Постанова Луганський апеляційний суд № 419/2304/18

Справа № 419/2304/18 Провадження № 22-ц/810/329/19 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 квітня 2020 року Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Назарової М.В., суддів Лозко Ю.П., Карташова О.Ю., за участю секретаря Сінько А.І., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державна Казначейська служба України, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України на рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 11 березня 2019 року, ухваленого Новоайдарським районним судом у складі: судді Іванової О.М. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної Казначейської служби України про стягнення майнової та моральної шкоди, спричиненої в результаті вчинення терористичних актів під час проведення антитерористичної операції в м. Щастя, в с т а н о в и в: У серпні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивував тим, що він є власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору міни квартир серія ААР № 885539 від 15.02.1999 року. Дана квартира була єдиним об`єктом нерухомої власності, що належала йому і використовувалася ним для постійного проживання. В квартирі знаходилося все його майно. 14 січня 2015р. в 15 годин 35 хвилин в результаті вчинення терористичного акту під час проведення антитерористичної операції в м. Щастя вказана квартира була пошкоджена снарядами. В результаті влучення снарядів в даний будинок та персонально в квартиру позивача були пошкоджені 4 (чотири) вікна, знищена зовнішня стіна, пошкоджені міжкімнатні стіни, міжкімнатні двері, знищені вхідні двері, пошкоджена стеля у всій квартирі, пошкоджена долівка у всій квартирі, зруйнована система опалення, знищений дах всього будинку. Крім того були пошкоджені особисті речі, меблі та побутова техніка, а саме: 4 (чотири) шафи, 2 (два) письмових стола, сервант, 3 (три) книжкові полиці, пилосос, телевізор, бойлер. Внаслідок чого квартира має нежилий стан, потребує капітального ремонту і не може на даний час використовуватися позивачем для подальшого проживання в ній, тому позивач був змушений покинути власний будинок і на даний час проживає у родичів в АДРЕСА_2 . Стосовно факту руйнування вищевказаної квартири позивач звернувся з заявою про кримінальне правопорушення до СБУ. Заяву про кримінальне правопорушення було прийнято і зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань від 09.01.2015 року 08:21:23 за № 12015130500000018, відповідно до матеріалів якого шкода завдану позивачу внаслідок терористичного акту. На час звернення до суду державою Україною позивачу не було надано іншого житла, шкоду за руйнування квартири не відшкодовано. З посиланням в обґрунтування правових підстав позову на вимоги ст. 41 Конституції України, абз. 3, 19 ч. 1 ст. 1, ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», ст. 319, 321, 22, 1177 ЦК України, п. 24 ст. 2 Кодексу Цивільного захисту України, п. 4 ст. 5, ст. 6, ч. 2 ст. 17, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вважає, оскільки період заподіяння шкоди майну позивача відповідає періоду проведення АТО, а місце заподіяння такої шкоди місцю проведення антитерористичної операції, саме державу винною відшкодувати йому завдану майнову шкоду, яка з урахуванням визначеного КЦЗН України механізму розміру відшкодування завданої громадянам терористичним актом шкоди, наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 6.11.2017 за № 291 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України», яким показник опосередкованої вартості спорудження житла (розрахований станом на 1 жовтня 2017 року) в Донецькій області становить за 1 м2 загальної площі квартир, будинку (з урахуванням ПДВ) 11 310 грн, в Луганській області становить за 1 м2 загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ), 10 329 грн, становить 1000000 грн як середню вартість звичайної квартири в м. Щастя. Крім матеріальної шкоди позивачу була заподіяна і моральна шкода, яка полягає у зруйнуванні будинку позивача, позбавлення його житла, вимушеності позивача істотно змінити спосіб життя та переїзду зі свого житла в орендоване, знаходження у стані постійного стресу та нервозності, порушення сну через постійне хвилювання, погіршення зору, отримання хронічної хвороби позивач знаходиться на обліку в лікарні як хворий гіпертонією 2 ступеню, яку позивач оцінює в 1000000 грн. Вказану матеріальну та моральну шкоду позивач просив стягнути з Держави в особі Кабінету Міністрів України на свою користь. У відзиві на позову заяву Державна казначейська служба України просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки позивач в порушення вимог ч. 9 ст. 86 КЦЗ України не надає доказів того, що він звертався до Щастинської міської ради Новоайдарського району Луганської області з пропозицією про добровільну передачу пошкодженої квартири чи можливості забезпечення його новим житлом замість пошкодженого; позивачем не було здійснено заходів щодо організації проведення уповноваженою особою (оцінювачем) оцінки майна та не надано суду жодних документів (інвентаризаційний опис, акти, договори купівлі-продажу, чеки, квитанції на придбання майна тощо), підтверджуючих фактичну наявність рухомого майна в квартирі на момент влучення снаряду, тому доводи позивача щодо втраченого рухомого майна на суму 1000000 грн є припущенням; як відсутні і докази підтвердження моральних страждань позивача та доказів негативних наслідків. Відзив відповідача Кабінету Міністрів України, якого представляло Головне територіальне управління юстиції у Луганській області про невизнання позову в повному обсязі мотивовано пропуском позивачем строку звернення до суду та необґрунтованістю позовних вимог, оскільки Кабінет Міністрів України безпосередньо не здійснює відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, не доведено вину КМУ у заподіянні шкоди позивачу, не встановленого причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою та діями відповідача, а отже відсутні підстави для задоволення позову про відшкодування матеріального збитку з держави України в особі Кабінету Міністрів України; позивач фактично не передав своє зруйноване майно місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування та не вчинив жодних дій, направлених на добровільну передачу зруйнованого майна; відсутній будь-який закон чи нормативний акт, який регулює порядок відшкодування матеріальних збитків внаслідок надзвичайних ситуацій, не встановлено державний орган, на який покладено обов`язок здійснювати таке відшкодування, та механізм визначення розміру відшкодування; позивач не зазначив, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір шкоди, та ніяких доказів щодо нанесення такої шкоди саме Кабінетом Міністрів України до суду не надав. Рішенням Новоайдарського районного суду Луганської області від 11 березня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної Казначейської служби України про стягнення майнової та моральної шкоди, спричиненої в результаті вчинення терористичних актів під час проведення антитерористичної операції в м. Щастя, задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, заподіяну терористичним актом за пошкоджену квартиру, у розмірі 695141,70 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Судові витрати компенсовано за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Рішення суду в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди мотивовано тим, що належна позивачу на праві власності квартира 14 січня 2015 року зазнала пошкоджень під час проведення АТО та у результаті її проведення, що є загальновідомим фактом, унаслідок чого позивачу завдано збитки, за заподіяння яких повинна відповідати держава незалежно від її вини. У зв`язку із чим відповідно до статті 19 Закону України «Про боротьбу із тероризмом» позивач має право на відшкодування шкоди, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, від імені якого діє Головне територіальне управління юстиції у Луганській області, звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що оскаржуване рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права та просить скасувати рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 11 березня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що 14.01.2015 року позивачу стало відомо про потрапляння снарядів та руйнування квартири, а позивач звернувся з позовною заявою до суду 17.08.2018 року, тому відповідно до норм ст. 257, 258, 256 ЦК України скаржник вважає, що до даного спору слід застосувати позовну давність, оскільки позивач не надав до суду доказів наявності поважних причин пропуску позовної давності; Кабінет Міністрів України безпосередньо не здійснює відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, а отже відсутні підстави для задоволення позову про відшкодування збитків з держави України в особі Кабінету Міністрів України; на час розгляду справи судом не встановлено, що шкода нанесена позивачу саме внаслідок кримінального правопорушення, і процесуальні рішення в межах кримінального провадження не прийняті; для застосування до спірних правовідносин вимог ст. 1166 ЦК України не доведено наявність щодо відповідача КМУ всіх елементів складу цивільного правопорушення; відсутність обвинувального вироку виключає можливість застосування до спірних правовідносин сторін вимог ст. 19 Закону України «Про боротьбу із тероризмом», а передбачена ч. 9 ст. 86 КЦЗ України виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, докази чого також позивачем не надані. Від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, в якому зазначає про необґрунтованість скарги, оскільки суд за умови поважності причин пропуску позовної давності може поновити цей строк, до теперішнього часу уряд України не розробив механізму виплати компенсації за зруйноване житло, що створює перешкоди для захисту цих порушених прав; реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань; враховуючи передбачені ст. 4 Закону України «Про боротьбу із тероризмом» повноваження Кабінету Міністрів України та його місце в системі суб`єктів боротьби із тероризмом саме останній в даному випадку є представником держави, а відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою ст. 19 ЗУ № 638-1У від 20.03.2003 року. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2019 року визначено головуючим суддею (суддею-доповідачем) Назарову М.В., склад колегії суддів Єрмакова Ю.В., Стахової Н.В. Апеляційне провадження по справі було відкрито 26 квітня 2019 року, ухвалою суду від 07 травня 2019 року справу призначено до апеляційного розгляду на 28 травня 2019 року о 11.30 год. Ухвалою Луганського апеляційного суду від 28 травня 2019 року зупинено апеляційне провадження у справі № 419/2304/18 за апеляційною скаргою Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, від імені якого діє Головне територіальне управління юстиції у Луганській області, на рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 11 березня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної Казначейської служби України про стягнення майнової та моральної шкоди, спричиненої в результаті вчинення терористичних актів під час проведення антитерористичної операції в м. Щастя, до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 265/6582/16-ц. 16 грудня 2019 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, якою касаційну скаргу, подану від імені Кабінету Міністрів України Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області задоволено частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 квітня 2017 року та додаткове рішення цього ж суду від 14 червня 2017 року у незміненій апеляційним судом частині та рішення Апеляційного суду Донецької області від 16 серпня 2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 грудня 2019 року вилучені судді Єрмаков Ю.В., Стахова Н.В. у зв`язку із перебуванням у відпустці, нові судді у складі Карташов О.Ю., Лозко Ю.П. Ухвалою Луганського апеляційного суду від 27 грудня 2019 року поновлено апеляційне провадження та призначено до розгляду на 21 січня 2020 року о 12.30 год. 21 січня 2020 року справу відкладено на 11 лютого 2020 року о 12-й год для забезпечення належного представництва КМУ. 11 лютого 2020 року судове засідання не було проведено у зв`язку з перебуванням у щорічній оплачуваній відпустці головуючого судді Назарової М.В., справу призначено на 27 лютого 2020 року о 10.30 год. У судовому засіданні 27 лютого 2020 року за клопотанням представника позивача оголошено перерву на 07 квітня 2020 року об 11.30 год. В судовому засіданні представник відповідача Кабінету Міністрів України в особі Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції України (м. Харків), який діє в порядку самопредстаництва, підтримав доводи апеляційної скарги. Представник позивача заперечував проти задоволення скарги. Позивач, представник відповідача Державної Казначейської служби України, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з`явилися, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню. За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної інстанції. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором міни квартир від 15.02.1999 року, посвідченим державним нотаріусом Сьомої Луганської державної нотаріальної контори Харченко О.С. і зареєстрованим в реєстрі за № 148, і який зареєстрований ДКП Бюро технічної інвентаризації виконавчого комітету Луганської міської ради 22.02.1999 року за реєстрованим № 751 (а.с. 8). Перейменування вулиці з Леніна на Каштанова відбулося на підставі рішення Щастинської міської ради LХ сесії У1 скликання від 22.10.2015 року № 60/3 (а.с. 19). З копії акту обстеження житлової квартири АДРЕСА_3 (власник ОСОБА_1 ), пошкодженої під час проведення антитерористичної операції, від 14.01.2015 року, складеного за участю посадових осіб виконавчого комітету Щастинської міської ради Луганської області, вбачається, що обстеженням встановлено, що зруйнована зовнішня стіна з віконним блоком, віконне скло в трьох віконних блоків, міжкімнатні перегородки, вхідні та міжкімнатні двері. Зруйнована система опалення (радіатор 1 шт.), пошкоджено при вибуху снаряду меблі, побутова техніка (пилосос, телевізор, бойлер). Висновки: на момент обстеження квартира АДРЕСА_3 не придатна до експлуатації (а.с. 9). 09.01.2015 року органом досудового розслідування - слідчим відділом УСБУ в Луганській області - до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинене кримінальне правопорушення за ознаками ч. 3 ст. 258 КК України (терористичний акт), згідно з якими в період часу з 15 години 35 хвилин по 15 годину 45 хвилин 14.01.2015 року зі сторони с. Весела Гора, підконтрольного терористичній організації, так званій «ЛНР», відбувся артилерійський обстріл території м. Щастя, зокрема, будинку АДРЕСА_4 , кримінальне провадження № 12015130500000018 (а.с.13-15). ОСОБА_1 , 1956 р.н., дійсно є потерпілим по кримінальному провадженню № 120145130500000032 від 14.01.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 258 КК України. Встановлено, що у період часу з 15 години 35 хвилин по 15 годину 45 хвилин 14.01.2015 року зі сторони с. Весела Гора, підконтрольного терористичній організації, так званій «ЛНР», відбувся артилерійський обстріл території м. Щастя, а саме будинків №1, АДРЕСА_5 3, АДРЕСА_5 4, АДРЕСА_5 5, АДРЕСА_5 9, АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , територій поряд з вказаними будинками, внаслідок якого загинули та отримали поранення особи. Також встановлено, що пошкоджено майно гр. ОСОБА_1 , а саме; зовнішня стіна, дах будинку, стеля, чотири вікна, вхідні двері, особисте майно. Вказане підтверджено довідкою № 42/47 від 09.02.2015 року, виданою ст.слідчим СВ Новоайдарського РВ ГУМВСУ у Луганській області Ярошенка А.М. (а.с. 9 зв). Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі статтею 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Статтею 21 Конституції України передбачено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. У статті 22 Конституції України проголошено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Зобов`язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів. Підтвердженням того виступають положення самих міжнародних договорів про права людини, які не виключають їх застосування у період збройних конфліктів, хоча й передбачають можливість відступу держави від окремих зобов`язань під час надзвичайної ситуації. У рішенні від 08 січня 2004 року у справі «Айдер та інші проти Туреччини» ЄСПЛ указав, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об`єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику. Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (п. 70). Отже, правова позиція ЄСПЛ ґрунтується на принципі про абсолютну відповідальність держави, зобов`язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок і особисту безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Тому порушення громадського порядку і миру, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції). Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з предметом й підставою позову. Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. З аналізу наведених норм процесуального права колегія суддів Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Позивач звернувся до суду, мотивувавши позов, зокрема тим, що він не отримав від держави відшкодування за пошкодження (знищення) його майна, на яке позивач, на його думку, має право згідно з чинним законодавством України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Також позивач зазначив, що право на судовий захист гарантовано Конституцією України, у тому числі щодо захисту права власності, а право на відшкодування шкоди передбачено статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», статтею 86 Кодексу цивільного захисту України. У статті 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Відповідно до практики ЄСПЛ принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (п. 184 рішення від 22 червня 2004 року у справі «Броньовський проти Польщі», заява № 31443/96). Отже, людські права є найвищою соціальною цінністю, їх забезпечення та захист є прямим обов`язком держави. Колегія суддів виходить із того, що посилання позивача як на правову підставу позову на статтю 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статтю 86 Кодексу цивільного захисту України у взаємозв`язку з негативним обов`язком держави щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції є безпідставним. Відповідно й суд неправильно керувався вказаними нормами права при вирішенні спору. Зобов`язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів. Положення преамбули Конвенції вказують на те, що Високі Договірні Сторони зобов`язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави по гарантуванню прав людини пов`язана з видами зобов`язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні. Негативні зобов`язання - це зобов`язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов`язання - навпаки, тобто держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може включати в себе прийняття законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпечення реальних умов для реалізації прав. Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50). Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Позивач обгрунтував розмір завданої йому шкоди опосередкованою вартістю знищеної квартири станом на 01 жовтня 2017 року, керуючись при цьому частиною десятою статті 86 Кодексу цивільного захисту України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, а також Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 06.11.2017 року № 291 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України». Частина перша статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає спеціальне правило, відповідно до якого відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 вказаного Закону). З огляду на зміст вказаних положень, реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом об`єктам нежитлової нерухомості громадян, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами. При цьому у законодавстві України відсутня не тільки процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України» (Budchenkov. Ukraine), заява № 38677/06, § 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine, заява № 54904/08). Крім того, відповідно до частини восьмої статті 86 і частини третьої статті 89 Кодексу цивільного захисту України постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 947 був затверджений Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання (далі - Порядок), який викладений у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 року № 623, механізм застосування якого не визначений. На підставі викладеного колегія суддів доходить висновку, що передбачене у статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, не породжує легітимного очікування на отримання від держави України такого відшкодування за пошкоджену у період проведення антитерористичної операції квартиру. Отже, право на отримання за рахунок держави компенсації за шкоду, заподіяну у період проведення антитерористичної операції внаслідок пошкодження під час терористичного акта належної позивачу на праві власності квартири, не має у законодавстві України такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивача. Застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин за аналогією закону (частина восьма статті 8 ЦПК України у зазначеній редакції) положень статті 86 Кодексу цивільного захисту України для реалізації позивачем права, передбаченого у статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», колегія суддів вважає помилковим. Так, стаття 86 Кодексу цивільного захисту України регламентує забезпечення житлом постраждалих внаслідок надзвичайних ситуацій і встановлює умови як такого забезпечення, так і його заміни грошовою компенсацією. Тому припис частини 10 вказаної статті (який передбачає, що розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна) не можна застосувати безвідносно до інших приписів цієї статті, зокрема частини дев`ятої, яка передбачає умовою забезпечення житлом постраждалого або виплати грошової компенсації за рахунок держави добровільне передання постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання). Кодекс цивільного захисту України не покладає тягар виплати відшкодувань винятково на державу, так як передбачає існування страхування у сфері цивільного захисту, метою якого, зокрема, є страховий захист майнових інтересів суб`єктів господарювання і громадян від шкоди, яка може бути заподіяна внаслідок надзвичайних ситуацій, небезпечних подій або проведення робіт із запобігання чи ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (пункт 1 частини першої статті 49 цього Кодексу). Відшкодування матеріальних збитків постраждалим здійснюються за рахунок не заборонених законодавством джерел, зокрема коштів за договорами добровільного страхування, укладеними відповідно до законодавства про страхування (пункт 3 частини третьої статті 84 Кодексу цивільного захисту України). Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги позивача про відшкодування шкоди за пошкоджене під час терористичного акту майно на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статті 86 Кодексу цивільного захисту України є безпідставними. Разом з тим позивач має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Позивач, зокрема, зазначав, що держава порушила вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Проте помилково вважав, що має право вимоги до держави про відшкодування за її рахунок шкоди, завданої пошкодженням (знищенням) внаслідок терористичного акта квартири у розмірі реальної її вартості. Також позивач посилався на: відсутність компенсації завданої шкоди впродовж тривалого часу та невідновлення квартири; відсутність спеціального порядку відшкодування за пошкоджену внаслідок терористичного акта квартиру; нездатність держави захищати власність у розумінні ЄСПЛ; відсутність об`єктивного і незалежного розслідування випадку заподіяння шкоди у розумінні ЄСПЛ за встановленого у відповідному кримінальному провадженні факту пошкодження внаслідок терористичного акту квартири. Зазначені доводи позивача ОСОБА_1 колегія суддів вважає такими, що доведені. Так, відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов`язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 3 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії» (Kotov v. Russia), заява № 54522/00, § 113); у процесуальному аспекті, хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», § 114). Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної пошкодженням квартири внаслідок терористичного акта, відсутній як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи судами (позитивний матеріальний обов`язок). Крім того, суд встановив, що станом на час розгляду справи досудове розслідування у кримінальному провадженні, в якому позивач був залучений потерпілим через пошкодження його квартири, тривало. Тобто, у суду не було відомостей про те, що держава провела об`єктивне та незалежне розслідування випадку заподіяння майнової шкоди позивачу (позитивний процесуальний обов`язок). Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов`язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (див., наприклад, вирішення проблеми відповідальності держави за порушення права заявників на доступ до їхнього майна: рішення ЄСПЛ від 29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини» (Dogan and Others v. Turkey), заява № 8803-8811/02 й інші; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (Chiragov and Others v. Armenia), заява № 13216/05, § 188-201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Саргсян проти Азербайджану» (Sargsyan v. Azerbaijan), заява № 40167/06, § 152-242). Відсутність у законодавстві України відповідних положень щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об`єкту житлової нерухомості терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції). Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача. До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, провадження № 14-17 цс

19. Необхідність встановлення компенсаційного механізму за пошкоджене/зруйноване майно в умовах збройного конфлікту підтверджена у численних рішеннях ЄСПЛ (зокрема, рішення у справах: Loizidou проти Туреччини від 18 грудня 1996 року, Кіпр проти Туреччини від 10 травня 2001 року, Myra Xenides-Arestis проти Туреччини від 7 грудня 2006 року; Chiragov and Others проти Вірменії [ВП] від 16 червня 2015, п. 199, Sargsyan проти Азербайджану [ВП] від 16 червня 2015 року). У справі Dokic проти Боснії та Герцеговини (рішення ЄСПЛ від 27 травня 2010 року) суд підкреслив, що заявник чітко виразив погодження на компенсацію замість реституції і, таким чином, отримав право на відповідну суму. ЄСПЛ також констатував відсутність компенсаційної схеми, яка відповідає стандартам та практиці цього Суду, а розмір запропонованої Урядом компенсації за 1 кв. м визнав занадто малим, застосувавши критерій «ринкової вартості майна». На підставі цієї практики ЄСПЛ, яка є сталою, а відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вона є джерелом права в Україні, так само виникають легітимні очікування щодо отримання компенсації за пошкоджене/зруйноване майно в результаті проведення антитерористичної операції, а мовою ЄСПЛ - збройного конфлікту на території, підконтрольній уряду України. В будь-якому випадку, на наше переконання, коли в обставинах цієї справи стоїть питання у застосуванні концепції легітимних очікувань особи чи позитивних зобов`язань держави, перевагу мають позитивні зобов`язання держави. У справі Mikail Tuzun проти Туреччини (рішення ЄСПЛ від 27 листопада 2018 року) справжній обсяг матеріальної шкоди заявника виявився лише після складання звіту експерта на прохання суду. Незважаючи на цей звіт, суд присудив суму, яку позивач вимагав спочатку. ЄСПЛ дійшов висновку, що було б необґрунтованим очікувати, що заявник знає точний розмір своєї матеріальної шкоди у момент звернення до національного суду. У цій справі було констатоване порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Розглядаючи питання відновлення справедливості для такої великої кількості постраждалих людей, права власності яких було порушено, ЄСПЛ у справі Ксенідес-Артис проти Туреччини (2005) визнав, що: «Суд постановив, що порушення прав заявника [...] походить із розповсюдженої проблеми, що зачіпає велику кількість людей, а саме необґрунтоване перешкоджання «поваги до дому» заявника і «мирному користуванню його майном». Крім того, Суд не може ігнорувати той факт, що приблизно 1400 майнових справ, що розглядаються в Суді, були подані переважно греками-кіпріотами проти Туреччини»23. З цієї причини Суд постановив, що Туреччина має запровадити ефективний засіб правового захисту протягом трьох місяців для забезпечення оперативного відшкодування збитків за порушення майнових та інших прав, передбачених Конвенцією, не тільки заявнику в зазначеній справі, а й усім заявникам, чиї подібні справи було розглянуто в Суді

24. Це змусило Уряд Туреччини створити «Комісію з нерухомого майна» (КНМ), до складу якої входили колишній Генеральний секретар та заступник Генерального секретаря Ради Європи. Згодом, у своєму рішенні у справі Демопоулос та інші проти Туреччини (2010), Велика палата Суду виявила, що КНМ надала доступну та ефективну систему відшкодування. Обов`язком Верховного Суду є формування практики, заповнення прогалин у законодавстві, дотримуючись принципу верховенства права та пріоритетності захисту прав людини. Тому колегія суддів бере до уваги висновки щодо застосування відповідних норм права, зроблені Верховним Судом у своїй постанові від 19 лютого 2020 року під час розгляду справи № 423/2245/16-ц. Якщо держава не запровадила дієві компенсаційні механізми за пошкоджене/зруйноване майно в умовах збройного конфлікту на територіях, підконтрольних Уряду України впродовж 5 років, це не має унеможливлювати захист права власності позивача, який гарантований Конституцією України. Враховуючи відсутність в Україні спеціальних підзаконних нормативно-правових актів щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його майну, яке було пошкоджене або знищене під час проведення антитерористичної операції на окремих територіях Донецької та Луганської областей, а також порядку визначення її розміру, колегія суддів, вважає, що позивачем доведено, що певний позитивний обов`язок з боку держави не був виконаний стосовно його права власності на таке майно, а тому порушення його права, встановленого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції підлягає захисту шляхом виплати компенсації від держави. Визначаючи розмір такої компенсації, колегія суддів, враховуючи фактичні обставини справи, за принципом розумності та справедливості, використовуючи дискреційні повноваження та із урахуванням наведеної вище практики ЄСПЛ, дійшла висновку, що стягненню підлягає грошова сума у розмірі 120 000,00 грн. Отже, колегія суддів, встановивши, що суд застосував норми матеріального права, які не регулюють спірні правовідносини, що з огляду на вимоги п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення, доходить висновку про скасування рішення суду в частині стягнення майнової шкоди із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення за рахунок держави грошової компенсації у розмірі 120 000, 00 грн, виходячи при цьому з наведених вище підстав та обґрунтування позову, а саме: відсутність компенсації завданої шкоди впродовж тривалого часу та невідновлення квартири; відсутність спеціального порядку відшкодування за пошкоджену внаслідок терористичного акта квартиру; нездатність держави захищати власність у розумінні ЄСПЛ; відсутність об`єктивного і незалежного розслідування випадку заподіяння шкоди у розумінні ЄСПЛ за встановленого у відповідному кримінальному провадженні факту пошкодження внаслідок терористичного акту квартири. Щодо вимог апеляційної скарги про незаконність судового рішення про стягнення моральної шкоди, то колегія суддів зазначає наступне. Згідно з статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння (бездіяльності) її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Для наявності підстав для зобов`язання відшкодувати моральну шкоду необхідно наявність незаконних дії чи бездіяльності держави в особі компетентних органів, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинного зв`язку між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідачів є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статті 1167 ЦК України. Відмовляючи у задоволенні позову в наведеній частині, суд мотивував своє рішення недоведеністю факту наявності душевних страждань позивача та недоведеністю наявності моральної шкоди та її причинно-наслідкового зв`язку з заподіянням матеріальної шкоди у вигляді зруйнування житла внаслідок терористичного акту під час проведення АТО, тобто розглядав моральну шкоду як похідну від основної вимоги про стягнення майнової шкоди. Натомість, встановивши, що правовою підставою для виплати компенсації, а не шкоди, є не положення статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статті 86 Кодексу цивільного захисту України, а невиконання державою позитивного обов`язку розробити спеціальний нормативно-правовий акт щодо надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що пошкодження його майна відбулося внаслідок незаконних дії чи бездіяльності держави в особі компетентних органів, що свідчить про відсутність усіх складових елементів правопорушення, сукупність яких відповідно до закону є підставою для відповідальності заподіювача за завдану моральну шкоду. Тому колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржуване рішення в наведеній частині відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України та відмовити у задоволенні позову за необґрунтованістю саме з цих підстав. Посилання скаржника на те, що терористичний акт є злочинним діянням, наявність якого підтверджується лише обвинувальним вироком суду у кримінальній справі, висновок про те, що пошкодження квартири позивача відбулося внаслідок терористичного акту ґрунтуються на припущеннях, оскільки досудове розслідування не закінчено, винних осіб не встановлено, є безпідставними з огляду на те, що факт пошкодження (зруйнування) житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей у період проведення антитерористичної операції є загальновідомим фактом, а тому в силу приписів частини другої статті 61 ЦПК України 2004 року (частина третя статті 82 ЦПК України) не потребує доказуванню. Факт пошкодження будинку, в якому розташована квартира позивача, внаслідок проведення антитерористичної операції підтверджується наявними у матеріалах справи документами, зокрема актом обстеження нерухомого майна від 23.02.2015 року, що складений посадовими особами виконкому Щастинської міської ради, та скаржником в апеляційній скарзі під сумнів не ставився. Доводи апеляційної скарги про те, що судом не встановлено, чи звертався позивач до військово-цивільних адміністрацій чи органів місцевого самоврядування з метою отримання майнової чи соціальної допомоги з одночасною передачею зруйнованого або пошкодженого майна останнім, не мають значення для правильного вирішення спору, оскільки вчинення таких дій передбачено статтею 86 Кодексу цивільного захисту України, положення якої незастосовні до спірних правовідносин. Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України задовольнити частково. Рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 11 березня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної Казначейської служби України про стягнення майнової шкоди, спричиненої в результаті вчинення терористичних актів під час проведення антитерористичної операції в м. Щастя, задовольнити частково. Стягнути з Держави України в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (зареєстрований: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію у розмірі 120000 грн. В задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, цей строк продовжується на строк дії такого карантину. Дата складення повного тексту постанови 09 квітня 2020 року. Головуючий Судді: