Постанова 4815 № 569/16503/13-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 квітня 2020 року м. Рівне Справа № 569/16503/13-ц Провадження № 22-ц/4815/457/20 Головуючий у Рівненському міському суді Рівненської області: суддя Кучина Н.Г. Рішення суду першої інстанції ухвалено: о 12 год. 31 хв. 04.04.2014 Повний текст складено: не зазначено Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Ковальчук Н.М., Гордійчук С.О. секретар судового засідання: Ковальчук Л.В. учасники справи: позивач: Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк"; відповідач1: ОСОБА_1 ; відповідач2: ОСОБА_2 ; відповідач3: ОСОБА_3 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк"; представники сторін: позивача - ОСОБА_6; відповідача1 - ОСОБА_4 ; за участі: представника ОСОБА_2 - адвоката Сиськової Оксани Леонідівни, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Сиськової Оксани Леонідівни на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 квітня 2014 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк"; про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на іпотечне майно та виселення, в с т а н о в и в: У вересні 2013 року в суд звернулося Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк" або банк), як правонаступник Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: ПАТ "УкрСиббанк"; про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на іпотечне майно та виселення. Мотивуючи вимоги, вказувалося про укладення між АКІБ "УкрСиббанк" (після зміни найменування - ПАТ "УкрСиббанк") і відповідачем1 кредитного договору №11365308000, за яким ОСОБА_1 отримала 48 000 доларів США кредиту з терміном користування коштами по 25 червня 2018 року, з платою за користування кредитом 15 процентів річних. Виконання грошових зобов`язань забезпечено іпотекою квартири загальною площею 66, 4 м2, жилою - 38, 8 м2, по АДРЕСА_1 , про що між ними укладено відповідний договір №30533/2 від 26 червня 2008 року. Вважає, що оскільки через прострочення договірних зобов`язань у відповідача1 утворилась заборгованість перед ПАТ "Дельта Банк" у розмірі 442 728, 92 гривні, яка складається з 322 908, 81 гривень заборгованості за кредитом, 119 820, 11 гривень заборгованості за процентами за користування кредитом, тому у позивача виникло право вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на виселення мешканців спірної квартири. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 квітня 2014 року позов задоволено частково. В рахунок погашення кредитної заборгованості у розмірі 442 728, 92 гривні за договором про надання споживчого кредиту №11365308000 від 26.06.2008, укладеним між АКІБ "УкрСиббанк" і ОСОБА_1 , звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №305332 від 26.06.2008, укладеного між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 та посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В.І., зареєстрованого в реєстрі за №3780, шляхом визнання права власності на іпотечне майно, а саме на квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 66, 4 м2, жилою площею 38, 8 м2 за ПАТ "Дельта Банк". В задоволенні решти позову банку відмовлено. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2 покликається на незаконність і необґрунтованість рішення суду, що полягало у неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права, які призвели до помилкового вирішення справи. На її обґрунтування зазначалося про те, що представництво інтересів позивача здійснювалося представником, який не мав повноважень на ведення справи в суді. Так, довіреність представника ОСОБА_5 видана раніше - 02 січня 2013 року ніж довіреність ПАТ "Дельта Банк" для ТОВ "Колекторська компанія "Вердикт" - 14 березня 2013 року. Так само і довіреність ОСОБА_6 видана раніше ніж довіреність банку для ТОВ "Колекторська компанія "Вердикт". З договору доручення №001 від 14 березня 2012 року вбачається, що повірений - ТОВ "Колекторська компанія "Вердикт" не наділений правом передоручення для інших осіб. Тому вважає, що ТОВ "Колекторська компанія "Вердикт" видала довіреність на ім`я ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на представництво інтересів позивача без достатніх правових підстав. Також дані довіреності є недійсними з огляду на недодержання вимог ч. 2 ст. 245 ЦК України, якою визначено, що довіреність, яка видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті. Заявником вказувалося, що в порушення ст.ст. 38, 39 Закону України "Про іпотеку" в резолютивній частині оскаржуваного рішення не зазначено, крім іншого, початкової ціни предмета іпотеки для подальшої реалізації. У справі відсутня оцінка предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності на час ухвалення рішення або згода між іпотекодавцем та іпотекодержателем про вартість предмета іпотеки. Вважає, що обраний позивачем і застосований судом спосіб захисту цивільного права суперечить вимогам ст.ст. 16, 328, 335, 376, 392 ЦК України та ст.ст. 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", оскільки суд не наділений повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на предмет іпотеки. Ця правова позиція зафіксована у постановах Верховного Суду у справах №6-1851цс15 і 6-2457цс16. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове - про відмову ПАТ "Дельта Банк" у задоволенні позову. Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи чи їх представниками не подавався. Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги. Частково задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позову в частині звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності за ПАТ "Дельта Банк", оскільки позичальник (вона ж є й іпотекодавцем) прострочила кредитні зобов`язання перед банком, внаслідок чого утворилася заборгованість. Виникнення цієї кредитної заборгованості дало право банку як іпотекодержателю вимагати судового захисту порушеного цивільного права і звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності. Щодо позову про виселення відповідачів з квартири, яка є предметом іпотеки, то суд урахував факти недодержання позивачем встановленого законом порядку виселення і з цих підстав відмовив у його задоволенні. Як з`ясовано судом, і ці обставини сторонами не заперечуються, 26 червня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" (після зміни найменування - ПАТ "УкрСиббанк") та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №11365308000, за умовами якого позичальник отримала 48 000 доларів США споживчого кредиту, терміном користування по 25 червня 2018 року і з платою за користування кредитом 15 процентів річних. Кредитодавцем виконано зобов`язання повністю, надавши відповідачу кредит у розмірі 48 000 доларів США, що підтверджено заявою про видачу готівки і сторонами не оспорюється. З метою повернення одержаних кредитних коштів між АКІБ "УкрСиббанк" і позичальником того ж числа укладено договір іпотеки №30533/2, який посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В.І. та зареєстрованим в реєстрі за №3780. За цим договором предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_2 загальною площею 66, 4 м2, житловою площею 38, 8 м2, яка є одноосібною власністю ОСОБА_1 . Пунктами 4.1.1-4.1.3 договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов`язання за цим правочином або будь-якого зобов`язання, що забезпечено іпотекою, в інших випадках відповідно до чинного законодавства. Іпотекодержатель управі одержати задоволення за рахунок предмета іпотеки у разі невиконання зобов`язань, забезпечених іпотекою. В подальшому, 08 грудня 2011 року, право вимоги, що виникло з кредитного договору у ПАТ "УкрСиббанк", було ним передано на користь ПАТ "Дельта Банк" на підставі договору від того ж числа, укладеного між ними про передачу активів та кредитних зобов`язань. Тобто правонаступником первісного кредитора став позивач. Судом встановлено, що внаслідок прострочення кредитних зобов`язань ОСОБА_1 утворилася заборгованість за кредитним договором перед банком, розмір якої склав 442 728, 92 гривень. Вважаючи, що порушене цивільне право ПАТ "Дельта Банк" підлягає до судового захисту, у вересні 2013 року позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: ПАТ "УкрСиббанк"; про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на іпотечне майно та виселення відповідачів. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як убачається, ОСОБА_2 зареєстрований і мешкає в квартирі АДРЕСА_2 . Вимоги позивача до заявника оформлені у позові в частині виселення відповідачів, в т.ч. і ОСОБА_2 , із зазначеної квартири, якою забезпечено належність виконання зобов`язань ОСОБА_1 перед банком. Якраз в цій частині позову ПАТ "Дельта Банк" відмовлено в задоволенні і рішення фактично про це не оскаржується. Між тим, вимоги та доводи апеляційної скарги, за їх змістом, зводяться до помилковості рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності. Однак правовідносини з приводу звернення стягнення на предмет іпотеки виникли з двосторонніх договорів та юридично існують виключно між банком, як кредитором та іпотекодержателем, і ОСОБА_1 , як позичальником та іпотекодавцем. Тобто питання про права і обов`язки ОСОБА_2 , який не є учасником цих договірних правовідносин, рішенням суду про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_2 як предмет іпотеки шляхом визнання права власності за ПАТ "Дельта Банк" не вирішувалося і не порушувалося. Частиною першою ст. 4 ЦПК України передбачено право кожної особи звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, в порядку, встановленому цим Кодексом. У засіданні апеляційного суду представник заявника посилалася на те, що предмет іпотеки є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тобто є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Проте заперечення проти позову і апеляційна скарга не містять доводів про існування певних речових прав (крім права користування як члена сім`ї іпотекодавця) на квартиру АДРЕСА_2 , яка перебуває під обтяженням через забезпечення вимог кредитора (іпотекодержателя), також і за відповідачем2. Не вказують аргументи апеляційної скарги і про порушення права власності заявника зверненням стягнення на предмет іпотеки. Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Разом з тим, у справі "Рябих проти Росії" (заява №52854/99, рішення від 24 липня 2003 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст. 6 § І Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має тлумачитися в світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів. Правова певність передбачає дотримання принципу rex judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов`язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи. Повноваження судів вищої ланки переглядати рішення мають використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень. Щодо доводів апеляційної скарги про неузгодженість та розбіжність в датах виникнення представницьких функцій ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , то вони носять формальний характер, на зміст вирішення справи не вливають і з цих спонукань судове рішення скасованим чи зміненим не може бути. Відповідно до абз. другого ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Помимо викладеного, чіткий і вичерпний перелік випадків, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, наведено у ч. 3 ст. 376 ЦПК України. Натомість будь-яких доказів про існування таких процесуально-правових дефектів, що спонукали би до хибного розв`язання спірних правовідносин, чи інших обставин, які є обов`язковим мотивом для унеможливлення законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, заявником зазначено не було, матеріали справи не містять, а апеляційним судом здобуто не було. Оскільки права, свободи та інтереси заявника рішенням Рівненського міського суду від 04 квітня 2014 року не порушувалися і не могли бути порушеними, тому не заслуговують на увагу як необґрунтовані і його аргументи про відсутність в резолютивній частині судового рішення вказівки щодо початкової ціни предмета іпотеки для подальшої реалізації та про хибність обраного позивачем способу захисту права, що відображено в постановах Верховного Суду у справах №6-1851цс15 і 6-2457цс16. Решта тверджень ОСОБА_2 спростовуються їх безпідставністю. Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні. Керуючись ст. ст. 368, 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Сиськової Оксани Леонідівни залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 квітня 2014 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено: 14.04.2020 Головуючий : С.В. Хилевич Судді: Н.М.Ковальчук С.О.Гордійчук