Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/79/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2020 р.Справа № 520/79/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Кононенко З.О., Суддів: Калиновського В.А. , Сіренко О.І. , за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 04.02.20 року по справі № 520/79/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просила суд: - визнати протиправними та скасувати рішення №157 від 26 листопада 2019 року Головного управління пенсійного фонду в Харківській області, про відмову в призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 ; - зобов`язати управління Головного управління пенсійного фонду в Харківській області призначити пенсію по інвалідності з 24.07.2019 р. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про протиправність відмови відповідача у призначенні пенсії по інвалідності. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що 24.07.2019 р. ОСОБА_1 згідно довідки до акту огляду медико - соціальною експертною комісією №960531 була присвоєна II група інвалідності уз в`язку з загальним захворюванням. На підставі цієї довідки ОСОБА_1 , надалі 03.08.2019 р. позивач, звернулася вперше до відділу з питання призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, надавши підтверджуючи документи, а саме: висновок МСЕК, паспорт, ІПН, трудову книжку, але їй 23.08.2019 р. було відмовлено та повідомлено що для призначення пенсії їй не вистачає 11 днів страхового стажу. 21.10.2019 р. позивач черговий раз прийшла на прийом до спеціаліста пенсійного фонду, та прийняла в неї документи, та повідомила, що в неї з реєстру вже вбачається 5 років страхового стажу, і що потрібно тепер дочекатися рішення про призначення пенсії. Позивач зазначає, що у своєму рішенні суд першої інстанції посилається на те, що на момент звернення позивачем 21.10.2019 р. їй вже виповнилось повних 34 роки, і на момент звернення вона не мала достатнього страхового стажу, і посилається на те, що позивачем не доведений факт його звернення до відповідача з питання призначення їй пенсії по інвалідності 04.10.2019 р., коли їй було 33 роки, проте відповідач по справі підтверджує факт звернення саме 04.10.2019 р. до Головного управління пенсійного Діонгту в Харківській області і позивачу в усній Формі надано роз`яснення з приводу поданої заяви та запропоновано звернутись після 20 числа цього місяця. Отже, на думку позивача, відповідач не заперечує, а навіть підтверджує факт звернення ОСОБА_1 до відповідача, саме 04.10.2019 р. з заявою про призначення пенсії по інвалідності, на той момент позивачу було 33 повних роки, та вона мала необхідний страховий стаж, який станом на 04.10.2019 р. складав 5 років 0 місяців 7 днів, що відповідало вимогам ст. 32 Закону України №1058- ІУ. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивачеві з 24.07.2019 року була встановлена ІІ група інвалідності у зв`язку з загальним захворюванням, що встановлено з довідки МСЕК серії 12ААА № 960531. Позивач звернулась до відповідача 31.07.2019 з заявою про призначення пенсії по інвалідності та відкликано таку 16.08.2019 року за недостатності страхового стажу для набуття відповідного права. Позивач влаштувалась на роботу та пропрацювала секретарем у період з 04.09.2019 року по 04.10.2019 року з метою набуття достатнього страхового стажу для призначення пенсії по інвалідності. Згодом, позивач після звільнення звернулась з вищевказаного питання 04.10.2019 року до відповідача та останнім було надано роз`яснення, що відповідні оновлені дані відносно страхового стажу позивача будуть доступні в реєстрі після 20 числа. 21.10.2019 року позивач знову звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії по інвалідності. Рішенням № 157 від 26.11.2019 року у призначенні пенсії по інвалідності позивачу було відмовлено за недостатності в неї страхового стажу. Позивач, не погодившись з зазначеним рішенням, звернулась до суду за його оскарженням та просила суд зобов`язати відповідача призначити їй пенсію по інвалідності з 24.07.2019 року, тобто, станом на час настання інвалідності. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено правомірність оскаржуваного у справі рішення № 157 від 26.11.2019 року про відмову позивачу у призначенні пенсії по інвалідності. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Відповідно до ст.9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", надалі - (Закон № 1058-IV ), відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Приписами ст. 30 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи. Залежно від ступеня втрати працездатності визначено три групи інвалідності. Причина, група, час настання інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством. Органи Пенсійного фонду та застрахована особа мають право в установленому законом порядку оскаржити рішення органів медико-соціальної експертизи ( ст.31 Закону № 1058-IV). Згідно ст.32 Закону № 1058-IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп: від 32 років до досягнення особою 33 років включно - 5 років; від 34 років до досягнення особою 35 років включно - 6 років. Отже, вказаною нормою визначено право осіб з інвалідністю на пенсію інвалідності за наявності відповідного віку та страхового стажу, виходячи з часу настання інвалідності або дня звернення за пенсією. У свою чергу, згідно п.2 ч.1 ст.45 Закону № 1058-IV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: 2) пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності. Колегія суддів аналізуючі наведені норми доходить висновку, що пенсія по інвалідності при наявності у особи відповідного права призначається саме з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності. З матеріалів справи вбачається, що у спірних правовідносинах мало місце декілька звернень позивача з питання призначення пенсії по інвалідності, у свою чергу, спірним у даній справі є саме результат останнього звернення позивача, яке мало місце 21.10.2019 року та було вирішено не на його користь рішенням № 157 від 26.11.2019 року. Спірним рішенням № 157 від 26.11.2019 року було відмовлено позивачу в призначенні пенсії, оскільки вона на день звернення за пенсією не мала достатнього страхового стажу. Позивач народилась 08.10.1985 року відтак, на час звернення 21.10.2019 року їй виповнилось повних 34 роки. Відповідно до ст. 32 Закону № 1058-IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп: від 34 років до досягнення особою 35 років включно - 6 років. Отже, на час звернення з питання призначення пенсії - 21.10.2019 року позивача, якій виповнилось повних 34 роки, відповідне право на призначення у неї пенсії по інвалідності виникло б за наявності у неї 6 років страхового стажу. З матеріалів справи вбачається, що страховий стаж позивача станом на 21.10.2019 року складає 05 років 0 місяців 7 днів та є недостатнім для призначення позивачу пенсії по інвалідності. Про вказаний стаж відповідачем також було повідомлено представника позивача листом від 21.12.2019 року у відповідь на адвокатський запит. Страховий стаж позивача не є спірним питанням даної справи. На час же настання інвалідності позивача 24.07.2019 року їй виповнилось повних 33 роки. За статтею 32 Закону № 1058-IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп: від 32 років до досягнення особою 33 років включно - 5 років. Отже, на час настання інвалідності позивача - 24.07.2019 року, якій виповнилось повних 33 роки, відповідне право на призначення у неї пенсії по інвалідності виникло б за наявності у неї 5 років страхового стажу. Сторонами не заперечується, що на момент настання інвалідності позивача вона не мала повних 5 років страхового стажу. Таким чином, як на час виникнення у позивача інвалідності, так і на час звернення до відповідача, позивач не відповідала умовам, визначеним статтею 32 Закону № 1058-IV для призначення пенсії по інвалідності. Колегія суддів звертає увагу, що статтею 32 Закону № 1058-IV визначено сукупність ознак, які дають особі право на пенсію по інвалідності. Такими ознаками є: наявність встановлення особі інвалідності, вік та страховий стаж з одночасним поступовим підвищенням останнього в залежності від віку. Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги позивача, що відповідачем не було їй протиправно роз`яснено про підвищення необхідного страхового стажу з 5 до 6 років після досягнення нею 34 років та недоведення того, що у разі, коли б вона звернулась з заявою до 08.10.2019 року, вона відповідала б всім умовам, визначеним статтею 32 Закону № 1058-IV для призначення пенсії по інвалідності, оскільки в рамках даної справи позивач такі дії не оскаржує. Також, колегія суддів, звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації. Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем доведено правомірність оскаржуваного у справі рішення № 157 від 26.11.2019 року про відмову позивачу у призначенні пенсії по інвалідності. Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2020 року по справі № 520/79/20 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2020 року по справі № 520/79/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.І. Сіренко Повний текст постанови складено 09.04.2020 року