Постанова 4803 № 190/1353/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2693/20 Справа № 190/1353/19 Суддя у 1-й інстанції - Митошоп В. М. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 березня 2020 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Куценко Т.Р., суддів: Демченко Е.Л., Макарова О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарги Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИЛА: У вересня 2019 року АТ КБ Приватбанк звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с. 3-5), та просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором б/н від 18.07.2006 року у розмірі 67 918,76 грн. та судові витрати. В обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 18.07.2006 року відповідач отримав кредит у розмірі 20 000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. У зв`язку із неналежним виконанням умов кредитного договору відповідачем, станом на 15 серпня 2019 року утворилась заборгованість за кредитом в розмірі 67 918,76 грн, з яких: 34 614,21 грн. заборгованість за тілом кредиту, 11 591,10 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованість по відсотках за користування кредитом, 18 003,03 грн. пеня; 0,00 пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму 100 грн., а також штрафи 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 3 210,42 грн - штраф (процентна складова). Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2019 року у задоволенні заявлених позовних вимог відмовлено в повному обсязі /а.с. 57-59/. Не погоджуючись з вказаним рішенням АТ КБ Приватбанк, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким заявлені позовні вимоги задовольнити, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права /а.с. 64-72/. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу АТ КБ Приватбанк не скористався. Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2019 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга АТ КБ Приватбанк підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Розглядаючи позов суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Відмовляючи в задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем позовних вимог. Проте, колегія суддів не зовсім погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. 18 липня 2006 між ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_2 , шляхом підписання заяви про відкриття рахунку та надання послуг, укладено кредитний договір № б/н, згідно умов якого ОСОБА_2 отримала кредитну картку тип: 414949590, валюта: гривня, тип кредитного ліміту: фінансовий, сума кредитного ліміту: 1 500 гривень, базова процентна ставка: 36 % з розрахунку 360 днів на рік, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, порядок погашення: щомісячними платежами в розмірі 7 % від суми заборгованості. Погашення заборгованості за кредитним лімітом може здійснюватись, як шляхом внесення коштів на карту клієнтом, так і шляхом списання коштів з дебетової картки № НОМЕР_1 (а. с. 13). Також, згідно вищевказаної заяви, ОСОБА_2 18.07.2006 року отримала платіжну картку № НОМЕР_2 . До матеріалів справи банк додав копію Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 15-29), на які посилається як на підставу для нарахування пені та штрафів. Відповідно до наданого Банком розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 станом на 15 серпня 2019 року утворилась заборгованість за кредитом в розмірі 67 918,76 грн, з яких: 34 614,21 грн. заборгованість за тілом кредиту, 11 591,10 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованість по відсотках за користування кредитом, 18 003,03 грн. пеня; 0,00 пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму 100 грн., а також штрафи 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 3 210,42 грн - штраф (процентна складова). Відповідно до нової редакції статуту АТ КБ «Приватбанк» є правонаступником за всіма правами і обов`язками ПАТ КБ «Приватбанк» (а.с. 34-35). Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). 18 липня 2006 року ОСОБА_2 підписавши заяву клієнта, раніше ідентифікованого за рахунком/карткою № НОМЕР_1 погодилвсь, що сума кредитного ліміту визначена банком у розмірі 1 500 грн, базова процентна ставка визначена у розмірі 36% із розрахунку 360 днів на рік та строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії карти, порядок погашення: щомісячними платежами в розмірі 7 % від суми заборгованості. Погашення заборгованості за кредитним лімітом може здійснюватись, як шляхом внесення коштів на карту клієнтом, так і шляхом списання коштів з дебетової картки № НОМЕР_1 (а. с. 13). Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності договірних відносин між банком та ОСОБА_1 , оскільки не звернув уваги, що 18 липня 2006 року ОСОБА_2 уклала кредитний договір з банком, як клієнт, який раніше ідентифікований за рахунком/карткою № НОМЕР_1 . Тобто, 18 липня 2006 року клієнт банку ОСОБА_2 , після відкриття картрахунку, отримання картки, звернулася із заявою та документами, після отримання яких банк провів перевірку наданих документів та прийняв рішення про можливість видачі кредитного ліміту на платіжну карту в розмірі 1 500 грн із встановленням процентної ставки у розмірі 36% на рік, визначенням порядку внесення платежів та визначенням строку дії карткового ліміту (а.с. 13). При цьому сторони погодили, що погашення заборгованості відбуватиметься шляхом внесення коштів на карту клієнтом, так і шляхом списання коштів з дебетової картки № НОМЕР_1 (раніше відкритий рахунок), а суд першої інстанції не перевірив доводи заявника щодо часткової сплати боргу ОСОБА_2 , способом, визначеним у заяві від 18 липня 2006 року (поповнення рахунку, чи списання банком коштів з дебетної карти № НОМЕР_1 ). Крім того, відповідач відзиву на позов не подавала, тому висновки суду, що ОСОБА_2 кредитні кошти не отримувала, ґрунтуються на припущеннях суду, що заборонено частиною шостою статті 81 ЦПК України. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а також враховуючи вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів: кредитного ліміту, погодженого сторонами в анкеті-заяві в сумі 1 500 грн. Також, колегія суддів наголошує на тому, що згідно анкети-заяви від 18.07.2006 року відповідач отримала картку з кредитним лімітом 1 500 грн. Однак, позивач у своєму позові зазначає, що відповідач отримав картку з кредитним лімітом у розмірі 20 000 грн. Проте, дані твердження позивача колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони будь-якими належними, допустими та достатніми доказами не підтверджуються та спростовуються матеріалами справи. Також позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів щодо збільшення кредитного ліміту. Крім того, твердження позивача у позові протиріччять один одному, а саме: позивач зазначає, що 18.07.2006 року позичальнику було встановлено кредитний ліміт у розмірі 20 000 грн., тоді, як в позові при зазначені складових заборгованості позивач зазначає, що заборгованість за тілом кредиту складає 34 614,21 грн., а заборгованість за простроченим тілом кредиту складає 11 591,10 грн., що сумарно складає 46 205,31 грн., що значно перевищує зазначений в позові кредитний ліміт. Виписка з рахунку ОСОБА_1 надана позивачем до апеляційної скарги (а.с.78-85), також не підтверджує вказаного факту, оскільки в даній виписці відсутні будь-які відомості щодо збільшення кредитного ліміту до 20 000 грн. Дана виписка підтверджує факт користування карткою відповідачем. Також, на підтвердження кредитних зобов`язань відповідача перед банком позивачем до апеляційної скарги було надано довідку про отримання кредитної картки позичальником (а.с. 76) в якій зазначено дату відкриття рахунку 18 квітня 2006 року, тоді як з позову вбачається, що кредитний договір сторони уклали 18 липня 2006 року. Крім того, в довідці про отримання кредитної картки відсутня будь-яка інформація відносно особистих даних позичальника, за якими суд може встановити, що саме відповідач отримала вказані в довідці картки. Також, в даній довідці невірно зазначено прізвище відповідача, як ОСОБА_3 , а не ОСОБА_3 згідно позову, тоді як в анкеті-заяві зазначено, що картку отримувала ОСОБА_4 . Крім того, дана довідка не підписана жодною посадовою особою, яка має право на підписання вказаної довідки. Тобто, надана банком довідка не підтверджує отримання позичальником кредитної картки за договором, що є предметом розгляду даної справи. Надана позивачем до апеляційної скарги довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки (а.с. 77), також не є належним доказом щодо зміни кредитного ліміту, оскількив довідці про отримання кредитної картки відсутня будь-яка інформація відносно особистих даних позичальника, за якими суд може встановити, що саме відповідач отримала вказані в довідці картки. Також, в даній довідці невірно зазначено прізвище відповідача, як ОСОБА_3 , а не ОСОБА_3 згідно позову, тоді як в анкеті-заяві зазначено, що картку отримувала ОСОБА_4 . Крім того, дана довідка не підписана жодною посадовою особою, яка має право на підписання вказаної довідки. Тобто, надана банком довідка не підтверджує отримання позичальником кредитної картки за договором, що є предметом розгляду даної справи. Крім того, з даної довідки видно, що кредитний ліміт до 20 000 грн. було збільшено лише 25.10.2017 року, що також спростовує твердження позивача про те, що кредитний ліміт у розмірі 20 000 грн. було встановлено позичальнику саме 18.07.2006 року. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про можливість стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту за кредитним договором б/н від 18.07.2006 року у розмірі 1 500 грн., встановленому в анкеті-заяві від 18.07.2006 року, яка є предметом розгляду у вказаній справі. В іншій частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та простроченим тілом кредиту слід відмовити, у зв`язку з недоведеністю. У заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, укладеним між ним та ОСОБА_2 , посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт і Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт і Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати комісії та неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту банку належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів вважає, що у цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 липня 2006 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (09 вересня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату комісії, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов та правил не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Колегія суддів вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між банком та відповідачем шляхом підписання заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили в письмовому вигляді комісію та відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Вказані обставини свідчать про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» 18 003,03 грн пеня, а також, 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 3 210,42 грн - штраф (процентна складова) за порушення умов договору у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у заяві від 18 липня 2006 року, оскільки Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Отже, позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а саме: в частині стягнення кредитної заборгованості в розмірі погодженого сторонами ліміту 1 500 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Суд першої інстанції крім порушень норм матеріального права, не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, встановив обставини, які є недоведеними, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційна скарга АТ КБ Приватбанк підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню апеляційний суд наводить розрахунок нового розподілу судових витрат. Позивач при зверненні до суду сплатив 1 921 грн. судового збору за подання позову (а.с. 1) та 2 881,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги (а.с. 63), тобто всього поніс судові витрати в розмірі 4 802,50 грн. З урахуванням принципу пропорційності, до задоволення підлягає 2,21% вимог від заявлених: 1 500 грн (розмір вимог що підлягають до задоволення), х 100/ 67 918,76 (розмір заявлених вимог) = 2,21%. Тому відповідно з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 2,21% понесених ним судових витрат, що становить 106,14 грн.: 4 802,50 грн. (розмір понесених судових витрат) х 2,21% = 106,14 грн. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково. Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2019 року скасувати. Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором № б/н від 18.07.2006 року у розмірі 1 500 грн. заборгованість за тілом кредиту, а також, судовий збір у розмірі 106,14 грн. (за подання позову та апеляційної скарги). В іншій частині позову відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Е.Л. Демченко О.М. Макаров