Постанова Одеський апеляційний суд № 520/18528/19

Номер провадження: 22-ц/813/4351/20 Номер справи місцевого суду: 520/18528/19 Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О. Доповідач Гірняк Л. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09.04.2020 року м. Одеса Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: Головуючого- Гірняк Л.А. Суддів - Сегеди С.М., Комлевої О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 21.10.2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Банк «Траст» (уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Кухарев ОСОБА_2 Валентинович) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,- ВСТАНОВИЛА: ПРОЦЕДУРА: В серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який у подальшому уточнив свої позовні вимоги та просив суд стягнути з уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк «Траст» Кухарева Валентина Валентиновича на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки не отриману вигоду в розмірі 22% річних від суми заблокованих коштів на поточних рахунках у ПАТ «Банк «Траст», а саме 20142,21 гривень; 3% пені за кожен день не виконання рішення суду у сумі 178946,88 гривень; моральну шкоду сумою 3000 гривень за неправомірні дії відповідача, що виразились у неповерненні належних коштів та порушення відповідачем положення Закону України «Про захист прав споживачів». Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21.10.2019 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 09 квітня 2020 року. АРГУМЕНТИ (ДОВОДИ)СТОРІН Заявник в апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є незаконним та таким, що підлягає скасуванню повністю з ухваленням нового рішення у зв`язку із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та невідповідністю висновків у рішенні суду, обставинам справи. Зокрема посилається на ті ж обставини що і в позовній заяві та на те, що з вини фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ Банк «Траст» йому не виплачені належні йому кошти, згідно умов договору. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ Судом встановлено, що ОСОБА_1 і ПАТ БАНК «ТРАСТ» 10.06.2016 року уклали договір банківського вкладу «ЛІДЕР» без поповнення № НОМЕР_1 в національній валюті, відповідно до якого ОСОБА_1 розмістив в ПАТ БАНК «ТРАСТ» вклад в сумі 77000 грн. на строк до 15.06.2017 року з виплатою 22 процентів річних по закінченню строку дії вкладу 19.10.2016 року між ОСОБА_1 і ПАТ БАНК «ТРАСТ» був укладений договір №6125-Л-980/15 про приєднання до Договору про надання комплексу банківських послуг фізичним особам, відповідно до якого ОСОБА_1 розмістив в ПАТ БАНК «ТРАСТ» вклад на суму 143679,65 грн. на строк до 24.10.2017 року з виплатою 22% річних по закінченню строку дії вкладу. На підставі рішення Правління Національного банку України №468-рш/БТ від 06.12.2016 року «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «ТРАСТ» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення №2699 від 06.12.2016 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «БАНК «ТРАСТ» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». На підставі рішення Правління Національного банку України від 29.12.2016 № 559-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «ТРАСТ» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 3085 від 30.12.2016 року «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «ТРАСТ» та делегування повноважень ліквідатора банку» 04.05.2017 року ОСОБА_1 через банк-агент ПАТ Акціонерний банк «ПІВДЕННИЙ» отримав гарантовану Фондом суму відшкодування в розмірі 85488,78 грн. за договором №6125-Л-980/14 та в розмірі 114511,22 грн. за договором №6125-Л-980/15, а в загальному розмірі 200000,00 грн. 17.05.2017 року ОСОБА_1 направив відповідачу заяву про повернення коштів, сума яких перевищує гарантовану суму відшкодування за рахунками у ПАТ БАНК «ТРАСТ». Разом з тим Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ БАНК «ТРАСТ» направила позивачу лист №1374 від 31.05.2017 року, яким повідомила, що в зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не звернувся у відведений строк (з 05.01.2017 року по 06.02.2017 року) з відповідною заявою про кредиторську вимогу до Банку, повернення коштів, які перевищують гарантовану суму відшкодування (200 000 грн.) не вбачається можливим. Окрім того, ОСОБА_1 на його звернення від 26.08.2017 року був направлений лист №2040 від 15.09.2017 року тотожного змісту. Постановою Одеського апеляційного суду від 06 березня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, та зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб по ліквідації Публічного акціонерного товариства «БАНК «ТРАСТ» ОСОБА_3 Володимира Валентиновича включити вимогу ОСОБА_1 на грошові кошти на підставі Договору банківського вкладу: № 625-Л-980/15 від 19.10.2016 року, що становлять суму 35505,40 грн. до Реєстру акцептованих вимог кредиторів та задовольнити в порядку черговості, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», (справа № 520/11176/18). ОСОБА_1 зазначає, що кошти, на момент подання позовної заяви, ще не повернуті. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Відмовляючи в задоволених позовних вимогах про відшкодування матеріальної шкоди районний суд виходив з відсутності вини відповідача в завданні матеріальної шкоди позивачу. Відмовляючи у вимогах щодо стягнення моральної шкоди районний суд виходив з того, що ні чинним законодавством, ні договором, укладеним сторонами, не передбачено право позивача на відшкодування моральної шкоди. Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду І інстанції. Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст.2 Закону України «Про захист прав споживачів» законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів. Згідно із ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до положення ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Апеляційний суд погоджується із висновком районного суду, що позивач ОСОБА_1 не надав суду належних і допустимих доказів в обґрунтування заявлених ним позовних вимог, а саме: в чому саме полягає спричинена йому моральна шкода, якими саме діями чи бездіяльністю відповідачів вона спричинена і чим підтверджується протиправність цих дій або бездіяльності відповідачів, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням винної особи, в чому полягає вина відповідачів в спричиненні йому даного виду шкоди, чим підтверджується факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або інших втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чим він обґрунтовує заявлений розмір моральної шкоди та з чого він при цьому виходив. Верховний Суд України в пункті 5 постанови Пленуму №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року з наступними змінами і доповненнями, роз`яснив про те, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У відповідності до ч.2 ст.509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Відповідно до ч.1 ст.1058 ЦК України за Договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. У відповідності до ч.2 ст.1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. У ч.3 тієї ж статті зазначено, що відповідно до договору банківського вкладу, вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент. У ст.77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» зазначено, що банк може бути ліквідований у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи. Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Національний Банк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора. У ст.4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зазначено, що Фонд здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Частиною першою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами становить 200 000 гривень. Відповідно до пункту 6 розділу III Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 №14 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.09.2012 за №1548/21860 передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Відповідно до Статті 22 ЦК України, Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, посеред іншого, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо). За приписами ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» - основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює, зокрема, процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку. Приписами ст. 49 Закону визначено, Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду. Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними. З дня початку процедури ліквідації банку Фонд приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку. До ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку. До ліквідаційної маси банку не включається майно у випадках, прямо передбачених законом, а також ліцензія, гудвіл. Інвентаризація майна банку та формування ліквідаційної маси мають бути завершені у строк до шести місяців з дня прийняття рішення про ліквідацію банку та відкликання банківської ліцензії. Результати інвентаризації та формування ліквідаційної маси відображаються в акті, який підлягає затвердженню виконавчою дирекцією Фонду, відповідно до ст. 50 Закону. Після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає продаж майна неплатоспроможного Банку в порядку, визначеному ст. 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів згідно черговості, передбаченої в статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна (активів) банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі якщо обсяг коштів, одержаних від продажу майна (активів), недостатній для повного задоволення всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належать кожному кредитору однієї черги. Вимоги до банку, незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними. (частина 1, 4 статті 52 Закону). Згідно ст. 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Відповідно до ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади. Учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Оскільки розпочалась процедура ліквідації Банку, тому до правовідносин, які склалися між сторонами, застосовуються не норми ЦК України, а спеціальні норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачає процедуру задоволення вимог кредиторів за рахунок майна банку. У ч. 4 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна (активів) банку після повного задоволення вимог попередньої черги. Відповідно до ч. 3 ст. 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Разом з тим лише після складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, затвердження реальної ліквідаційної маси банку, продажу майна банку та задоволення вимог кредиторів в процесі ліквідації банку в порядку черговості, визначеної ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», можна встановити розмір вимог кредиторів, що не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданих кредиторам збитків. Крім того, ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено спеціального суб`єкта, який має право звернення з вимогами до власників істотної участі, таким суб`єктом є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, при цьому таке звернення можливе лише після встановлення того, що майна банку виявилося недостатньо для здійснення погашення вимог кредиторів, а така обставина може бути встановлена лише після закінчення ліквідаційної процедури. Передбачене ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» покладення відповідальності на власників істотної участі банку у випадку визнання його неплатоспроможним не є автоматичним. Така відповідальність має бути застосована до власників істотної участі лише за наявності їх вини у настанні неплатоспроможності банку. Проте відповідальність особи у вигляді обов`язку відшкодувати шкоду наступає лише за наявності в сукупності певних умов, які разом утворюють склад цивільного правопорушення, а саме: наявність шкоди, протиправної поведінки, причинного зв`язку між поведінкою і шкодою, вини. Такий елемент, як наявність шкоди, полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом. Протиправна поведінка заподіювача шкоди полягає у порушенні правової норми, що виявляється у здійсненні заборонених правовою нормою дій або в утриманні в здійсненні наказів правової норми діяти певним чином. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки. Право на відшкодування моральної шкоди відповідно до п.5 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають, якщо шкода завдана внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону. Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом. Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених Цивільним кодексом та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до частини четвертої статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язань у договірних правовідносинах у випадку встановлення такої відповідальності законом або договором. Районний суд дійшов правильного висновку про те, що ні чинним законодавством ні договором, укладеним ОСОБА_1 та ПАТ " Банк "Траст" не передбачено право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з його ліквідацією. Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може грунтуватися на припущеннях Доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача із висновком суду першої інстанції, з їх оцінкою. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Виходячи з того, що з 09.08.2012 року припинено всі повноваження органів банку та органів контролю, а Фонд приступив до формування ліквідаційної маси банку, а тому висновок районного суду щодо безпідставності заявлених вимог про стягнення упущеної вигоди, пені на моральної шкоди є правильними, так як не ґрунтуються на законі. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення суду ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, п.4 ч. 1 ст. 376, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, судова колегія ,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Київського районного суду м. Одеси від 21.10.2019 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Л.А. Гірняк Судді: С.М.Сегеда О.С.Комлева