Постанова КЦС ВС № 569/6157/16-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2020 року м. Київ справа № 569/6157/16-ц провадження № 61-15935св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - судді Стрільчука В. А., суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ступак О. В., Усика Г. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Приватне акціонерне товариство «Рівнетурист», розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Бондарем Юрієм Миколайовичем, на рішення апеляційного суду Рівненської області від 1 лютого 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Гордійчук С. О., Боймиструк С. В., Ковальчук Н. М., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, уточненим у грудні 2016 року, до Приватного акціонерного товариства «Рівнетурист» (далі - ПрАТ «Рівнетурист») про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні і відшкодування моральної шкоди. На обґрунтування позову зазначив, що з 2 листопада 1990 року до 29 травня 2001 року працював на різних посадах у Автопідприємстві «Турист», правонаступником якого є ПрАТ «Рівнетурист». У день звільнення - 29 травня 2001 року - йому не виплачено заробітну плату, видано довідку про те, що на 1 червня 2001 року заборгованість становить 1 148 гривень, а середньомісячний заробіток - 120 гривень. ОСОБА_1 зазначає, що на час подання цього позову остаточний розрахунок з ним не проведено, незважаючи на неодноразові звернення до відповідача, а також до контролюючих органів щодо виплати заробітної плати. Вказує, що 5 січня 2006 року набрав чинності Закон України від 20 грудня 2005 року № 3248-IV «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», яким виключено частину третю статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), згідно з якою у разі, якщо звільнений працівник до одержання остаточного розрахунку стане на іншу роботу, розмір зазначеної в частині першій цієї статті компенсації зменшується на суму заробітної плати, одержаної за новим місцем роботи. Оскільки він працював з 4 лютого 2003 року у Відкритому акціонерному товаристві «Рівненський райсількомунгосп», то період затримки підлягає зменшенню на відповідну кількість робочих днів за період з 4 лютого 2003 року до 5 січня 2006 року. Посилаючись на зазначене, просив стягнути з ПрАТ «Рівнетурист» нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 1 148 гривень, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за періоди з 1 червня 2001 року до 4 лютого 2003 року та з 5 січня 2005 року до 1 травня 2016 року в сумі 18 024 гривень і 5 000 гривень - на відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями відповідача. Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 6 грудня 2016 року, ухваленим у складі судді Бучко Т. М., позов задоволено частково. Стягнено з ПрАТ «Рівнетурист» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату у сумі 1 148 гривень та 18 024 гривень середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності невиплати позивачу заробітної плати у сумі 1 148 гривень у день звільнення, що є правовою підставою для покладення на роботодавця відповідальності, визначеної статтею 117 КЗпП України, та стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у сумі 18 024 гривень, правильність обчислення якого відповідач не спростував. У відшкодуванні моральної шкоди суд відмовив з посиланням на недоведеність таких позовних вимог. Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 1 лютого 2017 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 6 грудня 2016 року змінено, зменшено суму стягненого середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з 18 024 гривень до 1 150 гривень. В іншій частині рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 6 грудня 2016 року залишено без змін. Зменшуючи розмір стягненого середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, суд апеляційної інстанції виходив з того, що частка у позовних вимогах, на яку має право ОСОБА_1 , - 1 148 гривень, є незначною порівняно з тією сумою, на яку він претендує, - 18 024 гривень, тобто є правові підстави для застосування принципу пропорційності. Також апеляційний суд врахував поведінку позивача і вказав, що, знаючи про порушення свого права, він із вимогою про виплату заробітної плати до роботодавця не звертався протягом тривалого часу, і будь-яких поважних причин, що перешкоджали йому у вчиненні таких дій, не навів. З висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з ПрАТ «Рівнетурист» заробітної плати у розмірі 1 148 гривень суд апеляційної інстанції погодився, оскільки вважав, що таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просив рішення апеляційного суду Рівненської області від 1 лютого 2017 року скасувати і залишити в силі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 6 грудня 2016 року. Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що правових підстав для пропорційного зменшення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у цій справі немає, оскільки його вимоги про стягнення заробітної плати задоволені у повному обсязі. Посилається на те, що лише в разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи, тому висновки суду про зменшення розміру стягненої на його користь суми вважає помилковими. На думку заявника, апеляційний суд не надав належної оцінки тій обставині, що він неодноразово звертався до ПрАТ «Рівнетурист» з вимогою виплатити заробітну плату, а також скаржився на допущені роботодавцем порушення в Територіальну державну інспекцію праці у Рівненській області Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю Міністерства праці та соціальної політики України. Відзив на касаційну скаргу не надходив Провадження у суді касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 3 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду. Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», згідно з яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України). Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У 2018 році справу передано до Верховного Суду. Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи Суди встановили, що ОСОБА_1 з 2 листопада 1990 року до 29 травня 2001 року перебував у трудових правовідносинах з Автопідприємством «Турист», правонаступником якого є ПрАТ «Рівнетурист». У день звільнення - 29 травня 2001 року - роботодавець повний розрахунок зі ОСОБА_1 не провів. З довідки про доходи від 29 травня 2001 року суди встановили, що заборгованість ОСОБА_1 із заробітної плати на 1 червня 2001 року становить 1 148 гривень; середньомісячний заробіток становить 120 гривень. Довідка видана працівнику роботодавцем у день звільнення. Обставин, які свідчили б про те, що в день звільнення ОСОБА_1 не працював, суди не встановили.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків. Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII). Стаття 94 КЗпП України встановлює, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи (стаття 24 Закону України «Про оплату праці»). Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу (стаття 47 КЗпП України). Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України. Відповідно до цієї статті у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Метою такого законодавчого врегулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою такої відповідальності є її компенсаторний характер, оскільки ці заходи відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Разом з тим відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, тому за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. За таких обставин і виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. При вирішенні цього питання урахуванню підлягають: розмір простроченої заборгованості; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, у якій відступлено від раніше викладених у судових рішеннях Верховного Суду України висновків про право суду зменшити розмір середнього заробітку виключно у разі прийняття рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум. Суд апеляційної інстанції, оцінивши розмір простроченої заборгованості та її співмірність із заявленою до стягнення сумою середнього заробітку, врахувавши відсутність доказів офіційного звернення ОСОБА_1 до підприємства з вимогами про виплату заробітної плати та відсутність даних щодо понесення ним значних майнових втрат через непроведення розрахунку, дійшов правильного висновку про можливість зменшення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні до 1 150 гривень, що відповідає сумі невиплаченої заробітної плати. Доводи заявника про те, що його вимоги про стягнення заробітної плати задоволені у повному обсязі і правових підстав для пропорційного зменшення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні немає, касаційний суд відхиляє. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц роз`яснила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, закріплених у ЦК України, положення якого субсидіарно застосовуються до врегулювання трудових правовідносин, суд може за визначених умов зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, дійшов висновку про можливість зменшення розміру стягненого у порядку статті 117 КЗпП України середнього заробітку, що не суперечить вимогам законодавства. Посилання заявника на те, що він неодноразово звертався до ПрАТ «Рівнетурист» з вимогою виплатити заробітну плату, касаційний суд відхиляє, оскільки доказів таких звернень у матеріалах справи немає. Подання заявником скарги на неправомірні дії відповідача до Територіальної державної інспекції праці у Рівненській області Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю Міністерства праці та соціальної політики України не спростовує відсутності доказів безпосереднього звернення до ПрАТ «Рівнетурист». Крім того, Територіальна державна інспекція праці у Рівненській області Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю Міністерства праці та соціальної політики України листом від 7 грудня 2009 року роз`яснила позивачу право на звернення до суду щодо стягнення невиплаченої заробітної плати, проте цей позов із вимогами, у тому числі про стягнення середнього заробітку у порядку статті 117 КЗпП України, ОСОБА_1 подав лише у травні 2016 року. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін. Щодо судових витрат Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України у редакціїу редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Бондарем Юрієм Миколайовичем,залишити без задоволення. Рішення апеляційного суду Рівненської області від 1 лютого 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: В. А. Стрільчук В. С. Жданова С. О. Карпенко О. В. Ступак Г. І. Усик