Постанова КЦС ВС № 752/16311/16-ц

Постанова Іменем України 25 березня 2020 року м. Київ справа № 752/16311/16-ц провадження № 61-10441св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Сімоненко В. М., суддів: Калараша А. А., Мартєва С.Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Штелик С. П., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Київська міська рада, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Київської міської ради на постанову Київського апеляційного суду від 07 травня 2019 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Борисосовї О. В., Пікуль А. А., ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності за набувальною давністю. Зазначений позов мотивувала тим, що вона з 30 березня 1966 року безперервно проживає та користується будинком за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний будинок належав на праві власності ОСОБА_5 , яка, в свою чергу, успадкувала його після смерті її сестри ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, після смерті якої відкрилася спадщина, проте жоден із спадкоємців не звертався до уповноважених органів з відповідною заявою про прийняття спадщини. Тобто, вона, як правнучата племінниця померлої, почала проживати у вказаному будинку ще за життя ОСОБА_5 , продовжила проживати після її смерті і проживає тепер. Не отримувала жодних претензій з боку будь-яких третіх осіб стосовно їх прав, в тому числі права власності на будинок. ОСОБА_1 є страхувальником будинку починаючи з 1980 року. Також вона сплачує комунальні послуги в будинку. У 1998 році, провівши реконструкцію будинку, отримала всі необхідні дозвільні документи для введення будинку в експлуатацію. В тому ж році отримала свідоцтво про право власності на будинок, проте в ньому власником зазначена ОСОБА_5 . На її думку, вказані обставини свідчать про те, що вона володіла будинком відкрито, не приховувала факт знаходження будинку в її володінні та підтверджують безперервність володіння будинком протягом всього строку набувальної давності. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 26 листопада 2018 року у складі судді Шевченко Т. М. відмовлено у задоволенні позову. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 є спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 , при цьому позивачем не було прийнято спадщину в установленому законом порядку, з урахуванням положень норм цивільного кодексу України суд вважає, що в даному випадку наявні підстави для спадкування майна, що, в свою чергу, виключає можливість застосування інституту набувальної давності. Разом з тим, позивач зареєстрована в спірному житловому будинку. За таких обставин, відсутні підстави вважати, що вона добросовісно саме заволоділа чужим майном. Постановою Київського апеляційного суду від 07 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_1 задоволено. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 листопада 2018 року скасовано та ухвалено нове. Визнано за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на домоволодіння в цілому по АДРЕСА_1 , що складається з одного житлового будинку, житловою площею 54,40 кв. м, загальною площею 108,10 кв. м. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання права власності за позивачем на будинок за набувальною давністю, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки ОСОБА_1 володіла будинком відкрито, не приховувала факт знаходження будинку у її володінні безпереривно, на протязі всього строку набувальної давності. Підтвердженням добросовісності володіння скаржником спірним будинком слід вважати і те, що протягом усього часу держава в особі уповноважених органів, а також орган місцевого самоврядування в особі Київської міської ради, не вчиняли жодних дій щодо перешкоджання ОСОБА_1 користування ним. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КСАЦІЙНОЇ СКАРГИ У травні 2019 року Київська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 07 травня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції. НАДХОДЖЕННЯ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ДО СУДУ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ 03 червня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Київської міської ради. У червні 2019 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ Касаційна скарга мотивована тим, що позивач є спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 , при цьому нею не було прийнято спадщину в установленому законом порядку, з урахуванням положень норм ЦК України, тому у даному випадку наявні підстави для спадкування майна, що виключає можливість застосування інституту набувальної давності. Апеляційним судом проігноровано ненадання позивачем належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження добросовісності, відкритості, безперервності і тривалості володіння спірним житловим будинком. Невизнання цивільного права полягає у пасивному запереченні наявності у особи суб`єктивного цивільного права, зокрема на майно, на право користування майном, на спадкування, на частину в загальному майні, яке безпосередньо не спричиняє шкоду суб`єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусу носія суб`єктивного права. Водночас тут відсутнє звернення інших осіб до юрисдикційних органів про відсутність у особи цивільного права. Оспорювання суб`єктивного цивільного права відображає такий стан правовідносин, коли суб`єктивне цивільне право заперечується в юрисдикційному органі. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи У липні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Соболівський А. М. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги не містять обґрунтувань неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, а зводяться виключно до повторного встановлення обставин, які вже були встановлені судами попередніх інстанцій та переоцінки доказів. Апеляційний суд дійшов правильного висновку, що до спадкових правовідносин, які виникли у цій справі слід застосовувати положення ЦК УРСР 1963 року, згідно з якими видача свідоцтва про право на спадщину за законом на день відкриття спадщини для далеких родичів спадкодавців була неможлива. Позивачу не було відомо та не могло бути відомо про особу дійсного власника майна та/або його правонаступника, враховуючи відсутність будь-яких майнових претензій з боку третіх осіб та відсутність інформації про відкриття спадкової справи щодо майна власниці будинку. Судами попередніх інстанцій на підставі аналізу письмових доказів та норм діючого законодавства встановлено те, що позивач володіла будинком відкрито та безперервно протягом всього строку набувальної давності, тому наявні усі підстави для застосування до спірних правовідносин статті 344 ЦК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, після смерті не заводилася. З 30 березня 1966 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою від 17 травня 2013 року № 866, виданою КП «ЖЕО-103» Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації. Також у спірному житловому будинку зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , а також малолітні ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 обґрунтовувала свої вимоги тим, що з 1966 року, тобто до дня смерті ОСОБА_5 , проживає у спірному житловому будинку. Весь тягар утримання житла несе позивач та у 1998 році здійснила реконструкцію вказаного будинку. Вона є правнучатою племінницею ОСОБА_5 , добросовісно, відкрито, безперервно володіла вказаним житловим будинком протягом тривалого часу, який на праві власності належить ОСОБА_5 , а тому на підставі статті 344 ЦК України вважає, що набула право власності. МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ ВЕРХОВНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Згідно із статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України). Статтею 328 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до положень частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Аналіз указаної норми дає підстави для висновку про те, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно. При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Отже, суду при вирішенні спору належить встановити саме факт добросовісності заявника на момент отримання ним майна, а саме, що у позивача, як володільця майна, не могло бути сумнівів у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі № 755/16913/16-ц. Разом з тим, ураховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України про те, що правила статті 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК України набрав чинності з 01 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 01 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 01 січня 2011 року. Коли строк давнісного володіння почався раніше 01 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 01 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції з урахуванням встановлених у справi обставин, на пiдставi дослiджених доказiв, яким надано належну правову оцiнку, з урахуванням положень статті 344 ЦК України, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності на спірний будинок за набувальною давністю. Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову, апеляційний суд не врахував вищенаведених норм матеріального права та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що відкрите володіння ОСОБА_1 будинком та не приховування нею факту знаходження спірного житлового будинку у її безперервному володінні протягом всього строку набувальної давності, є підставою для визнання за ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТОМ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі. Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити. Постанову Київського апеляційного суду від 07 травня 2019 року скасувати, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 листопада 2018 року залишити в силі. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. М. Сімоненко Судді: А. А Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров С. П. Штелик