Постанова КАС ВС № 805/2353/16-а

ПОСТАНОВА Іменем України 10 квітня 2020 року Київ справа №805/2353/16-а адміністративне провадження №К/9901/41694/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22.11.2016 (суддя - Кошкош О.О.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017 (колегія суддів: Арабей Т.Г., Геращенко І.В., Міронова Г.М.) у справі № 805/2353/16-а за позовом Приватного підприємства «ВКФ УНІПРОМ» до Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Приватне підприємство «ВКФ УНІПРОМ» (далі - Підприємство) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - ОДПІ), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 8.07.2016 №0000161201. В обґрунтування позовних вимог зазначив те, що контролюючий орган, приймаючи податкове повідомлення-рішення, неправомірно збільшив суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 637500,00 грн., оскільки господарські операції позивача з ТОВ «БК ФОРС» (правонаступник - ТОВ «БК СТОКВІЛ») здійснювались у межах господарської діяльності, підтверджені необхідними первинними документами. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22.11.2016, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017 скасовано податкове повідомлення-рішення ОДПІ від 8.07.2016 №0000161201. Рішення судів обґрунтовано тим, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки, щодо нереальності господарської операції з Підприємством ТОВ «БК ФОРС» є необґрунтованими, відповідно є протиправними збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в тому числі нарахування штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням щодо даної операції. Мотивуючи рішення, суди зауважили, що позивач надав належні документи первинного та бухгалтерського обліку, якими спростовані висновки відповідача. При цьому суди зауважили, що відповідач, в більшості, виходив з податкової інформації в розрізі господарських правовідносин ТОВ «БК ФОРС» (ТОВ «БК СТОКВІЛ») з іншими суб`єктами господарювання. Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в яких просить їх скасувати, у задоволені позову відмовити. Вказується, що суди попередніх інстанцій в порушення принципу офіційного з`ясування матеріалів справи не надали правового значення виявлених фактів під час проведення перевірки здійснення ним удаваних господарських операції із названим вище контрагентом. У письмових запереченнях на касаційну скаргу відповідача, які надійшли ще до Вищого адміністративного суду України, позивач просить її залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.06.2016 за результатами документальної виїзної позапланової перевірки ПП «ВКФ УНІПРОМ» з питання дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість за травень 2015 року та податку на прибуток підприємств за 2015 рік по взаємовідносинам з ТОВ «БК Форс» (ТОВ «БК СТОКВІЛ») відповідачем складено акт від 22.06.2016 №222/05-19-14-02/35705471. З висновків вбачається, що підприємством, серед іншого, порушено вимоги п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого встановлено заниження задекларованого показника суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від`ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду та сплачується до державного бюджету в розмірі 425000 грн. за травень 2015 року. 8.07.2016 на підставі вказаного акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0000161201, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 637500,00 грн., у т.ч. за податковим зобов`язанням - 425000 грн., за штрафними санкціями - 212500 грн. Судами попередніх інстанцій встановлено, що такий висновок контролюючим органом був зумовлений, у тому числі, виявленим фактом відсутності настання реальних наслідків за правочином, укладеним позивачем, що обґрунтовано податковою інформацією отриманою відносно його контрагентів, а також відсутністю сертифікатів якості на товар та неможливості фактичного здійснення операцій по ланцюгу постачання до позивача. Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду, який їх скасував, з чим погоджується Верховний Суд, з огляду на наступне. Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. В силу положень пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. За вимогами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Проведення господарських операцій суб`єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку. Зважаючи на вимоги вищенаведених норм попередні судові інстанції, вирішуючи спір по суті, дійшли правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. Як встановлено судами, що відповідає матеріалам справи між Товариством (покупець) і ТОВ «БК ФОРС» (ТОВ «БК СТОКВІЛ») (постачальник) було укладено договір купівлі-продажу №138 предметом якого є передача у власність обладнання, а саме редуктор ходу Bonfiglioli 2N263301404 нa Fiat-Hitachi FX270, електронний тахеометр Leica Builder 503 (3"), гідромолот АТLAS Сорсо НВ3000. Наявність відповідного договору не заперечуються відповідачем, який долучений до матеріалів справи, зміст якого досліджений в судовому порядку судами попередніх інстанцій. Судами також установлено, що не заперечується відповідачем, наявністю всіх належно оформлених супроводжуючих документів згідно вказаних договорів, якими, серед інших, були: податкові накладні та видаткові накладні; рахунки фактури, що підтверджують оплату приданого позивачем товару у названого контрагенту. З урахуванням того, що матеріали справи містять докази реальності здійснення відповідної угоди між позивачем та ТОВ «БК ФОРС» (ТОВ «БК СТОКВІЛ»), а доказів не використання позивачем придбаних товарів у своїй господарській діяльності відповідачем надано не було, тому визначені контролюючим органом порушення, які викладені в акті перевірки є неприйнятними. При цьому відповідні докази використання вказаної продукції у власній господарській діяльності Товариства, було встановлено судами, що відображено у судових рішеннях. Судами попередніх інстанцій правильно взято до уваги, що податковий орган в обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення не навів обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача щодо господарських правовідносин позивача з ТОВ «БК ФОРС» ґрунтуються на податковій інформації в розрізі господарських правовідносин цього конрагента з іншими суб`єктами господарювання, а не на аналізі суті та наслідків господарської операції, яка мала місце у ревізійному періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірної операції за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи. Також Верховний Суд вважає правильними зазначення судом апеляційної інстанції, що постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.11.2016 встановлено реальність проведення господарської діяльності позивача з цим контрагентом у справі № 805/2352/16-а (касаційний перегляд не відбувся), предметом розгляду в якій була правомірність прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення від 8.07.2016 № 0000171201, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток, та яке прийнято на підставі того ж акту перевірки, за той самий період та по взаємовідносинам з тим же контрагентом, що у даній справі. Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції погоджується з позицією суду першої та апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову. Суд касаційної інстанції визнає, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22.11.2016 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017 - без змін.

2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... В.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник , Судді Верховного Суду