Постанова Одеський апеляційний суд № 509/658/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.04.2020 року м. Одеса Єдиний унікальний номер справи № 509/658/19 провадження № 22-ц/813/2471/20 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Колеснікова Г.Я. (суддя-доповідач), суддів Сєвєрової Є.С., Ващенко Л.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу представника Крилової Олени Леонідівни в інтересах акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 вересня 2019 року у складі судді Кириченка П.Л., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У лютому 2019 року акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с.2-5). Позовні вимоги мотивовані тим, що за кредитним договором №б/н від 02 листопада 2011 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 100 0000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Своїм підписом у заяві відповідачка підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку складає договір про надання банківських послуг. ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, унаслідок чого має заборгованість у розмірі 121 540,31 грн., з яких: - заборгованість за кредитом 99 847,23 грн.; - заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 01 листопада 2011 року по 31 жовтня 2018 року 21 693,08 грн. Посилаючись на викладене, банк просив суд стягнути з ОСОБА_1 вказану суму заборгованості за кредитним договором від 02 листопада 2011 року. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 вересня 2019 року позов банку задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитом в сумі 99 847,23 грн. та судові витрати в сумі 1 921 грн., в іншій частині відмовлено (а.с.65-66). Задовольняючи частково позовні вимоги банку, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у сумі 99 847,23 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування кредитом, суд виходив з того, що при укладенні кредитного договору банк не дотримався вимог ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст.633,634 ЦК України та не зміг обґрунтувати позовні вимоги в цій частині. Доводи апеляційної скарги В апеляційній скарзі представник Крилова О.Л. в інтересах банку, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 вересня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом та задовольнити вимоги банку в цій частині (а.с.73-77). На обґрунтування скарги зазначила, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом. Судом не враховано, що: -посилання на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року є безпідставним, з огляду на те, що вони зроблені за інших правовідносин сторін, а у даній справі відсутні заперечення відповідача та відповідні докази проти вимог позивача; -істотним фактором при наданні кредитних коштів є умова повернення кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, а оскільки кредитний договір за вимогами чинного законодавства є оплатним, то суд не мав жодних правових підстав відмовляти у стягнення відсотків по кредиту; -оскаржуваним рішенням наноситься істотна шкода усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому порушується стабільність функціонування фінансового сектору держави. Судом проігноровано, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів. Необхідність сплати боржником процентів кредитору передбачена також ст.169 Кодексу Європейського договірного права, який є актом міжнародної приватно-правової уніфікації. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Позиція апеляційного суду За правилами ч.13ст.7,ч.1ст.369 ЦПК України апеляційна скарга АТ КБ «Приватбанк» на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 вересня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог розглянута апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке. Рішення суду першої інстанції переглядається в частині відмови банку у стягненні заборгованості за процентами за користування кредитом за період з 01 листопада 2011 року по 31 жовтня 2018 року у розмірі 21 693,08 грн. Виклад фактичних обставин справи Судом установлено, що 02 листопада 2011 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с.13). За змістом анкети-заяви ОСОБА_1 погодилась, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Як вбачається з копії анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, остання не містить будь-яких даних про суму кредиту чи кредитного ліміту, даних про видачу платіжної (кредитної) картки, її виду, строку діїта який рахунок відкривається на ім`я заявника. Вказана анкета-заява взагалі не містить ніяких даних щодо обрання відповідачкою банківських послуг, крім особистих даних та підпису відповідача. За розрахунком заборгованості за договором №б/н від 02 листопада 2011 року, укладеного між банком та клієнтом ОСОБА_1 станом на 21 січня 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 121 540,31 грн., з яких: -заборгованість за кредитом 99 847,23 грн.; -заборгованість за процентами за період з 02 листопада 2011 року по 31 жовтня 2018 року 21 693,08 грн. (а.с.6-12). Нормативно-правове обґрунтування Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). За змістом ст.1056-1 ЦК України, в редакції що діяла на час виникнення правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. За нормою ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України). Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ст.634 ЦК України). У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). В анкеті-заяві позичальника від 02 листопада 2011 року процентна ставка не зазначена (а.с.13). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за процентами за користування кредитом. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг з тарифів та витяг з умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з тарифів та витяг з умов розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент підписання анкети-заяви взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів прийшла до висновку про неможливість застосування до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України (щодо договору приєднання), оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (02 листопада 2011 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (12 лютого 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитом, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Вищезазначене узгоджується з правовою позицією викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, висновки якої щодо застосування норм права в силу положень ч.4 ст.263 ЦПК України підлягають врахуванню. Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору. Колегія суддів вважає, що Тарифи та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідачки, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 02 листопада 2011 року шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за процентами за користування кредитними коштами. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст.ст. 625, 1048 ЦК України позивач у позовній заяві не пред`явив. Посилання позивача в апеляційній скарзі на ст.1048 ЦК України щодо визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ як підставу для стягнення процентів за користування кредитом колегія суддів відхилила, з огляду на ч.6 ст.367 ЦПК України, відповідно до якої в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Доводи апелянта відносно безпідставності посилань суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 не знайшли свого підтвердження, з огляду на таке. По-перше, суд першої інстанції в оскаржуваному рішення суду не посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду. По-друге, зазначені доводи позивача, що вказана правова позиція не може бути взята до уваги, не маючи обґрунтованих заперечень відповідача, зводяться до того, що відсутність заперечення позовних вимог з боку відповідача означає його згоду із цими вимогами в контексті ст.12 ЦПК України. Однак, за змістом ч.ч.1,3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Водночас з матеріалів справи вбачається, що відповідачка не подавала відзиву із запереченнями щодо позовних вимог або із визнанням таких вимог в порядку, передбаченому ст.ст. 178, 180 ЦПК України, а тому відсутні підстави стверджувати, що вона (відповідачка), не виклавши заперечень проти позовних вимог, тим самим погодилась з позовом. Той факт, що відповідачка не подала відзив чи будь-які інші заперечення щодо обставин справи та предмету позову не свідчить про те, що вона визнає ці обставини. Принцип змагальності сторін у цивільному судочинстві не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона, на яку покладено тягар доказування, стверджує, а інша сторона не надала заперечень. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст.2 ЦПК України). Відсутність у матеріалах справи заперечень відповідачки проти заявлених до неї вимог не може свідчити про беззаперечне визнання останньою таких вимог. Доводи апеляційної скарги банку відносно того, що оскаржуване рішення призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави тощо не спростовують висновків суду про відсутність доказів, які вказували б на узгодження між сторонами умов договору щодо нарахування процентів. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Суд першої інстанції розглянув справу у відповідності до норм ст.13 ЦПК України: за зверненням юридичної особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі наданих нею доказів. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції. Колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості по процентам без змін. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника Крилової Олени Леонідівни в інтересах акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 вересня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 02 листопада 2011 року по 31 жовтня 2018 року у розмірі 21693,08 грн. залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 17 квітня 2020 року. Головуючий: Судді: