Постанова Кропивницький апеляційний суд № 404/7702/19

ПОСТАНОВА Іменем України 06 квітня 2020 року м. Кропивницький справа № 404/7702/19 провадження № 22-ц/4809/717/20 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючої судді Авраменко Т. М. суддів Суровицької Л. В., Черненка В. В. учасники справи: позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», представники за довіреностями - Гребенюк Олександр Сергійович, Крилова Олена Леонідівна відповідач - ОСОБА_1 розглянувши в порядку письмового провадження без повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 лютого 2020 року у складі судді Панфілової А. В. у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - банк) звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Зазначав, що відповідно до укладеного договору № б/н від 04 лютого 2008 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 3800 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Підписання договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. У зв?язку з порушеннями зобов?язань за кредитним договором відповідач, станом на 31 серпня 2019 року має заборгованість у розмірі 42754 грн. 59 коп., з яких: 3795 грн. 00 коп. - заборгованість за кредитом, 32283 грн. 55 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 4163 грн. 92 коп. - заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 2012 грн. 12 коп. - штраф (процентна складова). Просив стягнути з відповідача на користь банка заборгованість у розмірі 42754 грн. 59 коп. та судові витрати у розмірі 1921 грн. Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 лютого 2020 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку 3795 грн. заборгованості за тілом кредиту. В стягненні відсотків та неустойки відмовлено, оскільки відсутні умови договору про визначення процентної ставки за користування грішми та встановлення відповідальності у вигляді неустойки за порушення зобов`язання. В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалене з порушенням вимог процесуального та матеріального права, в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вимог в цій частині в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. Зазначає, що 04 лютого 2008 року відповідачем було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, відповідно до якої відповідач згоден, що анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, Правилами користування карткою, основними умовами обслуговування складають договір про надання банківських послуг. В тексті анкети-заяви сторони погодили розмір відсоткової ставки 22,8% на рік. Оскільки, сторони узгодили розмір відсоткової ставки в тексті анкети-заяви, а суд належним чином не дослідив даний доказ, то правових підстав відмовляти у стягненні відсотків у суду не було. Апеляційне провадження відкрито 12 березня 2020 року, зазначено, що справа підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомленням учасників справи (а.с.69), ухвалою від 23 березня 2020 року призначено розгляд справи на 06 квітня 2020 року (а.с.81). Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК Українивказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК Українивстановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції врахував правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, в якій зазначено, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов?язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені. Разом з тим, відмовляючи в позові про стягнення відсотків, суд першої інстанції зазначив, що в заяві позичальника (а.с.11) процентна ставка не зазначена, однак такий висновок суду не відповідає фактичним обставинам та не підтверджується доказами. На а.с.11 знаходяться п.3.8 4.11 Умов та Правил надання банківських послуг, а на а.с.8 є заява позичальника ОСОБА_1 від 04 лютого 2008 року про видачу кредитної картки, сума кредитного ліміту 400 грн., базова процентна ставка 22,8 % із розрахунку 360 днів на рік, строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії карти, порядок погашення заборгованості щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості. В порушення вимог ст.89 ЦПК України суд заяві позичальника не надав належної правової оцінки та дійшов безпідставного висновку про відсутність письмової домовленості між банком та позичальником про сплату та розмір відсотків за користування кредитними коштами. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що сторони у справі у письмовій формі домовилися про щомісячне повернення кредиту частинами, сплату відсотків та їх розмір, строк та термін закінчення кредитування, що відповідає останньому дню строку дії картки, зазначеному на її звороті. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. За правилами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Виходячи із встановленого ст. 13 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі №751/861/17-ц , провадження №61-28582св18. В позовній заяві позивач, посилаючись на поданий ним розрахунок заборгованості, зазначав, що взяті на себе зобов`язання за кредитним договором відповідач виконує неналежним чином, у зв?язку з чим станом на 31 серпня 2019 року виникла заборгованість у розмірі 42754 грн. 59 коп., з яких: 3759 грн. - заборгованість за кредитом, 32283 грн. 55 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, а також комісія, штрафи (а.с.5-7). Аналізуючи наданий позивачем розрахунок станом на 31 серпня 2019 року, колегія суддів зазначає, що в заяві про видачу кредитної картки відповідач погодився сплачувати відсотки за процентною ставкою 22,8 % із розрахунку 360 днів в рік і саме за такою відсотковою ставкою банк мав право нараховувати відсотки, однак з 01 січня 2013 року банк безпідставно почав нараховувати відсотки в розмірі 30 %, що не відповідає процентній ставці, зазначеній в заяві позичальника. Відповідно до частин першої-третьої статті 1056-1 ЦК України(у редакції, чинній на момент збільшення відсоткової ставки) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку дії кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Верховний Суд України у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17 виклав правовий висновок, відповідно до якого у разі підвищення банком процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. Боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Банк під час розгляду справи не надав доказів та не довів дотримання ним вимог законодавства щодо порядку та процедури збільшення відсоткової ставки за кредитним договором, що дає підстави для висновку про нікчемність рішення банку про збільшення в односторонньому порядку відсоткової ставки за кредитним договором. Як на момент укладення кредитного договору, так і на момент збільшення відсоткової ставки відповідно до імперативних правил статті 1056-1 ЦК Українибанк був обмежений у праві приймати рішення про збільшення відсоткової ставки в односторонньому порядку. Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 127/1673/17 (провадження № 61-541св17), в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 629/737/17, провадження № 61-239св17. Враховуючи, що банк збільшив відсоткову ставку за кредитним договором в односторонньому порядку, а умовами заяви не передбачено можливість збільшення відсоткової ставки, апеляційний суд дійшов висновку про те, що банк неправомірно нараховував проценти за кредитом за підвищеною відсотковою ставкою, починаючи з 01 січня 2013 року, а наданий на підтвердження позовних вимог розрахунок заборгованості в частині нарахованих відсотків з цього періоду є необґрунтованим, не відповідає фактичним обставинам справи. Колегія суддів звертає увагу на те, що за період з 01 жовтня 2007 року по 31 серпня 2019 року позивач нарахував відсотки на загальну суму 32283 грн.55 коп., разом з тим виходячи із тіла кредиту 3795 грн. за процентною ставкою 22,8 % із розрахунку 360 днів в рік, розмір процентів за один рік складає 865 грн.26 коп. (3795: 100х22,8), а за один день розмір відотків становить 2 грн.40 коп. (865.26:360). З розрахунку (а.с.5-7) вбачається нарахування відсотків, наприклад, за один день 27 грн. (31.12.2018 року), за 29 днів 868 грн. 09 коп. ( 01.05.2019 року). Такий розмір процентів не відповідає умовам підписаної відповідачем заяви. Відповідно до частини першої статті 1048та частини першої статті 1054 ЦК Україникредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК Українипро щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Зазначений правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10 цс

18. Отже, нарахування відсотків та інших платежів після спливу строку кредитування суперечить нормам матеріального права, тому не може бути підтвердженням наявності боргу за відсотками. Надавши розрахунок заборгованості за процентами за період з 01 жовтня 2007 року по 31 серпня 2019 року позивач, що було його процесуальним обов`язком відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, не надав до суду достатніх доказів, які б дали можливість суду встановити термін закінчення кредитування, що відповідає останньому дню строку дії картки, зазначеному на її звороті. Докази щодо строку дії картки, її перевипуск у справі взагалі відсутні. Такі обставини свідчать, що банком на підтвердження розміру заборгованості за відсотками не надано достатніх доказів та надано неналежний розрахунок. Сам апеляційний суд зробити такий розрахунок не може, оскільки відсутні належні докази щодо строку кредитування і неправильність розрахунку позивача полягає не в арифметичних діях, а в принципах та підставах нарахування заборгованості за процентами, що безумовно впливає на його розмір, який не може ґрунтуватися на припущеннях. В межах заявлених позовних вимог позивач не довів належними та допустимими доказами розмір заборгованості позичальника за відсотками, тому саме з цих підстав позов про стягнення відсотків не підлягає задоволенню. Відмовляючи в позові про стягнення відсотків, суд першої інстанції виходив з того, що сплата відсотків не передбачена умовами договору, однак такий висновок суду не відповідає обставинам справи і зроблений судом внаслідок неналежної оцінки заяви позичальника, тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині з підстав, зазначених у цій постанові. Оскільки за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції не ухвалює судове рішення про задоволення позову, то судові витрати позивачу не відшкодовуються. На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376,381,382,384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Заочне рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 лютого 2020 року змінити у мотивувальній частині щодо підстав відмови в стягненні відсотків, виклавши її у редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 06 квітня 2020 року. Головуюча суддя Т. М. Авраменко Судді: Л. В. Суровицька В. В. Черненко