Постанова 4855 № 359/9994/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 359/9994/19 Головуючий у І інстанції - Муранова-Лесів І.В. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., при секретарі: Черніченко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора роти 6 батальйону 1 Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Стрілець Ганни Григорівни про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,- В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом до Інспектора роти 6 батальйону 1 Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Стрілець Ганни Григорівни, в якому просив: - скасувати постанову лейтенанта поліції 6-ї роти 1-го батальйону УПП в м.Києві Стрілець Ганни Григорівни від 30.07.2019 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП (а.с. 1-2). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваною постановою його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративний штраф в сумі 850 гривень, а саме за те, що він 30.07.2019 року об 11 годині 35 хвилин, рухаючись на автомобілі RENAULT KANGOO державний номерний знак НОМЕР_1 в м. Києві по вул. Харківське шосе 215, нібито проїхав перехрестя на заборонний "жовтий" сигнал світлофора, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 122 КУпАП. Позивач вважає накладене на нього стягнення незаконним, оскільки воно суперечить фактичним обставинам справи. Оскільки він не вчиняв зазначене адміністративне правопорушення, та на його вимогу такі докази йому надані не були. Також Позивач зазначив про відсутність протоколу, що не дало йому можливість надати свої пояснення та залучити свідків. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2020 року адміністративний позов задоволено. Скасовано постанову в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАВ № 1378118 від 30 липня 2019 року, винесену інспектором роти 6 батальйону 1 Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Стрілець Ганною Григорівною, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 425 гривень, та закрито справу про адміністративне правопорушення. Витрати на професійну правничу допомогу не відшкодовано. Не погоджуючись з постановленим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції по даній справі в частині розподілу судових витрат. Стягнути з державного бюджету на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 4000,00 грн. В апеляційній скарзі Позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання у справі в частині розподілу судових витрат. Зокрема, Позивач вказує на те, що відмовляючи у вирішенні питання розподілу судових витрат суд першої інстанції послався на вимоги ст. 79 КАС України, яка вимагає від нього або його представника подавати свої докази разом з позовною заявою. Доказами, поданими несвоєчасно, тобто після подання позовної заяви, суд першої інстанції визнав подані представником Позивача під час судового засідання документи, що підтверджують понесені ним витрати на правову допомогу: договір про надання правової допомоги, а також довідку про авансову оплату правової допомоги та розрахунок суми витрат на правову допомогу, які є додатком до договору про надання правової допомоги. При цьому, він вважає висновок суду першої інстанції про несвоєчасність надання доказів помилковим, оскільки ч. 3 ст. 143 КАС України передбачено в певних випадках подання документів про витрати на правову допомогу до закінчення судових дебатів. Таким чином, висновок суду першої інстанції про несвоєчасність подання ним доказів по справі не відповідає фактичним обставинам даної справи, що доводить безпідставність відмови суду першої інстанції в розподілі судових витрат. Відповідачем не подано відзив на апеляційну скаргу. За приписами частини 5 статті 286 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи. Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. ст. 124-130 КАС України, в судове засідання не з`явилися. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін. Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 30 липня 2019 року в м. Києві, вул. Харківське шосе, 215, інспектором роти 6 батальйону 1 Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Стрілець Ганною Григорівною винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАБ № 1378118 (а.с. 6). Вказаною постановою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 гривень. За змістом постанови інспектор взводу роти 6 батальйону 1 Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Стрілець Г.Г. зазначила, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом RENAULT KANGOO державний номерний знак НОМЕР_1 30.07.2019 РОКУ об 11:35:11 в м. Києві Шосе Харківське 215, проїхав перехрестя на заборонний "жовтий" сигнал світлофора, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП (а.с. 6). Суд першої інстанції задовольняючи адміністративний позов, скасовуючи спірну постанову та закриваючи справу про адміністративне правопорушення судових витрат з Відповідача не стягнув виходячи з того, що надані представником Позивача докази на підтвердження витрат на правничу допомогу не можуть бути прийняті судом відповідно до положень статті 79 КАС України, а тому зазначені витрати відшкодуванню не підлягають. Перевіривши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, якими Позивач обґрунтовує свої вимоги, оцінивши доводи апеляційної скарги щодо вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З огляду на задоволення позовних вимог, та згідно з вимогами статті 139 КАС України, судові витрати підлягають стягненню на користь позивача з відповідача, який є суб`єктом владних повноважень. Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. За змістом частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з пунктами 6, 7 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України). При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Колегія суддів зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02 липня 2019 року в справі № 810/795/18. Правовими положеннями ч. 5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених обставин справи, колегія суддів погоджується з правовим висновком суду першої інстанції, що витрати на правничу допомогу відшкодуванню не підлягають. Так, Позивачем в якості доказів витрат на правничу допомогу додано: договір про надання правової допомоги від 07 грудня 2019 року (а.с. 16), розрахунок суми витрат на правничу допомогу (а.с. 25), довідку про сплату авансового внеску згідно з договором про надання правової допомоги від 04 грудня 2019 року в сумі 4000 гривень, датовані 10 грудня 2019 року (а.с. 26). З розрахунку суми витрат на правничу допомогу вбачається, що за надання правової допомоги у даній адміністративній справі за проведення консультації щодо порядку оскарження постанови про адміністративне правопорушення (0,5 години) вартість виконаної роботи становить 500 грн., написання позовної заяви (3 години) - 3000 грн., участь у судовому засіданні (0,5 години) - 500 грн., всього на загальну суму 4000 грн. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy), № 34884/97). У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). З урахуванням вищевказаного, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо не надання підтвердження належними документами суми витрат на правничу допомогу, а також звертає увагу на неспівмірность суми компенсації витрат на правничу допомогу, з вимогою щодо стягнення якої звернувся Позивач, у розмірі - 4000,00 грн, з розміром позовних вимог, а саме - предметом розгляду справи № 359/9994/19 є визнання протиправним та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення на суму 425, 00 грн., що є суттєво меншим за витрати на правничу допомогу. Крім того, ані Позивачем, ані його представником, не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належних доказів того, що вказані послуги були оплачені ОСОБА_1 , зокрема, квитанції про сплату наданих послуг, тощо. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказані вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача витрати на професійну правничу допомогу відшкодуванню не підлягають. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10 лютого 2010 року). Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи ОСОБА_1 викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни в зазначеній частині не вбачає, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 316 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена в касаційному порядку. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко