Постанова 4824 № 761/49016/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №761/49016/18 Апеляційне провадження №22-ц/824/2938/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 березня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів Березовенко Р.В., Коцюрби О.П., із участю секретаря Новікової Ю.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- Товариство з обмеженою відповідальністю «Індустріальний будівельний холдинг» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок залиття квартири, В С Т А Н О В И В : 21 грудня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із названим позовом, де просила стягнути з відповідача на її користь відшкодування завданої матеріальної шкоди в розмірі 217 770 грн., моральної шкоди - 50 000 грн., судові витрати по даній справі, а саме - судовий збір у розмірі 2 177,70 грн., витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката у розмірі 30 000 грн. та витрати пов`язані з проведенням звіту про визначення розміру майнової шкоди у розмірі 3 000 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 08 квітня 2018 року в будинку АДРЕСА_1 відбулося залиття квартири АДРЕСА_1, яка належить позивачці, з квартири АДРЕСА_2 , яка на праві власності належить ОСОБА_1 . При цьому, позивачка вказує, що згідно з актом обстеження її квартири, складеним 12 квітня 2018 року комісією в складі Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустріальний будівельний холдинг», встановлено, що залиття її квартири сталося внаслідок встановленого неякісного вентиля, який вийшов з ладу в межах квартири АДРЕСА_2 . На підставі зазначеного та посилаючись на положення ст.ст. 319, 322, 383, 1166 ЦК України, позивачка просить стягнути з відповідача на її користь матеріальну шкодув зазначеному розмірі. Крім того, через залиття квартири, позивачці було завдано моральну шкоду, яка полягає у негативних емоціях та переживаннях, що спричинили їй значний душевний дискомфорт та порушили звичний спосіб життя. Розмір моральної шкоди позивачка оцінює на суму 50 000 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 223 652,50 грн., з яких: 217 770 грн. - матеріальна шкода, 3 000 грн. - витрати на проведення оцінки вартості матеріального збитку, 2 882,50 грн.. - судові витрати по сплаті судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 5 000 грн.. В решті вимог позову відмовлено. На обґрунтування ухваленого рішення, місцевий суд зазначив, що обставини, на які посилається позивачка у позовній заяві, як на підставу для задоволення позову, в частині відшкодування матеріальної шкоди, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, оскільки ґрунтуються на наявних в матеріалах справи доказах, суд прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивачки підлягає до стягнення 217 770 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, а також необхідно стягнути з відповідача на користь позивачки витрати на оцінку вартості матеріальних збитків у сумі 3 000 грн., а всього 220 770 грн. Окрім цього, відповідачем була заподіяна позивачці моральна шкода в результаті пошкодження її квартири, оскільки через ці пошкодження позивачка своєї оселі вона опинилася в стресовій ситуації, що спричинило їй значний душевний дискомфорт та порушило звичний спосіб життя. Однак, враховуючи усі встановлені судом обставини у справі, суд знаходить суму моральної шкоди в розмірі 50 000грн. занадто завищеною, такою, що не відповідає ступеню перенесених страждань, а тому вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки на відшкодування моральної шкоди 5 000грн. Крім того, відповідно до ст.ст. 137, 141 ЦПК України суд присуджує до стягнення з відповідача на користь позивачки судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 882,00 грн., а також, при цьому, суд не знаходить правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30 000 грн., оскільки жодного доказу на підтвердження їх сплати суду не надано. Не погоджуючись із ухваленим судом рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні. Просить рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Суд, закінчивши з`ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, керуючись наступним. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу. Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, квартира АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_2 (а.с. 8). Разом з тим, 12.04.2018 року був складений акт комісією у складі майстра т/д ОСОБА_4 , сл. сантехніка ОСОБА_3 , який затверджено підписом першого заступника начальника ТОВ «Індустріальний будівельний холдинг» ОСОБА_6 , у якому зазначено, що власниками квартири АДРЕСА_2 були виконані роботи по заміні мереж ХВП в межах вказаної квартири та встановлено неякісний (сілюміневий) вентиль, який вийшов з ладу ( лопнув ), внаслідок чого сталося залиття нижче розташованих квартир АДРЕСА_3, АДРЕСА_4 , АДРЕСА_1 ( а.