LLegalAIпошук судової практики · 2 757 706
← повернутись до результатів

Постанова Центральний апеляційний господарський суд904/954/19

від 13.04.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу Старушенко Лілії Олексіївни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2019р. у справі № 904/954/19 - залишити без задоволення.

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.04.2020 року м. Дніпро Справа № 904/954/19 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач) суддів: Коваль Л.А., Кузнецова В.О. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Старушенко Лілії Олексіївни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Новікова Р.Г . ) від 10.05.2019р. (дата складання повного тексту рішення - 11.05.2020) у справі № 904/954/19 за позовом Дніпропетровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, м. Дніпро до Фізичної особи - підприємця Старушенко Лілії Олексіївни, м. Дніпро про стягнення заборгованості за договором № 4 від 27.11.2017р. у розмірі 12240грн.74коп., - ВСТАНОВИВ: У березні 2019р. до Господарського суду Дніпропетровської області звернулося Дніпропетровське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області з позовом до Фізичної особи - підприємця Старушенко Лілії Олексіївни про стягнення заборгованості за договором № 4 від 27.11.2017р. у розмірі 12240грн.74коп. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2019р. у справі № 904/954/19: - позовні вимоги Дніпропетровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області до Фізичної особи - підприємця Старушенко Лілії Олексіївни про стягнення заборгованості за договором №4 від 27.11.2017р. у розмірі 12240грн.74коп. - задоволено частково; - стягнуто з Фізичної особи - підприємця Старушенко Лілії Олексіївни (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) на користь Дніпропетровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (ідентифікаційний код: 08670964; місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пл. Червона, 2а) суму відшкодування витрат по сплаті земельного податку в розмірі 9 845 грн. 53коп., пеню у розмірі 1422 грн.83коп., штраф у розмірі 689 грн.15коп. та судовий збір у розмірі 1876 грн. 55коп.; - відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині пені в розмірі 283грн.23коп. Не погодившись з даним рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду звернулася Старушенко Лілія Олексіївна із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2019р. у справі № 904/954/19 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема вказує наступне: - справа не відноситься до юрисдикції господарських судів, оскільки Старушенко Л.О. у листопаді 2018р. припинила свою підприємницьку діяльність; - справу було розглянуто за відсутності Старушенко Л.О. та без її належного повідомлення, чим були порушені процесуальні права останньої; - Старушенко Л.О. не підписувала акт приймання-передачі комунального нерухомого майна від 15.11.2018р., що свідчить про його недійсність в силу ст.ст. 203, 215 ЦК України; - позивачем не доведено належними доказами направлення відповідачеві рахунків на оплату, актів виконаних робіт, претензій та вимог про сплату заборгованості, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.03.2020р. поновлено Старушенко Лілії Олексіївні строк подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2019р. у справі № 904/954/19, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Старушенко Лілії Олексіївни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2019р. у справі № 904/954/19 у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, прийнятим у відповідності до фактичних обставин справи та з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, посилаючись при цьому на порушення позивачем взятих на себе зобов`язань за договором на відшкодування витрат по сплаті земельного податку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 01.08.2017р. між Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради (далі-орендар) та Фізичною особою - підприємцем Старушенко Лілії Олексіївни (далі-орендар) підписано договір № 345-ДРА/17 оренди нерухомого майна що належить до комунальної власності територіальної громади міста (а.с.20-27). Відповідно до пункту 1.1 договору № 345-ДРА/17 від 01.08.2017р., орендар приймає в строкове платне користування комунальне нерухоме майно - вбудованого нежитлове приміщення, яке розташоване на першому поверсі 3-х - поверхової будівлі (далі - об`єкт оренди), загальною площею 55,1кв.м., розміщене за адресою: м. Дніпро, вул. Курінна, 57, вартість якого, згідно з незалежною оцінкою становить 248199грн.00коп. без ПДВ, що перебуває на балансі Дніпропетровське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (далі-балансоутримувач), для використання під розміщення їдалень, буфетів, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Згідно пункту 5.11 договору, орендар зобов`язаний укласти з балансоутримувачем договір на сплату експлуатаційних витрат, у тому числі відшкодування витрат з податку на землю. За змістом пункту 10.1 договору № 345-ДРА/17 від 01.08.2017р. цей договір діє з 01 серпня 2017 року до 29 липня 2020 року включно. Договір № 345-ДРА/17 від 01.08.2017р. підписаний сторонами без зауважень та заперечень до нього. За актом приймання-передачі від 01.08.2017р. (а.с.29) Фізична особа - підприємець Старушенко Лілія Олексіївна прийняла в строкове платне користування вбудоване нежитлове приміщення за адресою: м. Дніпро, вул. Курінна, 57 (вул. Аверіна, 57), площею 55,1кв.м. 27.11.2017р. між Дніпропетровським міським управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (далі-балансоутримувач) та Фізичною особою - підприємцем Старушенко Лілією Олексіївною (далі-орендар) підписано договір № 4 від 27.11.2017р. на відшкодування витрат по сплаті земельного податку (далі-договір). Відповідно до пункту 1.1. договору, орендар відшкодовує витрати по сплаті земельного податку, нарахованого на частку земельної ділянки під будівлею, де розташоване нежитлове приміщення передане в оренду орендарю на підставі договору оренди № 345-ДРА/17 від 01.08.2017р. Оплата земельного до бюджету здійснюється балансоутримувачем відповідно до вимог Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010р. За умовами пункту 1.2. договору, балансоутримувач щомісячно надає орендарю рахунок на оплату земельного податку, виходячи з розрахунку, а орендар зобов`язується відшкодовувати земельний податок відповідно до умов договору. Пунктом 5.1. договору передбачено, що відшкодування витрат зі сплати земельного податку здійснюється орендарем на підставі рахунків та актів, наданих балансоутримувачем, не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим. Згідно з пунктом 4.2. договору, за порушення строків розрахунків з орендаря може бути стягнуто пеню (відповідно до статті 231 Господарського кодексу України) в розмірі 0,1% від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення. У разі прострочення понад один місяць додатково стягується штраф в розмірі 7% від несплаченої суми. За змістом пункту 6.1. договору цей договір набирає чинності з 01.08.2017 року та діє до 29.07.2020 року. Договір № 4 від 27.11.2017р. підписаний сторонами без зауважень та заперечень до нього. Сторонами підписаний додаток № 2 до договору № 4 від 27.11.2017р. (розрахунок відшкодування витрат по сплаті земельного податку на 2018 рік), згідно якого земельний податок, нарахований до сплати на частку земельної ділянки під будівлею, яка приходиться на орендоване приміщення, за одним місяць становить 1187грн.49коп. без ПДВ. Додаток № 2 до договору №4 від 27.11.2017р. підписаний сторонами без зауважень та заперечень до нього. Відповідно до акту приймання-передачі від 15.11.2018р. (а.с.30) Фізична особа - підприємець Старушенко Лілія Олексіївна повернула позивачу вбудоване нежитлове приміщення за адресою: м.Дніпро, вул. Курінна, 57 , площею 55,1кв.м. Відповідачем не було сплачену заборгованість з відшкодування витрат зі сплати земельного податку за період березень 2018р. - листопад 2018р. у розмірі 9845грн.53коп., стягнення якої і є предметом спору. Заявлена позивачем до стягнення заборгованість з відшкодування витрат зі сплати земельного податку у розмірі 9845грн.53коп., складається із заборгованості за березень 2018р. у розмірі 939грн.35коп., заборгованості за квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень та жовтень 2018р. у розмірі по 1187грн.49коп. відповідно та заборгованості за листопад 2018р. у розмірі 593грн.73коп. В матеріалах справи наявні докази несення позивачем витрат зі сплати земельного податку за спірний період (а.с. 67-92). Як вірно зазначено місцевим господарським судом, з огляду на положення пункту 5.1 договору № 4 від 27.11.2017р. та додатку № 2 до договору № 4 від 27.11.2017р. відповідач був обізнаний про суму відшкодування земельного податку у 2018 році, яка щомісячно підлягає сплаті на підставі договору № 4 від 27.11.2017р., а строк виконання відповідачем зобов`язань з оплати заборгованості з відшкодування витрат зі сплати земельного податку за період березень 2018р. - листопад 2018р. у розмірі 9845грн.53коп. є таким, що настав. При цому апеляційний суд враховує, що умови договору № 4 від 27.11.2017р. не ставлять строк оплати в залежність від виставленого рахунку та акту відшкодування витрат по сплаті земельного податку, тобто не одержання рахунку і акту не звільняє відповідача від здійснення оплати. Матеріалами справи також підтверджується виставлення позивачем відповідачу рахунків та актів відшкодування витрат по сплаті земельного податку, які одержувалися представником відповідача Гужвенко Д.С. (а.с. 36-46). Докази оплати відповідачем заборгованості з відшкодування витрат зі сплати земельного податку за період березень 2018р. - листопад 2018р. у розмірі 9845грн.53коп., в матеріалах справи відсутні. За наведених обставин та враховуючи приписи ст.ст. 175, 193, 231, 232 ГК України, ст.ст. 11, 202, 509, 525, 526, 530, 598, 610, 611, 625, 629, 655, 691, 692, 712 ЦК України, місцевий господарський суд дійшов до вірного висновку про необхідність задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача сум основного боргу з відшкодування витрат по сплаті земельного податку в розмірі 9 845 грн. 53коп., пені у розмірі 1422 грн.83коп. та штрафу у розмірі 689 грн.15коп. Апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо непідписання Старушенко Л. О . акту приймання-передачі комунального нерухомого майна від 15.11.2018р., оскільки обставини його підписання не впливають на обгрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості по відшкодуванню витрат зі сплати земельного податку за договором № 4 від 27.11.2017р. за період березень 2018р. - листопад 2018р., тобто не входять до предмету доказування у справі, оскільки зазначений акт і був підставою для припинення договірних відносин між сторонами та припинення зобов`язання відповідача по відшкодуванню витрат зі сплати земельного податку за договором № 4 від 27.11.2017р., який був укладеним сторонами на строк до 29.07.2020 року. Вірним є і висновок суду першої інстанції про віднесення даної справи до юрисдикції господарських судів незважаючи на здійснення 20.11.2018р. державої реєстрації припинення підприємницької діяльності Фізичної особи - підприємця Старушенко Лілії Олексіївни, що відображено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Так, відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування. За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті). Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. З огляду на положення частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо неналежного виконання господарського договору, яким було опосередковано зобов`язальні правовідносини сторін спору. Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. За частиною першою статті 173 Господарського кодексу України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням. За положеннями статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. За змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізична особа - підприємець (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи - підприємця не припинились. Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019р. у справі № 910/8729/18 та в постанові від 26.06.2019р. у справі № 760/13915/18. Відхиляються апелдяційним судом і доводи апелянта щодо розгляду справи за відсутності Старушенко Л.О. та без її належного повідомлення, оскільки матеріалами справи підтверджується направлення судом на адресу місцезнаходження відповідача згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ухвали про відкриття провадження у справі від 18.03.2019 та ухвал про перерву в судовому засіданні від 09.04.2019 та 24.04.2019, які як вбачається з матеріалів справи були повернуті на адресу суду з відміткою органу зв`язку «за закінченням терміну зберігання». Відповідно до частин 3, 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 924/449/18. Апеляційний господарський суд зазначає, що суд першої інстанції забезпечив завчасне надіслання відповідачу копії ухвал від 18.03.2019, 09.04.2019 та 24.04.2019 за адресою, вказаною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Таким чином, місцевий господарський суд належним чином повідомив відповідача за його зареєстрованим місцезнаходженням про розгляд справи, а явка представників сторін в судове засідання судом не визнавалася обов`язковою, тому згідно з ст. 202 ГПК України неявка відповідача не перешкоджала розгляду справи по суті. Виходячи з усього вищевикладеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, оскаржуване рішення господарського суду відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області у даній справі від 10.05.2019р. відсутні. Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 2881,50грн. слід покласти на останнього. З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Старушенко Лілії Олексіївни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2019р. у справі № 904/954/19 - залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2019р. у справі № 904/954/19 - залишити без змін. Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у сумі 2881,50грн., покласти на Старушенко Лілію Олексіївну . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя А.Є. Чередко Суддя Л.А. Коваль Суддя В.О. Кузнецов

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»