Ухвала КЦС ВС № 569/8143/16-ц

Ухвала 09 квітня 2020 року місто Київ справа № 569/8143/16-ц провадження № 61-5316ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання кредитного договору припиненим та визнання дій протиправними, ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Стислий виклад позиції позивача У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про захист порушеного права споживача, визнання припиненим кредитного договору від 10 травня 2005 року № ROH0GF00000413 з дати вимоги від 22 вересня 2015 року № 30.1.0.0/2-60634DNH6M391 про дострокове повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів; визнання недійсним пункту 1.1. зазначеного договору в частині комісії за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0, 14 % на місяць від суми кредиту; визнання протиправними дій Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», банк) щодо нарахування місячного платежу за цим кредитним договором на користь зайвих нарахувань у вигляді відсотків із 1 116, 98 дол. США на 1 127, 45 дол. США, що призвело до подорожчання кінцевої вартості кредиту; визначення фактичної заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, з врахуванням висновків експерта економічної експертизи від 02 серпня 2018 року № 8, у сумі 12 683, 42 дол. США. Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 грудня 2019 року позов задоволено. Визнано припиненим кредитний договір № ROH0GF00000413, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з дати вимоги від 22 вересня 2015 року № 30.1.0.0/2-60634DNH6M391 про дострокове повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів. Визнано недійсним пункт 1.1. кредитного договору від 10 травня 2005 року № ROH0GF00000413 в частині комісії за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0, 14 % на місяць від суми кредиту. Визнано дії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» протиправними під час нарахування місячного платежу за кредитним договором від 10 травня 2005 року № ROH0GF00000413 на користь зайвих нарахувань, у вигляді відсотків з 1 116, 98 дол. США на 1 127, 45 дол. США, що призвело до подорожчання кінцевої вартості кредиту. Визнано фактичну заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 10 травня 2005 року № ROH0GF00000413 з врахуванням висновків економічної експертизи від 02 серпня 2018 року № 8 у розмірі 12 683, 42 дол. США. Суд першої інстанції, врахувавши правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), зробив висновок, що кредитний договір припинив свою дію з часу направлення банком 22 вересня 2015 року вимоги про дострокове повернення усієї суми кредиту. Також судом першої інстанції враховано правові висновки, зокрема Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), відповідно до яких встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконними, а такі умови кредиту є нікчемними. Суд першої інстанції зробив висновок, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження, доведені та обґрунтовані, що є підставою для їх задоволення. Постановою Рівненського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат. Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що матеріали справи та встановлені судом обставини не дають підстав вважати, що дії банку на момент укладення оспорюваного кредитного договору суперечили волевиявленню ОСОБА_1 , а також про наявність у таких діях умислу, спрямованого на введення його в оману. Посилаючись на пункт 6 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суд апеляційної інстанції зробив висновок, що позивач не скористався своїм правом протягом чотирнадцяти днів відкликати свою згоду на укладення договору. ІІ. ВИМОГИ та АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ОСОБА_1 17 березня 2020 року звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій, залишити без змін рішення суду першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справа є Верховний Суд. Згідно із частиною першою статті 391 ЦПК України касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції. ІІІ.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки скаргу подано на судове рішення, ухвалене у малозначній справі, які не підлягає касаційному оскарженню. Щодо віднесення справи, рішення у якій оскаржується учасником справи, до категорії малозначної (справа незначної складності) Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій статті Кодексу. Відповідно до пункту 5 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За правилом частини дев`ятої наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року (на час подання касаційної скарги) - 2 102, 00 грн. Позивач звернувся з приводу захисту його прав як споживача. Предметом позову у справі є вимоги про визнання припиненим кредитного договору від 10 травня 2005 року № ROH0GF00000413 з дати вимоги від 22 вересня 2015 року № 30.1.0.0/2-60634DNH6M391 про дострокове повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів; визнання недійсним пункту 1.1. зазначеного договору в частині комісії за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0, 14 % на місяць від суми кредиту; визнання протиправними дії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо нарахування місячного платежу за цим кредитним договором на користь зайвих нарахувань у вигляді відсотків із 1 116, 98 дол. США на 1 127, 45 дол. США, що призвело до подорожчання кінцевої вартості кредиту; визначення фактичної заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, з врахуванням висновків експерта економічної експертизи від 02 серпня 2018 року № 8 у сумі 12 683, 42 дол. США. Позовні вимоги обґрунтовуються підставами порушення положень Закону України «Про захист прав споживачів» із ціною позову, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102, 00 грн х 250 = 525 500, 00 грн). У касаційній скарзі заявник наголосив, що зазначена справа не є малозначною, оскільки ціна позову перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У таких доводах заявник посилається на те, що оспорюється кредитний договір з ціною 115 200 дол. США. Проте такі доводи заявника є помилковими, оскільки відповідно до пункту першого частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується чи оспорюваною сумою за виконавчим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Позовні вимоги про визнання договору недійсним, припиненим - є вимогами немайнового характеру, крім випадків застосування наслідків недійсності такого правочину. Отже, у справі заявлено вимоги немайнового характеру щодо визнання припиненим кредитного договору, визнання недійсним пункту 1.1. такого правочину, та майнові вимоги про визначення фактичної заборгованості за кредитним договором у сумі 12 683, 42 дол. США. Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа із зазначеним предметом спору не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. Ураховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом пункту 5 частини шостої статті 19 ЦПК України справи, зазначені в цьому положенні, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред`явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії. Правова проблема, що вирішувалася судами у цій справі, не становила для них значної складності. Урахувавши усі обставини цієї справи, Суд визнає, що ця справа є такою, що не становить значної складності для вирішення судами (тобто за визначенням є малозначною справою). Щодо наявності винятків для допуску оскарження судового рішення у малозначній справі Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначив, що рішення суду апеляційної інстанції може бути оскаржене у касаційному порядку, оскільки питання, порушене у скарзі, стосується права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. У таких доводах заявник посилається на те, що викладені в оскаржуваному рішенні висновки не узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду. Наводить практику відкриття касаційного провадження у подібних правовідносинах. Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування. Заявник у касаційній скарзі не наводить норми права, при застосуванні яких існує потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики. У наведеному заявником випадку, Верховний Суд 02 липня 2018 року відкрив касаційне провадження у справі № 210/6117/13, оскільки касаційна скарга може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Разом з цим, Верховний Суд, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції у цій справі зробив висновок про порушення судом норм процесуального права щодо встановлених обставин. Зазначене рішення касаційної інстанції не містить правового висновку щодо питання права, яке має фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики. Щодо доводів касаційної скарги на підтвердження підстав на касаційне оскарження рішення суду, ухвалене у малозначній справі, а саме, неможливості спростувати обставини, встановлені рішенням суду апеляційної інстанції у цій справі, при розгляді іншої справи № 569/5147/16-ц, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке. Заявник на підтвердження винятків, за наявності яких судове рішення у малозначній справі може бути переглянуто у касаційному порядку, зокрема відповідно до підпункту б) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не зазначає які саме обставини у цій справі № 569/8143/16-ц, встановлені судом, він позбавлений можливості спростувати при розгляді іншої цивільної справи № 569/5147/16-ц. Разом з цим, Верховний Суд зауважує, що у цивільній справі № 569/5147/16-ц Рівненський апеляційний суду 27 лютого 2020 року ухвалив рішення по суті, яким апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 лютого 2018 року - без змін. Тобто у справі ухвалено остаточне рішення, у разі перегляду якого у касаційному порядку, відповідно до положень статті 400 ЦПК України Верховний Суд не здійснює переоцінку доказів у справі, не встановлює обставини, не може вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу. З огляду на наведені доводи, Верховний Суд визнає, що винятки, зазначені у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не обґрунтовані. Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Таким чином, конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом. Цьому конституційному принципові відповідає загальне правило пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточними і подальшому оскарженню не підлягає. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справі: «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року, заява № 26737/95). З урахуванням наведеного, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК", третя особа - ОСОБА_2 , про визнання кредитного договору припиненим та визнання дій протиправними, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити скаржнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Судді: С. О. Погрібний А. С. Олійник В. В. Яремко