Постанова Дніпровський апеляційний суд № 206/3763/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1386/20 Справа № 206/3763/19 Головуючий у першій інстанції: Маштак К. С. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2020 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Красвітної Т.П., суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А., при секретарі Догоновій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 18 вересня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Самарської районної у м. Дніпрі ради про визнання права власності за набувальною давністю, - ВСТАНОВИЛА: У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що він разом зі своєю дружиною ОСОБА_2 з 2003 року та по теперішній час проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Дана квартира належить на праві власності ОСОБА_3 та члену її сім`ї ОСОБА_4 . ОСОБА_4 помер приблизно у 1995-1996 році, після його смерті за вказаною адресою мешкала ОСОБА_3 . Орієнтовно у 2003 році між позивачем та ОСОБА_3 був укладений усний договір про проживання сім`ї позивача в зазначеній квартирі за умови капітального ремонту та додержання санітарних норм проживання. Позивач ОСОБА_1 з сім`єю, більше 16 років, з 2003 року та по теперішній час проживає у даній квартирі самостійно, відкрито, добросовісно, безперервно користується квартирою. Позивач підписав договори про надання комунальних послуг та справно сплачував комунальні послуги, уклав договір щодо заміни вікон, робить в квартирі поточний та капітальний ремонт. Тому, позивач просив, на підставі ч. 1 ст. 344 ЦК України, визнати право власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_2 за набувальною давністю. Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного. Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що згідно копії свідоцтва про право власності на житло від 09.12.1993 року, квартира АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_3 та члену її сім`ї ОСОБА_4 (а.с. 14). ОСОБА_3 у вказаній вище квартирі була зареєстрована з 21.03.1991 року та проживала, що підтверджується письмовими доказами (а.с. 15). Відповідно до копії актового запису про смерть № 1035, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 88). Як вбачається із копій листа Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори від 21.01.2017 року, спадкова справа після смерті ОСОБА_3 , 1927 р.н., не відкривалась (а.с. 86). Згідно пояснень допитаних місцевим судом свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , позивач працював дільничим інспектором, за життя ОСОБА_3 допомагав останній. Згідно копій паспорта ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , позивач з 2007 року був зареєстрований у гуртожитку у АДРЕСА_3 ; з 11 грудня 2015 року по цей час - зареєстрований по АДРЕСА_4 (а.с.10-11). Відповідно до копій квитанцій від 16.07.2010 року, 27.01.2011 року, 09.05.2011 року, 20.07.2011 року, 13.08.2011 року, 17.11.2011 року, 23.12.2011 року, 25.01.2012 року, 23.02.2012 року, 24.03.2012 року, 21.04.2012 року, 26.06.2012 року ОСОБА_1 періодично здійснював сплату за комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 24, 26, 30, 31, 37). В той же час, як вбачається із наданих суду квитанцій про сплату вартості наданих комунальних послуг, у період з 2009 року по травень місяць 2019 року, перерахунок відповідних коштів здійснювався здебільшого від імені ОСОБА_3 , про що є відповідні відмітки у графах квитанцій (а.с. 18-57). Згідно копії звіту про оцінку квартири АДРЕСА_2 , її ринкова вартість станом на 05.03.2019 року становила 150030,00 грн.(а.с. 58). За нормами ЦК України підставами виникнення (набуття) права власності є різні правопороджуючі юридичні факти, або правовідносини. Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (ч. 4 ст. 344 ЦК України). Так, у пункті 9 постанови пленуму Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5 роз`яснено, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22.05.2018 у справі №922/1574/17, де зазначив, що суттєвим для виникнення права власності за набувальною давністю є встановлення моменту виникнення права власності за набувальною власністю та строк володіння; характер володіння (добросовісне, недобросовісне, відкрите, безперервне); обставини, за яких виникло володіння спірним майном та чи відповідає це володіння ознакам безтитульного володіння; юридичний статус спірного майна. При цьому, добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю, у своїй постанові від 14 травня 2019 року (справа № 910/17274/17, провадження № 12-291гс18) вказує, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Отже, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Зокрема до таких висновків дійшов Верховний Суд при розгляді аналогічних справ про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, а саме у постанові від 05 грудня 2018 року у цивільній справі № 736/853/17; у постанові від 07 листопада 2018 року у цивільній справі № 642/8823/2015-ц; у постанові від 12 грудня 2018 року у цивільній справі № 609/451/18; у постанові від 24 січня 2019 року у цивільній справі №755/16913/16-ц. Зі змісту ст. 344 ЦК України випливає, що позивач як володілець майна, протягом всього часу володіння ним має бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. У такому випадку при вирішенні питання щодо визнання права власності на майно в порядку набувальної давності необхідно виходити із того, що задоволення таких вимог можливе лише за умов добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння. За правилами ст. ст. 1216, 1218, 1220, 1223 ЦК України з моменту смерті особи до спадкоємців переходять права та обов`язки спадкодавця, які належали йому на час відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Згідно п. 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014, можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальна громада це жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Згідно ст. 48 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Зі змісту положень ст. 48 ЦПК України вбачається, що відповідачем є особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси. Відповідно до ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у ч.ч. 1, 2 цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку. Суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальних повноважень щодо заміни первісного відповідача належним відповідачем або залучення до участі у справі іншої особи, як співвідповідача. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши, що даний позов не пред"явлений до належного відповідача - територіальної громади міста в особі Дніпровської міської ради (враховуючи, що після смерті ОСОБА_3 спадкова справа не відкривалась); встановивши, що позивач був обізнаний, що співвласниками квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , позов до якого не пред"явлений, місце проживання або перебування останнього не відоме, доказів смерті ОСОБА_4 суду не надано, клопотань про витребування відповідних доказів судом, про залучення ОСОБА_4 в якості третьої особи - не заявлено, що підтверджується письмовими матеріалами справи, протоколом та звукозаписом судового засідання суду апеляційної інстанції; приймаючи до уваги зміст позовної заяви, де позивачем зазначено, що у 2003 році між ним, позивачем, та ОСОБА_3 був укладений усний договір про проживання сім`ї позивача в зазначеній вище квартирі за умови капітального ремонту та додержання санітарних норм проживання, - колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову, що заявлений за ч. 1 ст. 344 ЦК України; рішення місцевого суду про відмову у задоволенні позову є законним та обґрунтованим, тому підлягає залишенню без змін. Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Таким чином, колегія приходить до висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий Судді