Постанова 4801 № 131/819/19

Справа № 131/819/19 Провадження № 22-ц/801/814/2020 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Олексієнко О. Ю. Доповідач:Якименко М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2020 рокуСправа № 131/819/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача: Якименко М.М., суддів: Ковальчука О.В., Сала Т.Б., розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 18 лютого 2020 року, ухвалене суддею Іллінецького районного суду Вінницької області Олексієнком О.Ю., ВСТАНОВИВ: У червні 2019 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим, що 24.01.2011 між сторонами був укладений кредитний договір б/н шляхом підписання заяви. Відповідно до умов якого банком позичальнику було оформлено кредит у розмірі 5200,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на сайті www.privatbank.ua, складає між нею і банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 зобов`язана погашати заборгованість за кредитним договором, заборгованість за відсотками за використання кредитних коштів, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісію на умовах, передбачених договором, а у разі невиконання покладених на нього зобов`язань, за вимогою банку виконати їх з поверненням кредиту. В порушення умов кредитного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконує, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 31.05.2019 становить 367 733,96 гривень, з яких: 5071,51 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 356997,59 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 5664,86 грн. - заборгованість за пенею та комісією. Також позивач зазначає, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення повної суми заборгованості, тому кредитор на свій розсуд визначив суму позову та просить стягнути заборгованість в загальному розмірі 124 125,74 гривень, з яких: 5071,51 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 119 054,23 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 24.01.2011 по 31.01.2018. Заочним рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 18 лютого 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 5071,51грн.. В решті позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Не погоджуючись із заочним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. В іншій частині просить рішення залишити без змін. Основними доводами апеляційної скарги є те, що у зв`язку із підписанням позичальником довідки про умови кредитування безпідставним є посилання суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17. Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту є помилковим, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, підпис позичальника у яких не потрібен. При цьому суд першої інстанції не дослідив належним чином докази у справі, а саме анкету-заяву та довідку про умови кредитування, які підписані відповідачем, у яких погоджено тип картки, кредитної лінії, пільговий період, валюту кредитування, базову відсоткову ставку, розмір щомісячних платежів, термін їх внесення, пеню за невчасне погашення заборгованості, штраф та комісію. Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористалася. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд прийшов до наступного висновку. За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам рішення суду не відповідає. Звертаючись до суду з позовом, банк зазначив, що на підставі анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», яка підписана сторонами, й умов та правил надання банківських послуг, які погоджені з відповідачем, між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н від 24.01.2011 на суму 5200,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. На підтвердження заявлених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» надано копію анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, яка підписана сторонами (а.с. 10); розрахунок заборгованості за кредитним договором, згідно з яким станом на 31.05.2019 утворилася заборгованість в розмірі 124 125,74 гривень, з яких: 5071,51 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 119 054,23 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 24.01.2011 по 31.01.2018 (а.с. 7-9) та довідку про умови кредитування (а.с. 11). Відповідно до довідки про умови кредитування з використанням кредитної карти «Кредитка Універсальна», 55 днів пільгового періоду», сторони погодили, що базова процентна ставка в місяць (нараховується на залишок заборгованості, виходячи із розрахунку 360 днів у році) становить 2,5%. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. У ч. 1 ст. 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення процентів суд виходив з того, що сторонами не погоджено умови договору в частині нарахування та стягнення процентів. Однак, судом першої інстанції не взято до уваги, що позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення процентів, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, посилався також на довідку про умови кредитування з використанням кредитки Універсальна, 55 днів пільгового періоду. Вказаною довідкою, з якою під власноручний підпис ознайомлена ОСОБА_1 , визначена базова процентна ставка в місяць - 2,5%, що свідчить про те, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами. Вказана довідка, як і анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, підписана ОСОБА_1 .. Факт підписання такої довідки ОСОБА_1 не заперечувався. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 382/327/18-ц (провадження № 61-21994 св19). З урахуванням наявності в матеріалах справи вказаної довідки, підписаної позичальником, колегія суддів приходить до висновку про обізнаність відповідача з умовами кредитування, зокрема, з розміром відсоткової ставки за процентами. Довідка позичальника дійсно містить умови нарахування процентів за користування кредитними коштами, розмір яких становить 2,5% в місяць. Позивач просив стягнути з відповідача 119 054,23 грн процентів за користування кредитом з 24.01.2011 по 31.01.2018, нарахованих у відповідності до умов підписаної ОСОБА_1 довідки. Як вбачається з наданого банком розрахунку, з 01.09.2014 банк в односторонньому порядку збільшив розмір процентної ставки до 34, 80 %. Згідно з частиною третьою статті 1056-1 ЦК України, фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Колегія суддів наголошує, що порядок застосування змінюваної процентної ставки визначений ч.ч. 4-6 ст. 1056-1 ЦК України. Зокрема, договором має бути врегульовано періодичність збільшення процентної ставки, умови і порядок такого збільшення, порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, максимальний розмір збільшення процентної ставки. Повідомлення про збільшення відбувається письмово, не пізніше ніж за 15 днів до дати збільшення. З матеріалів справи слідує, що позивачем не було дотримано вказаних вимог закону при укладанні договору з відповідачем, а тому не можна вважати, що сторонами було узгоджено право банку в односторонньому порядку, на свій розсуд, збільшувати процентну ставку. Як зазначено в правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 11.10.2017 року у справі № 6-1374цс17, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Така ж позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 389/3409/16-ц. Позивачем не надано доказів на підтвердження правомірності нарахування заборгованості за підвищеною процентною ставкою, повідомлення позичальника про підвищення процентної ставки та прийняття/неприйняття позичальником пропозиції кредитора, оскільки матеріали справи містять докази на підтвердження обізнаності позичальника лише про відсоткову ставку 30% річних. За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти за період з 24.01.2011 по 31.01.2018 виходячи з процентної ставки 30% річних. Оскільки сторонами не погоджено строк повернення кредиту (користування ним), то проценти відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України підлягають сплаті щомісяця до дня повернення позики, тобто в даному випадку до 31.01.2018 (в межах заявлених вимог). Згідно наданого банком розрахунку з 08.02.2011 по 31.08.2014 включно за ставкою 30% річних нараховано 1982,87 грн процентів. З розрахунку 30% річних на залишок заборгованості, розмір процентів з 01.09.2014 по 31.01.2018 становить 5 168,71 грн (5071,51 грн х 30% /360 х 1223 днів прострочки). Таким чином, заборгованість за відсотками з 24.01.2011 по 31.01.2018 становить 7151,58 грн (1982,87 грн + 5 168,71 грн.). З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по процентах за користування кредитом за період з 24.01.2011 по 31.01.2018 в розмірі 7151,58 грн. Тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з відповідача вищевказаної суми заборгованості. Разом з тим, апеляційний суд приходить до висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню, не повно дослідив наявні у справі докази і не дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив незаконне й необґрунтоване судове рішення, яке не відповідає вимогам закону. Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. ОСОБА_1 не подала відзив на позовну заяву, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження (пункт 1 частини першої статті 274 ЦПК України) та не подала відзив на апеляційну скаргу, як і жодних доказів на спростування використання кредитних коштів. Тому колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості процентів за користування кредитом за період з 24.01.2011 по 31.01.2018 в розмірі 7151,58 гривень, оскільки позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку згідно кредитного договору, а в решті позовних вимог слід відмовити. Докази, які були подані до апеляційної скарги, а саме: виписка по рахункам; виписка про зміну умов кредитування та довідка про видані картки, в силу ч.3 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не приймаються. Оскільки Банк не надав доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Водночас саме на позивача покладено обов`язок доказування обставин, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги та подання всіх наявних у нього доказів у строки, встановлені статтею 83 ЦПК України. Додані додаткові пояснення до апеляційної скарги представником позивача Роєм В.Л. залишаються апеляційним судом без розгляду, оскільки подані в порушення визначеного ст. 365 ЦПК України порядку. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення в частині відмови у стягненні заборгованості по процентам за користуванню кредитними коштами підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позову. Оскільки позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» підлягають задоволенню частково, а саме: на 5,76 % (розрахунок 7151,58 грн. (задоволена частинна вимог): 124125,74 грн. (ціна позову)) х 100 = 5,76 %. На підставі ст. 141 ч. 1, ч. 13 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати, а саме судовий збір за подачу позовної заяви у суд першої інстанції в розмірі 110,65 грн. (5,76 % від 1921,00 грн.) та судовий збір за апеляційний розгляд справи в сумі 165,97 грн. (5,76 % від 2881,50 грн.), виходячи з принципу пропорційності до задоволених позовних вимог. Окрім того, колегія суддів зазначає, що дана справа згідно п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подачі позову до суду. Критерій віднесення справи до малозначної (п.2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України) є автоматичною підставою віднесення справи до такої категорії. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків встановлених цією ж нормою. На підставі викладеного, керуючись ст.367, ч.1 ст. 369, 374, 375, 381-384, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 18 лютого 2020 року в частині відмови у стягненні заборгованості по процентам скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким вимоги про стягнення заборгованості по процентам задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 24.01.2011 по 31.01.2018 в розмірі 7151,58 гривень. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 110,65 гривень та за подання апеляційної скарги в розмірі 165,97 гривень, а всього 276,62 гривень. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 14 квітня 2020 року. Головуючий М.М. Якименко Судді: О.В. Ковальчук Т.Б. Сало