Постанова КАС ВС № 813/9252/13-а

ПОСТАНОВА Іменем України 16 квітня 2020 року Київ справа №813/9252/13-а касаційне провадження №К/9901/40899/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Шипуліної Т.М., суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В. розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Личаківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.04.2014 (суддя Дем`яновський Г.С.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2016 (головуючий суддя - Бруновська Н.В., судді: Гулид Р.М., Шавель Р.М.) у справі № 813/9252/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екскомбуд» до Личаківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю «Екскомбуд» у грудні 2013 року звернулося до адміністративного суду з позовом до Личаківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.12.2013 № 0000972210\8620. Львівський окружний адміністративний суд постановою від 10.04.2014 позовні вимоги задовольнив. Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 24.02.2016 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.04.2014 залишив без змін. Личаківська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.04.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2016, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування своїх вимог посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій). Зокрема, наголошує на ненаданні судами попередніх інстанцій оцінки обставинам справи, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору. Переглядаючи оскаржені судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Личаківською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Екскомбуд» з питань правильності формування сум податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Адена» за період: жовтень-листопад 2012 року, результати якої оформлено актом від 18.11.2013 № 277/116/22-1009/32893635. Вказаним актом зафіксовано порушення позивачем пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в загальній сумі 181857,00 грн., в тому числі: за жовтень 2012 року в сумі 70437,72 грн., за листопад 2012 року в сумі 111419,42 грн. Допущення вказаних порушень податковий орган пов`язує з неправомірним включенням до складу податкового кредиту за жовтень та листопад 2012 року податку на додану вартість за операціями з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Адена» підрядних будівельних робіт на підставі договору від 01.10.2012 № 01-10/12 та додаткових договорів про договірні ціни №№ 1, 2, 3,

4. На думку податкового органу, операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Адена» не мали реального характеру, а були спрямовані на надання податкової вимоги третім особам, з огляду на відсутність у задекларованого контрагента необхідних умов для ведення господарської діяльності: основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби. На підставі зафіксованих в акті перевірки від 18.11.2013 № 277/116/22-1009/32893635 висновків відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 02.12.2013 № 0000972210/8620, згідно з яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 272785,50 грн., в тому числі: в сумі 181857,00 грн. - основного платежу, в сумі 90928,50 грн. - штрафних (фінансових) санкцій. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що фактичне виконання спірних договірних зобов`язань підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які дають можливість ідентифікувати отримання підрядних робіт від задекларованого постачальника. Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення. Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. З наведених законодавчих положень вбачається, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства. Водночас висновки про нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів або про узгодженість дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також допустимих доказах. Платник податків (покупець товарів) не має обов`язку та повноважень здійснювати на час вчинення операцій та після вчинення операцій контроль за дотриманням продавцем, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи та як платника податку на додану вартість містяться у відповідних реєстрах, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності та оподаткування і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за вчинені порушення продавцем. Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими Товариством з обмеженою відповідальністю «Екскомбуд» до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, зокрема: договір, додаткові договори, податкові накладні, акти приймання виконаних будівельно-монтажних робіт за жовтень та за листопад 2012 року, довідки про вартість виконаних будівельно-монтажних робіт та витрати. Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій також встановлено, що довідкою АА № 644237 з Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України підтверджується, що основними видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Адена» є будівництво житлових і нежитлових приміщень, а Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві вказаному контрагенту позивача видано ліцензію на проведення господарської діяльності у будівництві, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури, зі строком дії з 24.05.2011 по 24.05.2014. Вищезазначені обставини судами попередніх інстанцій оцінено як такі, що підтверджують наявність відповідного дозволу у Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Адена» виконувати підрядні роботи на підставі укладеного з позивачем договору, а саме: будівництво дев`ятиповерхових житлових будинків з вбудованими громадськими приміщеннями по вул. Демнянській, 66, 6в, 24а у м. Львові; будівництво багатоквартирних житлових будинків по вул. Погулянка, 4а у м. Львові. Крім того, судами попередніх інстанцій також досліджено обставини щодо доцільності та наявності ділової мети при укладенні позивачем спірного договору підряду з Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Адена», в результаті чого встановлено, що необхідність залучення вказаного контрагента до виконання будівельних робіт зумовлена наявністю у Товариства з обмеженою відповідальністю «Екскомбуд» договірних відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Адамас» (замовник) на підставі договору генерального підряду від 31.08.2012 № 31\08-12 та з Товариством з обмеженою відповідальністю «Дойче ВСГ БАУ» на підставі договору підряду в капітальному будівництві № 7\07-10. Судами попередніх інстанцій на підставі співставлення первинних документів щодо виконання підрядних робіт Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Адена», а також первинних документів щодо договірних відносин позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Адамас» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дойче ВСГ БАУ» з`ясовано, що зміст та суть таких документів узгоджується між собою. Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його постачальника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Адена», як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб`єкта господарювання, судових рішень, вироків тощо. За таких обставин у сукупності висновок судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність твердження контролюючого органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту за здійсненими з Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Адена» господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права. Враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Личаківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області без задоволення, а оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-IX, статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Личаківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.04.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2016 у справі № 813/9252/13-а залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна Л.І. Бившева В.В. Хохуляк