Постанова Одеський апеляційний суд № 514/365/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08.04.2020 року м. Одеса Єдиний унікальний номер справи № 514/365/19 провадження № 22-ц/813/4868/20 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Колеснікова Г.Я. (суддя-доповідач), суддів - Сєвєрової Є.С., Вадовської Л.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу представника Крилової Олени Леонідівни в інтересах акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на заочне рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 18 листопада 2019 року у складі судді Кравченко П.А., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У лютому 2019 року акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги мотивовані тим, що за кредитним договором №б/н від 24 вересня 2012 року відповідач отримав кредит у розмірі 1 800 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку складає договір про надання банківських послуг. ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, унаслідок чого станом на 17 лютого 2019 року має заборгованість у розмірі 13 542,61грн., з яких: - заборгованість за кредитом - 1 307,48 грн.; - заборгованість за процентами за користування кредитом - 10 414,05 грн.; - заборгованість за пенею та комісією - 700 грн; - штраф (фіксована частина) - 500 грн.; - штраф (процентна складова) - 621,08 грн. Посилаючись на викладене, банк просив суд стягнути з ОСОБА_1 вказану суму заборгованості за кредитним договором від 24 вересня 2012 року (а.с.2-4). Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 18 листопада 2019 року відмовлено банку у задоволенні позову. Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту укладення між сторонами кредитного договору та досягнення згоди щодо істотних умов цього договору (а.с.89-95). Доводи апеляційної скарги В апеляційній скарзі представник Крилова О. Л . в інтересах банку, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати заочне рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 18 листопада 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову банку (а.с.99-106). На обґрунтування скарги зазначила, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по кредиту, чим допустив грубе порушення норм цивільного права. Судом не враховано, що: -між сторонами було укладено кредитний договір, який зафіксовано в заяві позичальника, правилах користування платіжною карткою та тарифах; -позичальник висловив свою згоду на укладення договору особистим підписом; -умови та правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, а відсутність підпису позичальника на них не свідчить, що він не був ознайомлений з ними та не означає відсутність договірних правовідносин; -в матеріалах справи наявні доказів користування кредитними коштами - виписка по рахунку; -розрахунок заборгованості відповідачем не оскаржувався; -за вимогами ст.1048 ЦК України, оскільки банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, між сторонами було укладено кредитний договір, отже є всі підстави для стягнення відсотків по кредиту. Враховуючи дійсні обставини справи та факт користування відповідачем грошовими коштами наданими в кредит, судом не було застосовано відповідну норму права до спірних правовідносин, зокрема щодо загальних положень закону про користування коштами згідно ст.536 ЦК України, якщо суд прийшов до висновку про не встановлення кредитним договором розміру процентів; -посилання на висновок ВП ВС у постанові від 03 липня 2019 року є безпідставним, з огляду на відсутність заперечень відповідача та відповідні докази проти вимог позивача. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Позиція апеляційного суду За правилами ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга АТ КБ «Приватбанк» на заочне рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 18 листопада 2019 року розглянута апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на таке. Виклад фактичних обставин справи Судом установлено, що 24 вересня 2012 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с.6). За змістом анкети-заяви відповідач погодився, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Анкета-заява не містить будь-якої відмітки про те, яку картку ОСОБА_1 виявив бажання оформити на свої ім`я, не зазначено бажаний кредитний ліміт. При цьому, анкета-заява не містить інформацію яка була видана платіжна (кредитна) картка, строк дії цієї картки та який рахунок відкривається на ім`я відповідача. Матеріали справи містять надані банком: -витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» (а.с.7); -витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк» (а.с.8-31); -розрахунок заборгованості за договором №б/н від 24 вересня 2012 року, укладеного між Банком та клієнтом ОСОБА_1 , за яким станом на 17 лютого 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 13 542,61 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 1 307,48 грн.; заборгованість за процентами - 10 414,05 грн.; нарахована комісія - 700 грн., штрафи - 1 121,08 грн. (а.с.5,72); -довідку АТ КБ «Приватбанк» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 , за якою 20 січня 2014 року відбувся старт карткового рахунку та встановлення кредитного ліміту на рівні 1 800 грн., який 22 вересня 2014 року знижений до 1 410 грн. (а.с.52,67); -довідку банка про те, що між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір №б/н, за яким було надано 3 кредитні картки (номери та терміни дії вказуються) (а.с. 53,68); -виписку про рух коштів по рахунку (а.с.54-64). Нормативно-правове обґрунтування У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. З позовом про визнання недійсним кредитного договору б/н від 24 вересня 2012 року ОСОБА_1 до суду не звертався. Крім того, з виписки про рух коштів по рахунку наданої банком, вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами та періодично здійснював його погашення. Доказів на спростування розрахунку банку, ОСОБА_1 не надано. За таких обставин суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відмову у задоволені позову з тих підстав, що позивачем не доведено факту отримання кредиту та наявності заборгованості у відповідача. Такі висновки суду спростовуються матеріалами справи, зокрема анкетою-заявою б/н від 24 вересня 2012 року, яка в установленому законом порядку недійсною не визнана, та випискою про рух коштів по рахунку, на яку суд першої інстанції уваги не звернув. Відповідно до ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч.1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1,2 ст.551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу. Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 24 вересня 2012 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитом, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг з тарифів та витяг з умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з тарифів та витяг з умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (24 вересня 2012 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (28 лютого 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. При цьому, згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна, CONTRACT», «Універсальна GOLD» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 24 вересня 2012 року шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Вказане не в повному обсязі враховано судом першої інстанцій під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права. Вимоги банку щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 10 414,05 грн., заборгованості за пенею та комісією у розмірі 700 грн., а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) - 500,00 грн.; штраф (процентна складова) - 540, 44 грн. не можуть бути задоволені у зв`язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 24 вересня 2012 року, оскільки витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст.ст. 625, 1048 ЦК України позивач у позовній заяві не пред`явив. Посилання позивача в апеляційній скарзі на ст.1048 ЦК України як підставу для стягнення процентів за користування кредитом колегія суддів відхилила, з огляду на ч.6 ст.367 ЦПК України, відповідно до якої в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні кредитного договору з ОСОБА_1 банк дотримав вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 ( провадження №14-131цс19). Посилання апелянта на те, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 не може бути взята до уваги не маючи обґрунтованих заперечень відповідача, колегія суддів відхиляє, оскільки такі доводи позивача зводяться до того, що відсутність заперечення позовних вимог з боку відповідача означає його згоду із цими вимогами в контексті ст. 12 ЦПК України. За змістом ч.ч.1, 3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Водночас з матеріалів справи вбачається, що відповідач не подавав відзиву із запереченнями щодо позовних вимог або із визнанням таких вимог в порядку, передбаченому ст.ст. 178, 180 ЦПК України, а тому відсутні підстави стверджувати, що відповідач, не виклавши заперечень проти позовних вимог, тим самим погодився з позовом. Той факт, що відповідач не подав відзив чи будь-які інші заперечення щодо обставин справи та предмету позову - не свідчить про те, що відповідач визнає ці обставини. Принцип змагальності сторін у цивільному судочинстві не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона, на яку покладено тягар доказування, стверджує, а інша сторона не надала заперечень. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст.2 ЦПК України). Відсутність у матеріалах справи заперечень відповідача проти заявлених до нього вимог не може свідчити про беззаперечне визнання останнім таких вимог. Посилання апелянта на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16, колегія суддів визнала неспроможними та відхилила, оскільки в іншій справі стягнуто заборгованість за процентами, при цьому відповідачем була підписана довідка, в якій встановлені проценти, що свідчить про різні фактичні обставини справи. Безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір №б/н від 23 вересня 2012 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Проте, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником ОСОБА_1 кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги ч.2 ст.530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Згідно з розрахунком заборгованості станом на 17 лютого 2019 року у відповідача утворилася заборгованість за простроченим тілом кредиту на суму 1 307,48 грн., що також підтверджується випискою про рух коштів відповідача (а.с.5,54-64). Поряд з цим відповідачем до районного суду не надано власного розрахунку на спростування доводів і розрахунку банку про наявність заборгованості за тілом кредиту або об`єктивних доказів про погашення заборгованості та її відсутності. Колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника на користь банку суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 1 307,48 грн. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Колегія суддів дійшла до висновку, що вимоги банку про стягнення заборгованості, яка виникла станом на 17 лютого 2019 року у розмірі 1 307,48 грн. (тіло кредиту) є обґрунтованими. Позовні вимоги банку про стягнення заборгованості за відсотками, пенею та комісією, штрафів не ґрунтуються на законі, тому у їх задоволенні слід відмовити за необґрунтованістю. Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим оскаржене рішення підлягає скасуванню, а позов банку - частковому задоволенню. Щодо судових витрат Ураховуючи наведене та вимоги ст.141 ЦПК України, судові витрати сплачені сторонами у цій справі підлягають перерозподілу (а.с.1,114). Оскільки позовні вимоги банку підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого судового збору при зверненні до суду з цим позовом та при подачі апеляційної скарги підлягає стягненню з відповідача на користь банку пропорційно задоволеним вимогам у загальній сумі 480,25 грн., з яких за подачу позову - 192,10 грн. (1921 х 10 % : 100 %), а за подачу апеляційної скарги 288,15 грн. (2881,50 х 10 % : 100 % ), при цьому: - розмір заявлених вимог - 13 542,61 грн. (100 %), - розмір вимог, що підлягають задоволенню - 1 307,48 грн. (10 %), - розмір судового збору, що підлягав сплаті при зверненні до суду з цим позовом - 1 921 грн. - розмір судового збору, що підлягав сплаті при зверненні до апеляційного суду з апеляційною скаргою - 2 881, 50 грн. Керуючись ст.ст.374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника Крилової Олени Леонідівни в інтересах акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Заочне рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 18 листопада 2019 року скасувати. Позов акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (місце знаходження: м.Київ, вул.Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ: 14360570) заборгованість за кредитним договором від 24 вересня 2012 року в розмірі 1 307,48 грн. (одна тисяча триста сім гривень сорок вісім копійок). У задоволені позову в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 10 414,05 грн., пенею і комісією в розмірі 700 грн., штрафу (фіксована частина) - 500 грн. та штрафу (процентна складова) - 621,08 грн. відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (місце знаходження: м.Київ, вул.Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ: 14360570) судовий збір у розмірі 480,25 грн. (чотириста вісімдесят гривень двадцять п`ять копійок). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 08 квітня 2020 року. Головуючий: Судді: