Постанова 4850 № 200/14229/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2020 року справа №200/14229/19-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гайдара А.В., суддів: Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 року (повний текст складено в м. Слов`янську Донецької області) у справі № 200/14229/19-а (суддя в 1 інстанції - Волгіна Н.П.) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: До Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Донецькій області (далі - УВДФСС, відповідач) в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати страхових виплат з 01.06.2017 року по 01.08.2018 року; зобов`язати здійснити нарахування та виплатити заборгованість по страховим виплатам за період з 01 червня 2017 року по 01 серпня 2018. (арк.справи 5-7) Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/14229/19-а позовні вимоги задоволено, внаслідок чого: визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати страхових виплат ОСОБА_1 за період з 1 липня 2016 року по 31 січня 2019 року - після поновлення нарахування та виплати поточних страхових виплат у березні 2019 року. Зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 страхових виплат за період з 1 липня 2016 року по 31 січня 2019 року. (арк.справи 42-45) Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, та просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. (арк.справи 49-51) Відповідно до вимог частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги та встановила наступне. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 . Має право на отримання страхових виплат та є внутрішньо переміщеною особою (а.с. 8-12, зв.бік. а.с. 12). З 1 квітня 2001 року, ОСОБА_1 має зареєстрований страховий випадок професійного захворювання, яке отримане 21 квітня 1995 року (а.с. 31). За висновком МСЕК від 16 серпня 2004 року серія 2-18 АВ № 126892 ДОН потерпілому встановлена стійка втрата професійної працездатності 40% та 3 група інвалідності, безстроково (а.с. 12, зв.бік а.с.12). 22 жовтня 2014 року постановою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Бахмут ОСОБА_1 продовжено виплату раніше призначеної позивачу щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку. У постанові зазначено, що виплати мають проводитись з 1 жовтня 2014 року безстроково (а.с. 31). 9 грудня 2014 року ОСОБА_1 отримана довідка про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_1 , місцем фактичного проживання зазначено АДРЕСА_2 . Відповідно до відмітки на зворотному боці довідки з 22 липня 2015 року адреса проживання позивача змінена на АДРЕСА_3 , термін дії довідки продовжено спочатку до 9 грудня 2015 року, потім - до 9 червня 2016 року (а.с. 32). 11 серпня 2016 року постановою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Бахмут припинено виплату щомісячної грошової суми (а.с. 34). 11 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Бахмут із заявою про зняття його з обліку у зв`язку із зміною місця проживання (а.с. 33). Постановою № 0503/8722/8722/16 від 11 серпня 2016 року припинено виплату ОСОБА_1 з 1 липня 2016 року щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку на підставі заяви ОСОБА_1 про зняття його з обліку (а.с. 34). 4 грудня 2017 року ОСОБА_1 видана нова довідка про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_2 (а.с. 11). 19 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Бахмутського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області з заявою про продовження раніше призначених щомісячних страхових виплат (а.с. 35). 1 березня 2019 року постановою Бахмутського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області продовжено виплату раніше призначеної щомісячної страхової виплати з 1 лютого 2019 року безстроково (а.с. 36). Припинення нарахування та виплати щомісячних страхових сум ОСОБА_1 підтверджено довідкою про нараховані та виплачені страхові виплати за період з 1 липня 2016 року по 31 січня 2019 року від 28 грудня 2019 року вих. № 13.09.1/4289, також згідно довідки про доходи від 28 грудня 2019 року вих. № 13.03.1/4289 дохід за позивачем обліковується з березня 2019 року (а.с. 37, 38). Оскільки з 1 червня 2017 року по 1 серпня 2018 року (за твердженням позивача) виникла заборгованість зі страхових виплат, яка до часу звернення позивача до суду не сплачена ОСОБА_1 , звернувся в суд з даним позовом (а.с. 5-7). Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, колегія суддів дійшла наступного. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до вимог статті 173 Кодексу законів про працю України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до ст. 16 ч. 1 п. 2 Закону "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 1105-XIV, застрахована особа, має право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом. Статтею 36 Закону № 1105-XIV передбачено, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Страхові виплати складаються в тому числі із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого. Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (частина друга статті 7 Закону № 1706-VII). Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1706-VII закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону. Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством. Відповідачем припинено нарахування щомісячних страхових виплат у зв`язку із закінченням терміну дії довідки внутрішньо переміщеної особи. Водночас, Законом №1105-XIV такої підстави для припинення страхових виплат не передбачено. Як довід апеляційної скарги відповідач визначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які невиплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України", враховуючи наведене позивачу правомірно не сплачено заборгованість за минулий період. Колегія суддів вважає таку позицію неприйнятною, виходячи з наступного. Так, за змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту. Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами. Жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості потерпілим, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою України не приймались. Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. При цьому, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30). Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31). Колегія суддів вказує, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53). Так, перший пункт передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50). Невиплатою позивачу страхових виплат за минулий період з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним. У справі "Рисовський проти України" Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Зважаючи на встановлені обставини у справі, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що відповідачем недоведена правомірність не нарахування та не виплати позивачу страхових сум за період з 1 липня 2016 року по 31 січня 2019 року після поновлення ОСОБА_1 виплати страхових виплат у лютому 2019 року. Оскільки позивач звернувся до суду із позовними вимогами про визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати страхових виплат з 1 червня 2017 року по 1 серпня 2018 року, беручи до уваги встановлені судом обставини щодо не нарахування та невиплати позивачу (бездіяльності) страхових сум за період з 1 липня 2016 року по 31 січня 2019 року, суд вважає за для належного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог ОСОБА_1 та визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині не нарахування та невиплати страхових сум позивачу за період з 1 липня 2016 року по 31 січня 2019 року та зобов`язати відповідача нарахувати та сплатити позивачу страхові виплати за вказаний період. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись статтями 23, 33, 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/14229/19-а - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/14229/19-а - залишити без змін. Повне судове рішення складено 22 квітня 2020 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 та п.3 Розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя А.В. Гайдар Судді Е.Г. Казначеєв І.Д. Компанієць