Постанова Запорізький апеляційний суд № 331/240/19

Дата документу 07.04.2020 Справа № 331/240/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 331/240/19 Головуючий у 1 інстанції Скользнєва Н.Г. Провадження №22ц/807/851/20 Суддя-доповідач: Поляков О.З. №22ц/807/851/20-2 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 квітня 2020року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: Головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Крилової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2019 року та на додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 липня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання,- В С Т А Н О В И Л А: У січні 2019 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання. В обґрунтування своїх вимог зазначала, що перебувала з відповідачем у шлюбі з 05 жовтня 1996 року по 25 жовтня 2005 року. Від шлюбу мають сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу залишився мешкати з нею. На даний час, їх син ОСОБА_4 навчається на першому курсі Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, що підтверджується довідкою № 9436 від 01 листопада 2018 року, відповідно до якої часом закінчення навчання є 30 червня 2022 року. ОСОБА_3 зазначала, що відповідач після досягнення сином повноліття добровільно допомогу на його утримання не надає, а тому вона вимушена самостійно приймати участь в утриманні сина. Посилаючись на наведене, ОСОБА_3 просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше розміру прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів, на час навчання до досягнення ОСОБА_4 23 років. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки щомісячно від усіх видів його заробітку (доходу) ОСОБА_1 , але не менше розміру прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів, на час навчання і до досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 23-х років за умови, що він буде продовжувати навчання. Вирішено питання судових витрат. Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 липня 2019 року доповнено рішення заочне Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2019 року. Зазначено, що стягнення починаються з дня подання позову - 16 січня 20199 року. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 грудня 2019 року заяву ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 23 квітня 2019 року по цій справі - залишено без задоволення. ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2019 року та додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 липня 2019 року, в якій посилається на те, що він не був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. ОСОБА_1 вказує, що працює у ТОВ «ГЕОС ЕСТЕЙТ». Дохід за 2019 рік після сплати обов`язкових платежів становить 4336,45 грн. за місяць, а отже стягнення з нього 2102 грн. (мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2020 року) становить для нього надмірний тягар. Скаржник зазначає, що не заперечує проти сплати аліментів на утримання сина у розмірі ј частки його заробітку, але не нижче мінімального гарантованого розміру, що передбачений ч. 2 ст. 182 СК України і становить 50 відсотків прожиткового мінімуму. З огляду на наведене, просить суд рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2019 року та додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 липня 2019 року скасувати, і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково, а саме: стягувати з нього аліменти на утримання повнолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі ј частки щомісячно від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на час навчання, з дня подання позову і до досягнення ОСОБА_4 2-х років за умови, що він буде продовжувати навчання. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 24 січня 2020 року (а.с. 157-158), в порядку передбаченому ст. 360 ЦПК України, особам, які беруть участь у справі, надавався строк для надання можливих відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 . Скориставшись своїм правом, ОСОБА_3 надала до суду відзив, в якому посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, просить залишити заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2019 року без змін. Зазначає, що розмір про доходи ОСОБА_1 , зазначений у довідці, не відповідає фактичним доходам скаржника, адже останній працює начальником з продажу у великій будівельній компанії. З архіву вакансій компанії, в якій працює Відповідач, вбачається, що у жовтні 2018 року в них була відкрита вакансія керівника відділу продаж у м. Запоріжжя із заробітною платою 10000 грн. + %. Також, аналіз сторінки Радченка Д.В. в соціальній мережі,свідчить, що його доходи дозволяють йому відпочивати на курортах європейських країн. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Жовтневого району м. Запоріжжя, батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є: батьком ОСОБА_1 , матір`ю ОСОБА_3 , актовий запис № 405 (а.с.9). Згідно довідки Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», № 9436, ОСОБА_4 є студентом 1 курсу факультету маркетингу, Київського національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, денної форми навчання. Час закінчення університету - 30 червня 2022 року (а.с. 18). З довідки про доходи, виданої ТОВ «ГЕОС ЕСТЕЙТ» 19 листопада 2019 року, вбачається, що ОСОБА_1 займає посаду Начальника відділу продажу. Дохід за період з 01 травня 2019 року по 31 жовтня 2019 року склав 30027 грн. (а.с. 111). Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до положень ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріального допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також дочка, син, які продовжують навчання. Відповідно до ч. 1 ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. Згідно із ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. За таких обставин, обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (не залежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Законодавець пов`язує обов`язок батьків утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання, незалежно від форми навчання, і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, до досягнення ними двадцяти трьох років за умови, коли батьки можуть надавати їм матеріальну допомогу. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 досяг 18 років та продовжує навчання, не працює та перебуває на утриманні матері - ОСОБА_3 . Відповідно до частини першої статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Стаття 201 СК України передбачає поширення на відносини по утриманню між батьками і повнолітніми дочкою, сином норми статей 187, 189-192 і 194-197 цього Кодексу, які регулюють відносини по утриманню дитини. Так, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що, враховуючи ту обставину, що ОСОБА_4 навчається на денній формі навчання, факт потреби останнього у матеріальній допомозі є безумовним. Скаржником це також не спростовується. Встановивши, що повнолітній ОСОБА_4 у зв`язку з навчанням в університеті потребує майнової допомоги батьків і батьки здатні його утримувати, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення аліментів на його утримання на період навчання, але не пізніше, ніж до досягнення ним двадцяти трьох років. Статтею 200 СК України визначено, що розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина може стягуватися у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього кодексу. Тому, заявлені позовні вимоги щодо стягнення аліментів в частці від заробітку (доходу) платника аліментів повністю узгоджується із нормами чинного законодавства України. При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі № 748/2340/17 зроблено висновок щодо застосування статті 199 СК України, який полягає в тому, що «обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв`язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину)». Отже, для вирішення питання щодо стягнення аліментів суд має з`ясувати три складові: чи повнолітня дитина продовжує навчання, чи потребує вона матеріальної допомоги та чи може надавати таку матеріальну допомогу один з батьків, який не приймає участі в утриманні дитини. Крім цього, колегією суддів також враховується, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 фактично не заперечує проти стягнення з нього аліментів на сина, який продовжує навчання. Вимогами апеляційної скарги є зменшення мінімально гарантованої суми стягнення з розміру прожиткового мінімуму до 50 відсотків прожиткового мінімуму. Також, апеляційна скарга не містить посилань на незаконність додаткового рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 липня 2019 року. Таким чином, встановивши, що син сторін, який продовжує навчання, потребує матеріальної допомоги, а відповідач має можливість її надавати, суд зробив обґрунтований висновок про задоволення позову. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що правильно встановивши всі обставини по справі, суд першої інстанції помилково в резолютивній частині рішення зробив посилання про те, що розмір аліментів повинен бути не більше десяти прожиткових мінімумів та не менше розміру прожиткового мінімуму, що суперечить положенням матеріального закону. Статтею 6 СК України встановлено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. З матеріалів справи вбачається, що предметом позову є стягнення аліментів на утримання повнолітньої особи на період її навчання. Розмір аліментів на повнолітню дитину, відповідно до ст. 200 СК України визначається без зазначення мінімального розміру для дитини відповідного віку. Визначення мінімального розміру аліментів відповідно до частини другої статті 182 СК України 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку не може застосовуватись при призначенні аліментів на повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатись. Стаття перша Закону України «Про мінімальний прожитковий мінімум» визначає, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: - дітей віком до 6 років; - дітей віком від 6 до 18 років; - працездатних осіб; - осіб, які втратили працездатність. Системний аналіз цих норм свідчить про те, що встановлена частиною другою статті 182 СК України мінімальна межа розміру аліментів може бути застосована лише до аліментів, що стягуються на дитину, тобто особу, яка не досягла повноліття. Також, з урахуванням вищенаведених норм законодавства, не можуть буди задоволені вимоги апеляційної скарги, щодо встановлення мінімального гарантованого розміру стягнення не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму. З огляду на наведене, колегія суддів вважає за необхідне виключити з резолютивної частини рішення посилання суду, що розмір аліментів повинен бути не менше розміру прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів. В решті рішення районного суду підлягає залишенню без змін. Оскільки скаржником фактично не наведено доводів незаконності додаткового рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 липня 2019 року, а в прохальній частині апеляційної скарги ОСОБА_1 не заперечує щодо присудження судом початку стягнення аліментів з дня подання позову, додаткове рішення також підлягає залишенню без змін. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни ухваленого по справі рішення, а тому подана по справі апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 - задовольнити частково. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2019 року у цій справі - змінити. Виключити з резолютивної частини заочного рішення посилання на те, «що розмір аліментів повинен бути не менше розміру прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів». В іншій частині заочне рішення - залишити без змін. Додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 липня 2019 року у цій справі - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 07 квітня 2020року. Головуючий: Судді: