LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4873910/3291/18

від 12.03.2020 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу Житомирської обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 у справі №910/3291/18 залишити без задоволення.

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "12" березня 2020 р. Справа№ 910/3291/18 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Тищенко О.В. суддів: Дикунської С.Я. Шаптали Є.Ю. за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В. за участю представників згідно протоколу судового засідання від 12.03.2020 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житомирської обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 (повний текст рішення підписано 04.10.2019) у справі № 910/3291/18 (суддя Ковтун С.А.) за позовом Дочірнього підприємства «Житомиртурист» приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» до 1) Житомирської обласної державної адміністрації 2) державного реєстратора Житомирської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Богуша Олександра Васильовича про визнання незаконним розпорядження та скасування рішення про державну реєстрацію права власності.

1. Зміст позовних вимог та заперечень У березні 2018 року Дочірнє підприємство «Житомиртурист» приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» (далі - ДП «Житомиртурист», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Житомирської обласної державної адміністрації (далі - відповідач-1) та державного реєстратора Житомирської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» (далі - КП «Центр державної реєстрації») Богуша Олександра Васильовича (далі - Богуш О.В., відповідач-2) про: - визнання незаконним та скасування розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації № 513 від 22.12.2017; - скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 38917834 від 22.12.2017, прийнятого державним реєстратором Житомирської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Богушем О.В. Обґрунтовуючи вимоги про незаконність розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації № 513 від 22.12.2017 позивач посилається на те, що туристична база «Лісоваий берег», загальною площею 7 874,7 кв.м. за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, є власністю позивача, а тому рішення Житомирської обласної державної адміністрації у вигляді розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації № 513 від 22.12.2017 про прийняття комплексу будівель за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, площею 7 874,7 кв.м, у державну власність в особі Житомирської обласної державної адміністрації не відповідає принципу непорушності права власності (ст. 321 ЦК України) позивача на це майно. Документом, що засвідчує право власності позивача на спірне майно, є свідоцтво про право власності на туристичну базу «Лісовий берег», видане 10.01.2001 виконавчим комітетом Житомирської міської ради Житомирської області, і його чинність підтверджена судовими рішеннями у господарській справі № 17/5007/98/11. Вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав мотивовані неможливістю здійснення реєстрації права на уже зареєстроване майно. Відповідач-1 проти позову заперечив. В обґрунтування своїх доводів відповідач-1 посилається на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.04.2017, залишену в силі постановою Вищого господарського суду України від 03.10.2017 у справі № 17/5007/98/11, відповідно до якої власником будівель туристичної бази «Лісовий берег» є держава, а рішення виконкому Житомирської міської ради від 21.12.1972 № 1045, на підставі якого 10.01.2001 позивачу видано свідоцтво про право власності, не стосується спірного майна та суб`єкта права власності. Також відповідач-1 зазначив, що свідоцтво, на яке посилається позивач, не є правовстановлюючим документом відповідно до Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 121 від 09.06.98, що діяла на момент видачі зазначеного свідоцтва, а є документом, що посвідчує факт проведення реєстрації та жодним чином не породжує право на майно.

2. Фактичні обставини, встановлені місцевим та апеляційним судом Розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації «Про реалізацію повноваження у сфері розпорядження об`єктами державної власності» № 513 від 22.12.2017 (далі - розпорядження) з метою раціонального використання державного майна, виконання функцій органу управління державним майном та приведення правовстановлюючих документів у відповідність з чинним законодавством, керуючись статтями 13, 16, 19 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», вирішено прийнято комплекс будівель, що знаходяться за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, площею 7 874,7 кв.м, у державну власність в особі Житомирської обласної державної адміністрації. Визначено Управління охорони здоров`я облдержадміністрації балансоутримувачем комплексу будівель, що знаходяться за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, площею 7874,7 кв.м. Доручено Управлінню охорони здоров`я облдержадміністрації підготувати пакет документів та зареєструвати комплекс будівель, що знаходяться за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, площею 7874,7 кв.м. за державою в особі Житомирської обласної державної адміністрації. 22.12.2017 державним реєстратором Житомирської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Богушем О.В. на підставі розпорядження зареєстровано за державою в особі Житомирської обласної державної адміністрації право власності на комплекс будівель, що знаходяться за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, площею 7 874,7 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1447369918101). Підставою для внесення запису про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) було рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 38917834 від 22.12.2017, прийняте державним реєстратором Житомирської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Богушем О.В. Під час проведення державної реєстрації прав на зазначене майно державним реєстратором Богушем О.В. відкрито новий розділ в Державному реєстрі прав. На час прийняття оскаржуваного розпорядження та проведення реєстрації на майно за державою в особі Житомирської обласної державної адміністрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було внесено інформацію про дочірнє підприємство «Житомиртурист» приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» як власника об`єкту нерухомого майна - туристичну базу «Лісовий берег», загальною площею 7874,7 кв.м., за адресою: Житомирська область, м. Житомир, Чуднівське шосе, будинок

1. Цьому об`єкту присвоєно реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 983889418101, який відповідно до ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон), є індивідуальним номером, що присвоюється кожному індивідуально визначеному об`єкту нерухомого майна при проведенні державної реєстрації права власності на нього вперше, не повторюється на всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування такого об`єкта. У разі переходу права власності на об`єкт нерухомого майна або зміни відомостей про об`єкт нерухомого майна його реєстраційний номер не змінюється, крім випадків, передбачених статтею 14 цього Закону. Державна реєстрація права власності на туристичну базу «Лісовий берег», що знаходиться за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, площею 7874,7 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 983889418101) за позивачем здійснена 21.07.2016 державним реєстратором виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області Баренком Євгеном Олександровичем. Підставою виникнення права власності у позивача на вказане майно зазначено свідоцтво про право власності на будівлі туристичної бази «Лісовий берег», видане 10.01.2001 виконавчим комітетом Житомирської міської ради Житомирської області. Свідоцтво про право власності на туристичну базу «Лісовий берег» у м.Житомирі видано 10.01.2001 виконавчим комітетом Житомирської міської ради обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях «Житомиртурист» українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур». У свідоцтві зазначено, що воно видано на підставі рішення виконкому Житомирської міської ради від 21.12.1972 № 1045. Сторони у справі визнають, що майно, яке є предметом розпорядження, та право власності на яке зареєстровано 22.12.2017 державним реєстратором Житомирської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Богушем О.В. за державою в особі Житомирської обласної державної адміністрації (комплекс будівель, що знаходяться за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, площею 7874,7 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1447369918101), і майно, яке предметом свідоцтво про право власності, виданого 10.01.2001 виконавчим комітетом Житомирської міської ради, і право власності на яке 21.07.2016 зареєстровано державним реєстратором виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області Баренком Євгеном Олександровичем за позивачем (туристична базу «Лісовий берег», що знаходиться за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, площею 7874,7 кв.м., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 983889418101), є одним і тим же майном, а тому ці обставини, в силі ч. 1 ст. 75 ГПК України, не підлягають доказуванню. Дійсність свідоцтва про право власності на туристичну базу «Лісовий берег» у м. Житомирі, виданого 10.01.2001 виконавчим комітетом Житомирської міської ради обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях «Житомиртурист» українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур» була предметом розгляду господарськими судами у справі № 17/5007/98/11 за позовом заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до виконавчого комітету Житомирської міської ради, приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» та дочірнього підприємства «Житомиртурист» приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур». Поряд з вимогами про визнання недійсним свідоцтва про право власності на туристичну базу «Лісовий берег» у м. Житомирі, виданого 10.01.2001, розглядались вимоги про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на майновий комплекс «Лісовий берег», розташований за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе,

1. Постановою Вищого господарського суду України від 03.10.2017 у справі № 17/5007/98/11 залишено без змін постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 в частині висновків щодо відмови у задоволенні позову заступника прокурора Житомирської області про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на майновий комплекс «Лісовий берег», розташований за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, з підстав пропуску позовної давності. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 у справі № 17/5007/98/11, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 10.05.2018, відмовлено у задоволенні позову заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України в частині визнання незаконним та скасування свідоцтва від 10.01.2001 про право власності на туристичну базу «Лісовий берег», виданого обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях «Житомиртурист» українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур», з підстав пропуску строку позовної давності. Господарські суди у справі № 17/5007/98/11 дійшли висновку про те, що на момент створення Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур» спірне майно перебувало у державній власності, а тому могло бути відчужено виключно за згодою власника. Держава стала власником майна, яке перебувало та перебуває у володінні Федерації професійних спілок України та створених нею суб`єктів господарювання, а Фонд державного майна України є органом, уповноваженим від імені держави та в її інтересах здійснювати право власності на таке майно.

