Ухвала КАС ВС № 500/1530/19

УХВАЛА 10 квітня 2020 року Київ справа №500/1530/19 адміністративне провадження №К/9901/6801/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Ханової Р.Ф., суддів - Гончарової І.А., Олендера І.Я., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року у справі №500/1530/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про скасування податкового повідомлення-рішення,- в с т а н о в и в : Зазначена касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху з мотивів її невідповідності вимогам статті 330 Кодексу адміністративного судочинства, та встановлений строк для усунення недоліків протягом 10 днів з дня отримання ухвали про залишення касаційної скарги без руху. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення скаржник отримав зазначену ухвалу 18 березня 2020 року. 23 березня 2020 року на адресу Верховного Суду надійшла заява позивача у справі про усунення недоліків касаційної скарги. В наданій Верховному Суду заяві позивач доводить, що суди першої та апеляційної інстанції постановляючи рішення залишили поза увагою вимоги статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та вимоги частин 5, 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка в свою чергу зазначає, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно - правовий акт, що містить відповідну норму права. Вважає, що судами попередніх інстанцій не враховано судову практику викладену в постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року в справі № 813/3803/16, від 31 січня 2018 року в справі № 822/2624/16, в яких була висловлена позиція щодо застосування норм підпункту 266.2.2. пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України, внаслідок чого рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті саме в супереч правової позиції, що викладена в цих постановах Верховного Суду. Крім того, позивач доводить, що при постановленні рішення судом першої та апеляційної інстанції судами не було застосовано вимоги пункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, вимоги частини 5 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пункту 1 частини першої статті 5, статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», частини 5 статті 12 Закону України «Про принципи регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 р. № 1160-1V, що зумовило прийняття рішень у справі, які не відповідають вимогам Закону. Позивач вважає, що подана ним касаційна скарга насамперед стосується саме питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, на підтвердження цього вказує на різне трактування правовідносини та застосування вимог статті 266 Податкового кодексу України. За його позицією висновки Верховного Суду в постановах від 15 травня 2018 року у справі № 806/2461/17 та від 16 травня 2018 року у справі № 806/2676/17 суперечить висновкам Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 813/3803/16, та від 31 січня 2018 року у справі № 822/2624/16. Крім того скаржник зазначає, що справа в межах якої заявлена касаційна скарга має для нього виняткове значення в силу тих обставин, що вказаний податок не нараховувався йому податковим органом впродовж попередніх років так, як податкові органи погоджувались з тим, що нежиле приміщення, тваринницьке приміщення в АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_1 як фізичній особі, є приміщенням сільськогосподарського виробництва віднесеного до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та використовувалось ним для вирощування та продажу свиней і в силу вимог абзацу «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не підпадає під оподаткування. Оцінюючи наявність або відсутність підстав для відкриття касаційного провадження Верховний Суд враховує таке. Предметом судового розгляду у справі №500/1530/19 є податкове повідомлення - рішення від 22 травня .2019 року №0125968-5408-1915 про сплату позивачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 116263,71 грн. визначеного на підставі підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, за якою фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками житлової та/або нежитлової нерухомості, є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відтак, справа є незначної складності. Впродовж усіх судових засідань позивач посилається на звільнення його від сплати цього податку на підставі абзацу «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України згідно якого не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначенні для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Суди попередніх інстанцій прийняли позицію податкового органу а не платника податку, висновуючись із встановлених ними обставин, результатів дослідження доказів дійшли висновку про наявність об`єкту оподаткування. Суд визнає, що проблемою цього спору є правозастосування абзацу «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Посилання скаржника на правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 813/3803/16, від 31 січня 2018 року у справі № 822/2624/16 є неприйнятними, оскільки у цих постановах виловлена позиція стосовно застосування абзацу «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України згідно якого не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Саме цієї норми стосуються доводи скаржника фундаментального значення поданої ним скарги, яке основане на різному трактуванні правовідносин та застосування вимог статті 266 Податкового кодексу України. Доводи заявника касаційної скарги про те, що висновки Верховного Суду в постановах від 15 травня 2018 року у справі № 806/2461/17 та від 16 травня 2018 року у справі №806/2676/17 суперечить висновкам Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 813/3803/16, та від 31 січня 2018 року у справі № 822/2624/16, є неприйнятними з огляду на правову позицію сформовану Верховним Судом у складі судової палати з розгляду податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 17 лютого 2020 року по справі №820/3556/17. Суд визнає, що подана позивачем касаційна скарга не стосується питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики в розумінні підпункту «а» пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Не доведеним є також те, що справа має виняткове значення для учасника справи з підстав того, що позивачу податок не нараховувався податковим органом в продовж попередніх років, оскільки винятковість, як раз полягає в наслідках нарахування для позивача податку спірним податковим повідомленням - рішенням за 2018 рік, а не в нарахуванні за попередні роки. Станом на 10 квітня 2020 року скаржник не усунув зазначені в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2020 року недоліки касаційної скарги, тому вона вважається неподаною і підлягає поверненню. Керуючись ч.2 ст. 332, пунктом 1 ч.4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, у х в а л и в: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року у справі №500/1530/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про скасування податкового повідомлення-рішення - повернути скаржнику. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Роз`яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Р.Ф. Ханова Судді І.А. Гончарова І.Я.Олендер