Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 826/6286/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/6286/17 Суддя (судді) першої інстанції: Качур І.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Бабенка К.А., Мельничука В.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку України про визнання протиправним та скасування рішення, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної служби інтелектуальної власності україни, в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив: 1) признать несостоятельным Окончательное заключение экспертизы №3063/3А/17 от 09.02.2017 года по Заявке на изобретение №а 2011 13045 от 07.11.2011 года о несоответствии заявленного им изобретения условиям патентоспособности; 2) признать незаконным по форме и по существу принятое на основании данного Заключения Решение Минэкономразвития, как правопреемника ГСИС, об отказе в выдаче ему патента на данное изобретение; 3) взыскать с ответчика в возмещение причиненного ему морального ущерба в размере 2000 грн. Позов обґрунтовано тим, що рішенням від 09.02.2017 №3063/3А/17 позивачу було відмовлено у видачі патенту на винахід, оскільки згідно з висновком кваліфікаційної експертизи було визнано невідповідність винаходу умовам патентоздатності. Позивач дане рішення вважає протиправним, зазначає про безпідставність та необґрунтованість висновків, покладених в його основу та вказує, що застосування відомих способів у запропонованому позивачем винаході не є підставою для визнання його таким, що не відповідає умовам патентоздатності. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, винесеним з порушенням статтей 90, 205, 229, 242, 246, 257-260 КАС України, оскільки судом не була надана оцінка всім його доводам та обґрунтуванням стосовно прийняття неправомірного рішення про відмову у видачі патенту на винахід. Також апелянт вказує про необхідність витребування у відповідача документа про спеціальну освіту експерта, який виносив заключний висновок про невідповідність заявленого позивачем винаходу критеріям патентноздатності. 09 квітня 2020 року від позивача на адресу суду надійшло клопотання про розгляд даної справи у відкритому судовому засіданні з огляду на складність даної справи. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, з огляду на постанову Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було подано заявку №а201113045 на видачу патенту України на винахід «Вітроустановка». За наслідком кваліфікаційної експертизи, яка проводилася ДП «Укрпатент» позивачу було направлено висновок від 09.02.2017 №3063/3А/17 про невідповідність умовам патентоздатності заявленого винаходу критеріям патентоздатності як «винахідницький рівень». 21 лютого 2017 року позивач звернувся до Державної служби інтелектуальної власності із електронним зверненням, в якому просив направити рішення про відмову у видачі патенту на винахід за заявкою №а201113045. 12 квітня 2017 року Державна служба інтелектуальної власності листом №1-15/2973 повідомила позивачу, що остаточний висновок про невідповідність винаходу умовам патентоздатності за заявкою № а201113045 набув статусу рішення про відмову у видачі патенту на винахід, а рішення було надіслане на адресу заявника. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв в межах повноважень, затверджуючи відповідний висновок, водночас доказів, які б спростували висновки остаточної експертизи та, як наслідок, свідчили б про протиправність рішення Державної служби інтелектуальної власності України, ОСОБА_1 до суду не надано. Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria2» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Абзацом 3 пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у цьому Кодексі термін публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст. 17 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення до суду) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень. У відповідності до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент прийняття судом оскаржуваного рішення) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. У той же час, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим, приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Вказане узгоджується з висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №826/15263/18 (провадження № 11-222апп19). З матеріалів справи вбачається, що предметом даного спору є оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, яким позивачу відмовлено у видачі патенту на винахід за заявкою № а 201113045 від 07.11.2011 у зв`язку з невідповідністю умовам патентоспроможності даного винаходу. Тобто, метою даного спору є набуття позивачем патенту на право інтелектуальної власності за вказаною вище заявкою на винахід. Відповідно до частин першої та другої ст. 418 Цивільного кодексу України, право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. У силу вимог частини першої ст. 420 Цивільного кодексу України, до об`єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп`ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці. Згідно частини четвертої ст. 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» пріоритет, авторство і право власності на винахід засвідчуються патентом (деклараційним патентом). Пріоритет, авторство і право власності на корисну модель засвідчуються деклараційним патентом. Тобто, даний спір про скасування рішення про відмову у видачі патенту на винахід безпосередньо стосується охорони права інтелектуальної власності позивача. Вказані обставини свідчать про те, що між позивачем та відповідачем виник спір, пов`язаний із захистом прав інтелектуальної власності, а тому з огляду на склад учасників цього спору та предмет позову його вирішення віднесено до юрисдикції господарського суду. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2018 у справі № 910/18195/17 (провадження № 12-159гс18) та у постанові від 29.05.2019 у справі № 826/15263/18 (провадження № 11-222аппп19). Відповідно до частини другої ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядає справи щодо прав інтелектуальної власності, зокрема: справи у спорах щодо прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку (знак для товарів і послуг), комерційне найменування та інших прав інтелектуальної власності, в тому числі щодо права попереднього користування. Згідно з частиною першою розділу Х «Прикінцеві положення» ГПК України частина четверта статті 3, частини перша та друга статті 20 (в частині визначення юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності), частина третя статті 24, частина третя статті 25, частина дев`ята статті 31, частина друга статті 33, частина третя статті 253, частина перша статті 320 цього Кодексу (в частині права на подання заяви про перегляд судового рішення Вищого суду з питань інтелектуальної власності) вводяться в дію з дня, наступного за днем опублікування Головою Вищого суду з питань інтелектуальної власності у газеті «Голос України» повідомлення про початок роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності. Пунктом 16 частини першої розділу ХІ «Перехідних положень» ГПК установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, судами відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, враховуючи суть та суб`єктний склад спірних правовідносин, колегія суддів приходить до висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Відповідно до п. 1 частини першої ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Згідно з частиною першою ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. На підставі вищенаведеного, беручи до уваги, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі на підставі п. 1 частини першої ст. 238 КАС України, роз`яснивши позивачу його право на звернення з даним позовом до суду господарської юрисдикції. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року - скасувати. Прийняти нову постанову, якою провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку України про визнання протиправним та скасування рішення - закрити. Роз`яснити ОСОБА_1 право на звернення до суду для захисту своїх прав в порядку господарського судочинства. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді К.А. Бабенко В.П. Мельничук