3. Короткий зміст судових рішень Справа розглядалась судами різних інстанцій неодноразово. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2018 у справі №910/3291/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю. 17.04.2019 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду скасував рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2019, справу передав на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Скасовуючи вказані рішення та постанову, Верховний Суд у своїй постанові вказав, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки тому, чи можуть дії Житомирської обласної державної адміністрації щодо розпорядження нерухомим майном, розташованим за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, вважатися правомірними за обставин наявності чинного свідоцтва від 10.01.2001 про право власності позивача на відповідне нерухоме майно та відмови прокурору у судовому порядку у визнанні за державою права власності на вказане майно. Окрім того, суди попередніх інстанцій: - не надали оцінки доводам позивача стосовно того, що державним реєстратором Житомирської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Богушем О.В. було проведено державну реєстрацію права власності на об`єкт, право власності на який вже було зареєстровано за позивачем, було відкрито новий розділ та присвоєно інший реєстраційний номер об`єкту; - не перевірили, чи мало місце дотримання державним реєстратором Житомирської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Богушем О.В. визначеного Законом України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» порядку внесення відомостей до Державного реєстру прав при здійсненні державної реєстрації за Житомирською обласною державною адміністрацією права власності на комплекс будівель, що знаходяться за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, площею 7874,7 кв.м. При новому розгляді справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 позов дочірнього підприємства «Житомиртурист» приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» до Житомирської обласної державної адміністрації задоволено. Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації №513 від 22.12.2017. Скасовано запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, здійснений на підставі рішення державного реєстратора Житомирської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Богуша Олександра Васильовича, індексний номер 38917834 від 22.12.2017. Стягнуто з Житомирської обласної державної адміністрації на користь дочірнього підприємства «Житомиртурист» приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» 3 524,00 грн судового збору. В позові до державного реєстратора Житомирської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Богуша Олександра Васильовича відмовлено. Приймаючи вказане рішення, суд вказав, що дійсність свідоцтва про право власності на туристичну базу «Лісовий берег» у м. Житомирі, виданого 10.01.2001 виконавчим комітетом Житомирської міської ради обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях «Житомиртурист» українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур» була предметом розгляду господарськими судами у справі №17/5007/98/11. Суд першої інстанції дійшов до висновку, що спірне розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації прийнято поза межами повноважень Житомирської обласної державної адміністрації, а тому визнав його незаконним та скасував. Щодо позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію, суд першої інстанції вказав, що держана реєстрація є похідною дією від тих юридичних фактів, настання яких є підставою для виникнення права власності на майно, а тому у випадку скасування такої реєстрації правові наслідки настають для особи, за якою відповідні речові права були зареєстровані. У спорі про правомірність дій реєстратора, які носять похідних характер від вимог про правомірність юридичного факту, на підставі якого відбулась реєстрація, відповідачем не є суб`єкт реєстрації, а носій речових прав. Належним відповідачем за вимогою про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, є Житомирська обласна державна адміністрація та з цих підстав суд відмовив у позові до державного реєстратора Житомирської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Богуша Олександра Васильовича. При цьому, суд першої інстанції вказав, що ефективним способом захисту прав позивача є скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тобто, саме даний спосіб призводить до повного відновлення та захисту прав позивача та забезпечить оптимальну можливість його виконання.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Житомирська обласна державна адміністрація, звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, таке рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню. Скаржник зазначає, що у справі №17/5007/98/11, як судом апеляційної інстанції так і судом касаційної інстанції було відмовлено у задоволенні позову прокурора з підстав пропуску строку позовної давності. При цьому, скаржник звертає увагу суду на те, що Вищий господарський суд України у своїй постанові вказав, що держава стала власником майна, яке перебувало у володінні Федерації професійних спілок України та створених нею суб`єктів господарювання, а ФДМУ є органом, уповноваженим від імені держави та в її інтересах здійснювати право власності на таке майно. При цьому, власник, яким є держава, не приймав рішень щодо відчуження спірного майна. Разом з тим і не вжив заходів на повернення спірного майна державі. Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що у рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12018060000000132, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.05.2018 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, постановою слідчого від 18.02.2019 про закриття кримінального провадження було встановлено обставини підроблення свідоцтва від 10.01.2001 про право власності на будівлі туристичної бази «Лісовий берег». Апелянт, посилаючись на постанову Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №917/927/17 вказує, що наявність свідоцтва про право власності на туристичну базу «Лісовий берег» від 10.01.2001 не породжує виникнення у позивача права власності. Формальне посилання позивача на вказане свідоцтво, з врахуванням інших встановлених обставин, не може слугувати належним доказом порушення прав позивача оскарженим розпорядженням № 513 від 22.12.2017. Позивач мав довести суду порушення даним розпорядженням прав або законних інтересів позивача на володіння комплексом будівель, що знаходяться за адресою: м. Житомир. Чуднівське шосе, 1, площею 7874,7 кв.м, оскільки право власності, як встановлено судами у справі № 17/5007/98/11, на означене майно належить державі.

5. Доводи учасників справи щодо апеляційної скарги У відзиві на апеляційну скаргу, позивач проти задоволення скарги заперечив, мотивуючи тим, що доводи, викладені у апеляційній скарзі, не відповідають фактичним обставинам, суперечать вимогам чинного законодавства та ґрунтуються на припущеннях відповідача-1, а рішення місцевого суду від 09.09.2019 прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з чим, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Позивач вказує, що направляючи справу на новий розгляд Верховним Судом у постанові від 17.04.2019 по даній справі звернено увагу на те, чи можуть дії Житомирської обласної державної адміністрації щодо розпорядження нерухомим майном, розташованим за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, вважатися правомірними за обставин наявності чинного свідоцтва від 10.01.2001 про право власності позивача на відповідне нерухоме майно та відмови прокурору у судовому порядку у визнанні за державою права власності на вказане майно. На думку позивача, при новому розгляді даної справи, Господарським судом міста Києва було досліджено вказані обставини та обгрунтовано встановлено відсутність повноважень Житомирської обласної державної адміністрації щодо прийняття розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації «Про реалізацію повноваження у сфері розпорядження об`єктами державної власності» № 513 від 22.12.2017 та повноважень щодо прийняття у державну власність в особі Житомирської обласної державної адміністрації комплексу будівель, що знаходяться за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, площею 7 874,7 кв.м. Доводи скаржника, що свідоцтво про право власності на туристичну базу «Лісовий берег», видане 10.01.2001 виконавчим комітетом Житомирської міської ради Житомирської області, не є правовстановлюючим документом і лише посвідчує факт проведення реєстрації, позивач вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 23.11.2017 саме свідоцтво про право власності на туристичну базу «Лісовий берег», видане 10.01.2001 виконавчим комітетом Житомирської міської ради Житомирської області, стало підставою виникнення права власності позивача на майно. Дане свідоцтво є чинним, у судовому та іншому порядку не було скасоване та не визнане недійсним. Законність свідоцтва була предметом судового розгляду у справі № 17/5007/98/11. Відповідно до Постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 21.11.2017, залишеної в силі постановою Верховного Суду від 10.05.2018 по справі № 17/5007/98/11 у задоволенні позову заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України про визнання недійсним та скасування свідоцтва від 10.01.2001 про право власності на будівлі туристичної бази «Лісовий берег», яке видане обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях «Житомиртурист» українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур» відмовлено. Щодо посилання Житомирської обласної державної адміністрації на постанову слідчого від 18.02.2019 про закриття кримінального провадження № 12018060000000132 позивач вважає, що вказане не може братися судом до уваги та не є преюдиційним фактом. Оскільки до уваги можуть братися лише факти, встановлені вироком суду. Вказане підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 14.08.2018 у справі № 922/3775/17, постанові від 14.08.2018 у справі № 910/20958/17. Верховним Судом у вказаних постановах зазначено, що преюдиціальне значення надається лише вироку суду у кримінальному провадженні. Тому обставини, вказані в інших процесуальних документах органів досудового розслідування, не мають преюдиціального значення при розгляді господарських спорів.

6. Надходження апеляційної скарги та її розгляд апеляційним судом У жовтні 2019 року Житомирська обласна державна адміністрація, звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Крім того скаржник просив поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 у справі № 910/3291/18. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/3291/18 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Тарасенко К.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, справу призначено до розгляду на 19.12.2019. Одночасно, колегія суддів дійшла до висновку, що строк на апеляційне оскарження пропущено не було, а тому відсутні підстави для його поновлення та задоволення відповідного клопотання. У зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 19.12.2019 у справі №910/3291/18 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю. Ухвалою від 19.12.2019 справу №910/3291/18 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2019 відкладено розгляд справи № 910/3291/18 на 30.01.2020. У зв`язку з участю судді Станіка С.Р. з 27.01.2020 до 31.01.2020 у підготовці суддів для підтримання кваліфікації, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 27.01.2020 у справі №910/3291/18 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Дикунська С.Я. Ухвалою від 27.01.2020 справу № 910/3291/18 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Дикунська С.Я., Шаптала Є.Ю. Ухвалою від 30.01.2020 розгляд справи відкладено на 12.03.2020. У судове засідання 12.03.2020 з`явився представники позивача та відповідача-1. Представники відповідача-2 у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином. Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники сторін, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась. Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Представник Житомирської обласної державної адміністрації у судових засіданнях підтримав вимоги апеляційної скарги на підставі доводів, зазначених у ній, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції від 09.09.2019 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Представники Дочірнього підприємства «Житомиртурист» приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» заперечили проти доводів, викладених у апеляційній скарзі на підставі доводів зазначених у відзиві на скаргу та просили у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

7. Джерела права й акти їх застосування Конституція України Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Цивільний кодекс України Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. За приписами ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» Організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій визначає Закон України «Про місцеві державні адміністрації». Обласна державна адміністрація, як місцева державна адміністрація, здійснює виконавчу владу в області, є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади, в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою (ст. 1 Закон України «Про місцеві державні адміністрації»). Розпорядження голови місцевої державної адміністрації є актом місцевої державної адміністрації. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов`язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами (ст. 6 Закон України «Про місцеві державні адміністрації»). Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру прав (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). За приписами ст. 12 Закону Державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій. Відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом. Право власності є речовим правом, яке відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підлягає державній реєстрації (ст. 4 цього Закону). Державна реєстрація права власності здійснюється на підставі документів, передбачених ст. 27 Закону. Закон України «Про управління об`єктами державної власності» Правові основи управління об`єктами державної власності визначає Закон України «Про управління об`єктами державної власності» від 21.09.2006 № 185-V. Управління об`єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб (ст. 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності»). Фонд державного майна, поряд з органами виконавчої влади, є самостійним суб`єктом управління державної власності (ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності»), до повноважень якого, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», належить розпорядження майном, що перебуває на балансі громадських організацій колишнього СРСР, яке має статус державного. Господарський процесуальний кодекс України. Відповідно до ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. За приписами частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Практика Європейського суду з прав людини як джерело права Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року). Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993). Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав. У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду. Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).

8. Позиція апеляційного суду Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що апеляційна скарга відповідача-1 не підлягає задоволенню з наступних підстав. Направляючи справу на новий розгляд Верховним Судом у постанові від 17.04.2019 у даній справі вказав на те, чи можуть дії Житомирської обласної державної адміністрації щодо розпорядження нерухомим майном, розташованим за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, вважатися правомірними за обставин наявності чинного свідоцтва від 10.01.2001 про право власності позивача на відповідне нерухоме майно та відмови прокурору у судовому порядку у визнанні за державою права власності на вказане майно. На переконання колегії суддів, при новому розгляді даної справи, Господарським судом міста Києва було досліджено вказані обставини та обгрунтовано встановлено відсутність повноважень Житомирської обласної державної адміністрації щодо прийняття розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації «Про реалізацію повноваження у сфері розпорядження об`єктами державної власності» № 513 від 22.12.2017 та повноважень щодо прийняття у державну власність в особі Житомирської обласної державної адміністрації комплексу будівель, що знаходяться за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, площею 7 874,7 кв.м. Як вірно вказав суд першої інстанції, оскаржуване розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації "Про реалізацію повноваження у сфері розпорядження об`єктами державної власності" № 513 від 22.12.2017 є актом Житомирської обласної державної адміністрації, у зв`язку з чим остання, як носій процесуальної правоздатності, є відповідачем при вирішенні спору щодо його правомірності. Оскільки станом на 2017 рік, тобто на час прийняття оскаржуваного розпорядження та здійснення державної реєстрації прав власності держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації на комплекс будівель, що знаходяться за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, площею 7874,7 кв.м., право власності на зазначене майно вже було зареєстроване в Державному реєстрі прав, і ці відомості, відповідно до вимог Закону, вважаються достовірними, таке розпорядження та державна реєстрація на підставі цього права власності є втручанням у визнане державою право позивача на спірне майно, яке підлягає судовому захисту. Вирішуючи питання правомірності розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації «Про реалізацію повноваження у сфері розпорядження об`єктами державної власності» № 513 від 22.12.2017 місцевий господарський суд правомірно виходив з того, що дійсність свідоцтва про право власності на туристичну базу «Лісовий берег» у м. Житомирі, виданого 10.01.2001 виконавчим комітетом Житомирської міської ради обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях «Житомиртурист» українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур» була предметом розгляду господарськими судами у справі № 17/5007/98/11 за позовом заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до виконавчого комітету Житомирської міської ради, приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» та дочірнього підприємства «Житомиртурист» приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур». Поряд з вимогами про визнання недійсним свідоцтва про право власності на туристичну базу «Лісовий берег» у м. Житомирі, виданого 10.01.2001, розглядались вимоги про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на майновий комплекс «Лісовий берег», розташований за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе,

1. Постановою Вищого господарського суду України від 03.10.2017 у справі №17/5007/98/11 залишено без змін постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 в частині висновків щодо відмови у задоволенні позову заступника прокурора Житомирської області про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на майновий комплекс «Лісовий берег», розташований за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, з підстав пропуску позовної давності. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 у справі №17/5007/98/11, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 10.05.2018, відмовлено у задоволенні позову заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України в частині визнання незаконним та скасування свідоцтва від 10.01.2001 про право власності на туристичну базу «Лісовий берег», виданого обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях «Житомиртурист» українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур», з підстав пропуску строку позовної давності. Як вірно вказав суд першої інстанції, господарські суди у справі №17/5007/98/11 дійшли висновку про те, що на момент створення Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур» спірне майно перебувало у державній власності, а тому могло бути відчужено виключно за згодою власника. Держава стала власником майна, яке перебувало та перебуває у володінні Федерації професійних спілок України та створених нею суб`єктів господарювання, а Фонд державного майна України є органом, уповноваженим від імені держави та в її інтересах здійснювати право власності на таке майно. Враховуючи зазначене та приписи ст. ст. 1, 4, 7 Закон України «Про управління об`єктами державної власності», місцевий господарський суд вірно вказав, що Житомирська обласна державна адміністрація не є суб`єктом, що здійснює управління майновим комплексом «Лісовий берег», що розташований за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе,

1. Отже, розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації «Про реалізацію повноваження у сфері розпорядження об`єктами державної власності» № 513 від 22.12.2017 прийнято поза межами повноважень Житомирської обласної державної адміністрації. Зважаючи на відсутність законних підстав для прийняття у державну власність в особі Житомирської обласної державної адміністрації комплексу будівель, що знаходяться за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, площею 7874,7 кв.м, колегія суддів погоджується, що обґрунтованими є вимоги позивача про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації № 513 від 22.12.2017. Як зазначалося вище, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру прав. Отже, враховуючи приписи ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що держана реєстрація є похідної дією від тих юридичних фактів, настання яких є підставою для виникнення права власності на майно, а тому у випадку скасування такої реєстрація правові наслідки настають для особи, за якою відповідні речові права були зареєстровані. За таких обставини, у спорі про правомірність дій реєстратора, які носять похідний характер від вимог про правомірність юридичного факту, на підставі якого відбулась реєстрація, відповідачем не є суб`єкт реєстрації, а носій речових прав. З огляду на це, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що належним відповідачем за вимогою про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 38917834 від 22.12.2017, прийнятого державним реєстратором Житомирської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Богушем О.В., є Житомирська обласна державна адміністрація, а не державний реєстратор Житомирської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Богуш Олександр Васильович. З цих підстав суд правомірно відмовив у позові до державного реєстратора Житомирської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Богуша Олександра Васильовича. Похідний характер рішення про державну реєстрації від юридичного факту, на підставі якого виникло речове право, має наслідком і неправомірність такого рішення у випадку неправомірності цього юридичного факту. Водночас, рішення про державну реєстрацію прав вичерпує свою дію з моменту внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Тому, як вірно вказав суд першої інстанції, належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а скасування запису в Державному реєстрі прав, внесеному на підставі зазначеного рішення. Отже, ефективним способом захисту прав позивача є скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, здійсненого на підставі рішення державного реєстратора Житомирської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Богуша Олександра Васильовича, індексний номер 38917834 від 22.12.2017. Судова колегія, враховуючи приписи ст. 5 ГПК України, погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме даний спосіб відновить та захистить право позивача та забезпечить оптимальну можливість його виконання. Доводи скаржника, що свідоцтво про право власності на туристичну базу «Лісовий берег», видане 10.01.2001 виконавчим комітетом Житомирської міської ради Житомирської області, не є правовстановлюючим документом і лише посвідчує факт проведення реєстрації, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 23.11.2017 саме свідоцтво про право власності на туристичну базу «Лісовий берег», видане 10.01.2001 виконавчим комітетом Житомирської міської ради Житомирської області, стало підставою виникнення права власності позивача на майно. Дане свідоцтво є чинним, у судовому та іншому порядку не було скасоване та не визнане недійсним. Як зазначалось судом вище, дійсність та законність свідоцтва була предметом судового розгляду у справі № 17/5007/98/11. Відповідно до Постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 21.11.2017, залишеної в силі постановою Верховного Суду від 10.05.2018 по справі № 17/5007/98/11 у задоволенні позову заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України про визнання недійсним та скасування свідоцтва від 10.01.2001 про право власності на будівлі туристичної бази «Лісовий берег», яке видане обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях «Житомиртурист» українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур» відмовлено. Посилання скаржника на постанову слідчого від 18.02.2019 про закриття кримінального провадження № 12018060000000132, як на обставину, що є встановленою та є преюдиційним фактом, колегія суддів відхиляє, оскільки, до уваги можуть братися лише факти, встановлені вироком суду. Вказане підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 14.08.2018 у справі № 922/3775/17, постанові від 14.08.2018 у справі № 910/20958/17. Верховним Судом у вказаних постановах зазначено, що преюдиціальне значення надається лише вироку суду у кримінальному провадженні. Тому обставини, вказані в інших процесуальних документах органів досудового розслідування, не мають преюдиціального значення при розгляді господарських спорів.

9. Висновки апеляційного суду На підставі вищевикладеного, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що викладені відповідачем доводи в обґрунтування апеляційної скарги є безпідставними, такими що не відповідають дійсним обставинам справи, не доведені жодними доказами, а тому не підлягають задоволенню. Рішення суду першої інстанції від 09.09.2019 прийнято у відповідності до норм закону без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування. Керуючись ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Житомирської обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 у справі №910/3291/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 у справі №910/3291/18 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на Житомирську обласну державну адміністрацію.

4. Матеріали справи №910/3291/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст складено 10.04.2020 Головуючий суддя О.В. Тищенко Судді С.Я. Дикунська Є.Ю. Шаптала

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»