Постанова 4803 № 171/443/13-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4217/20 Справа № 171/443/13-ц Суддя у 1-й інстанції - Диба Л. М. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 квітня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М., суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. секретар судового засідання - Чубіна А.В. сторони справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою відповідачки ОСОБА_2 на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2013 року, ухваленого суддею Диба Л.М. в смт.Апостолове Дніпропетровської області, відомості про складання повного тексту рішення відсутні, В С Т А Н О В И В: У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. В обґрунтування позову зазначив, що з 18 вересня 1999 року сторони перебувають у шлюбі. Від шлюбних відносин мають двох неповнолітніх дітей. Посилаючись на те, що сімейні відносини припинились більше трьох місяців потому, проживаючи разом стали чужими один одному, через різні погляди на життя. Просив розірвати шлюб, строку для примирення не надавати. Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований 18.09.1999 року виконавчим комітетом Мар`янської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області, актовий запис № 15, від якого є двоє неповнолітніх дітей. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позову. В мотивування доводів апеляційної скарги зазначає, що дійсно у 2013 році між сторонами відбулась сварка під час якої, вона надала позивачу заяву, що не заперечує проти розірвання шлюбу. Проте, що шлюб між сторонами розірвано у 2013 році позивач не знала. Дізналась випадково, лише коли позивач запропонував у січні 2020 року одружитися та дізналась про існування оскаржуваного судового рішення. У 2018 році сторонами було придбано будинок, в договорі купівлі-продажу ОСОБА_1 надав згоду, як чоловік на укладання договору. При ухваленні рішення, суд не переконався в справжності намірів сторін розірвати шлюб та не перевірив які стосунки у подружжя на час розгляду справи. Ровів розгляд без участі сторін. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_2 , яка наполягала на задоволенні апеляційної скарги, відповідача, який не заперечував проти її задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено, що 18.09.1999 року сторони уклали шлюб, який зареєстровано виконавчим комітетом Мар"янської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області, актовий запис №

15. Від спільного шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для розірвання шлюбу між сторонами, оскільки з 2012 року вони спільного господарства не ведуть, між ними не склалися сімейні відносини з різних причин, у позивача відсутнє волевиявлення щодо примирення з відповідачкою, відповідачка надала письмову заяву про погодження на розірвання шлюбу. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 58 Закону України «Про міжнародне приватне право», шлюб між громадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем, шлюб між громадянином України та особою без громадянства, що укладений за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умови додержання щодо громадянина України вимог Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу. Згідно ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності-правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином. Відповідно до ст. 63 Закону України «Про міжнародне приватне право», припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу. З обставин справи вбачається, що позивачем заявлено позов про розірвання шлюбу у зв`язку з тим, що спільне життя подружжя і збереження сім`ї є неможливим. З наявній в матеріалах справи заяві адресованій Апостолівському районному суду, відповідач ОСОБА_2 визнала заявлені позовні вимоги про розірвання шлюбу. Просила шлюб розірвати. Справу розглянути у її відсутність. (а.с.15). В апеляційній скарзі відповідач підтвердила факт написання власноруч заяви. Згідно із ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Відповідно до ч. 1 ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Положеннями ч.ч. 3, 4 ст. 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом. Відповідно до вимог ч. ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Встановивши, що спільне життя подружжя і збереження сім`ї є неможливим, ані позивач , якай подав заяву, ані відповідач не бажали перебувати у шлюбі між собою, суд правильно застосував положення ст.ст. 24, 55, 56 СК України, та прийшов правильного висновку про розірвання шлюбу, з чим погоджується колегія суддів. Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповідача щодо суд першої інстанції при ухваленні рішення, не переконався в справжності намірів сторін розірвати шлюб, колегія суддів вважає неприйнятними. Саме в день призначений для розгляду справи 18 березня 2013 року сторони, як позивач так і відповідач надали суду письмові заяви в яких позивач наполягав на задоволенні позову про розірвання шлюбу, а відповідач не заперечувала. Чим виразили свою волю та дійсні наміри в день ухвалення судового рішення (а.с.15,16,17). Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, щодо при придбанні за договором купівлі-продажу від 08 травня 2018 року житлового будинку, позивач ОСОБА_1 надав згоду, як чоловік відповідача ОСОБА_2 нерухомості не спростовують висновків суду про наявність підстав для розірвання шлюбу за рішенням суду 18 березня 2013 року. Крім того, саме відповідач в апеляційній скарзі зауважила, що між сторонами у 2013 році існували сварки, під час якої вона написала заяву про згоду на розірвання шлюбу. Доводи апеляційної скарги відповідача в частині не участі сторін в судовому засіданні для дачі особистих пояснень та з`ясування їх позиції щодо розірвання шлюбу, колегія суддів вважає необґрунтованими.За змістом ст.ст. 11, 27 ЦПК України в редакції 2004 року, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, особа, яка бере участь у розгляді справи, розпоряджається своїми правами на власний розсуд, в тому числі й правом безпосередньої участь у справі. Заява відповідача ОСОБА_2 від 18 березня 2013 року адресована Апостолівському районному суду про визнання позову про розірвання шлюбу, що свідчить про обізнаність відповідача про існування порушеної щодо неї справи в суді та її підстав. Оскільки право сторін на особисту участь у розгляді справи, подання доказів та надання особистих пояснень не було порушено, розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності сторін, не призвів до неправильного встановлення обставин справи та її вирішення, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для скасування правильного по суті рішення суду за наведених обставин. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2013 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 10 квітня 2020 року. Головуючий: Судді: