Постанова 4852 № 201/1557/19 (2-а/201/152/2019)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 08 квітня 2020 року м. Дніпросправа № 201/1557/19 (2-а/201/152/2019) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач), суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2019 року (головуючий суддя Антонюк О.А.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Інспектора патрульної поліції 1-ої роти 4-го батальйону Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції капрала поліції Міняйло Сергія Сергійовича про визнання дій протиправними, визнання незаконною і скасування постанови про адміністративне правопорушення та закриття провадження в справі, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі Позивач) звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до Інспектора патрульної поліції 1-ої роти 4-го батальйону Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції капрала поліції Міняйло Сергія Сергійовича (далі Відповідач), в якому просив: - визнати незаконними дії Відповідача при винесенні постанови у справі про адміністративне правопорушення та накладенні адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 425 гривень за порушення ч.2 ст. 122 КУпАП; - визнати протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії АР № 889551 від 30 січня 2019 року, винесену Відповідачем; - закрити у відношенні Позивача провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП. В обґрунтування адміністративного позову Позивач, зокрема, зазначив, що хоча його автомобіль і зупинявся в тому місці, де вказано в оскаржуваній постанові, але рухався він без порушення правил, постанова складалася інспектором без врахування зауважень Позивача та конкретної дорожньої обстановки, автомобіль інших учасників цієї пригоди інспектор поліції не зупиняв і не оглядав, доказів правопорушення не надано. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2019 року адміністративний позов задоволено (а.с. 46-49). Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, зокрема, виходив із того, що дії, вчинені інспектором УПП при розгляді справи про адміністративне правопорушення, слід визнати не правомірними, а постанову АР № 889551 від 30 січня 2019 року по справі про адміністративне правопорушення про накладення адміністративного стягнення на позивача за ч. 2 ст. 122 КУпАП слід вважати як винесену бездоказово, оскільки вона основана на припущеннях. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Департамент патрульної поліції Національної поліції України оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, із посиланням на порушення норм процесуального права, викладено вимоги щодо скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні адміністративного позову. Апеляційну скаргу мотивовано, зокрема, тим, що для провадження у справах про адміністративні правопорушення характерним є специфічний вид доказу безпосередні спостереження осіб, уповноважених на складення протоколу (постанови) про адміністративне правопорушення і на проведення адміністративного розслідування, які фіксуються. Поліцейські виявили порушення правил дорожнього руху, на яке належним чином відреагували, результатом чого стало винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення. Також в апеляційній скарзі зазначено, що достатнім доказом правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності у даній категорії справ є відповідні пояснення поліцейського, який виніс оскаржувану постанову та свідчення поліцейських свідків, які були в одному екіпажі з поліцейським, який виніс оскаржувану постанову. Такі докази будуть достатніми, допоки не буде надано обґрунтованих належних доказів, які безсумнівно спростують пояснення та свідчення поліцейських. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено, що 30 січня 2019 року о 14 годині 15 хвилині інспектором ПП 1-ї роти 4-го батальйону Управління ПП в Дніпропетровський області Департаменту ПП капралом поліції Міняйло С.С. було зафіксовано і помічено автомобіль Лексус РХ 350, державний номер НОМЕР_1 , під керуванням Позивача. Згідно посилань Відповідача, водій на вказаному автомобілі під час руху в районі будинку 72 на вул. Набережна Перемоги в місті Дніпрі не виконав вимоги Правил дорожнього руху і при зміні напрямку руху не ввімкнув відповідний покажчик повороту, чим порушив вимоги пункту 9.2 «б» Правил дорожнього руху України. В подальшому у відношенні Позивача складено постанову АР № 889551 від 30 січня 2019 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності по ч. 2 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу в дохід держави в сумі 425 грн. У контексті спірних правовідносин умовою правомірного притягнення Позивача до адміністративної відповідальності є доведена наявність складу адміністративного правопорушення. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд апеляційної інстанції зазначає, що одним із основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, є те, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у постанові від 28 серпня 2018 року у справі №826/6382/17; адміністративне провадження №К/9901/42163/18. В той же час, докази, які надаються, зокрема, Відповідачем, мають відповідати критеріям достатності, достовірності, належності та допустимості. Крім того, у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Коробов проти України», «Федорченко та Лозенко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії», «Авшар проти Туреччини» зазначено, що при оцінці доказів суд застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Відповідачем у даній справі не надано доказів, що відповідають наведеним критеріям та перебувають поза межами розумного сумніву, на підтвердження обставини неввімкнення Позивачем покажчика повороту, порушення останнім вимоги пункту 9.2 «б» Правил дорожнього руху України. При цьому суд апеляційної інстанції наголошує на неможливості встановлення певних обставин на підстави припущень. У рішенні по справі «Аллене де Рібермон проти Франції» Європейський Суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави. Разом із тим, Відповідачем у встановленій спосіб презумпцію невинуватості, дія якої розповсюджується на Позивача, не було спростовано. За таких обставин висновки суду першої інстанції по суті адміністративного позову є обґрунтованими. Відносно посилань апеляційної скарги на те, що спостереження осіб, уповноважених на складення постанови про адміністративне правопорушення, є специфічним видом доказу, суд апеляційної інстанції зазначає про їх неспроможність, оскільки останні не відповідають правилам доказування, визначеним главою 5 Кодексу адміністративного судочинства України. Вимоги даної глави не оперують категорією «специфічних доказів», натомість вказують на те, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (частина 2 статті 90 КАС України). Крім того, як вже зазначалось, докази мають бути, зокрема, достатніми для встановлення наявності або відсутності певної обставини та перебувати поза межами розумного сумніву, в той час як самі посилання Відповідача на ту чи іншу обставину у контексті спірних правовідносин не є достатнім доказом і дані посилання перебувають в межах розумного сумніву. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 28 травня 2019 року необхідно залишити без змін. Доводи апеляційної скарги спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 311, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2019 року у справі №201/1557/19(2-а/201/152/2019) - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та, відповідно до ч. 3 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - суддя В.В. Мельник суддя Д.В. Чепурнов суддя С.В. Сафронова