Постанова 4807 № 323/2543/19

Дата документу 07.04.2020 Справа № 323/2543/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/807/1515/20 Головуючий у 1-й інстанції: Щербань Л.С. Є.У.№ 323/2543/19 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 квітня2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Кочеткової І.В., суддів: Гончар М.С., Подліянової Г.С., секретар Базикіна С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Банку «Фінанси та Кредит» в особі філії Банку «Фінанси та Кредит» ТОВ у Запорізькій області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 20 вересня 2007 року, В С Т А Н О В И В: У 2007 році Банк «Фінанси та Кредит» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначав, що 12.12.2003 сторони уклали кредитний договір № 980-123К, за умовами якого позичальник отримав споживчий кредит в сумі 70 000,00 грн. зі строком повернення до 10.12.2004 з виплатою 22% річних. За порушення умов договору позичальник сплачує пеню у розмірі 1% від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення платежу. Посилаючись на те, що взяті на себе зобов`язання за договором позичальник не виконав, станом на 11.08.2006 має заборгованість у загальному розмірі 95 228, 03 грн., із яких за тілом кредиту 27 149,12 грн., за відсотками 670, 902 грн., пеня 67 407,99 грн., просив про задоволення позову. Заочним рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 20 вересня 2007 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку «Фінанси та Кредит» 95 228,03 грн. заборгованість по кредитному договору, 952,28 грн. - державного мита, 30 грн. - витрати на інформаціно-технічне забезпечення судового процесу. Ухвалою цього ж суду від 14 травня 2015 року ОСОБА_1 відмовлено у перегляді заочного рішення. Ухвалою цього ж суду від 12 грудня 2019 року відновлено втрачене судове провадження №2-73/2007 у цій справі. У грудні 2019 рок ОСОБА_1 повторно звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення від 20 вересня 2007 року. Ухвалою цього ж суду від 11 січня 2020 року поновлено строк ОСОБА_1 для подання заяви про перегляд заочного рішення, відкрито провадження з перегляду заочного рішення. Ухвалою цього ж суду від 11 лютого 2020 року заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишена без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення від 20 вересня 2007 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначає, що при відновленні втраченого провадження правонаступником позивача не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту отримання ним кредитних коштів, виконання умов кредитного договору. Судом першої інстанції безпідставно відмовлено у перегляді заочного рішення, не перевірені його доводи про неналежне повідомлення його про час і місце розгляду справи. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Оптіма факторинг», яке набуло право вимоги за кредитним договором на підставі договору про відступлення права вимоги від 30.05.2018, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, що суду першої інстанції позивачем були надані належні і допустимі докази на підтвердження як факту укладення кредитного договору, так і розміру заборгованості, а тому доводи скарги про недоведеність позову є безпідставними. В засідання апеляційного суду належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи представники позивача не з`явилися, причини неявки суду не повідомили. Суд визнав причини неявки представника позивача неповажними і такими, що не перешкоджають розгляду справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. За змістом ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України). Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором(частина перша статті 5 ЦПК України). Відповідно до ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. При цьому, частинами третьою та четвертою вказаної статті передбачено, що учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Глава 11 ЦПК України не передбачає повторне звернення відповідача до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення у випадку, якщо перша така заява була залишена судом першої інстанції без задоволення. Із матеріалів відновленого провадження убачається, що вперше із заявою про перегляд заочного рішення відповідач звернувся до суду 20.02.2015. Ухвалою Оріхівського районного суду Запорізької області суду від 14 травня 2015 року заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишена без задоволення. В апеляційному порядку вказане судове рішення відповідач не оскаржував, отже воно є чинним і у відповідності до ст.129-1 Конституції України, ст.18 ЦПК України обов`язковим для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Зазначена ухвала є обов`язковою і для Оріхівського районного суду Запорізької області. Незважаючи на цю обставину, на порушення вимог гл.11 ЦПК України ухвалою від 22 січня 2020 року суд повторно прийняв до свого провадження заву ОСОБА_1 від 27.12.2019 про перегляд заочного рішення. В зазначеному судовому рішенні суд першої інстанції надав правовий аналіз своїй ухвалі від 14 травня 2015 року, зазначив про її невідповідність нормам процесуального права. Вказану обставину суд визнав підставою для поновлення відповідачеві процесуального строку для подання заяви про перегляд заочного рішення і для повторного розгляду відповідної заяви. Фактично суд першої інстанції перебрав на себе повноваження суду апеляційної інстанції, що суперечить положенню ст.351 ЦПК України. За положенням ч.2 ст.353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суджу включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Зважаючи на те, що ухвали суду першої інстанції від 22 січня 2020 року і від 11 лютого 2020 року поставлені із грубим порушенням норм процесуального права, у відповідності до ст.ст. 353 ч.2, 379 ЦПК України вони підлягають скасуванню, з направленням заяви ОСОБА_1 від 27.12.2019 про повторний перегляд заочного рішення на новий розгляд. Вирішуючи питання про перегляд оскаржуваного заочного рішення, апеляційний суд враховує таке. За змістом ч.2 ст.288 ЦПК України позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим кодексом. Відповідно до п.13 розділу ХШ ЦПК України судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно ч. 4 ст. 231 ЦПК України ( в редакції Закону на час ухвалення оскаржуваного рішення) у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку встановленому ЦПК. У цьому разі строк, протягом якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне оскарження рішення. Згідно з ч. 1,3 ст. 294 ЦПК України (в редакції Закону на час ухвалення оскаржуваного рішення) заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а апеляційна скарга на рішення - протягом двадцяти днів після подання цієї заяви. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Згідно з частиною першою статті 354 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Частиною другою другої статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою) передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили. Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Європейський суд з прав людини у справі «Пономарьов проти України» зазначив, що поновлення процесуального строку зі спливом зазначеного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, може порушити принцип юридичної визначеності (рішення від 03 квітня 2008 рок, заява № 3236/03). Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Рябих проти Росії», від 27 липня 2003 року, заява № 52854/99). При цьому суд постановив, що, якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Апеляційний суд установив, що ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції 10 березня 2020 року. Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження заочного рішення апеляційна скарга не містить. У статті 44 ЦПК України закріплено обов`язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому суд достовірно встановив, що ОСОБА_1 був обізнаний про результати розгляду його заяви від 20 лютого 2015 року про перегляд заочного рішення судом першої інстанції, який своєю ухвалою від 14 травня 2015 року відмовив у такому перегляді Аргументів про існування обставин непереборної сили в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не навів. Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР). Як вбачається з ЄДРСР, ухвалу про відмову у перегляді заочного рішення від 14 травня 2015 року надіслано судом 15 травня 2015 року, зареєстровано у ЄДРСР - 15 травня 2015 року, оприлюднено - 19 травня 2015 року. У суді апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 не заперечував про свою обізнаність про результату розгляду його заяви від 20 лютого 2015 року про перегляд заочного рішення та пояснював, що не оскаржив у апеляційному порядку заочне рішення у 2015 році з тих підстав, що виконавча служба припинила стягнення за виконавчим листом. Підставою для повторного звернення до суду із відповідною заявою про перегляд заочного рішення слугували дзвінки від працівників факторингової компанії, які вимагали повернення боргу. Аналіз фактичних обставин свідчить про те, що апеляційна скарга подана після спливу річного строку з дня оприлюднення повного тексту ухвали суду першої інстанції (19 травня 2015 року) за відсутності обставин, визначених пунктами 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України, що є безумовною перешкодою для перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції. Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою) право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року). При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року, заява № 19164/04). Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Загальновизнане положення про дію цивільних процесуальних норм у часі передбачає, що незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій. Отже, процесуальний строк, зазначений у частині другій статті 358 ЦПК України при відсутності винятків, може бути поновлений, а процедура апеляційного оскарження визначається на момент ухвалення судових рішень, а не на момент подачі апеляційної скарги. Аналогічний висновок викладений у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18). Разом з тим, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справах «Олександр Шевченко проти України», від 26 квітня 2007 року, заява № 8371/02, «Трух проти України», від 14 жовтня 2003 року, заява № 50966/99). У рішенні в справі «Каракуця проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявники повинні проявляти належну зацікавленість у розгляді їхньої справи. При таких обставинах суд апеляційної інстанції, враховує вимоги наведених норм закону, перевіривши доводи відповідача, на які він посилався як на підставу для повторного звернення із заявою про перегляд заочного рішення і поновлення строку на її подання, дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення строку апеляційного оскарження судового рішення і закриття апеляційного провадження в частині оскарження заочного рішення, у перегляді якого відповідачеві відмовлено 14 травня 2015 року, на підставі частини другої статті 358 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 353 ч.2, 367, 379 358 ч.2, 381-382 ЦПК України ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвали Оріхівського районного суду Запорізької області від від 22 січня 2020 року про поновлення строку на подання повторної заяви про перегляд заочного рішення і відкриття провадження у справі за цією заявою і від 11 лютого 2020 року про відмову у перегляді заочного рішення скасувати з направленням заяви ОСОБА_1 від 27.12.2019 про повторний перегляд заочного рішення на новий розгляд до суду першої інстанції. Апеляційне провадження в частині перегляду заочне рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 20 вересня 2007 року у цій справі закрити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Головуючий: І.В. Кочеткова Судді: М.С.Гончар Г.С.Подліянова