Постанова 4852 № 340/2554/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 20 березня 2020 року м. Дніпросправа № 340/2554/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач), суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Кіровоградської митниці ДФС та ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року у справі 340/2554/19 за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішень,- ВСТАНОВИВ: 15 жовтня 2019 р. ОСОБА_1 (далі - декларант) звернувся до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської митниці ДФС з позовними вимогами про визнання протиправними та скасування рішення відповідача про коригування митної вартості товарів № UА901000/2019/000249/2 від 16.08.2019 року та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА901010/2019/00366 від 16.08.2019 року. В обґрунтування позову позивач посилався на протиправність оскарженого рішення та картки відмови, оскільки вважає, що ним подано до органу доходів і зборів повний пакет необхідних документів, які не мали розбіжностей і містили усі необхідні відомості, що підтверджували числові значення складових митної вартості за заявленим методом. Позивач також зауважив, рішення митного органу не може ґрунтуватися лише на підставі інформації, що містяться у внутрішніх базах даних митного органу, у зв`язку з чим просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволений частково, зокрема: оскаржені рішення відповідача скасовані, у задоволенні решти позовних вимог відмолено. Не погодившись з таким рішенням суду у частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вищевказане рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що наданими з митною декларацією документами, які містили розбіжності, неможливо підтвердити числові значення заявленої декларантом митної вартості за основним методом, у зв`язку з чим і було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів за резервним методом 2-ґ та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів комерційного призначення. Не погодившись з таким рішенням суду у частині відмовлених позовних вимог про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн., позивач подав апеляційну скаргу, в обґрунтування якої вказав на безпідставність висновків суду щодо не підтвердження витрат на оплату професійної правничої допомоги, оскільки такі докази надавалися суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Кіровоградської митнці не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та із матеріалів справи слідує, що 06 серпня 2019 року позивач з метою розмитнення товару (легкового автомобіля CHEVROLET модель LACETTI, 2005 року) через представника для митного оформлення та митного контролю товарів та транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон подав електронну митну декларацію. Разом з декларацією до митного органу позивачем надано: декларацію про походження товару Б/Н від 26.07.2019, митну декларацію № 431 Б/Н від 04.08.2019, акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу UA205010/2019/321930 від 04.08.2019, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 / НОМЕР_2 від 01.08.2019, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 31.08.2009, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 від 31.08.2009, платіжний документ, що підтверджує вартість товару Б/Н від 01.08.2019, платіжний документ, що підтверджує вартість товару Б/Н від 01.08.2019, договір про надання послуг митного брокера 129 від 02.08.2019, довіреність НВО 271918 від 20.04.2017, заява Б/ Н від 06.08.2019, сертифікат виробника Б/Н від 21.10.2005, платіжне доручення, що підтверджує сплату митних та інших платежів 15629763 від 02.08.2019, платіжне доручення, що підтверджує сплату митних та інших платежів 15759031 від 06.08.2019, звіт про оцінку транспортного засобу №195 від 14.08.2019, документ, що підтверджує право власності громадянина на транспортний засіб Б/Н від 26.07.2019, сертифікат відповідності UА.008.89232-19 від 05.08.2019, паспортний документ фізичної особи, що дає право на перетин державного кордону України НОМЕР_4 від 15.01.2018, паспортний документ фізичної особи, що містить інформацію про місце постійного або тимчасового проживання на території України НОМЕР_5 від 17.12.1997, паспортний документ фізичної особи, що містить інформацію про місце постійного або тимчасового проживання на території України НОМЕР_6 від 17.03.1999). Митна вартість товару заявлена за основним методом - за ціною договору, у розмірі 730 євро або 20610 грн. 56 коп. (по курсу НБУ станом на 06.08.2019 (28.2336411 грн./євро). При митному оформленні вказаного товару відповідач зазначив, що надані при митному оформленні документи містять розбіжності щодо складових вартості товару, а також вказав, що звіт про оцінку ТЗ містить вищу ціну, аніж ту, що заявлена декларантом за основним методом.. На підставі вищенаведених обставин, які відповідач кваліфікував як суттєві розбіжності та невідповідності в наданих документах, які не дають можливості перевірити числові значення заявленої митної вартості, відповідач витребував у позивача додаткові документи. На виконання вимоги відповідача декларант додатково надав копію електронного листування між продавцем транспортного засобу і довіреною особою покупця автомобіля та звіт №195 про оцінку транспортного засобу від 14.08.2019 року. Між тим, 16.08.2019 року Кіровоградська митниця ДФС карткою за №UА901010/2019/00366 відмовила у митному оформленні товару за поданою митною декларацією та прийняла рішення про коригування митної вартості товару №UА901000/2019/000249/2, відповідно до якого митну вартість заявленого товару скориговано на рівні 2026 Євро, із застосуванням резервного методу 2-ґ. При цьому, при визначенні митної вартості оцінюваного товару відповідачем керувався базою даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи та використав відомості про митну вартість товару згідно із декларацією від 27.06.2019 року № UА401050/2019/00907 (автомобіль марки CHEVROLET, модель LACETTI). Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржене рішення та картку відмови, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем при митному оформленні документи не мали розбіжностей і містили усі необхідні відомості, що підтверджували числові значення складових митної вартості за заявленим методом, тобто за ціною договору. З таким висновком погоджується колегія суддів апеляційного адміністративного суду та з цього приводу зазначає про таке. За приписами статті 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні:а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу. У даному випадку спірним рішенням визначена митна вартість товару за резервним методом 2-ґ. Відповідно до положень статей 49, 50 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів. Згідно із ст. 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. До документів, які підтверджують митну вартість належить, декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Відповідно до статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. Зокрема, статтею 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи. Згідно з ч.6 ст.54 Митного кодексу України, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Відповідно до ч.1 ст.55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Таким чином, органи доходів і зборів мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості і з цією метою мають повноваження витребувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару у разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України. Проте, такі повноваження орган доходів і зборів повинен реалізовувати виключно на підставі та у спосіб, передбачений Митним кодексом України. Як встановлено судом апеляційної інстанції, підставою для витребування додаткових документів у декларанта, став висновок митного органу щодо того, що надані під час митного оформлення товару документи мають суттєві розбіжності та невідповідності, які не дають можливості перевірити числові значення заявленої митної вартості. Проте, така позиція митного органу не відповідає фактичним обставинам справи та з цього приводу суд зазначає про таке. Так, однією із невідповідностей в наданих документах відповідач вказав, що вони (документи) містять розбіжності щодо складових вартості товару, зокрема: у листі від 26.07.2019 року (а.с 27 зворотня) міститься посилання на суми складових 381 та 349 (без визначення одиниці виміру), тоді як у копіях платіжних документів від 01.08.2019 року (а.с. 19, 19 зворотня) зазначені суми 130 та 600 Євро. Однак, вказані доводи до уваги не приймаються, з огляду на те, що вказані суми у своїй сукупності складають саме ту вартість товару, що заявлена позивачем при митному оформленні, при цьому, що позивачем на виконання вимог митного органу надав електронний лист від продавця від 09.08.2019 року (а.с.25 зворотня), з якого слідує, що ціна товару складає 730 Євро та включає у себе 600 Євро за авто та 130 Євро за номера. Щодо зауважень органу доходів і зборів, що звіт про оцінку ТЗ містить вищу ціну, аніж ту, що заявлена декларантом при митному оформленні, з огляду на те, що відомості, які викладені у такому звіти не слугували підставою для визначення митної вартості оцінюваного товару, не враховуючи того факту, що наданий позивачем звіт містив ряд помилок, про що також зазначено у оскарженому рішенні відповідача. Посилання відповідача на обставини того, що позивачем заявлений товар за ціною нижчою аніж ту, що сплачену за аналогічні товари, що містяться в Єдиній автоматизованій інформаційній системі суд знаходить також неспроможними, оскільки навіть наявність у митного органу інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг не відповідає вартості заявленій позивачем, не може утворити підстав для відмови у визнанні заявленої митної вартості за основним методом, з огляду на те, що митні органи при здійсненні митного контролю, у тому числі й з питань контролю правильності визначення митної вартості, мають діяти у спосіб, визначений МК України, а відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті органом доходів і зборів відповідних рішень. Наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг, є більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за іншим методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). Автоматизована система аналізу та управління ризиками не може містити усієї інформації, що стосується суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар. Суд апеляційної інстанції також зауважує, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації, що містяться у внутрішніх базах даних митного органу, оскільки у ній відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості, а також інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить усіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню. Отже, суд вважає, що на підставі наданих декларантом документів, перелік яких відповідає вимогам ч.2 ст. 53 Митного кодексу України, митний орган мав можливість перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих позивачем, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України, і ці документи не містили дійсних розбіжностей, які б давали привід для обґрунтованого сумніву у правильності заявленої митної вартості. Таким чином, суд вважає, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень під час апеляційного перегляду справи не доведено правомірності дій щодо відмови у визначенні митної вартості товару за ціною договору, а встановлені судом обставини свідчать про надання позивачем достатнього обсягу документів, необхідних для визначення митної вартості за основним методом. При цьому відповідачем не доведено обґрунтованість виникнення сумніву у заявленій позивачем митній вартості товару та не надано доказів правомірності дій при прийнятті рішення про коригування митної вартості, у тому числі у частині обґрунтованості прийнятої у цих рішеннях ціни за одиницю товару. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані рішення митного органу є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки позивачем надано усі передбачені чинним законодавством документи, які підтверджують митну вартість товару, що експортується на територію України та дають можливість визначити митну вартість товару за ціною договору шляхом застосування першого методу. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не вбачається. Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу суд першої інстанції виходив з відсутності доказів на підтвердження розміру понесених витрат. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та з цього приводу зазначає про таке. Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема: витрати на професійну правничу допомогу; витрати, що пов`язані із прибуттям до суду. Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до частини 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому, частиною 5 цієї ж статті визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, тоді як обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Поряд з цим, відповідно до ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно зі ч. ч. 3, 4 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. Отже, законодавцем чітко визначено умови та проміжок часу для подання заяви та відповідних доказів, що підтверджують розмір понесених стороною судових витрат, які вона сплатила, а саме: така заява повинна подаватися: - до закінчення судових дебатів; - або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови надання стороною відповідної заяви про це до закінчення судових дебатів. Слід зазначити, що справа 340/2554/19 розглядалася судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судових дебатів, а відтак позивач мав можливість подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Так, колегія суддів відмічає, що позивачем до проголошення рішення у справі (у позовній заяві) подавалася відповідна заява, при цьому останнім не пропущено п`ятиденний строк для подання відповідних доказів, що підтверджують розмір понесених стороною судових витрат. Із матеріалів справи слідує, що 10 грудня 2019 (на п`ятий день після ухвалення судового рішення від 05.12.2019 року) позивач надіслав на адресу суду заяву про ухвалення додаткового рішення, до якої також долучив квитанцію до прибуткового касового ордеру від 11.10.2019 року на суму 3000 грн. За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо розподілу понесених ним у цій справі судових витрат на правничу допомогу є обґрунтовані та факт їх понесення позивачем підтверджується належними письмовими доказами, у зв`язку з чим, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції щодо відмови у стягненні витрат на правничу допомогу скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення цієї частини вимог у розмірі 3 000 грн. Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Кіровоградської митниці ДФС - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року у справі № 340/2554/19- скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення правничої допомоги та прийняти нову постанову в цій частині. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн. (три тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Кіровоградської митниці ДФС. В решті рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року у справі № 340/2554/19залишити без змін Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий - суддя Н.А. Бишевська суддя І.Ю. Добродняк суддя Я.В. Семененко