Ухвала КАС ВС № 540/2451/18

УХВАЛА 09 квітня 2020 року Київ справа №540/2451/18 адміністративне провадження №К/9901/26531/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Желтобрюх І.Л., суддів - Білоуса О.В., Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 17 січня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2019 року у справі №540/2451/18 за позовом Приватного підприємства "Південь Актив Профіт" до Мелітопольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області, третя особа - Херсонська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : 17 вересня 2019 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Запорізькій області до Верховного Суду подано касаційну скаргу на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 17 січня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2019 року у справі №540/2451/18. Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху. Визнано неповажними причини пропуску відповідачем строку на касаційне оскарження. Скаржнику запропоновано усунути недоліки касаційної скарги шляхом подання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження, у якій зазначити інші підстави для поновлення строку з наданням відповідних доказів. Встановлено строк для усунення недоліків протягом десяти днів з моменту отримання цієї ухвали. Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон №460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення повторного поштового відправлення, копію ухвали Верховного Суду від 25 вересня 2019 року скаржник отримав 10 березня 2020 року. Відповідно до даних з автоматизованої системи Діловодство спеціалізованого суду, вказане рекомендоване повідомлення повернулось, та зареєстроване, до касаційного суду 16 березня 2020 року. На виконання вимог ухвали Верховного Суду про залишення касаційної скарги без руху скаржником подано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження. В обґрунтування заяви про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження заявник вказує, зокрема, на ті підстави, яким вже надавалась оцінка в ухвалі про залишення касаційної скарги без руху, та які були визнані неповажними. Зокрема на те, що ним раніше подавалася касаційна скарга в межах встановленого законом строку. Однак, у зв`язку з відсутністю коштів та безспірним списанням коштів за виконавчими листами, відповідач не мав можливості сплатити судовий збір, а тому ухвалою Верховного суду первинна касаційна скарга була повернута скаржнику з підстав невиконання вимог, зазначених в ухвалі. Коли відпали обставини, які унеможливлювали сплату судового збору, скаржник вдруге без зволікань звернувся з касаційною скаргою, оплативши збір у встановленому законом розмірі. На думку касатора, відсутність фінансування, дотримання певної процедури виділення коштів на сплату судового збору, а також повторна подача касаційної скарги, у зв`язку з поверненням первинної є безумовними підставами для поновлення строку на касаційне оскарження, а майнове становище не повинне бути перешкодою у доступі до правосуддя. Розглянувши вказане клопотання, суд вважає за необхідне відмовити в його задоволенні з огляду на таке. Статтею 129 Конституції України визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Із зазначеною правовою нормою Основного Закону України кореспондуються пункт сьомий частини третьої статті 2 КАС України, який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, а також стаття 13 цього Кодексу, якою закріплено право учасників справи на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Механізм реалізації права на касаційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовано Главою 2 Розділу ІІІ КАС України, статтею 329 якого встановлено строк для подання касаційної скарги. Статтею 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п`ятої цієї статті). Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку касаційного оскарження, а також належного оформлення касаційної скарги. Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання апеляційної скарги. Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. У пункті 41 справи "Пономарьов проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що "Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків". Таким чином, у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору чи тимчасова відсутність таких коштів тощо. Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись раніше згаданого принципу "належного урядування" та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж. Ураховуючи наведене та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов`язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору не можуть бути підставою для реалізації суб`єктом владних повноважень права на касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку. В контексті наведеного, зважаючи на приписи вказаних правових норм законодавства, невиконання відповідачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. Посилання скаржника на окремі фрагменти рішень Європейського суду, у даному випадку, суд вважає необґрунтованими, так як правові позиції цих рішень покликані захищати інтереси особи та забезпечити їй належний захист від протиправних дій чи бездіяльності з боку держави та державних органів, уповноважених на виконання її функцій. Суд переконаний, що державний орган та держава в цілому не вправі використовувати юридичні механізми захисту прав, визначені Конвенцією та правовими позиціями Європейського суду з прав людини для задоволення власних інтересів, оскільки це прямо суперечить меті та завданню самої Конвенції та може призвести до зловживання домінуючим становищем, як суб`єкта владних повноважень, у адміністративних правовідносинах. Стосовно доводів скаржника, про те, що сплата судових витрат не повинна бути перешкодою в доступі до правосуддя, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки право на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін. Інших поважних причин неможливості звернення до суду касаційної інстанції у строк, встановлений статтею 329 КАС України, скаржником не наведено. За таких обставин, суд дійшов висновку про неповажність причин пропуску відповідачем строку на касаційне оскарження та відсутність підстав для його поновлення. Пунктом 4 частини першої статті 333 цього ж Кодексу обумовлено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані судом неповажними. Керуючись пунктом 4 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, у х в а л и в : Визнати неповажними причини пропуску Головним управлінням Державної фіскальної служби у Запорізькій області строку на касаційне оскарження рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 17 січня 2019 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2019 року у справі №540/2451/18. Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 17 січня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2019 року у справі №540/2451/18. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх Судді О. В. Білоус Н.Є. Блажівська