Постанова 4807 № 335/5428/19

Дата документу 08.04.2020 Справа № 335/5428/19 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 335/5428/19Головуючий у 1-й інстанції Крамаренко І.А. Повний текст рішення складено 02.12.2019 року Пр. № 22-ц/807/720/20Суддя-доповідач Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Кочеткової І.В., Подліянової Г.С., за участі секретаря Семенчук О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду Запорізької області від 20 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко Вікторія Миколаївна про встановлення факту проживання однією сім`єю ВСТАНОВИВ: У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 2-4), в якому просила встановити факт спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з листопада 2011 року по час його смерті. В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що ОСОБА_1 знала ОСОБА_2 дуже давно, десь з 1980-х років. З його матір`ю ОСОБА_3 дружила її бабуся ОСОБА_4 , оскільки вони обидві були кримськими татарками та в них були спільні знайомі. Після смерті бабусі ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 часто приходила в гості до її батька - ОСОБА_6 , який мешкав за адресою: АДРЕСА_1 , де вони зустрічалися та спілкувались із своїми спільними знайомими. Інколи разом із ОСОБА_3 приходив її син ОСОБА_2 , де позивач з ним і познайомилася ближче. З жовтня 2011 року, після її розлучення із колишнім чоловіком, вона стала зустрічатися із ОСОБА_2 , оскільки вони один одному симпатизували, а з листопада 2011 року він запропонував жити разом, на що вона погодилася та переїхала до нього в квартиру. Вони стали проживати разом в належній йому та його матері квартирі АДРЕСА_2 , вели спільне господарство, у них був спільний бюджет, з якого вони купували продукти харчування, сплачували комунальні послуги, робили дрібний ремонт, а також вони разом вживали їжу, прибиралися в квартирі, відпочивали та святкували. В квітні 2013 року ОСОБА_3 захворіла та ІНФОРМАЦІЯ_3 померла. Батько ОСОБА_1 допоміг грошима на її поховання, надавши в борг грошові кошти у розмірі 5000,00 грн., які вона потім разом із ОСОБА_2 віддавали її батькові протягом наступного року. Коли у батька ОСОБА_1 у ІНФОРМАЦІЯ_3 стався інсульт, ОСОБА_2 допомагав їй доглядати за ним, так як на той час її мати ОСОБА_7 вже була хвора, та їй було важко доглядати обох своїх батьків, оскільки вони були розлучені та проживали окремо. Вона готувала їжу, а ОСОБА_8 годував батька, розмовляв з ним та прибирався в його квартирі, а коли її батько ІНФОРМАЦІЯ_4 помер, то вони вдвох займалися його похованням. ОСОБА_2 дуже добре ставився до неї та її сина, але офіційно одружуватися вони не вважали за потрібне, оскільки вже були людьми у віці та не придавали цьому будь-якого значення. Наприкінці квітня 2017 року, десь через два тижні після дня народження позивачки у її матері погіршився стан здоров`я, та вона вимушена була майже постійно знаходитися біля неї і на цьому ґрунті вони з ОСОБА_2 посварилися, тому, коли він перестав відповідати на дзвінки, вона подумала що він просто образився на неї, оскільки вона не приділяю йому тієї уваги, на яку він розраховував. Але, коли 06 травня 2017 року вона приїхала до нього, то дізналась, що ОСОБА_2 помер, після чого за власний кошт організувала його поховання. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Крамаренко І. А. (а.с. 29). Ухвалою суду першої інстанції (а.с. 31) відкрито провадження цій у справі, розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження. Рішенням Орджонікідзевського районного суду Запорізької області від 20 листопада 2019 року (а.с. 156-157) у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій справі відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 164-168) просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позов у цій справі задовольнити у повному обсязі. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (а.с. 171). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито (а.с. 184), справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 186). В автоматизованому порядку у цій справі суддею Кочетковою І.В. замінено суддю Маловічко С.В. у зв`язку із хворобою останньої (а.с. 195-196). Відповідач Запорізька міська рада подала апеляційному суду відзив на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі (а.с. 199-216). Інші учасники цієї справи не скористались своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом. У судове засідання 08 квітня 2020 року належним чином повідомлені апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи (а.с. 190-194) всі учасники цієї справи не з`явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили. Запорізька міська рада подала апеляційному суду клопотання про відкладення цієї справи (а.с. 197-198). Інші учасники цієї справи клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали. За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом. Крім того, в силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у дане судове засідання всіх учасників цієї справи і на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України ухвалив у задоволенні клопотання Запорізької міської ради відмовити, розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю всіх учасників цієї справи. В силу вимог ст. 247 ч. 2 ЦПК України у разі неявки в судове засіданні всіх учасників справи…, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється. Учасниками цієї справи відводів суддям апеляційного суду у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 у цій справі не підлягає задоволенню з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивача у цій справі, керувався ст. ст. 10, 12, 13, 76, 81, 83, 89, 247, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України та виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог позивача у цій справі. Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає. Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Запорізьким міським відділом РАЦС ГТУЮ у Запорізькій області 08.05.2017, актовий запис №3150 (а.с. 25, 41) Після смерті ОСОБА_2 залишилось майно у вигляді квартири АДРЕСА_2 , яка належала померлому на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 , виданого виконавчим комітетом Шевченківської районної ради народних депутатів 08.06.1993 (1/2 частина) та на підставі свідоцтва про право на спадщину від 04.02.2014, виданого державним нотаріусом П`ятої Запорізької державної нотаріальної контори (1/2 частина), зареєстровано в реєстрі за № 2-35 (а.с. 12-13,16-17). Відповідно до спадкової справи №28/2017 ОСОБА_1 07.10.2017 звернулась до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко В.М. із заявою про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (копія а.с. 40), надавши заочне рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16.10.2017, відповідно до якого встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 50). В подальшому, 28.12.2017 року вказане заочне рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16.10.2017 було скасовано та позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі її особистої заяви, про що постановлено ухвалу суду від 02.01.2018 (а.с. 68). Разом з тим, встановлено, що на теперішній час в провадженні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя перебуває на розгляді цивільна справа за позовом Запорізької місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до ОСОБА_10 , ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання спадщини відумерлою (ухвала суду від 04.03.2019 про відкриття провадження). Предметом вказаного спору є квартира АДРЕСА_2 , яка раніше належала на праві власності ОСОБА_2 (а.с. 56-67) Крім того, в провадженні Шевченківського ВП ДВП ГУНП в Запорізькій області перебуває кримінальне провадження №42012081020000080 від 07.06.2018 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.190 КК України. Відповідно до положень ст. 3 ч. 2 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Згідно із ст. 3 ч. 4 СК України, сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Поняття «сім`я» та «член сім`ї» також були розтлумачені змістом рішення Конституційного Суду України №5-рп/99від 03.06.1999 року. Відповідно до абзацу 1 п.1 резолютивної частини рішення, під членом сім`ї… треба розуміти особу, що перебуває з суб`єктом права… у правовідносинах, природа яких визначається: кровними (родинними) зв`язками або шлюбними відносинами; постійним проживанням…; веденням з ним спільного господарства. П. 6 зазначеного рішення Конституційного Суду України встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п. Також поняття «член сім`ї» наявне в змісті ст.64 ЖК України. Згідно абзацу 2 ст.64 ЖК України, до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки; членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Відповідно до ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини. За правилами, встановленими ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Ч.ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. За змістом ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Аналіз доказів, наданих позивачем, у контексті приведених вище норм, свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог. Так, з огляду на доводи позовної заяви, процесуальним завданням позивачки було доведення належними, допустимими та достовірними доказами того факту, що вона з листопада 2011 року до дня смерті ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) мешкала з ним в одній квартирі, вела спільне господарство, мала спільний бюджет. В судовому засіданні судом першої інстанції було допитано свідків (зі сторони позивача): ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які були сусідами ОСОБА_2 та пояснили, що декілька разів бачили ОСОБА_2 разом з ОСОБА_1 (десь у 2011-2013 роках) у дворі будинку, у магазині. Щодо проживання разом вказаних осіб, зокрема, у квартирі по АДРЕСА_3 , їм нічого не відомо, таких фактів їм не відомо. Також, у судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_13 (зі сторони відповідача), яка була сусідкою ОСОБА_2 і проживає за цією адресою з 2002 року, її квартира знаходиться поруч з квартирою, де проживав ОСОБА_2 та зазначила, що жодного разу, в період з 2011 по 2017 роки ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 не бачила. Їй відомо, лише те, що він проживав разом із мамою, а після її смерті проживав один, інші особи у його квартирі ніколи не проживали. Оцінюючи покази свідків, суд першої інстанції правильно дійшов до переконання, що вони не повідомили суду достатніх даних, на підставі яких можна стверджувати про наявність факту сумісного проживання позивачки з ОСОБА_2 , ведення сумісного господарства тощо. Між тим, доказами, які надані позивачкою на підтвердження факту сумісного проживання з ОСОБА_2 , є: копія свідоцтва про смерть матері ОСОБА_2 , яка померла у ІНФОРМАЦІЯ_3; копії сертифікатів акцій ОСОБА_3 (мати померлого ОСОБА_2 ); копії правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_2 (свідоцтво про право власності на житло від 08.06.1993, свідоцтво про право на спадщину від 04.02.2014, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрації права власності від 04.02.2014), копії квитанцій, відповідно до яких ОСОБА_2 сплачував відповідні платежі у 2014 році, копії рахунків на сплату житлово-комунальних послуг за 2014, 2016, 2017 роки на ім`я ОСОБА_2 . Суд першої інстанції зазначав, що наявність вказаних документів у позивачки, на її думку, свідчать про факт сумісного проживання з ОСОБА_2 . Разом з тим, суд першої інстанції правильно встановив, що вказані письмові докази жодним чином не підтверджують ані проживання позивачки разом з ОСОБА_2 в одній квартирі, ані ведення ними спільного господарства, ані наявність у них спільного бюджету. Інших доказів протягом усього часу розгляду справи позивачкою, її представником суду першої інстанції надано не було. Суд першої інстанції також правильно звернув увагу на те, що ОСОБА_1 проживала та зареєстрована за іншою адресою ( АДРЕСА_4 ) в період часу з 2011 по 2017, в той час, коли ОСОБА_2 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_5 , яка належала йому на праві власності, за яку він особисто сплачував комунальні послуги, отримував житлові субсидії та у склад його родини до 30.11.2013 входила його мати ОСОБА_3 (а.с. 103-128). Таким чином, враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив, що доводи позивачки з приводу того, що вона та ОСОБА_2 періодично сумісно проживали то за її місцем реєстрації, то за його місцем реєстрації, у зв`язку із сімейними обставинами (хвороби близьких родичів, за яким був потрібен догляд тощо), спростовуються вищевикладеними доказами. Крім того, суд першої інстанції правильно прийняв до уваги той факт, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а знайдений у своїй квартирі лише через кілька днів, про що свідчить копія лікарського свідоцтва про смерть №1655 від 07.05.2017, відповідно до якого зазначено, що причину смерті не встановлено через гнилісні зміни. Суд першої інстанції правильно вважав, що вказаний факт ставить під сумнів доводи позивачки щодо її сумісного проживання з ОСОБА_2 по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження факту спільного проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 , ведення ними спільного господарства, наявності єдиного бюджету. При вищевикладених обставинах, з`ясувавши обставини справи та надавши належну оцінку зібраним у справі доказам, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність відмови в задоволенні позову позивача у цій справі. Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 є такими, що дублюють доводи позовної заяви позивача, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд. Ці доводи не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, ґрунтуються на припущеннях, що суперечить вимогам ст. 81 ч. 6 ЦПК України, є безпідставними та лише відображають позицію позивача у цій справі, викладену в її позові, яку вона вважає такою, що є єдино вірною та єдино можливою. На виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України суд першої інстанції сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин цієї справи: заслуховував пояснення учасників цієї справи, допитував свідків сторін, досліджував інші письмові докази, наявні у матеріалах цієї справи тощо. Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування позивача ОСОБА_1 , передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Ухвала Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у справі ЄУН №336/665/19 про залишення заяви без розгляду в силу вимог ст. 258 ЦПК України є лише судовим рішенням, але не рішенням суду (ст. 82 ч. 5 ЦПК України). Тому, обставини, зазначені у цій ухвалі суду першої інстанції, не є такими, що не потребують доказування. Дійсно, у фізичної особи може бути декілька місць проживання, проте зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання фізичної особи є саме те, де ця особа проживає постійно, а не тимчасово чи епізодично. Будь-який нотаріальний договір може бути визнаний судом за рішенням суду недійсним в разі наявності для цього певних правових підстав. Крім того, сам по собі будь-який нотаріальний договір купівлі-продажу квартири, який мав місце вже після правовідносин, які позивач просила суд встановити у своєму позові у цій справі, не має значення для правильного вирішення цієї справи судом. ОСОБА_1 та її представник не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування позову позивача у цій справі. Апеляційний суд не приймає до уваги у цій справі та не розглядає доводи ОСОБА_1 в її вищезазначеній апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції у цій справі про те, що цим рішенням вирішено будь-які права ОСОБА_10 , який не приймав участі у цій справі, та який не надавав ОСОБА_1 у цій справі таких повноважень. Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні. Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні, і зокрема стороною позивача апеляційному суду не надані. Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті. При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України. Встановлено, що рішенням, що є предметом апеляційного перегляду у цій справі, суд першої інстанції не вирішував питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, а тому останнє також в апеляційному порядку не переглядалось. Однак, воно може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за власною ініціативою або за заявою учасників цієї справи в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України. За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни. Крім того, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови позивачу у задоволенні її вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, остання не має права на компенсацію за рахунок відповідача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом. Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду Запорізької області від 20 листопада 2019 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови. Повний текст постанови апеляційним судом складений 10.04.2020 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Кочеткова І.В.Подліянова Г.С.