Постанова 4801 № 127/3227/16-ц

Справа № 127/3227/16-ц Провадження № 22-ц/801/747/2020 Категорія: 45 Головуючий у суді 1-ї інстанції Луценко Л. В. Доповідач:Матківська М. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 квітня 2020 рокуСправа № 127/3227/16-цм. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: Головуючого: Матківської М. В. Суддів: Войтка Ю. Б., Стадника І. М. розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 січня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації втраченого заробітку, завданого каліцтвом, Рішення ухвалила суддя Луценко Л. В. Рішення ухвалено о 12 год 39 хв у м. Вінниці Повний текст рішення складено 05 лютого 2020 року Встановив: 19 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про компенсацію втраченого заробітку завданого каліцтвом. Свої вимоги мотивував тим, що відповідно до вироку Староміського районного суду м. Вінниці від 31 жовтня 2006 року, який ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 21 грудня 2006 року залишений без змін, у кримінальній справі № 1-97/06, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 122 КК України і призначено покарання у вигляді 2-х років обмеження волі. Згідно ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 2 роки. В результаті незаконних дій ОСОБА_3 у нього відбулася стійка втрата працездатності на 10 відсотків, що підтверджується актом додаткового судово-медичного дослідження (обстеження) Вінницького обласного бюро судово-медичних експертиз № 2657 від 19 жовтня 2005 року та висновком комісійної судово-медичної експертизи Вінницького обласного бюро судово-медичної експертизи № 83-к від 05 липня 2006 року в рамках кримінальної справи № 1-97/06. Починаючи з 2006 року ОСОБА_3 не цікавився станом його здоров`я і не виявляв бажання компенсувати йому кошти на лікування та втрати заробітку. У 2013 році він звернувся у Вінницький міський суд із позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів за період 2010-2013 років. Однак, рішенням суду першої інстанції (справа № 127/20006/13) йому було відмовлено у задоволенні позову з причин не проходження повторного огляду судово-медичної комісії. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 27 грудня 2013 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Від травми, отриманої у 2004 році з вини відповідача його стан здоров`я погіршився. Це призвело до того, що починаючи з 2013 року по 2015 рік він неодноразово знаходився на стаціонарному лікуванні в міській клінічній лікарні № 1 м. Вінниці з приводу перенесеної ЗЧМТ в 2004 році та струсу головного мозку, на що вказують виписки з історії хвороби № 9221; № 5242; № 3623; № 9998; № 8045. У зв`язку із стаціонарним лікуванням він вимушено не працював з 04 жовтня 2013 року по 14 жовтня 2013 року, що складає 11 робочих днів, що призвело до зменшення його заробітку. Середньомісячна заробітна плата штатного працівника в м. Вінниці за 2013 рік становить 2 894,00 грн. У 2014 році він двічі проходив лікування у міській клінічній лікарні № 1 м. Вінниці: з 27 травня 2014 року по 04 червня 2014 року і з 02 грудня 2014 року по 11 грудня 2014 року, що разом складає 19 днів, при середньомісячній заробітній платі у м. Вінниці за 2014 рік 3 071,00 грн. У 2015 році він двічі знаходився на лікуванні у міській клінічній лікарні № 1 м. Вінниці: з 19 травня 2015 року по 28 травня 2015 року і з 18 листопада 2015 року по 27 листопада 2015 року, що складає разом 20 робочих днів, при середньомісячній заробітній платі у м. Вінниці за 2015 рік 3 532,00 грн. При проходженні стаціонарного лікування в лікарні він змушений був придбати ліки за власний рахунок, на що потратив 2 796,13 грн. Тому просив стягнути із ОСОБА_3 на свою користь 2 796,13 грн. за придбані ним ліки; кошти в сумі 7 816,00 грн. за дні перебування на стаціонарному лікуванні у лікарні, що є вимушеною втратою його доходів у зазначений період; стягнути кошти щодо втрат загальної працездатності за період починаючи з 01 вересня 2010 року та стягнути 20,40 грн. за отримання довідки з Головного управління статистики у Вінницькій області. На виконання ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 23 лютого 2016 року ОСОБА_1 надав заяву, у якій навів розрахунок компенсації втраченого заробітку. У 2013 році знаходився на лікуванні 11 днів; тривалість робочого часу за жовтень склала 23 дні; середньомісячна заробітна плата 2 894,00 грн., розрахунок: 2894 грн. : 23 дні = 125,8 грн. в день х на 11 днів = 1 384,00 грн. У 2014 році у травні, червні вимушено знаходився на лікуванні 9 днів; тривалість робочого часу 19 робочих днів; середньомісячна заробітна плата 3 071,00 гр., розрахунок: 3 071 грн. : 19 днів = 161,60 грн. в день х 9 днів = 1 454 грн. У 2015 році у травні знаходився на лікуванні 10 днів; тривалість робочого часу 18 робочих днів, середньомісячна заробітна плата 3 532 грн.; розрахунок: 3 532 грн. : 18 днів = 196,2 грн. в день х 10 днів = 1962 грн.; у листопаді знаходився на лікуванні 10 днів, тривалість робочого часу 21 день; розрахунок: 3 532 грн. : 21 день = 168,20 грн. в день х 10 днів = 1 682 грн. Разом просив стягнути 18 866,80 грн. із розрахунку: 2010 рік: 2006 грн. : 10 % х 4 місяці = 802,40 грн.; 2011 рік: 2292 грн. : 10 % х 12 = 2750,40 грн.; 2012 рік: 2676 грн. : 10 % х 12 = 3211 грн.; 2013 рік: 2894 грн. : 10 % х 12 = 3472,80 грн.; 2014 рік: 3071 грн. : 10 % х 12 = 3685,40 грн.; 2015 рік: 3532 грн. : 10 % х 12 = 4238,40 грн.; 2016 рік: 3532 грн : 10 % х 2 = 706,40 грн. 19 лютого 2018 року ОСОБА_1 подав заяву про збільшення позовних вимог, вказавши, що за висновком судово-медичної експертизи, виконаної Вінницьким обласним бюро судово-медичної експертизи загальна втрата професійної працездатності у нього складає сумарно 40 %, тому просив стягнути з відповідача на його користь починаючи з 01 вересня 2013 року по 01 жовтня 2017 року кошти в сумі 84 262,40 грн., із такого розрахунку: у 2013 році середньомісячна заробітна плата 2894 грн. х 40 % = 1157,6 х 4 = 4630,40 грн.; у 2014 році середньомісячна заробітна плата 3071 грн. х 40 % = 12 284,40 х 12 = 14740,80 грн.; у 2015 році середньомісячна заробітна плата 3723 грн. х 40 % = 1489,20 х 12 = 17 870,40 грн.; у 2016 році середньомісячна заробітна плата 4657 грн. х 40 % = 1862,80 х 12 = 22353,60 грн.; у 2017 році за Ш квартал середньомісячна заробітна плата 6 852 грн. х 40 % = 2740,80 грн. х 9 = 24 667,20 грн. Також просив стягнути кошти у сумі 16 523 грн. за вимушене стаціонарне лікування в неврологічному відділенні МКЛ №

1. У 2013 році середньомісячна заробітна плата 2894 грн. : 23 робочі дні = 125,80 грн. в день х 11 днів = 1384 грн.; у 2014 році середньомісячна заробітна плата 3071 грн. : 19 робочих днів = 161,60 грн. в день х 9 днів = 1454 грн.; 3071 грн. : 23 робочі днів = 133,50 грн. в день х 10 днів = 1335 грн.; у 2015 році середньомісячна заробітна плата 3532 грн. : 18 днів = 196,20 грн. в день х 10 днів = 1962 грн., 3532 : 21 день = 168,20 грн. в день х 10 днів = 1682 грн.; у 2016 році середньомісячна заробітна плата 4657 : 18 днів = 258,7 грн. в день х 10 днів = 2587 грн.; 4657 : 21 день = 221,70 грн. в день х 10 днів = 2217 грн.; у 2017 році Ш квартал середньомісячна заробітна плата 6852 грн. : 19 днів = 360,60 грн. в день х 10 днів = 3606 грн. Також просив стягнути кошти в сумі 12 594 гр. за придбання ним ліків для вимушеного лікування згідно долучених до справи касових аптечних чеків та 318 грн.: 12594 + 318 = 12 912 грн. і додатково стягнути суму 193,65 грн., шо разом складатиме 12 787,65 грн. (12 594 + 193,65 + 318); стягнути 5 000 грн. сплачених за проведення судово-медичної комісійної експертизи згідно рахунку № 6 від 10 травня 2017 року та 40,80 грн. сплачених за отримання довідки у Вінницькому обласному управлінні статистики, а разом просить стягнути 118 931,85 грн. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2016 року задоволено клопотання позивача та замінено відповідача ОСОБА_3 на його правонаступника ОСОБА_2 . Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31 січня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації втраченого заробітку, завданого каліцтвом, відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, за яким визнати експертний висновок № 87-к від 15 грудня 2018 року виконаний експертами Вінницького обласного бюро судово-медичної експертизи та стягнути з відповідача ОСОБА_2 кошти в сумі 118 831,85 грн. починаючи з 01 вересня 2013 року по 01 жовтня 2017 року. Зазначив, що рішення суду вважає неповним, необґрунтованим, упередженим, з ознаками службового недбальства або службового підроблення та таким, що не відповідає процесуальним і матеріальним нормам права згідно вимог статті 263 ЦПК України. Відповідач ОСОБА_2 надала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що враховуючи, що висновок експерта № 87-к від 15 грудня 2017 року є суперечливим та необґрунтованим, а інших доказів на обґрунтування позовних вимог, зокрема, щодо причинного зв`язку подій 2004 року з хворобами позивача наявними у нього на даний час, а також доказів щодо визначення ступеня втрати працездатності у матеріалах справи немає, тому просить відхилити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи. Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або відзиві) на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справим надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав. Судом встановлено, що вироком Староміського районного суду м. Вінниці від 31 жовтня 2006 року у кримінальній справі № 1-97/06 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 122 КК України та призначено йому покарання у вигляді 2-х років обмеження волі; згідно ст. 75 КК України звільнено його від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 2 роки (том 1 а. с. 25-29). Вироком встановлено, що 21 квітня 2004 року близько 16.45 год., знаходячись на подвір`ї спільного користування будинків АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 , маючи умисел на завдання тілесних ушкоджень на грунті неприязних відносин, ОСОБА_3 почав сварку зі своїм двоюрідним братом ОСОБА_1 , що переросла у бійку, в ході якої підсудний наніс потерпілому кілька ударів кулаком в обличчя. Згідно висновку судово-медичної експертизи № 3522 від 27 грудня 2005 року незаконними діями підсудного ОСОБА_3 були спричинені потерпілому ОСОБА_1 тілесні ушкодження у вигляді струсу головного мозку, забійної рани та синця на обличчі, двох крововиливів та садна слизових оболонок верхньої та нижньої губи справа, забою м`яких тканин ділянки лівого плечового суглобу, які потягнули за собою стійкі порушення з боку центральної нервової системи у вигляді легких вестибуло-атактичного і церебрастенічного синдромів, що стоять у причинному зв`язку з вказаним струсом головного мозку і становлять 10 % стійкої втрати загальної працездатності та належать до ушкоджень середньої тяжкості за ознакою стійкої втрати загальної працездатності. Позивач ОСОБА_1 до позовної заяви додав копію свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 , проживаючого по АДРЕСА_1 , виданого Реєстраційною палатою Вінницької міської ради, дата реєстрації 13 січня 2004 року, про що зроблено запис 08 квітня 2004 року у журналі обліку реєстраційних справ за № 24901446 ФО 190232 (том а. с. 18). Рішенням Вінницького міського суду від 19 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 27 грудня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про компенсацію втраченого заробітку, завданого каліцтвом, відмовлено (том 1 а. с. 9-10). ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується актовим записом про смерть № 836 від 21 березня 2016 року, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області (том 1 а. с. 45) та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 актовий запис № 836, виданим 21 березня 2016 року (том 1 а. с. 118). Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2016 року задоволено клопотання позивача. Замінено відповідача ОСОБА_3 на відповідача його спадкоємця ОСОБА_2 (том 1 а. с. 132). Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 02 березня 2017 року частково задоволено клопотання представника відповідача. Закрито провадження в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації втраченого заробітку, завданого каліцтвом в частині позовних вимог, що стосуються стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 10 відсотків втрати працездатності за період з 01 вересня 2010 року по 01 вересня 2013 року та в частині позовної вимоги, що стосується стягнення із ОСОБА_3 20,40 грн. за отримання довідки з Головного управління статистики у Вінницькій області (том 1 а. с. 162-163). Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20 квітня 2017 року задоволено клопотання позивача, призначено по справі судово-медичну експертизу, проведення якої доручено експертам Вінницького обласного бюро судово-медичних експертиз, на вирішення яких поставлені питання:

1. Чи підтверджується характер і ступень ушкодження здоров`я ОСОБА_1 від завданих йому травм у 2004 році по кримінальній справі на період його лікування у стаціонарі МКЛ № 1 м. Вінниці, починаючи з вересня 2013 року?

2. Чи наявні у ОСОБА_1 станом на даний час та станом на період його перебування на стаціонарному лікуванні в МКЛ № 1 м. Вінниці, починаючи з вересня 2013 року (матеріали справи а. с. 4-8, 90, 94, 125) ушкодження здоров`я, які виникли в результаті отриманих ним тілесних ушкоджень внаслідок вчинення відносно нього 21 квітня 2004 року ОСОБА_3 злочину, передбаченого частиною 1 статті 122 КК України (обставини вчинення злочину згідно вироку а. с. 25-29)?

3. Чи наявна у ОСОБА_1 втрата або зменшення професійної чи загальної працездатності, що стоїть у причинному зв`язку з отриманими ним тілесними ушкодженнями, внаслідок вчинення відносно нього 21 квітня 2004 року ОСОБА_3 злочину, передбаченого частиною 1 статті 122 КК України (обставини вчинення злочину згідно вироку а. с. 25-29) в період з вересня 2013 року по дату проведення експертизи, якщо так то чи стійка відповідна втрата або зменшення професійної чи загальної працездатності і який відсоток такої втрати або зменшення? (том 1 а. с. 176). 20 грудня 2017 року до суду надійшов висновок експертів (експертиза за матеріалами справи) № 87-к від 15 грудня 2017 року комісійної судово-медичної експертизи, у якому зазначено, що судово-медична експертна комісія дійшла таких висновків: Згідно медичної документації, яка включає дані медичних карт амбулаторного хворого, результатів інструментальних методів обстеження та дані судово-медичних обстежень і експертиз проведених у 2004, 2005 та 2006 роках, ОСОБА_1 21 квітня 2004 року спричинені тілесні ушкодження у вигляді забійної рани та синців на обличчі, двох крововиливів та садна слизових оболонок верхньої та нижньої губи справа зі струсом головного мозку, який викликав 10 % стійкої втрати загальної працездатності, а також забою м`яких тканин ділянки лівого плечового суглобу. Судово-медична експертна комісія уточнює висновки попередніх судово-медичних експертиз в частині встановлення характеру тілесних ушкоджень та встановлення стійкої втрати загальної працездатності у відсотках і підтверджує висновки попередніх експертиз у частині встановлення локалізації та давності заподіяння тілесних ушкоджень у ОСОБА_1 , а саме, що у нього мали місце забійна рана в ділянці правої надбрівної дуги, синець в ділянці правого ока, крововилив на слизовій оболонці верхньої губи, крововилив і садно на слизовій оболонці нижньої губи зі струсом головного мозку та забій м`яких тканин в ділянці лівого плечового суглобу та надпліччя, доповнюючи його розривом довгої головки біцепсу (Ультразвукове дослідження плечових суглобів від 15 липня 2014 року) та пошкодженням ротаторної манжети лівого плечового суглобу (МРТ-діагностика Нейромед від 20 липня 2014 року), які заподіяні 21 квітня 2004 року спричинені дією тупих предметів і належать до тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознакою стійкої втрати працездатності менш ніж на третину (пункти 2.2.2. г/Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень). На даний час наслідками описаної вище травми у ОСОБА_1 є: черепно-мозкової травми вазо-вегетативний і вестибуло-атактичний синдром, а також церебростенічний синдром з рідкими епілептиформними нападами, що складає згідно ст. 4 10 % стійкої втрати загальної працездатності; а травми лівого плечового суглобу остеоартроз з помірною деформацією лівого плечового суглобу, атрофією м`язів плеча, зниженням сили кінцівки, обмеженням рухів у плечовому суглобі, що згідно ст. 88 а) становить 15 % стійкої втрати загальної працездатності. Для визначення відсотків втрати загальної працездатності комісією використано «Таблица процентов утраты общей трудоспособности в результате различных травм…» Інструкції Міністерства Фінансів СРСР «О порядке организации и проведения врачебно-страховой экспертизы» № 2 від 08 січня 1986 року. Таким чином, сумарно стійка втрата загальної працездатності у ОСОБА_1 складає 25 %. Крім того, судово-медична експертна комісія вважає, що втрата професійної працездатності у ОСОБА_1 за наслідками перенесеної ним травми у 2004 році, згідно «Критеріїв встановлення ступеня стійкої страти професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків», затверджених Наказом Міністерства охорони здоров`я України 05 червня 2012 року № 420 (у теперішньому використанні МСЕК), становить сумарно 40 % (сорок відсотків): стійкі наслідки струсу головного мозку вазо-вегетативного синдрому (згідно таблиці 1 № з/п 1.1. а) складає 5 %; епілептиформного синдрому (згідно таблиці 1 № з/п 1.8. а) складає 20 %; стійкі наслідки травми лівого плечового суглобу та надпліччя (згідно таблиці 9 № 3.3.1. а) 15 % відсотків). ОСОБА_1 хворіє відкрито-кутовою глаукомою, енцефалопатією змішаного генезу, вертебробазилярною недостатністю, та застарілим пошкодженням медіального меніску лівого суглобу з післятравматичним гемартрозом, а також варикозним розширенням вен нижніх кінцівок з наступною флебектомією. Ці хвороби та ушкодження не стоять у причинно-наслідковому зв`язку з перенесеною у 2004 році травмою. ОСОБА_1 після 2004 року неодноразово амбулаторно та стаціонарно лікував у МКЛ № 1 м. Вінниці хронічні захворювання та травми в тому числі і наслідки перенесеної травми 2004 року (том 1 а. с. 226-237). Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 жовтня 2018 року задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Мишковської Т. М. про призначення повторної судово-медичної експертизи. Призначено по справі повторну судово-медичну експертизу, проведення якої доручено експертам Хмельницького обласного бюро судово-медичної експертизи, на вирішення якої поставлені питання:

1. Якими є наслідки ушкодження здоров`я ОСОБА_1 від спричинених йому травм внаслідок вчинення відносно нього 21 квітня 2004 року ОСОБА_3 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, на період його лікування у стаціонарі МКЛ № 1 м. Вінниці, починаючи з вересня 2013 року по даний час?

2. Чи можливо встановити причинно-наслідковий зв`язок між травмами, спричиненими ОСОБА_1 внаслідок вчинення відносно нього 21 квітня 2004 року ОСОБА_3 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України та захворюваннями, що має ОСОБА_1 на період його лікування у стаціонарі МКЛ № 1 м. Вінниці, починаючи з вересня 2013 року по даний час?

3. Чи існує ймовірність, що ОСОБА_1 міг отримати травми в період після вчинення відносно нього 21 квітня 2004 року ОСОБА_3 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, які могли спричинити усі наявні в нього захворювання на період його лікування у стаціонарі МКЛ № 1 м. Вінниці, починаючи з вересня 2013 року по даний час?

4. Чи наявна в ОСОБА_1 втрата або зменшення професійної чи загальної працездатності, що стоїть в причинному зв`язку з отриманими ним тілесними ушкодженнями внаслідок вчинення відносно нього 21 квітня 2004 року ОСОБА_3 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, в період з вересня 2013 року по дату проведення експертизи? Якщо так, то чи стійка відповідна втрата або зменшення професійної чи загальної працездатності і який відсоток такої втрати або зменшення? Судово-медична експертна комісія надала висновок експерта № 170 від 21 червня 2019 року (експертиза за матеріалами справи) за результатами проведеної повторної комісійної судово-медичної експертизи за матеріалами цивільної справи № 127/3227/16ц у відношенні ОСОБА_1 . У підсумках комісія надала таку відповідь на 1, 2, 3, 4 питання. Згідно даних завіреної ксерокопії карти виїзду № 7 станції швидкої медичної допомоги м. Вінниці від 21 квітня 2004 року, довідки № 8279 від 21 квітня 2004 року, медичної карти стаціонарного хворого № 3854 Вінницької МКЛ № 2, медичної карти амбулаторного хворого (яка заведена в 2004 році), копії акту судово-медичного обстеження № 1074 від 22 квітня 2004 року, у ОСОБА_1 станом на 21 квітня 2004 року-06 травня 2004 року виявлені тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма у вигляді струсу головного мозку, з місцями прикладання травмуючої сили у вигляді забійної рани в правій надбрівній ділянці, синця в правій навколоорбітальній ділянці, крововиливів на слизовій оболонці верхньої та нижньої губи із садном на фоні крововиливу нижньої губи. При огляді лікарем судово-медичним експертом 22 квітня 2004 року в ділянці лівого плечового суглобу мав місце набряк м`яких тканин, значний біль при пальпації та при спробі відвести плече, незначна гіпертермічність даної ділянки, але колір шкірних покровів в даній ділянці був не змінений. При огляді травматологом 22 квітня 2004 року при пальпації відмічалась болючість в ділянці лівого плечового суглобу, лівої половини грудної клітки та лівої лопатки, активні рухи в плечовому суглобі (відведення) були обмежені, ушкоджень (клінічно) шкірних покривів та кісток не було виявлено. Травматологом був виставлений діагноз: «Забій лівого плечового суглобу та надпліччя. Забій лівої половини грудної клітки». При проведенні рентгенологічного обстеження 23 квітня 2004 року лівого плечового суглобу та лівої половини грудної клітки (результати якого викладені в медичній карті стаціонарного хворого № 3854 за 2004 рік, але рентгенівські знімки не були представлені для проведення даної повторної комісійної судово-медичної експертизи) кістково-травматичної патології не виявлено. Ультразвукового обстеження та магнітно-резонансної томографії лівого плечового суглобу під час лікування з 22 квітня 2004 року по 05 травня 2004 року не проводилося. Оскільки в ділянці лівого плечового суглобу та надпліччя, лівої половини грудної клітки не було виявлено будь-яких зовнішніх тілесних ушкоджень, як точок прикладання травмуючої сили, а саме: саден, синців чи ран та за описом рентгенологічного обстеження не було виявлено ушкоджень кісток цих ділянок, тому діагноз: «Забій лівого плечового суглобу та надпліччя. Забій лівої половини грудної клітки» не може бути врахований при встановленні наявності та ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, тому що він встановлений на основі суб`єктивних факторів і не підтверджений об`єктивними відомостями (згідно примітки до п. 4.6 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», що затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6 «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України»). Згідно даних медичної карти амбулаторного хворого (яка зведена в 2004 році) при огляді травматологом 07 червня 2004 року ОСОБА_1 виказував скарги на болі в лівому надпліччі, рухи в ньому були болючі, обмежені. Травматологом був виставлений діагноз: Післятравматичний плече-лопатковий периартрит зліва. Як вже було вказано вище, оскільки в ділянці лівого плечового суглобу та надпліччя не було виявлено будь- яких зовнішніх тілесних ушкоджень, як точок прикладання травмуючої сили, а саме: саден, синців чи ран, та за описом рентгенологічного обстеження не було виявлено ушкоджень кісток цієї ділянки, тому діагноз «Забій лівого плечового суглобу та надпліччя» не може бути врахований при встановленні наявності та ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. В зв`язку з цим пов`язати післятравматичний плече-лопатковий периартрит зліва з пригодою 21 квітня 2004 року не представляється можливим. Крім того, діагноз післятравматичний плече-лопатковий периартрит зліва встановлений лише на підставі суб`єктивних даних та не підтверджений додатковими методами обстеження, які не проводились на той час. ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 22 квітня 2004 року по 05 травня 2004 року з діагнозом: Закрита черепно-мозкова травма. Струс головного мозку. Забій лівого плеча. Гіпертонічна хвороба П ст. Гіпертензивне серце. Серцева недостатність ). Забій лівої половини грудної клітки. Забійна рана правої брови. На момент виписки 05 травня 2004 року в неврологічному статусі відмічалось наступне: зіниці рівномірні, фотореакція та конвергенція задовільна, корнеальні рефлекси рівномірні, задовільні, ністагм відсутній, сухожилкові рефлекси рівномірні, пожвавлені, симптом Баре відсутній, патологічні рефлекси відсутні, чутливість не порушена, координаторні проби виконує задовільно, в позі Ромберга похитується, менінгеальні знаки відсутні, гіпергідроз шкіри. Хворий був виписаний з поліпшенням на амбулаторне лікування. Згідно медичної карти амбулаторного хворого (що заведена у 2004 році) ОСОБА_1 був оглянутий неврологом 05 травня 2004 року (на 15 добу від моменту пригоди 21 квітня 2004 року), при цьому в неврологічному статусі відмічався ністагмоїд при крайніх відведеннях очних яблук, слабкість конвергенції, позитивний симптом Марінеску-Радовичі з обох сторін. Неврологом виставлений діагноз: Закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку. Гіпертонічна хвороба П ступені. Лікарняний лист продовжено з 06 травня 2004 року по 15 травня 2004 року. За цей період часу хворий ОСОБА_1 неврологом не оглядався, неврологічний статус не описувався. При огляді неврологом 17 травня 2004 року в неврологічному статусі змін не відмічалось, лікарняний лист був продовжений ще на 2 дні та рекомендовано приступити до роботи 18 травня 2004 року. 07 червня 2004 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргами на головний біль, головокружіння, слабкість, при цьому артеріальний тиск становив 160/110 мм рт.ст., відмічався акцент П тону над аортою. Лікарем, який його оглядав, був виставлений діагноз: Гіпертонічна хвороба П ступеня. В цей же день хворого оглядав невролог, яким патології з боку центральної нервової системи на час огляду не було виявлено. На протязі послідуючих місяців 2004 року по квітень 2005 року ОСОБА_1 неодноразово звертався амбулаторно за медичною допомогою в зв`язку з гіпертонічною хворобою П ступеня, гіпертензивним серцем. З цим же діагнозом знаходився на стаціонарному лікуванні з 13 квітня 2005 року по 29 квітня 2005 року. Майже через рік після пригоди 21 квітня 2004 року, знову був оглянутий неврологом 04 травня 2005 року. При огляді хворий виказував скарги на головний біль, головокружіння, нестійкість при ході, в неврологічному статусі відмічалась слабкість конвергенції, сухожилкові і періостальні рефлекси рівномірні, чутливість не порушена, похитування в позі Ромберга, координаторні проби з інтенцією. Неврологом був виставлений діагноз: Дисциркуляторна енцефалопатія І-П ступеня змішаного ґенезу (гіпертонічна, післятравматична) з ветибулоатактичним синдромом. Згідно даних медичної карти № 4047/409 стаціонарного хворого МКЛ № 2 ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікування в нейрохірургічному відділенні з 05 травня 2005 року по 20 травня 2005 року. На стаціонарне лікування доставлений швидкою допомогою з роботи, де розвинувся судомний напад, в результаті чого отримав травму. Крім того, в представленій медичній карті є виписка із медичної карти амбулаторного хворого поліклінічного відділення міської клінічної лікарні № 2, в якій вказано, що ОСОБА_1 в лютому 2005 року переніс закриту черепно-мозкову травму та лікувався в нейрохірургічному відділенні МКЛ №

2. При огляді неврологом 18 травня 2005 року виставлений діагноз: Проміжний період закритої черепно-мозкової травми. Струс головного мозку (лютий 2005 року). Остеохондроз попереково-крижового відділу хребта з помірним больовим синдромом, а заключний клінічний діагноз при виписці 20 травня 2005 року був виставлений: віддалені наслідки закритої черепно-мозкової травми у вигляді енцефалопатії. Гіпертонічна хвороба І ступеня. Проаналізувавши вищевикладене, комісія приходить до висновку, що дисциркуляторна енцефалопатія у ОСОБА_1 пов`язана з тривалим перебігом гіпертонічної хвороби і не має відношення до перенесеної черепно-мозкової травми 21 квітня 2004 року, оскільки в неврологічному статусі після завершення лікування на 26 добу та через 2 місяць і 17 діб (17 травня 2004 року та 07 червня 2004 року) будь-якої патології зі сторони центральної нервової системи не відмічалося. Судомний напад, який виник 05 травня 2005 року, не пов`язаний з пригодою 21 квітня 2004 року, оскільки судомні напади були у ОСОБА_1 в анамнезі до вказаної пригоди, що підтверджується даними медичних карт стаціонарного хворого Вінницької обласної лікарні психоневрологічної лікарні ім. академіка Ющенка, згідно яких уперше судомні напади з втратою свідомості були в 1974 році та ОСОБА_1 на протязі 1974-1980 років виставлявся діагноз: Епілептична хвороба з важкими характерологічними змінами особистості і частими дисфоріями. При проведенні електроенцефалографії в 1974 році відмічались незначні загальномозкові зміни біоелектричної активності з явищами подразнення, судомна готовність головного мозку, що свідчить про зміни в центральній нервовій системі ще задовго до пригоди 21 квітня 2004 року. Таким чином закрита черепно-мозкова травма у вигляді струсу головного мозку, з місцями прикладання травмуючої сили у вигляді забійної рани в правій надбрівній ділянці, синця в правій навколоорбітальній ділянці, крововиливів на слизовій оболонці верхньої та нижньої губи справа із садном на фоні крововиливу нижньої губи, в сукупності відносяться до ступеня ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я від 7 до 21 дня (згідно п. 2.3.2.а/, п. 2.3.3. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», що затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6 «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України»). Лікування понад 21 день за даними представленої медичної карти амбулаторного хворого (яка заведена в 2004 році) не обґрунтоване. З наданих медичних карт стаціонарного хворого МКЛ № 1 відомо, що ОСОБА_1 починаючи з 2013 року по 2018 рік переніс близько 9 транзиторних ішемічних атак, які можуть бути у нього пов`язані із значним звуженням правої вертебральної артерії (за даними заключення магнітно-резонансної томографії головного мозку від 07 вересня 2005 року), що є варіантом розвитку даної артерії (за даними заключення дуплексного сканування екстракраніальних відділів брахіоцефальних судин від 09 жовтня 2013 року, 26 травня 2015 року, 30 листопада 2016 року). З 2013 року зміни в неврологічному статусі у ОСОБА_1 прогресують в зв`язку з дисциркуляторною енцефалопатією на фоні гіпертонічної хвороби, аномалії розвитку хребтової артерії та частих транзиторних ішемічних атак. Згідно даних медичної карти амбулаторного хворого (що заведена в 2013 році) ОСОБА_1 оглянутий травматологом 18 лютого 2013 року в зв`язку з болями в лівому плечовому суглобі, які хворий пов`язував з фізичним навантаженням. Лікарем-травматологом був виставлений діагноз: Пошкодження лівого біцепса, але будь-яких додаткових обстежень в зв`язку з цим не проводилось. Згідно виписки № 9534, виданої міською клінічною лікарнею швидкої медичної допомоги 30 червня 2014 року о 22.10 год (яка наявна в медичній карті амбулаторного хворого, що заведена у 2013 році), ОСОБА_1 отримав травму 30 червня 2014 року о 21.30 год внаслідок побиття. В даному лікувальному закладі був виставлений діагноз: Пошкодження зв`язок лівого плечового пояса. За даними заключення ультразвукового обстеження плечових суглобів від 15 липня 2014 року встановлено ознаки післятравматичного розриву довгої головки біцепса зліва, тенденіту підлопаточного м`язу, субакроміального бурситу з обох сторін. За даними заключення магнітно-резонансної томографії лівого плечового суглобу від 20 липня 2014 року встановлено після травматичний артрозо-артрит лівого плечового суглобу П ступеня, пошкодження ротаторної манжети лівого плечового суглобу. В зв`язку з ушкодженнями м`язів та зв`язок лівого плечового суглобу, отриманими 30 червня 2014 року ОСОБА_1 неодноразово звертався за медичною допомогою в 2014 році та 2015 році. Згідно консультативного висновку лікаря-рентгенолога Хмельницької обласної лікарні від 18 квітня 2019 року на рентгенограмі лівого плечового суглобу ОСОБА_1 від 16 серпня 2018 року встановлено ознаки деформуючого артрозу лівого плечового суглоба І ступеня та лівого акроміально-ключичного зчленування з помірним зміщенням акроміального кінця ключиці доверху, як наслідок посттравматичних змін, можливо часткового розриву зчленування в минулому. Оскільки при проведенні рентгенологічного обстеження 23 квітня 2004 року лівого плечового суглобу (результат якого викладений в медичній карті стаціонарного хворого № 3854 за 2004 рік, але рентгенівські знімки не були представлені для проведення даної повторної комісійної судово-медичної експертизи) кістково-травматичної патології не було виявлено, тому можна говорити, що частковий розрив лівого акроміально-ключичного зчленування виник уже після пригоди 21 квітня 2014 року. Згідно даних завіреної копії виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 3463 науково-дослідного інституту реабілітації інвалідів ВНУМУ ім. М. І. Пирогова ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в даному закладі з 15 серпня 2018 року по 03 вересня 2018 року з діагнозом: «Енцефалопатія змішаного генезу (гіпертонічна, післятравматична струс головного мозку в 2004 році