Постанова 4854 № 420/736/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 квітня 2020 р.м. ОдесаСправа № 420/736/20 Головуючий в 1 інстанції І.В. рішення суду першої інстанції прийнято у м. Одеса 28 лютого 2020 року Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача: Яковлєва О.В., суддів Градовського Ю.М., Крусяна А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року, у справі за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дії, скасування рішення,- В С Т А Н О В И Л А : Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги Другому Приморському відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), а саме: визнання протиправними дії щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору, у розмірі 18 892,00 грн., а також про стягнення витрат виконавчого провадження, у розмірі 269,00 грн.; скасування постанов від 17 січня 2020 року про стягнення виконавчого збору та про стягнення витрат виконавчого провадження у ВП № 60994260. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що є помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, так як виконавча служба не має повноважень на здійснення примусового виконання виконавчого листа про стягнення коштів із органів державної влади. Крім того, апелянт вважає, що відповідачем порушено порядок подання відзиву до суду першої інстанції, а останнім не надано належної оцінки вказаним обставинам. В свою чергу, відповідачем подано відзив на вказану апеляційну скаргу у якому зазначено про безпідставність вимог поданої апеляційної скарги, а також про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваних постанов державного виконавця. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року, яке залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси та зобов`язано Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення, за період з 01 січня 2016 року - 28 лютого 2018 року. При цьому, Одеським окружним адміністративним судом 24 грудня 2019 року видано виконавчий лист, який 16 січня 2020 року пред`явлено до примусового виконання до Другого Приморського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). В свою чергу, 17 січня 2020 року державним виконавцем Куліковим І.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 60994260, з урахуванням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. В даному випадку, разом з постановою про відкриття виконавчого провадження, державним виконавцем також направлено на адресу боржника вимогу виконавця, в якій боржнику надано 10 робочих днів на виконання вимог рішення суду. Крім того, на адресу боржника направлено постанову про стягнення виконавчого збору від 17 січня 2020 року, у розмірі 18 892,00 грн., а також постанову про стягнення витрат виконавчого провадження, у розмірі 269,00 грн. Не погоджуючись з отриманими постановами Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси звернувся до суду з даним адміністративним позовом. За наслідком встановлених обставин справи судом першої інстанції зроблено висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, так як виконавчим органом правомірно прийнято оскаржувані постанови у ВП № 60994260, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне. Так, згідно ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про виконавче провадження», рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Згідно ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Частиною 2 вказаної статті встановлено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Частиною 3 вказаної статті встановлено, що за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Частиною 4 вказаної статті встановлено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Крім того, згідно ч. 1 ст. 42 ЗУ «Про виконавче провадження», кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. При цьому, згідно п. 8 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження. Згідно п. 2 розділу VI Інструкції, виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення. Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу). Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)). Колегією суддів встановлено, що позивачем у даній справі оскаржено постанови виконавчого органу від 17 січня 2020 року про стягнення виконавчого збору та про стягнення витрат виконавчого провадження у ВП № 60994260. В свою чергу, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, а також законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. В даному випадку, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року у справі № 420/4852/19, яке залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси та зобов`язано Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення, за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року. В даному випадку, на виконання вказаного рішення у відповідній частині Одеським окружним адміністративним судом 24 грудня 2019 року видано виконавчий лист, який прийнято до примусового виконання відповідачем у справі та відкрито відповідне виконавче провадження. Між тим, з аналізу вищевикладених положень законодавства вбачається, що стягнення виконавчого збору (крім випадків коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання виконавчого документу. Внаслідок чого, позивач, як боржник у відкритому виконавчому провадженні, який не виконав рішення суду у добровільному порядку, має сплатити виконавчий збір після відкриття відповідного виконавчого провадження. Крім того, з вищевикладених положень Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, як спеціального нормативно-правового акта, вбачається, що виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. В свою чергу, оскаржуючи отримані постанови, позивачем зазначається, що рішення про стягнення коштів з державних органів виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а тому у межах спірних правовідносин державний виконавець не мав права відкривати виконавче провадження та виносити оскаржувані постанови. Проте, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає помилковими зазначені посилання позивача, так як рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року не встановлено чіткої суми коштів, які позивач має виплатити на його виконання, а навпаки, зобов`язано позивача здійснити певні дії щодо розрахунку спірної суми та її подальшої виплати (стягувачу). В даному випадку, без визначення конкретної суми стягнення судом, казначейський орган позбавлений можливості самостійно вирахувати та стягнути відповідну суму із суб`єкта владних повноважень. Внаслідок чого, колегія суддів вважає, що виконавчим правомірно відкрито спірне виконавче провадження та постановлено оскаржувані постанови. Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, позивачем не надано іншого обґрунтування своїх позовних вимог, а як наслідок відсутні правові підстави для скасування оскаржуваних постанов. Враховуючи вищевикладене судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 272, 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року - без змін. Судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя Яковлєв О.В. Судді Градовський Ю.М. Крусян А.В.