Постанова 4807 № 357/2139/19

Дата документу 08.04.2020 Справа № 357/2139/19 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 357/2139/19Головуючий у 1-й інстанції Геєць Ю.В. Пр. № 22-ц/807/1152/20Суддя-доповідач Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Кочеткової І.В., Подліянової Г.С., за участі секретаря Путій Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2020 року про залишення без задоволення заяви ОСОБА_1 про заміну сторони у виконавчому провадженні у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Київобленерго» в особі Білоцерківського районного підрозділу до ОСОБА_1 про стягнення коштів за електроенергію ВСТАНОВИВ: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеною заявою (а.с. 69-71), в якій просив на підставі ст. 442 ЦПК України замінити його - боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні щодо виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16.10.2019 року у справі №357/2145/19 його правонаступником - ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ). В обґрунтування своєї заяви заявник зазначав, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16.10.2019 року у справі №357/2145/19 задоволено позов ПАТ «Київобленерго» до ОСОБА_1 про стягнення суми. 14.11.2014 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір оренди №2/14/11/2014, відповідно до умов якого він передав у строкове платне користування ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_2 (у складі 2-х квартир), а ОСОБА_3 зобов`язався сплачувати за це орендну плату, підтримувати будинок у належному технічному стані та здійснювати платежі, пов`язані із утриманням будинку. ОСОБА_3 помер, а між заявником та його сином ОСОБА_2 14.11.2015 року укладено новий договір оренди житловий будинок АДРЕСА_2 (у складі 2-х квартир), у зв`язку із однаковими прізвищами орендарів, позивачем помилково до матеріалів судової справи надано копію припиненого договору оренди, а не діючого. Відповідно до умов вказаного договору оренди, орендар - ОСОБА_2 зобов`язався здійснювати усі платежі щодо утримання орендованого майна, крім того, ним зроблено окрему заяву про те, що він визнає наявність боргу перед позивачем та, враховуючи той факт, що він був його фактичним користувачем згоден погасити суму боргу перед позивачем. В автоматизованому порядку для розгляду цієї заяви визначено суддю суду першої інстанції Геєць Ю.В. (а.с. 72). Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2020 року (а.с. 83-84) вищезазначену заяву ОСОБА_1 у цій справі залишено без задоволення. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права судом першої інстанції при її постановленні, ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 86-87) просив ухвалу суду першої інстанції у цій справі скасувати, змінити боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні щодо виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16.10.2019 року у справі №357/2145/19 його правонаступником - ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ). В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (а.с. 90). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 16.03.2020 року (а.с. 99), справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 100). Учасники цієї справи не скористались своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом. У судове засідання 08 квітня 2020 року належним чином з додержанням вимог ЦПК України повідомлені апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи, у тому числі заінтересована особа ОСОБА_4 , який відмовився від отримання судової повістки, конверт з судовою повісткою на це судове засідання повернувся на адресу апеляційного суду з відміткою поштового відділення «за відмовою отримувача» (а.с. 107-109), а за змістом ст. 130 ч. 9 ЦПК України: «особа, яка відмовилась одержати судову повістку, вважається повідомленою» (а.с. 105-109, 112-113), всі учасники цієї справи не з`явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали. За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом. Крім того, в силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю всіх учасників цієї справи. В силу вимог ст. 247 ч. 2 ЦПК України у разі неявки в судове засіданні всіх учасників справи…, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється. Учасниками цієї справи відводів суддям апеляційного суду у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 у цій справі не підлягає задоволенню з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. В силу вимог ст. 258 ч. 1 п. 1 ЦПК України судовими рішеннями є ухвали. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони у виконавчому провадженні у цій справі, керувався ст. 442 ЦПК України та виходив із такого. Судом встановлено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16.10.2019 року по справі № 357/2139/19 позовні вимоги ПАТ «Київобленерго» в особі Білоцерківського районного підрозділу до ОСОБА_1 про стягнення коштів за електроенергію задоволені. Стягнуто з ОСОБА_1 (РПОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Київобленерго» (ЄДРПОУ 23242188, м. Київ, вул. Стеценка, 1А) коштів за електроенергію у розмірі 7708 грн. 98 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 (РПОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Київобленерго» (ЄДРПОУ 23242188, м. Київ, вул. Стеценка, 1А) судовий збір у розмірі 1921 грн. 14.11.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір оренди №1/14/11/2015, відповідно до умов якого, він передав у строкове платне користування ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_2 (у складі 2-х квартир), а ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати за це орендну плату, підтримувати будинок у належному технічному стані та здійснювати платежі, пов`язані із утриманням будинку. При цьому, згідно із ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлене договором або законом. Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. В силу вимог п. 42 Правилами користування електричною енергією для населення передбачено, що споживач електроенергії зобов`язаний дотримуватись вимог нормативно-технічних документів та договору; оплачувати спожиту електричну енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил. Відповідно до ст. 56 ч. 1Закону України «Про ринок електричної енергії», постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України, власність зобов`язує, а виходячи з положень ст. 12 ч. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017р. № 2189-УІІІ /зі змінами/, надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Згідно із ч. 4 ст. 13 вказаного Закону, з пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або внесення змін до нього може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором. При цьому за приписами п. 2.1.3 Правил роздрібного ринку електричної енергії, що затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 312 від 14.03.2018р. /зі змінами/ (далі ПРРЕЕ), ініціатором укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у разі зміни споживача, форми власності чи власника електроустановки є споживач. За визначенням ПРРЕЕ, споживання електричної енергії користування електричною енергією споживачем за допомогою електрообладнання для задоволення потреб споживача відповідно до укладених договорів, а Споживач електричної енергії фізична особа, у тому числі фізична особа-підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання. Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 не повідомляв позивача про зміну володільця будинку, проекту договору про користування електричною енергією не надавав, та й орендар не взяв на себе обов`язку зі сплати вартості використаної електроенергії. Зважаючи на те, що заборгованість виникла в період, коли власником будинку вже був саме відповідач, але останній не повідомив позивача про необхідність переукладення договору про користування електричною енергією, а про факт передачі в оренду відповідачем житлового будинку, позивач дізнався лише з відзиву на позов про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію за відсутності договірних відносин щодо споживання електричної енергії відповідачем чи орендарем його нерухомого майна, відповідальність за споживання електричної без оплати несе власник нерухомого майна. Саме відповідач не вжив заходів щодо укладення договору про користування електричною енергією в належному йому житловому будинку та не проконтролював такі дії з боку орендаря, передаючи майно в оренду. Суму заборгованості, що є предметом даного судового розгляду відповідач не позбавлений можливості стягнути з особи, яка порушила умови домовленостей з ним. Всупереч ч. 4 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та ч. 1 ст. 56 Закону України «Про ринок електричної енергії», користування електричною енергією у квартирі АДРЕСА_4 здійснювалося без укладення Договору про користування електричною енергією за вказаною адресою, проте між сторонами виникли правовідносини передбачені ст. 714 ЦК України. Згідно із ч. 1 ст. 77 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку, які порушили нормативно-правові акти, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, несуть відповідальність згідно із законом. Ст. 442 ЦПК України передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Під процесуальним правонаступництвом у виконавчому провадженні слід розуміти заміну однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом прав та обов`язків від правопопередників до іншої особи (правонаступника), що раніше не брали участі у виконавчому провадженні. Підставами правонаступництва є смерть громадянина, що був стороною виконавчого провадження, оголошення його померлим, реорганізація юридичної особи, відступлення права вимоги, переведення боргу (глава 47 ЦК України). Процесуальне правонаступництво допускається на будь-якій стадії цивільного процесу, а примусове виконання рішення суду є його завершальною стадією. Ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно із ч. 1 ст. 510 ЦК України сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор. Ст. 520 ЦК України передбачено, що боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Отже, вказаною статтею ЦК України встановлено обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора, що має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Судом першої інстанції встановлено, що позивач своєї згоди на заміну боржника у зобов`язанні не надавав. З огляду на цю обставину, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для заміни сторони виконавчого провадження, оскільки ст. 520 ЦК України визначає обов`язкову згоду кредитора на заміну боржника у зобов`язанні іншою особою (переведення боргу), за відсутності якої заміна боржника його правонаступником у виконавчому провадженні є неможливою. При вищевикладених обставинах, заява ОСОБА_1 про заміну сторони у виконавчому провадженні задоволенню у цій справі не підлягає. Судом першої інстанції роз`яснено заявнику, що відмова у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження, не є перешкодою для повторного звернення з такою заявою після усунення її недоліків. Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними, а ухвалу суду першої інстанції такою, що постановлена з додержанням вимог закону, є правильною та законною. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують фактичних обставин, встановлених судом першої інстанції на час постановлення оскаржуємої ухвали у цій справі, є безпідставними, не ґрунтуються на законі та належних, допустимих доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а ґрунтуються на припущеннях, що суперечить вимогам ст. 81 ч. 6 ЦПК України. Крім того, доводи вищезазначеної апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу суду першої інстанції про залишення без задоволення його заяви про заміну боржника у виконавчому провадженні фактично зводяться до незгоди ОСОБА_1 із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції у цій справі, яке вже набрало законної сили у цій справі. Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні. Проте, будь-які відносини між ОСОБА_1 , як власником вищезазначеного будинку, та ОСОБА_2 , як орендарем вищезазначеного будинку, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції у цій справі. Крім того, ОСОБА_1 не позбавлений права у подальшому вирішувати питання із ОСОБА_2 в порядку регресу. Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції у цій справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 . Так, в силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України у цій справі відсутні, та зокрема ОСОБА_1 апеляційному суду не надані. За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування ухвали суду першої інстанції у цій справі або ж її зміни. Крім того, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови ОСОБА_1 у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом. Керуючись ст. ст. 12, 141, 367-368, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови апеляційним судом складений 09.04.2020 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Кочеткова І.В.Подліянова Г.С.