Постанова 4814 № 538/20/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 538/20/20 Номер провадження 22-ц/814/914/20Головуючий у 1-й інстанції Бондарь В. А. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І. Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М. при секретарі Ачкасовій О.Н. переглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області на ухвалу Лохвицького районного суду Полтавської області від 27 січня 2020 року, постановлену суддею Бондарь В.А., повний текст ухвали складено - дата не вказана за матеріалами позову першого заступника керівника Лубенської місцевою прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Заводської міської ради Лохвицького району Полтавської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, - В С Т А Н О В И В: У січні 2020 року перший заступник керівника Лубенської місцевою прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Заводської міської ради Лохвицького району Полтавської області звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів. Позовна заява мотивована тим, що громадянину Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 на праві приватної власності належить цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Даний комплекс розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 5322610600:51:007:0047, площею 3,8157 га за цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних та підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості за адресою: АДРЕСА_1 . Суб`єктом права (комунальної) власності на землю є Заводська міська рада Лохвицького району Полтавської області. У зв`язку з тим, що відповідачем ОСОБА_1 та Заводською міською радою Лохвицького району Полтавської області у порушення вимог ЗУ «Про оренду землі» не укладалися договори оренди вищезазначеної земельної ділянки, орендна плата відповідачем не сплачувалася за її використання, відповідач має сплатити відповідно до вимог ст. ст. 22, 1212-1214 ЦК орендну плату за користування земельною ділянкою комунальної власності за регульованою ціною, встановленою органами державної влади та органами місцевого самоврядування у розмірі 680 710,02 грн. як безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів на користь Заводської міської ради Лохвицького району Полтавської області, а також понесені позивачем судові витрати на користь прокуратури Полтавської області за сплату судового збору у розмірі 10 210,65 грн. Ухвалою Лохвицького районного суду Полтавської області від 27 січня 2020 року позовна заява першого заступника керівника Лубенської місцевою прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Заводської міської ради Лохвицького району Полтавської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів повернута. Роз`яснено позивачу, що згідно ст. 185 ч. 7 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви. Ухвала суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до частини четвертої статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 185 цього Кодексу. Частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом в інтересах держави є бездіяльність Заводської міської ради Лохвицького району Полтавської області, що полягає у неспроможності вжити заходів щодо стягнення податкового боргу, зокрема, звернення до суду з цивільним позовом. Вказана підстава обґрунтована тим, що Заводська міська рада Лохвицького району Полтавської області не має коштів для сплати судового збору за подання адміністративного позову. Проте, суд першої інстанції виходив з того, що неспроможність сплати судового збору органом державної влади не є підставою для здійснення прокурором представництва в суді законних інтересів держави, визначеною частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 09.01.2019 року у справі №465/3551/16. В апеляційній скарзі Лубенська місцева прокуратура Полтавської області просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апеляційна скарга мотивована тим, звернення до суду з даним позовом спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання додержання законності під час використання земельної ділянки комунальної форми власності та оплата орендної плати за її використання, оскільки Заводська міська рада Лохвицького району Полтавської області самостійно не вживає будь-яких заходів щодо стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів, що призводить до втрачання можливості стягнути зазначені кошти у зв`язку зі спливом строків позовної давності. Також необхідність втручання органів прокуратури з метою захисту інтересів держави виникла і у зв`язку з проханням Заводської міської ради до прокуратури посприяти у стягненні виниклої заборгованості з власника майнового комплексу з метою недопущення вагомих втрат до міського бюджету, про що свідчать листи міської ради від 03.07.2019 р., 23.09.2019 р., що вказує на пасивну поведінку міської ради по захисту своїх інтересів та небажання захищати інтереси самостійно, що також узгоджується з відповідними висновками Верховного Суду, які не були враховані судом першої інстанції при постановленні ухвали. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Повертаючи на підставі п.4 ч. 4 ст. 185 ЦПК України позовну заяву першого заступника керівника Лубенської місцевою прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Заводської міської ради Лохвицького району Полтавської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, суд першої інстанції виходив з того, що неспроможність сплати судового збору органом державної влади не є підставою для здійснення прокурором представництва в суді законних інтересів держави, визначеною частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно п.4 ч. 4 ст. 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Відповідно до ч. 4, 5 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються нездатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року). Згідно п.3 ч.1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п.3 ч. 2 статті 129 Конституції України). Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Положення п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру». У ч.3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави». У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини). Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст.131-1 Конституції України та ст. 23 Закону «Про прокуратуру». Відтак, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу. Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. «Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Крім цього, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. Згідно ч. 4. ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Проте, наведені в апеляційній скарзі постанови Верховного Суду України щодо представництва прокурором у суді законних інтересів держави, то фактичні обставини, викладені у них, не є тотожними з обставинами даного позову та підставами його повернення прокурору. Апеляційний суд у складі колегії суддів приходить до висновку про те, що дійсно неспроможність сплати судового збору органом державної влади не є підставою для здійснення прокурором представництва в суді законних інтересів держави, визначеною частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Доводи апеляційної скарги про те, що постановляючи ухвалу, суддею не було відкрито провадження у справі, а лише повернуто позовну заяву позивачу, при цьому питання наявності підстав для представництва інтересів держави прокуратурою вирішено судом без відкриття провадження у справі, що суперечить постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. № 587/430/16-ц, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції у відповідності до вимогп.4 ч. 4 ст. 185 ЦПК України діяв у межах, передбачених вказаною нормою, а фактичні обставини у зазначеній постанові Верховного Суду (в частині підстав для залишення позовної заяви, провадження за якою відкрите) не є тотожними з обставинами даного позову. Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу з вище вказаних підстав, вони не спростовують висновок суду першої інстанції. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд у складі колегії суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Заводської міської ради Лохвицького району Полтавської області - залишити без задоволення. Ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 27 січня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її прийняття безпосередньо до суду касаційної інстанції, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 06 квітня 2020 року. СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов