Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/5624/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 квітня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/5624/19 Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача - Турецької І. О., суддів - Стас Л. В., Шеметенко Л. П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог. У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом до ГУ ДФС в Одеській області, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0074982-5307-1521 від 30 травня 2019 року, яким визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 68 722,86 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач, керуючись приписами підпункту «є» пп. 266.2.2 п.266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, вказувала, що контролюючим органом помилково віднесено належні їй нежитлові будівлі та споруди до категорії об`єктів оподаткування, що не мають пільг зі сплати податку, позаяк, останні, не є об`єктом оподаткування, в силу імперативних приписів закону. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року, ухваленого за правилами загального позовного провадження у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято податковим органом правомірно, оскільки у власника нерухомості відсутня одна із двох обов`язкових умов для звільнення від оподаткування, а саме: у нього відсутній статус промислового підприємства. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, поклилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 просить його скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, окрім доводів, викладених в позові, ОСОБА_1 зазначає про надання належних їй будівель промисловості в оренду ВКФ «Взірець - 2000» у вигляді ТОВ, що здійснює промислове виробництво металочерепиці та профнастилу (Код КВЕД 24.33 Холодне штампування та гнуття (основний)). Таким чином, на її думку, контролюючим органом помилково віднесені належні їй нежитлові будівлі та споруди до категорії об`єктів оподаткування, що не мають пільг зі сплати податку, оскільки за приписами пункту «є» пп. 266.2.2 п.266.2 ст. 266 Податкового кодексу України дотримано дві обов`язкові умови, наявність будівель промисловості та їх використання за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. ГУ ДФС в Одеській області не скористалося процесуальним правом надання до суду відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до приписів п.1 ч.1 ст. 311 КАС України, враховуючи відсутність клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, справу розглянуто в порядку письмового провадження. Фактичні обставини справи. ОСОБА_1 є власником будівель та споруд нежитлового призначення за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (а.с.28-29). Підставою виникнення права власності є отримання спадщини, яка складається з: будівель та споруд №22, що знаходяться в м . АДРЕСА_1 , загальною площею 1 845,9 кв.м. та складаються в цілому з: складів «И», «К», «Л», ремонтні майстерні «Ж», приміщення охорони «З», цеху «М», адміністративної будівлі «Н», мостіння І, розташованих на земельній ділянці, площею 4 767 кв. м. (а.с.49). На підтвердження тому, що вказані будівлі є промисловими, позивачем надано копію технічного паспорту на виробничий будинок (будівлі та споруди) АДРЕСА_1 від 24 лютого 2012 року. Також в матеріалах справи є договір оренди землі від 09 вересня 2010 року, укладений позивачем та територіальною громадою м. Одеси, в особі Одеської міської ради на земельну ділянку площею 0,4770 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, для експлуатації адміністративно-складських та виробничих будівель. 30 травня 2019 року ГУ ДФС в Одеській області прийняло податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №0074982-5307-1521 де визначило позивачу суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яке належить сплаті фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік у сумі 68 722,86 грн. (а.с.50). Позивачка, не погоджуючись з прийнятим рішенням, подала скаргу до ДФС України, яка її розглянувши відмовила в задоволенні (а.с.17-18). Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на наступне. Аналіз правовідносин у даній справі, свідчить про те, що спірним є питання правомірності донарахування податковим органом грошових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, власнику нежитлового приміщення, що віднесене до будівель промисловості, та можливість застосування положень підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України до будівлі, яка хоч і віднесена до будівель промисловості згідно з правовстановлюючими документами, однак не перебуває у власності промислових підприємств та не використовується у виробничому процесі промислових підприємств. Відповідь щодо правильного тлумачення правових норм, які регулюють спірні правовідносини надані Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 17.02.2020 р. (справа №820/3556/17). Вирішуючи аналогічний спір, суд касаційної інстанції, передусім, відступив від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 р. (справа №806/2676/17) та використовуючи наукові висновки щодо правильного застосування норм права у спірних правовідносинах зазначив таке. Згідно з пп. 266.1.1. п.266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями пп. 266.2.1. п.266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Положеннями пп. 266.2.2 п.266.2 ст. 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Так підпунктом «є» пп. 266.2.2 п.266.2 ст. 266 Податкового кодексу України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Відповідно до п.30.1 ст. 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п.30.2 ст. 30 Податкового кодексу України). На думку судової палати Касаційного адміністративного суду, підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування. Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику. Наведене, на думку судової палати Касаційного адміністративного суду, дає підстави для висновку, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Суд касаційної інстанції вважає, що обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції. Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств ( підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга. Досліджуючи документи, наявні в матеріалах справи, колегія суддів встановила, що за договором оренди нежитлового приміщення (будівля) №7 від 01 лютого 2016 року, ФОП ОСОБА_1 передала належні їй будівлі промисловості в оренду, не використовуючи їх за функціональним призначенням (промислове виробництво). ФОП ОСОБА_1 , відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, здійснює господарську діяльність, серед іншого, шляхом надання в оренду й експлуатацію власного та орендованого нерухомого майна (основний). Отже, встановлені обставини у справі позбавляють позивачку права на передбачені підпунктом «є» пп. 266.2.2 п.266.2 ст. 266 Податкового кодексу України пільги для звільнення від оподаткування належного їй нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем правомірно прийнято податкове повідомлення-рішення №0074982-5307-1521 від 30 травня 2019 року, яким визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 68 722,86 грн. Статтею 316 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 308, 311, 316, 322, 325 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0074982-5307-1521 від 30 травня 2019 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Доповідач - суддя І. О. Турецька суддя Л. В. Стас суддя Л. П. Шеметенко Повне судове рішення складено 22.04.2020 року.