Постанова 4813 № 511/1043/18

Номер провадження: 22-ц/813/3521/20 Номер справи місцевого суду: 511/1043/18 Головуючий у першій інстанції Бобровська І. В. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21.04.2020 м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого - Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л.М., Ващенко Л.Г., за участю секретаря - Чепрас А.І., учасники справи: позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» відповідач - ОСОБА_1 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 16 жовтня 2018 року у складі судді Бобровської І.В., в с т а н о в и в: У травні 2018 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 26.12.2011 в розмірі 73613,96грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 26.12.2011 між Банком та ОСОБА_1 було укладено договір №б/н, на підставі якого відповідач отримав кредит у розмірі 5200,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач умови договору у встановлений строк не виконав, а саме не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості, таким чином порушив зобов`язання за вказаним договором. У зв`язку з вищевикладеним відповідач станом на 30.04.2018 має заборгованість перед Банком в розмірі 73613,96 грн., яка складається з: 3380,50 грн - заборгованість за кредитом, 63078,18 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3173,66 грн- заборгованість за пенею та комісією, 500,00 грн - фіксована частина штрафу, 3481,62 грн- процентна складова штрафу. Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 16 жовтня 2018 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом не було враховано, що строк дії картки спливає 06/17, що свідчить про своєчасність звернення Банку до суду, а рішення суду є незаконним. 26.12.2011 відповідач пройшов ідентифікацію в Банку та підписав анкету - заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. Таким чином, відповідач приєднався до запропонованої Банком пропозиції і підтвердив, що зобов`язується самостійно знайомитися зі всіма змінами Умов та правил надання банківських послуг, тарифів на сайті Банку. Оскільки відповідача було ідентифіковано 26.12.2011, то при випуску картки 14.08.2013 підписання нової анкети не було потрібне. Отримання картки підтверджується фотографією клієнта з карткою та випискою по рахунку. Враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 06.03.2018 у справі №2120/12694/12, від 21.03.2018, у справі №441/569/17 та від 28.03.2018 у справі №332/3802/14-ц, оскільки строк дії картки встановлено до 06/17, тобто до 30.06.2017, то строк позовної давності розпочинається з наступного дня і спливає 01.07.2020, з позовом Банк звернувся до суду 06.05.2018, тому строк позовної давності позивачем не пропущений. 05.08.2019 від Банку надійшли пояснення до апеляційної скарги в яких зазначив, що відповідач добровільно проводив погашення у запропонованих Банком розмірах, що свідчить про те, що він достеменно знав про платність отриманого кредиту, погодився з розміром такої плати у розмірі 30% річних-у період з дати видачі кредиту по вересень 2014 року, також погодився про збільшення розміру процентів до 43,2%, що підтвердив своїми активними діями по оплаті вказаних процентів. Вказане підтверджується випискою за картковими рахунками, з яких вбачаються активні особисті дії відповідача по погашенню заборгованості перед Банком аж до червня 2016 року. 07.04.2020 сторони в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, заяв про відкладення розгляду справи не надали, в зв`язку з чим суд вирішив здійснювати розгляд справи без участі сторін. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Матеріали справи свідчать, що 26.12.2011 ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» із наміром укласти кредитний договір, та ним було підписано анкету-заяву клієнта на оформлення кредитного ліміту на платіжну картку (а.с.7). Відповідач отримав платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору Банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с. 8-31). Відповідно до наданого банком розрахунку, заборгованість відповідача, станом на 30.04.2018 становить 73613,96 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 3380, 50 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 63078,18 грн, заборгованості за пенею та комісією у розмірі 3173,66 грн, штрафу (фіксована частина) в розмірі 500 грн, штрафу (процентна складова) в розмірі 3481,62 грн (а.с. 4-5). ОСОБА_1 подав до суду заяву про застосування строків позовної давності, а також посилався на невизначеність умов кредитування, незрозумілість розрахунку боргу. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності. Апеляційний суд не може погодитись в повній мірі з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У наданій анкеті-заяві позичальника від 26.12.2011 процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 26.12.2011, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Також, колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом , тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Тому, в задоволенні вимог щодо стягнення складових кредитного договору, слід відмовити за необґрунтованістю, а не у зв`язку зі спливом строку позовної давності, як зазначив суд першої інстанції, оскільки такі вимоги є не доведені, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні цих вимог. Вирішуючи питання щодо застосування строків позовної давності щодо вимог позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту, апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч.1 ст. 261 ЦК України). Кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінчення строку дії договору. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14. Встановлено, що строк дії картки № НОМЕР_1 становить до ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 94). Відповідно до положень ст. 257, 261 ЦК України, за вимогами щодо повернення кредиту в повному обсязі строк позовної давності починає перебіг зі спливом останнього дня місяця дії картки, у даній справі строк позовної давності закінчується у квітні 2018 року. З позовом до відповідача про стягнення коштів в повному обсязі АТ КБ «Приватбанк» звернулось у травні 2018 року, тобто в межах строку позовної давності. Відповідач не спростував факт отримання кредитної картки та отримання за нею кредитних коштів, користувався кредитними коштами (що вбачається із розрахунку заборгованості та із витягу з рахунку щодо руху кошті за кредитним договором б/н від 26.12.2011) та частково сплачував заборгованість за договором, отже, не заперечував факт укладення кредитного договору. Згідно розрахунку, наданого банком, який не спростований відповідачем, заборгованість за тілом кредиту становить 3380,50 грн. Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути вказану заборгованість за тілом кредиту. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. На підставі ч.13 ст.141 ЦПК України, у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги та позовних вимог у справі до перерозподілу належать судові витрати сторін у справі по сплаті судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій з відповідача на користь позивача слід стягнути 243,15 грн. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 16 жовтня 2018 року скасувати. Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 3380,50 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у розмірі 243,15 грн. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складений 21.04.2020. Головуючий: Судді: