Постанова КЦС ВС № 159/4848/15-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 квітня 2020 року м. Київ справа № 159/4848/15 провадження № 61-10031 св 18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ДЕПТ Фінанс», відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26 вересня 2017 року у складі судді Восковської О. А. та постанову апеляційного суду Волинської області від 20 грудня 2017 року у складі колегії суддів Русинчука М. М., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., ВСТАНОВИВ : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2015 року ПАТ «Брокбізнесбанк» звернулося в суд із позовом про ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 94 943,95 доларів США та 11 674,9 грн, що еквівалентно 2 077 433,56 грн, яка складається із: - 27 883,08 доларів США (еквівалентно 606 670,71 грн) заборгованості по тілу кредиту; - 19 070,8 доларів США (еквівалентно 414 936,08 грн) заборгованості по процентах; - 17 730,18 доларів США (еквівалентно 385 767,32 грн) пені за прострочення сплати тіла кредиту; - 15 464,02 доларів США (еквівалентно 336 460,97 грн) пені за прострочення сплати процентів; - 9876,47 доларів США (еквівалентно 214 888,93 грн) штрафів за порушення умов кредитного договору; - 1600 доларів США (еквівалентно 34 812,26 грн) штрафу за порушення договору іпотеки; - 11 674,9 грн штрафу за порушення договору іпотеки; - 1772,98 доларів США (еквівалентно 38 575,9 грн) 3 % річних щодо заборгованості за тілом кредиту; - 1546,42 доларів США (еквівалентно 33 646,49 грн) 3 % річних щодо заборгованості по процентах. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 05 березня 2008 року АТ «Брокбізнесбанк», правонаступником якого є ПАТ «Брокбізнесбанк», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 122/08, за яким відповідач отримала кредит на споживчі потреби у розмірі 32 000 доларів США під 13,5 % річних з кінцевим терміном повернення до 02 березня 2018 року. У забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором того ж дня банк та позичальник уклали іпотечний договір, а з чоловіком позичальника ОСОБА_2 укладено договір поруки , за яким поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором за належне виконання позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором усім своїм майном в тому ж обсязі, що і боржник. Відповідальність боржника і поручителя перед кредитором є солідарною. У зв`язку з тим, що станом на 18 серпня 2015 року утворилась загальна заборгованість за кредитом у розмірі 2 077 433,56 грн, банк, скориставшись правом на дострокове повернення всієї суми кредиту, просить стягнути визначену суму з відповідачів солідарно у судовому порядку. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26 вересня 2017 рокупозов ПАТ «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» заборгованість за кредитним договором від 05 березня 2008 року № 122/08 в сумі 1 812 399,05 грн, яка станом на 18 серпня 2015 року складається з: - 606 670,71 грн заборгованості за тілом кредиту; - 414 936,08 грн заборгованості за процентами; - 385 767,32 грн пені за прострочення повернення тіла кредиту; - 336 460,97 грн пені за прострочення повернення процентів по кредиту; - 34 800 грн штрафу (за пунктами 4.2, 4.5 договору іпотеки); - 27 915,75 грн 3 % річних за несвоєчасне повернення тіла кредиту; - 5911,22 грн 3 % річних за несвоєчасне повернення процентів. У задоволенні позовних вимог про стягнення частини штрафу, частини 3 % річних за несвоєчасне повернення тіла кредиту, процентів відмовлено. У задоволенні позову ПАТ «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Суд першої інстанції виходив із того, що позичальник з серпня 2009 року допускала прострочення платежу по кредиту, з лютого 2009 року прострочувала сплату процентів, а з серпня 2014 року взагалі припинила повернення кредиту, тому у банка виникло право на дострокове стягнення кредитної заборгованості та нарахування неустойки відповідно до умов договору. Представник відповідача у судовому засіданні усно заявив про застосування строків позовної давності до усіх вимог банку за позовом. Згідно пункту 8.6 кредитного договору від 05 березня 2008 року сторонами змінено строк позовної давності щодо вимог за кредитним договором включаючи неустойку та збільшено її до 10 років. У той же час сторони не домовились щодо збільшення строків позовної давності щодо вимог за статтею 625 ЦК, а тому суд вважав необхідним застосувати до цієї вимоги наслідки пропуску строку позовної давності та стягнути на користь банку лише нарахування за останні три роки перед зверненням до суду. Кредитний та іпотечний договір передбачають різні санкції для позичальника та для іпотекодавця за порушення вимоги щодо страхування предмета застави. У даній справі особа позичальника та іпотекодавця збігаються, нею є ОСОБА_1 . За таких умов стягнення з однієї особи різних штрафів за порушення одного і того ж обов`язку - застрахувати предмет іпотеки, буде свідчити про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, тому з відповідача підлягає стягненню лише 1600 доларів США за порушення пункту 4.2 іпотечного договору. Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 12 грудня 2016 року, яке набрало законної сили 07 лютого 2017 року, договір поруки від 05 березня 2008 року № 122/08, укладений між банком та ОСОБА_2 , визнано припиненим, тому вимоги банку до поручителя не підлягають задоволенню. Короткий зміст судового рішення апеляційного суду Постановою апеляційного суду Волинської області від 20 грудня 2017 року апеляційні скарги ПАТ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Ковельського міськрайонного суду від 26 вересня 2017 року залишено без змін. Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції У лютому 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанцій. Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі. 06 червня 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду клопотання про зупинення виконання рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26 вересня 2017 року, залишеного без змін постановою апеляційного суду Волинської області від 20 грудня 2017 року, до завершення розгляду касаційної скарги. Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2018 року клопотання ОСОБА_1 задоволено, зупинено виконання рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26 вересня 2017 року, залишеного без змін постановою апеляційного суду Волинської області від 20 грудня 2017 року. У жовтні 2019 року ТОВ «Фінансова компанія «ДЕПТ «Фінанс» подало до Верховного Суду клопотання про заміну позивача правонаступником. Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2020 року клопотання ТОВ «Фінансова компанія «ДЕПТ Фінанс» задоволено, залучено правонаступника ПАТ «Брокбізнесбанк» - ТОВ «Фінансова компанія «ДЕПТ Фінанс» до участі в справі. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, направити справу на новий розгляд у суд першої інстанції. Зазначає, що позивач надав суду заплутаний розрахунок, у зв`язку з чим відповідач просила призначити судово-економічну експертизу. Стверджує, що їй не надходив лист з експертної установи з платіжними реквізитами, а в подальшому суди необґрунтовано відмовляли їй у задоволенні повторного клопотання про проведення такої експертизи через неоплату вартості призначеної раніше експертизи. Вважає, що з дати відкликання банківської ліцензії та початку процедури ліквідації (11 червня 2014 року) у банку припинилося право нараховувати проценти, пеню та штрафи. Зазначає, що банк включив при визначенні розміру заборгованості за кредитним договором комісію за видачу та супровід кредиту, тоді як відповідно до постанови Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2017цс16 умови споживчого кредиту, якими передбачені такі платежі, є нікчемними і не потребують визнання недійсними. Стверджує, що стягнений з неї штраф на підставі пунктів 4.2.6, 7.2 кредитного договору не є неустойкою, оскільки відповідно до статті 549 ЦК України неустойка стягується за порушення грошового зобов`язання, а зобов`язання укласти за свій рахунок договір страхування предмета іпотеки є супутним зобов`язанням, законодавство не містить фінансової відповідальності за невиконання таких зобов`язань за договором споживчого кредиту. Додатково зазначає, що вимога зійснити страхування предмета іпотеки у рекомендованій позивачем страховій компанії є нікчемною, оскільки суперечить частині другій статті 6 Закону України «Про добровільне страхування». Вважає, що 3 % річних повинні нараховуватися на суму основного боргу без урахування вже нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами, якщо в обов`язкових для сторін правилах чи договорі немає прямої вказівки щодо іншого порядку нарахування процентів, посилається на лист Верховного Суду України від 01 липня 2014 року «Аналіз практики застосування статті 625 ЦК України в цивільному судочинстві». Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині позовних вимог банку до поручителя, незадоволених вимог банку до позичальника у касаційному порядку не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються. Заперечення/відзив на касаційну скаргу У червні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на дану касаційну скаргу від адвоката Кравченка О. П., який діє в інтересах ПАТ «Брокбізнесбанк», у якому представник позивача просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, скасувати частково рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині незадоволених позовних вимог банку та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог банку. Зазначає, що судом досліджувалися документи первинного бухгалтерського обліку, а судово-економічна експертиза не була проведена з вини відповідачів, які не здійснили оплату її проведення. Стверджує, що припинення нарахування відсотків та неустойки з дня призначення уповноваженої особи ФГВФО стосується заборгованості банку перед третіми особами, а не третіх осіб перед банком. Вказує, що з прохальної частини позову та резолютивної частини рішення суду першої інстанції вбачається, що до складу стягнутої суми не входить нарахування комісій за супровід кредиту. Верховний Суд не переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині незадоволених вимог банку, оскільки викладені у відзиві на касаційну скаргу такі вимоги не дають підстав вважати, що рішення оскаржується у цій частині. Касаційну скаргу на судові рішення позивач не подавав. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що 05 березня 2008 року АТ «Брокбізнесбанк», правонаступником якого є ПАТ «Брокбізнесбанк», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 122/08, згідно умов якого позичальник отримала кредит на споживчі потреби в сумі 32 000 доларів США під 13,5 % річних з кінцевим терміном повернення до 02 березня 2018 року. Пунктом 2.1 кредитного договору передбачено, що повернення кредиту повинно здійснюватись у готівковій або безготівковій формі на відкритий банком позичальнику позичковий рахунок згідно з графіком, наведеним у додатку № 1, який є невід`ємною частиною цього договору. Проценти нараховуються в межах терміну користування кредитом, що визначений пунктом 1.1 цього договору на суму фактичного залишку заборгованості за кредитом, із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та році (пункт 2.3.1 договору), нарахування процентів здійснюється у валюті кредиту щомісячно за поточний календарний місяць (пункт 2.3.2 договору), проценти за поточний календарний місяць сплачуються щомісяця не пізніше 10 числа наступного після звітного місяця (пункт 2.3.4 договору). У пункті 2.7 кредитного договору сторони визначили, що в першу чергу погашається прострочена заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом, в другу чергу погашається строкова заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом, в третю чергу погашаються прострочена заборгованість за кредитом, в четверту погашається строкова заборгованість за кредитом, в п`яту чергу погашається заборгованість по сплаті комісій, в шосту чергу погашаються нараховані штрафні санкції, в сьому чергу погашаються інші витрати банку. Крім того визначено, що банк може змінити порядок погашення заборгованості на власний розсуд. Банк вправі вимагати дострокового повернення кредиту у випадку прострочення сплати чергового платежу по кредиту або процентів строком понад два місяці (пункт 3.1.3 договору). Відповідно до пункту 7.1 кредитного договору за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та/або строків погашення процентів за користування кредитом банк має право нараховувати позичальнику неустойку за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки, що визначається відповідно до пункту 1.1 цього договору, від суми простроченої заборгованості. Неустойка нараховується із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та році. Пунктом 7.2 договору передбачено право банку нараховувати позичальнику неустойку у розмірі 5 % від суми фактичного залишку заборгованості за кредитом у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником пункту 4.2.6 договору за кожен факт порушення. Пунктом 4.2.6 договору на позичальника покладено обов`язок щороку страхувати предмет іпотеки. У пункті 8.6 договору сторони погодили збільшення строку позовної давності щодо вимог за кредитним договором, включаючи неустойку, до 10 років. 05 березня 2008 року банк та ОСОБА_2 уклали договір поруки № 122/08, згідно умов якого поручитель зобов`язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів, комісії, штрафів, пені, у розмірі та у випадках, передбачених договором про надання кредиту. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 05 березня 2008 року між банком та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір іпотеки. 01 вересня 2008 року банк та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до кредитного договору, за умовами якої сторони погодили підвищення ставки до 15 % річних. Відповідач як позичальник за згаданим кредитним договором з серпня 2009 року допускала прострочення платежу по кредиту, з лютого 2009 року прострочувала сплату процентів, а з серпня 2014 року взагалі припинила повернення кредиту, у зв`язку з чим у банку виникло право на дострокове стягнення кредитної заборгованості та нарахування неустойки відповідно до умов договору. Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 12 грудня 2016 року, яке набрало законної сили 07 лютого 2017 року, визнано припиненим зобов`язання за договором поруки від 05 березня 2008 року № 122/08, укладений між банком та ОСОБА_2 , у зв`язку зі збільшенням обсягу зобов`язань поручителя без його згоди. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором у неї станом на 18 серпня 2015 року виникла заборгованість, яка складається із 27 883,08 доларів США заборгованості по тілу кредиту, що на дату розрахунку еквівалентно 606 670,71 грн; 19 070,8 доларів США заборгованості по процентах, що на дату розрахунку еквівалентно 414 936,08 грн; 17 730,18 доларів США пені за прострочення повернення тіла кредиту, розрахованої на підставі пункту 7.1 кредитного договору, що на дату розрахунку еквівалентно 385 767,32 грн; 15 464,02 доларів США пені за прострочення повернення відсотків по кредиту, розрахованої на підставі пункту 7.2 кредитного договору, що на дату розрахунку еквівалентно 336 460,97 грн.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», від 15 січня 2020 року № 460-ІХ, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим законом. Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на 07 лютого 2020 року, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині відповідають вимогам статті 263 ЦПК України, відповідно до яких вони мають ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законними і обґрунтованими. Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Суди встановили, що відповідач як позичальник за кредитним договором № 122/08 з серпня 2009 року допускала прострочення платежу по тілу кредиту, з лютого 2009 року прострочувала сплату процентів, а з серпня 2014 року взагалі припинила повернення кредиту, тому дійшли обґрунтованого висновку, що у банку виникло право на дострокове стягнення кредитної заборгованості та нарахування неустойки відповідно до умов договору. 03 липня 2015 року банк надіслав позичальнику та поручителю вимогу про дострокове погашення заборгованості по кредитному договору протягом 30 календарних днів з дня отримання вимоги, а 31 серпня 2015 року звернувся в суд з позовом про стягнення заборгованості станом на 18 серпня 2015 року. Доводи касаційної скарги про те, що банк надав суду лише заплутаний розрахунок заборгованості є необґрунтованими, оскільки суди обох інстанцій перевірили розрахунок заборгованості на підставі виписок по особовому рахунку позичальника, копій заяв на видачу готівки, квитанцій про здійснення платіжних операцій, які долучені до матеріалів справи. Суди першої та апеляційної інстанцій на підставі вищенаведених доказів встановили обставини на підтвердження заборгованості у позичальника по тілу кредиту, процентах та пені у розмірах, заявлених банком, у зв`язку з чим дійшли мотивованого висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості у цій частині. Доводи касаційної скарги щодо непризначення експертизи не є підставою для скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що судово-економічна експертиза у справі не була проведена з вини відповідачів, на яких увалою суду були покладені витрати на проведення експертизи та які не здійснили таку оплату. Подальші відмови у задоволенні клопотань відповідача про призначення судово-економічної експертизи були вмотивовані. Доводи позичальника щодо врахування комісії при розрахунку заборгованості банком є необґрунтованими та не підтверджуються встановленими обставинами. У позові банку відсутня вимога про стягнення заборгованості по комісії, не встановлені обставини щодо включення комісії і до розміру заборгованості по тілу кредиту. Аргументи касаційної скарги щодо припинення у банку права нараховувати проценти та неустойку з дати відкликання банківської ліцензії та початку процедури ліквідації не грунтуються на нормах матеріального права. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 27 листопада 2018 року у справі № 913/67/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 903/6/18, від 07 листопада 2018 року у справі № 910/23454/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 910/23455/17 неодноразово робив висновок, що частина друга статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлює, що у випадку відкликання банківської ліцензії банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій, однак наведене не вказує на припинення існуючих та чинних зобов`язань контрагентів перед банком, зокрема, обов`язку зі сплати процентів за користування кредитними коштами. Аналогічний висновок робив і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 640/14570/15, де зазначив, що початок ліквідаційної процедури у ПАТ «Банк Форум» та відкликання банківської ліцензії не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином, відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України. Щодо доводів касаційної скарги про нарахування 3 % річних, то апеляційний суд обґрунтовано послався на постанову Верховного Суду України від 19 жовтня у справі № 6-2129цс16, відповідно до якої 3 % річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов`язання, складовою якого, зокрема, є також нараховані проценти за користування кредитними коштами, строки сплати яких передбачено договором. Доводи відповідача про відсутність підстав для стягнення штрафу за не страхування предмета іпотеки колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не було доведено виконання зобов`язання щодо страхування предмету іпотеки на весь період дії договору іпотеки. Верховний Суд у справах з подібними правовідносинами неодноразово висловлював позицію про наявність підстав для стягнення неустойки, передбаченої кредитним чи іпотечним договорами за нестрахування предмета іпотеки, зокрема у постановах 12 серпня 2019 року у справі № 548/910/15-ц, від 03 жовтня 2019 року у справі № 431/4617/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 639/574/18. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім. Ураховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень в оскаржуваній частині - без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26 вересня 2017 року та постанову апеляційного суду Волинської області від 20 грудня 2017 року у частині задоволених позовних вимог публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ДЕПТ Фінанс», до ОСОБА_1 залишити без змін. Поновити виконання рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26 вересня 2017 року, залишеного без змін постановою апеляційного суду Волинської області від 20 грудня 2017 року. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. І. Крат