Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/1389/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/1389/19 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІБК «АРС» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІБК «АРС» до Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, - В С Т А Н О В И В: У березні 2019 року позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ІБК «АРС», звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області від 21.11.2018 № 0034631414. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказує, що позивач не ставив під сумнів та не доводив наявність первинних документів на підтвердження господарських операцій, а відповідач їх існування не заперечував, окрім того, правомірність свого рішення має довести відповідач. У тексті апеляційної скарги позивач просить здійснювати розгляд справи за участі його представника. Щодо заявленого позивачем клопотання колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю сторін у відкритому судовому засіданні. Відповідно до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. 30 березня 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління ДПС у Київській області, в якому відповідач повністю підтримує рішення суду першої інстанції. Також, відповідач у відзиві звертається з клопотанням про заміну відповідача в порядку процесуального правонаступництва. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1200 від 18.12.2018 утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України. Також, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 682-р від 21.08.2019 Кабінет Міністрів України погоджується з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» (Офіційний вісник України, 2019 р., № 26, ст. 900) функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Тобто, фактично функції з реалізації державної податкової політики наразі виконуються Державною податковою службою України, в той час як згідно з вищенаведеними положеннями, здійснення функцій Державної фіскальної служби припинено. Згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Відтак, колегія суддів вирішила замінити сторону по справі, а саме: відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області на правонаступника, належного відповідача - Головне управління Державної податкової служби у Київській області. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ІБК «АРС» має статус юридичної особи та зареєстроване за адресою: 08133 , м. Вишневе Києво - Святошинського району Київської області, вул. Балукова, буд.

23. З витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що видами діяльності ТОВ «ІБК «АРС» за КВЕД є: підготовчі роботи на будівельному майданчику (код КВЕД - 43.12), електромонтажні роботи (код КВЕД - 43.21), інші будівельно-монтажні роботи (код КВЕД - 43.29), будівництво житлових і нежитлових будівель (код КВЕД - 41.20 - основний), будівництво доріг і автострад (код КВЕД - 42.11). Позивач перебуває на обліку у Києво-Святошинській ОДПІ Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області. Судом встановлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку «ІБК «АРС» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин ТОВ «Конкордвест» за період з 01.11.2016 по 31.12.2016, за результатами якої встановлено порушення п.п. 44.1 та 44.3 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.4 ст. 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 132 846,00 грн., у тому числі за листопад 2016 року в сумі - 132 846,00 грн. З акту від 25.10.2018 № 891/10-36-14-14/40847143 вбачається, що перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість за період з 01.11.2016 по 31.12.2016 встановлено його заниження всього у сумі 132 846,00 грн., у тому числі за листопад 2016 року в сумі 132 846,00 грн., в результаті допущених порушень податкового законодавства. У зв`язку зі встановленими порушеннями п.п. 44.1 та 44.3 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.4 ст. 200 ПК України на підставі пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58 ПК України відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 21.11.2018 № 0034631414, яким визначено загальну суму грошового зобов`язання 166 058,00 грн., з яких: суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 132 846,00 грн. та 33 212,00 грн. - штрафних санкцій. Вважаючи податкове повідомлення-рішення контролюючого органу протиправним, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив та зазначив, що позивачем не надано до суду доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зокрема документів, які б свідчили про реальність здійснення господарських операцій між платником податків та контрагентом, отже позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення від 21.11.2018 № 0034631414 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини першої ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податкуза ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодекс України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Згідно з п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. Заперечуючи у акті перевірки факт реального здійснення господарської операції між позивачем та контрагентом, відповідач зазначає про те, що відображенню у бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявості первинного документу, що підтверджує таку операцію. У разі, коли на момент перевірки платника податків контролюючим органом суми податку, попередньо включені до суми податкового кредиту, залишаються не підтвердженими, платник податку несе відповідальність відповідно до Податкового кодексу України. Згідно зі статтями 1, 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). За певних обставин подані позивачем документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання. У податкових спорах суди встановлюють чи підтверджують документи і розкривають, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового грошового зобов`язання на підставі таких операцій. Як зазначає апелянт, ТОВ «ІБК «АРС» придбало у ТОВ «Конкордвест» товар (будівельне обладнання та матеріали), який в подальшому було використано в межах господарської діяльності ТОВ «ІБК «АРС». На підтвердження вищевказаного факту, позивачем до суду першої інстанції не було надано жодних документів. До апеляційної скарги позивачем було додано лише: копію оборотно-сальдової відомості за листопад 2016 - січень 2017 р., копію виписки по рахунку про рух коштів (яка не містить підпису та печатки уповноваженої особи банку, яка її видала), копії рахунків, видаткових накладних, шести податкових накладних. При цьому, жодних розрахункових документів, або банківських виписок, які б свідчили про фактичне здійснення розрахунків між позивачем та контрагентом і підтверджували б фактичних рух коштів по господарським операціям та реальність зміни майнового стану сторін в матеріалах справи також відсутні. Єдина виписка з банку, додана позивачем до апеляційної скарги, не містить жодних обов`язкових реквізитів, як-то печатки, підпису уповноваженої особи банку, що підтверджували б її дійсність. Колегія суддів зазначає, що з аналізу наданих документів, зокрема, лише видаткових накладних і рахуків, неможливо встановити руху активів у процесі здійснення господарської операції, спеціальну податкову правосуб`єктність учасників господарської операції, встановити зв`язок між фактом придбання товарів (послуг) (прибуткові накладні, платіжні доручення, виписки по банківських рахунках), господарські операції між позивачем та контрагентом, які реально відбулись та мали наслідком зміни майнового стану сторін, документів, які підтверджують подальше використання таких товарів у господарській діяльності (перепродаж, використання у виробництві або зберігання на складі (акт інвентаризації) тощо. Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з частиною першої статті 73, 75 Кодексу адміністративного судочинства України Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Частиною першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо ненадання позивачем до суду доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зокрема документів, які б свідчили про реальність здійснення господарських операцій між платником податків та контрагентом. Платник не підтвердив належними первинними документами, які є достатніми для встановлення дійсних змін майнового стану учасників задекларованих операцій, добросовісність податкової вигоди, на яку він претендує. Щодо твердження апелянта стосовно покладення обов`язку доведення правомірності прийнятого рішення на відповідача, колегія суддів зазначає, що у даному випадку обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту та складу витрат належними документами первинного обліку покладається на платника - покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він є суб`єктом, який зменшує суму податкового зобов`язання на суму понесених витрат, що підлягають перерахуванню до бюджету. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 807/2202/15 (876/7243/16), яка в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року. Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ІБК «АРС» до Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення. Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІБК «АРС» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України. Повний текст постанови складено 21.04.2020. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.В. Безименна