на ґрунті аномалії розвитку хребтових артерій), з субатрофічними змінами головного мозку, розсіяною неврологічною симптоматикою, вестибулопатією, транзиторними ішемічними атаками (2013, 2014, 2015, 2016, 2017 роки), легким когнітивним розладом. Гіпертонічна хвороба Ш ст., 2 ступеня, ризик судинних ускладнень ІV. Гіпертонічна ангіопатія. СН І ст., зі збереженою систолічною та діастолічною функцією, П ФК. Хронічний стеатогепатит, мінімальна активність. Хронічний гастродоуденіт в стадії ремісії. Деформуючий артроз лівого плечового, колінного суглобів І-П ст. з больовим синдромом, помірними контрактурами. Дрібний рубець лівої брови. Поперековий остеохондроз, порушення функції хребта І ст.» Оскільки в ході проведення даної повторної комісійної судово-медичної експертизи не встановлено причинного зв`язку між отриманими тілесними ушкодженнями 21 квітня 2004 року, а саме: закритою черепно-мозковою травмою у вигляді струсу головного мозку, з місцями прикладання травмуючої сили у вигляді забійної рани в правій надбрівній ділянці, синця в правій навколоорбітальній ділянці, кровововиливів на слизовій оболонці верхньої та нижньої губи справа із садном на фоні крововиливу нижньої губи, зі змінами в неврологічному статусі; діагнози: «Забій лівого плечового суглобу та надпліччя. Забій лівої половини грудної клітки», які встановлені на основі суб`єктивних факторів і не підтверджені об`єктивними відомостями, не можуть бути враховані при встановленні наявності на ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, а деформуючий артроз лівого плечового суглобу з больовим синдромом та помірною контрактурою може бути результатом травми 30 червня 2014 року, тому процент втрати професійної та загальної працездатності в зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями 21 квітня 2004 року не встановлюється. Комісією відмічено, що для проведення даної повторної комісійної судово-медичної експертизи не було представлено рентгенівських знімків лівого плечового суглобу, грудної клітки за 2004 рік, дисків із записами магнітно-резонансної томографії головного мозку за 2005 рік та 2014 рік, диску із записом магнітно-резонансної томографії лівого плечового суглобу за 2014 рік. Згідно консультативного висновку лікаря-рентгенолога від 18 квітня 2019 року для визначення змін в головному мозку та плечовому суглобі при МРТ дослідженні необхідно запис обстеження на електронному носії. Для проведення контрольного обстеження ОСОБА_1 не з`явився в Хмельницьке обласне бюро судово-медичної експертизи та не надав результати додаткових обстежень, рекомендованих на час проведення даної експертизи (том 2 а. с. 234-250). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що висновок експертів Вінницького обласного бюро судово-медичної експертизи № 87-к від 15 грудня 2017 року за результатами проведення комісійної судово-медичної експертизи є необґрунтованим та таким, що викликає сумніви в його правильності, та зважаючи на наявність у матеріалах справи висновку експерта Хмельницького обласного бюро судово-медичної експертизи № 170 від 21 червня 2019 року за результатами проведеної повторної комісійної судово-медичної експертизи, відповідно до якого не встановлено причинного зв`язку між отриманими тілесними ушкодженнями 21 квітня 2004 року до подій теперішнього часу, стану здоров`я позивача та наявних у нього захворювань, що унеможливлює встановлення проценту втрати професійної та загальної працездатності в зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями 21 квітня 2004 року, тоді як інші належні, допустимі та достатні докази на підтвердження позовних вимог в матеріалах справи відсутні, а також з урахуванням того, що на час розгляду справи позивач є працездатною особою, є фізичною особою-підприємцем та йому не встановлена група інвалідності. Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду. Відповідно до статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо (ч. 1). У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2). Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв`язку з втратою здоров`я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів (ч. 3). Договором або законом може бути збільшений обсяг і розмір відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (ч. 4). Зазначена стаття передбачає загальні правила відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Під каліцтвом розуміється травма раптовий одноразовий вплив на організм, внаслідок якого завдається фізичне ушкодження або професійне захворювання захворювання, внесене до переліку професійних захворювань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2000 року № 1662. Інше ушкодження здоров`я це будь-яке загальне захворювання або пошкодження здоров`я, не пов`язане з каліцтвом. Разом з тим, для процесу відшкодування шкоди немає значення, чи була вона завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Правила відшкодування є однаковими для всіх випадків завдання шкоди здоров`ю. Шкода, яка підлягає відшкодуванню за правилами даної статті, поділяється на дві складові: перша це заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності. Шкода у вигляді втраченого заробітку (доходу) визначається з урахуванням двох факторів, а саме: а) середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я. Визначення середньомісячного заробітку здійснюється за правилами ст. 1197 ЦК; б) ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності загальної працездатності. Професійною працездатністю визнається можливість потерпілого працювати за певним фахом. Загальна працездатність це здатність до некваліфікованої праці. Ступінь втрати професійної працездатності, потребу в додаткових видах допомоги визначають: МСЕК якщо шкода була заподіяна у зв`язку з виконанням працівником трудових обов`язків (в тому числі на шляху до роботи і з роботи); судово-медичною експертизою - в решті випадків. Ступінь втрати працездатності визначається у відсотках професійної працездатності, яку мав потерпілий до завдання шкоди здоров`ю. Друга складова додаткові витрати, пов`язані із завданням шкоди здоров`ю, до якої можна віднести такий приблизний перелік витрат, до яких включені витрати на лікування, в тому числі санаторно-курортне, посилене харчування, придбання ліків, протезування, сторонній догляд тощо. Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у пункті 18 постанови «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27 березня 1992 року (із послідуючими змінами), встановлення групи інвалідності потерпілих, причини і часу її виникнення провадиться в усіх випадках медико-соціальними експертними комісіями - МСЕК. Ступінь втрати професійної працездатності (у процентах), потребу в додаткових видах допомоги визначають: МСЕК якщо шкода була заподіяна у зв`язку з виконанням працівником трудових обов`язків (в тому числі на шляху до роботи і з роботи); судово-медичною експертизою в решті випадків. Відповідно до статті 1198 ЦК України розмір доходу фізичної особи - підприємця, втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, що підлягає відшкодуванню, визначається з її річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Якщо ця особа отримувала дохід менш як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців (ч. 1). Розмір доходу від підприємницької діяльності, втраченого фізичною особою - підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, визначається на підставі даних податкового органу (ч. 2). Розмір доходу, втраченого фізичною особою - підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, обчислюється виходячи з розміру доходу, який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, у сумах, нарахованих до вирахування податків (ч. 3). Розмір доходу, втраченого фізичною особою, яка самостійно забезпечує себе роботою (адвокатом, особою, зайнятою творчою діяльністю, та іншими), визначається у порядку, встановленому частинами першою - третьою цієї статті (ч. 4). Аналізуючи положення наведених вище норм матеріального закону, слід дійти висновку, що шкода, яка завдана здоров`ю, не може бути відшкодована в натурі та оцінена в грошовому еквіваленті. Саме тому об`єктом відшкодування є лише майнові втрати, що зазнала фізична особа, внаслідок завдання такої шкоди. До таких втрат закон відносить, зокрема, заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності; а також додаткові витрати, пов`язані із завданням шкоди здоров`ю, зокрема, витрати на лікування, в тому числі придбання ліків, про що заявив своїми вимогами позивач ОСОБА_1 . Відповідно до частин 1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до частин 1-3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Стаття 81 ЦПК України обов`язок по доказуванню і поданню доказів покладає на сторін. Зокрема, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6). За правилами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Надані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми, відповідаючими вимогам статей 77-80 ЦПК України. На підтвердження заявлених позовних вимог ОСОБА_1 як на доказ посилається на висновок експерта № 87-к від 15 грудня 2017 року, наданого Вінницьким обласним бюро судово-медичної експертизи, яким йому встановлена сумарна стійка втрата загальної працездатності на 25 %, яка складається із: 10 % стійкої втрати загальної працездатності від черепно-мозкової травми (вазо-вегетативний і вестибуло-атактичний синдром та церебростенічний синдром з рідкими епілептиформними нападами), і 15 % від травми лівого плечового суглобу (остеоартроз з помірною деформацією лівого плечового суглобу, атрофією м`язів плеча, зниженням сили кінцівки, обмеженням рухів у плечовому суглобі); а також встановлена втрата професійної працездатності сумарно на 40 %, яка складається із: 5 % стійкі наслідки струсу головного мозку вазо-вегетативного синдрому; 20 % епілептиформного синдрому; 15 % стійкі наслідки травми лівого плечового суглобу та надпліччя. У цьому висновку експерта № 87-к зазначено, що судово-медична експертна комісія уточнила висновки попередніх судово-медичних експертиз в частині встановлення характеру тілесних ушкоджень та встановлення стійкої втрати загальної працездатності, та вказала, що комісією враховані отримані позивачем такі тілесні ушкодження: забій м`яких тканин в ділянці лівого плечового суглобу та надпліччя, доповнивши його розривом довгої головки біцепсу (ультразвукове дослідження плечових суглобів від 15 липня 2014 року) та пошкодженням ротаторної манжети лівого плечового суглобу (МРТ-діагностика Нейромед від 20 липня 2014 року) і вказала, що ці тілесні ушкодження заподіяні 21 квітня 2004 року (том 1 а. с. 237). Проте, такі обставини, зазначені експертом у даному висновку не відповідають дійсним фактам, які встановлені судом. Так, відповідач, на виконання вимог ст. 12, 81 ЦПК України, в заперечення таких обставин, послався на належний доказ: висновок експерта № 170 від 21 червня 2019 року повторної судово-медичної експертизи, проведеної Хмельницьким обласним бюро судово-медичної експертизи, із якого вбачається, що ОСОБА_1 отримав травму 30 червня 2014 року о 21:30 год внаслідок побиття і йому виставлений діагноз: пошкодження зв`язок лівого плечового пояса; за даними заключення ультразвукового обстеження плечових суглобів від 15 липня 2014 року встановлено ознаки післятравматичного розриву довгої головки біцепса зліва, тенденіту підлопаточного м`язу, субакроміального бурситу з обох сторін. За даними заключення магнітно-резонансної томографії лівого плечового суглобу від 20 липня 2014 року встановлено після травматичний артрозо-артрит лівого плечового суглобу П ступеня, пошкодження ротаторної манжети лівого плечового суглобу. В зв`язку з ушкодженнями м`язів та зв`язок лівого плечового суглобу, отриманими 30 червня 2014 року ОСОБА_1 неодноразово звертався за медичною допомогою в 2014 році та 2015 році (том 2 а. с. 250). Також, у висновку експертів № 87-к від 15 грудня 2017 року вказано проте, що наслідками отриманої ОСОБА_1 травми 21 квітня 2004 року є: церебростенічний синдром з рідкими епілептиформними нападами, який впливає на визначення проценту стійкої втрати загальної працездатності, а також є: епілептиформний синдром, який також впливає на визначення проценту втрати професійної працездатності (том 1 а. с. 237). Проте, у висновку експерта № 170 від 21 червня 2019 року повторної судово-медичної експертизи зазначені діагнози хвороби ОСОБА_1 вважаються такими, що не пов`язані з пригодою 21 квітня 2004 року, обґрунтовуючи такі висновки тим, що судомні напади були у нього в анамнезі іще до вказаної пригоди 21 квітня 2004 року, підтвердивши це відомостями із медичних карт стаціонарного хворого Вінницької обласної психоневрологічної лікарні ім. Академіка Ющенка, згідно яких уперше судомні напади з втратою свідомості були в 1974 році і йому на протязі 1974-1980 років виставлявся діагноз: Епілептична хвороба з важкими характерологічними змінами особистості і частими дисфоріями; при проведенні електроенцефалографії в 1974 році відмічались незначні загальномозкові зміни біоелектричної активності з явищами подразнення, судомна готовність головного мозку, що свідчить про зміни в центральній нервовій системі ще задовго до пригоди 21 квітня 2004 року (том 2 а. с. 249 зворот). Окрім цього повторна судово-медична експертиза не встановила причинного зв`язку між отриманими тілесними ушкодженнями 21 ІНФОРМАЦІЯ_2 2004 року, а саме: закритою черепно-мозковою травмою у вигляді струсу головного мозку, з місцями прикладання травмуючої сили у вигляді забійної рани в правій надбрівній ділянці, синця в правій навколоорбітальній ділянці, кровововиливів на слизовій оболонці верхньої та нижньої губи справа із садном на фоні крововиливу нижньої губи, зі змінами в неврологічному статусі; діагнози: «Забій лівого плечового суглобу та надпліччя. Забій лівої половини грудної клітки», які встановлені на основі суб`єктивних факторів і не підтверджені об`єктивними відомостями, не можуть бути враховані при встановленні наявності на ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, а деформуючий артроз лівого плечового суглобу з больовим синдромом та помірною контрактурою може бути результатом травми 30 червня 2014 року, тому процент втрати професійної та загальної працездатності в зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями 21 квітня 2004 року не встановлюється (том 2 а. с. 250 зворот). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно вимог статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судому рішенні. Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" № 8 від 30 травня 1997 року звернуто увагу судів на необхідність суворого додержання вимог закону при призначенні судових експертиз та використанні їх висновків. У випадках, коли в справі щодо одного й того ж предмета проведено декілька експертиз, у тому числі комплексну, комісійну, додаткову чи повторну, суд повинен дати оцінку кожному висновку з точки зору всебічності, повноти й об`єктивності експертного дослідження. Такій оцінці підлягають також окремі висновки експертів - членів комісійної чи комплексної експертизи, які не підписали спільний висновок. Не повинна віддаватись перевага висновку експертизи лише тому, що вона проведена комісійно, повторно, експертом авторитетної установи або таким, який має більший досвід експертної роботи, тощо. Судом першої інстанції з урахуванням вимог закону і роз`яснень надана оцінка обом висновкам судових експертиз: первинному № 87-к від 15 грудня 2017 року і повторному № 170 від 21 червня 2019 року. Оцінюючи з точки зору всебічності, повноти та об`єктивності експертного дослідження висновки первинної і повторної судово-медичних експертиз, колегія суддів погоджується із позицією суду першої інстанції, що висновок повторної експертизи є достатньо обгрунтованим, повним, всебічним і узгоджується з іншими доказами, зібраними по справі. При цьому враховано те, що суд першої інстанції, на виконання вимог статті 89 ЦПК України дослідивши повно, всебічно, об`єктивно та безпосередньо наявні у справі докази кожен окремо та взаємний зв`язок всіх доказів по справі у їх сукупності, оцінивши надані позивачем і відповідачем докази кожен окремо і в цілому, у своєму рішенні мотивував відхилення і врахування кожного доказу. Так судом критично оцінено висновок експертів № 87-к від 15 грудня 2017 року в частині причинно-наслідкового зв`язку отриманих позивачем травм 21 квітня 2004 року та захворювань, виявлених у нього на час проведення даної експертизи, а також із урахуванням того, що даний висновок містить ряд інших розбіжностей, що викликає сумніви в його правильності та обґрунтованості. Оцінивши висновок експерта № 170 від 21 червня 2019 року повторної судово-медичної експертизи, суд першої інстанції і надавши йому оцінку, визнав цей висновок обгрунтованим та таким, що не суперечить матеріалам цивільної справи та матеріалам медичної документації, яка була представлена судовим експертам, а в послідуючому оглянута судом у судовому засіданні. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що позивач не довів обставин, на які він посилався як на підставу таких своїх вимог, і згідно вимог ст. 12, 13, 81 ЦПК України не підтвердив цих доводів відповідними доказами, передбаченими статтями 76-80 ЦПК України. Отже висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є вірним. Доводи апеляційної скарги в тому, що позивач не погоджується із висновком повторної експертизи, оскільки він виконаний всупереч винесеної Вінницьким міським судом Вінницької області ухвали від 10 листопада 2018 року, є надуманими і не відповідають матеріалам цивільної справи, в яких (у всіх трьох томах) відсутня вказана в апеляційній скарзі ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 10 листопада 2018 року, а в томі третьому на аркушах 143-145 міститься лише ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 11 жовтня 2018 року, якою задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Мишковської Т.М. та призначено по справі повторну судово-медичну експертизу. Доводи апеляційної скарги щодо непогодження із висновком експерта № 170 від 21 червня 2019 року повторної судово-медичної експертизи, є безпідставними, оскільки цей висновок є повним, категоричним і однозначним і при ухваленні рішення суд першої інстанції надав правову оцінку цьому висновку як належному доказу по справі та у сукупності з іншими доказами, зібраними по справі, відобразив таку оцінку у своєму рішенні і з такою оцінкою погоджується суд апеляційної інстанції. Інші доводи апеляційної скарги також є безпідставними, спростовані наведеним вище та не впливають на висновки суду. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, а законне рішення суду не підлягає до скасування. Щодо клопотань ОСОБА_1 про винесення в порядку статті 385 ЦПК України окремих ухвал: відносно ОСОБА_4 , відносно лікаря поліклінічного відділення МКЛ № 2 м. Вінниці Петрук О.А., відносно експертів Хмельницького обласного бюро судово-медичної експертизи та направлення їх у Вінницьку місцеву прокуратуру щодо внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Відповідно до статті 385 ЦПК України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 ЦПК України, може постановити окрему ухвалу. Згідно положень статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (ч. 1). Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором (ч. 2). Суд постановляє окрему ухвалу щодо свідка, експерта чи перекладача у разі виявлення під час розгляду справи відповідно неправдивих показань, неправдивого висновку експерта чи неправильного перекладу, підробки доказів та направляє її прокурору чи органу досудового розслідування (ч. 4). В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги якого порушено, і в чому саме полягає порушення (ч. 5). Окрема ухвала надсилається відповідним юридичним та фізичним особам, державним та іншим органам, посадовим особам, які за своїми повноваженнями повинні усунути виявлені судом недоліки чи порушення чи запобігти їх повторенню. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно (ч. 6). Окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанції (ч. 8). Окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, які повинні надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк. За відповідним клопотанням прокурора або органу досудового розслідування вказаний строк може бути продовжено (частина 11). Отже, суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності під час вирішення спору. Під час постановлення оскаржуваного в апеляційному порядку рішення суду та під час розгляду апеляційної скарги на це судове рішення не було виявлено порушень законодавства або недоліків в діяльності адвоката Мишковської Т.М., лікаря Петрук ОСОБА_5 і експертів Хмельницького обласного бюро судово-медичної експертизи. Також не виявлено зловживань процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків цими особами та не виявлено під час розгляду справи неправдивого висновку експерта чи підробки доказів. Тому відсутні підстави для застосування статті 385 ЦПК України і у задоволенні зазначених клопотань позивача слід відмовити. На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 385 ЦПК України, суд Постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 січня 2020 року залишити без змін. В задоволенні клопотань ОСОБА_1 про винесення окремих ухвал, відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіЮ. Б. Войтко І. М. Стадник