, а прийняття відповідачем оскаржуваного наказу відбулось всупереч нормам законодавства України, що регулює спірні правовідносини, без повідомлення позивача про розгляд скарги ОСОБА_1 , незважаючи на те, що прийняте за наслідками розгляду такої скарги рішення прямо впливає на права позивача, а даний спір належить розглядати саме в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідач виступає в спірних правовідносинах як суб`єкт владних повноважень. ПП «Шарм Плюс» відзиви на апеляційну скаргу не подавало, будь-які його письмові пояснення в матеріалах справи відсутні. Будучі належним чином повідомленим про день, час та місце судового розгляду справи, явку свого представника в судове засідання підприємство не забезпечило, жодних заяв чи клопотань до суду не подавало. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та представника Мочалкіної Т . І., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла до наступних висновків. Згідно зі ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до п.п.3, 4, 13 ст.20 ГПК України справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами. Відповідно до приписів ч.1 ст.167 ГК України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Статтею 10 Закону України «Про господарські товариства» визначено права учасників товариства: а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; в) вийти в установленому порядку з товариства; г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов`язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів; д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом. Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Пунктами 1, 2 ч.1 ст.4 цього Кодексу визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: - хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; - хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; - хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» визначає суб`єкт владних повноважень як орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України). Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим, ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань» визначено, що державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу-підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом. Державний реєстратор юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - державний реєстратор) - особа, яка перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації, нотаріус (ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань»). Змістом ст.6 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань» передбачено повноваження державного реєстратора згідно з якими він, зокрема, проводить реєстраційну дію (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для зупинення розгляду документів та відмови у державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру; веде Єдиний державний реєстр; веде реєстраційні справи. Подання документів для державної реєстрації за змістом ст. 14 наведеного вище Закону здійснюється заявником(засновник (засновники) або уповноважена ними особа - у разі подання документів для державної реєстрації створення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи,в розумінні абз. 1 п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону). Водночас, ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» встановлено спростовувану презумпцію відомостей, оголошених в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДР). Особа, яка вважає своє право чи інтерес порушеними через подання та внесення до ЄДР недостовірних відомостей може вимагати їх захисту через корегування відомостей ЄДР та відображенні в ЄДР відповідних дійсних відомостей у спосіб, що забезпечить ефективне відновлення та захист її порушених прав та інтересів, зокрема, шляхом скасування запису в ЄДР (п.2 ч.1 ст.25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»). У такому випадку, якщо суд встановить, що суб`єкт державної реєстрації вчинив запис в ЄДР за зверненням належного заявника, на підставі всіх необхідних для реєстрації документів відповідно до закону та відсутності встановлених законом підстав для відмови в державній реєстрації, це не є перешкодою для скасування в судовому порядку недостовірного запису в ЄДР, наявність якого порушує корпоративні права чи законні інтереси позивача. Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства юстиції України (за підписом заступника Міністра юстиції України з питань європейської інтеграції Петухова С.І.) № 2712/5 від 20.08.2018 про скасування реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ПП «Шарм Плюс» від 21.03.2016 № 10751050007002220 та від 29.03.2016 № 15561050008057680 (т. 1 а.с. 135), прийнятий на підставі скарги представника ОСОБА_1 адвоката Барнич І.Р. від 06.08.2018 (т. 1 а.с. 141-152). Позивач в позовній заяві зазначив, що з огляду на передбачені законом вимоги, встановивши, що державного реєстратора, дії якого оскаржуються та зацікавлених осіб - ПП «Шарм Плюс» та ОСОБА_2 , не повідомили про час та місце розгляду скарги, відтак, Комісія з розгляду скарг у сфері державної реєстрації не мала законних підстав розглядати скаргу по суті. З позовної заяви також вбачається, що позивач посилається на те, що він є засновником ПП «Шарм Плюс» із розміром частки в статутному капіталі - 100%, право власності на яку набув у 2016 році після виходу із складу засновників попереднього засновника ОСОБА_1 за її власною заявою. З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку, що позовна заява ОСОБА_2 обґрунтовується порушенням права власності на корпоративні права ПП «Шарм Плюс» із часткою 100%, враховуючи, що вказане порушення вчинене шляхом видання правового акта (наказу) органом державної влади - Міністерством юстиції України, відтак, звернення до суду з даним позовом зумовлене необхідністю захисту корпоративних та майнових прав позивача, а не прав у сфері публічно-правових відносин, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства. Колегія суддів підкреслює, що спірні правовідносини виникли з підстав правомірності переходу частки у статутному капіталі приватного підприємства до іншої особи, включення нового учасника до складу засновників приватного підприємства, а отже наявний корпоративний спір, що унеможливлює розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що спірні правовідносини не є публічно-правовими, а мають вирішуватись за правилами господарського судочинства. Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 04 червня 2019 року у справі № 821/1504/17 (провадження № 11-1265апп18). За правилами п.3 ч.1 ст.315 КАС України суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення скасовує судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закриває провадження у справі повністю або частково або залишає позовну заяву без розгляду повністю або частково. Відповідно до ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно ст.ст.238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених ст.19 КАС України, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги. В той же час, за змістом п.1 ч.1 ст.238, ч.1 ст.239 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. Беручи до уваги наведене й враховуючи суть спірних правовідносин, їх суб`єктний склад, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, у зв`язку з чим апеляційна скарга Міністерства юстиції України підлягає задоволенню, а апеляційна скарга третьої особи ОСОБА_1 - частковому задоволенню, рішення суду першої інстанцій слід скасувати і закрити провадження у справі, оскільки даний спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства. На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права в частині розгляду справи з порушенням правил юрисдикційної підсудності, що свідчить про наявність підстав для скасування рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року із закриттям провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України, роз`яснивши позивачу його право на звернення з позовом до суду господарської юрисдикції та право протягом десяти днів з дня отримання ним даної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Керуючись ст.ст.243, 308, 311, 315, 319, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - задовольнити. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 09 грудня 2019 року - скасувати. Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, за участю третіх осіб - приватного підприємства «Шарм Плюс», ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу - закрити. Роз`яснити позивачу його право на звернення до суду для захисту своїх прав в порядку господарського судочинства. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 21 квітня 2020 року. Суддя-доповідач Н.В.Безименна Судді В.О.Аліменко А.Ю.Кучма