с. 7 ). При цьому, як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №124143152 від 16.05.2018 року, власником квартири АДРЕСА_2 є відповідач по справі - ОСОБА_1 ( а.с. 11 ). 17 травня 2018 року адвокатом Ясинецьким Олегом Анатлійовичем на адресу ОСОБА_1 було надіслано запрошення на оцінку пошкоджень ( а.с.12 ). Згідно звіту про оцінку збитків, складеного 06 липня 2018 року за№39/18 ФОП ОСОБА_7 , розмір матеріального збитку, завданого власнику в результаті залиття квартири АДРЕСА_1 , яке трапилось 08.04.2018 року станом на момент складання звіту становить 217 770, 00 грн. ( а.с. 12-17 ). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що факт залиття квартири позивача 08 квітня 2018 року внаслідок встановленого неякісного вентиля, який вийшов з ладу в межах квартири АДРЕСА_2 , що належить відповідачу на праві власності, зазначені обставини не підлягали спростуванню відповідачем ані під час складання Акту членами комісії ТОВ «Індустріально-будівельний холдинг», якими здійснювалось встановлення причини залиття 12 квітня 2018 року, ані під час перебування даної справи у провадженні суду. Тому, за наявності складу деліктного зобов`язання, на відповідача, який несе тягар відповідальності щодо обов`язку збереження майна, належного йому на праві власності, невиконання якого може створювати небезпеку для третіх осіб, покладено обов`язок щодо відшкодування шкоди позивачу, завданої внаслідок залиття належної їй на праві власності квартири, в тому числі на відшкодування позивачу понесених нею витрат на проведення оцінки визначення розміру завданої матеріальної шкоди, сума яких складає 3 000,00 грн. Частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що позивачу завдана моральна шкода внаслідок залиття належної їй на праві власності квартири, оскільки через ці пошкодження позивачка опинилася в стресовій ситуації, що спричинило їй душевний дискомфорт та порушило значний спосіб життя, та оцінив розмір моральної шкоди в сумі 5 000 грн. Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам та вимогам матеріального закону, виходячи з наступного. Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права ( реальні збитки ). Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, який фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Установлено, що 08 квітня 2018 року мало місце залиття квартири АДРЕСА_1 , що належить позивачці. Залиття сталося з вини відповідача ОСОБА_1 , як власника квартири АДРЕСА_2 , внаслідок необережного поводження із сантехнічним обладнанням. Доводи апеляційної скарги в тій частині, що позивачем не доведено, що залиття мало місце з вини відповідача, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного. За змістом ст. 1166 ЦК України обов`язок відшкодувати заподіяну шкоду покладається на особу, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини. Отже, відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності у ОСОБА_1 вини у завданні позивачу шкоди стороною відповідача, у передбаченому ст.ст.12, 81 ЦПК України порядку суду не надано. За таких обставин, з точки зору другої інстанції, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, визначив відповідно до них правовідносини і, з додержанням норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 16, 22, 23, 1166, 1167 ЦК України, ст.ст. 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, ухвалив законне і обґрунтоване рішення про задоволення позову за його обґрунтованості. А тому, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, зокрема, ст. 265 ЦПК України, на думку апеляційного суду та у силу викладеного, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи у суді другої інстанції. Інші доводи, апелянта, зокрема, про відсутність вини у заподіянні шкоди, незадоволення клопотання про допит свідка, розгляд справи за відсутності представника третьої особи, прийняття до уваги висновку про оцінку завданої шкоди, який з його точки зору, є неналежним доказом по справі, непроведення експертизи по справі,на переконання апеляційного суду та в силу викладеного, не є правовою підставою для задоволення апеляційних вимог. При цьому, апеляційний суд також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року ). А тому, викладені у апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, рішення, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України. Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено. Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 10-13, 76-81, 263, 367, 374, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- Товариство з обмеженою відповідальністю «Індустріальний будівельний холдинг» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок залиття квартири, -без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення. Головуючий А.С. Сержанюк Судді: Р.В. Березовенко О.П. Коцюрба